¬асиль «емл¤к

(1923 Ч 1977)

 

“ворч≥сть ¬асил¤ «емл¤ка практично з перших його серйозних крок≥в у л≥тератур≥ привернула до себе увагу, а п≥сл¤ по¤ви ЂЋебединоњ зграњї (перша публ≥кац≥¤: ƒн≥про. 1971. єє 1Ч3) письменник на тривалий час став об'Їктом дискус≥й про украњнську прозу 70-х рок≥в, хоча спершу критика була не вельми одностайною в оц≥нц≥ цього роману. “а все ж разом ≥з другою книгою (Ђ«елен≥ ћлиниї, 1976) цей тв≥р був в≥дзначений 1978p. ƒержавною прем≥Їю ”крањни ≥м. “. Ўевченка, витримав упродовж небагатьох рок≥в к≥лька видань.

–азом ≥з покол≥нн¤м письменник≥в-фронтовик≥в прийшов ≥ще молодий ¬асиль «емл¤к (¬асиль —идорович ¬ацик) в украњнську л≥тературу 50-х рок≥в. «а плечима, в минулому Ч юнацьк≥ враженн¤ довоЇнноњ д≥йсност≥ (його вабило небо, й в≥н, с≥льський хлопець ≥з ¬≥нниччини, став курсантом ав≥аучилища в ’арков≥), жорстоко скорочена в≥йною молод≥сть, т¤жкий ратний досв≥д (був партизаном ≥ зв≥дав увесь драматизм боротьби з окупантами в њхньому тилу).

як прозањка неперес≥чного ¬. «емл¤ка пом≥тили п≥сл¤ по¤ви друком двох його пов≥стей Ч Ђ–≥дна сторонаї (1956) та Ђ ам'¤ний Ѕр≥дї (1957). ѕрисв¤чен≥ тем≥ украњнського повоЇнного села, ц≥ твори зображували ц≥кав≥, вз¤т≥ з житт¤ кол≥з≥њ, давали начерки колоритних характер≥в, розширювали Ђгеограф≥юї образно освоюваноњ д≥йсност≥. ” л≥тературному контекст≥ середини 50-х рок≥в вони поставали ≥ ¤к твори художньо своЇр≥дн≥, ≥ ¤к пом≥тна данина часов≥ з Ђтиповимиї рисами так званоњ колгоспноњ прози.

“ворче змужн≥нн¤ ¬асил¤ «емл¤ка ¤к письменника, що вже мав власну тему й своЇр≥дний стиль, засв≥дчили два наступн≥ його твори Ч пов≥ст≥ Ђ√н≥вний —трат≥онї (1960) ≥ Ђѕ≥дполковник Ўиманськийї (1966), ¤к≥ ¤вили читачев≥ вже досв≥дчен≥шого й сформован≥шого автора. ќперт≥ в своњй основ≥ на факти час≥в в≥йни (а њх письменник часто брав ≥з особистого досв≥ду), ц≥ пов≥ст≥, пор≥вн¤но з двома попередн≥ми, майстерн≥ше побудован≥ сюжетно, значно читабельн≥ш≥ й, разом ≥з тим, виразн≥ш≥ ¤к твори саме ¬асил¤ «емл¤ка: загальний њх тон здобуваЇ ту окреслен≥сть, гнучк≥сть, що найперш асоц≥юютьс¤ з творчою особист≥стю цього письменника.

ћожливо, що на формуванн¤ нових рис стилю «емл¤ка вплинули сценарн≥ його ≥нтереси. ѕрацюючи на  ињвськ≥й к≥ностуд≥њ ≥м. ќ. ƒовженка, в≥н створюЇ р¤д сценар≥њв, названих, ут≥м, к≥нопов≥ст¤ми, Ч Ђќлесь „оботарї, ЂЌовели  расного домуї, Ђќстанн≥й патронї (1956 Ч 1963). ѕисьменник в≥дчуваЇ смак до динам≥чного сюжету, до ч≥тко вираженого протиборства сил, ¤ке межуЇ з пригодництвом. јле при цьому не втрачаЇ набутого ран≥ш, тобто загалом не м≥н¤Ї вже вироблених манери мовленн¤ й погл¤ду на зображуваний св≥т.

“а лише ЂЋебедина згра¤ї найпереконлив≥ше засв≥дчила висх≥дний напр¤м його творчост≥ й стала в≥нцем пошук≥в у галуз≥ стилю та характеролог≥њ, вв≥бравши в себе весь попередн≥й досв≥д «емл¤ка-прозањка. Ђ«елен≥ ћлиниї доводили сюжет цього роману до час≥в в≥йни. «адуман≥ були й виношувались Ђ¬есел≥ Ѕоковенькиї, трет¤ частина твору, ¤кий мав би розгорнутис¤ в епопею. јле ц≥лком зд≥йснити задумане «емл¤ков≥ не судилос¤...

«м≥ст ЂЋебединоњ зграњї ≥ Ђ«елених ћлин≥вї, здавалос¤ б, зовс≥м неважко окреслити, вз¤вши до уваги зовн≥шньопод≥Їве начало дилог≥њ. ÷е, перш за все, вт≥лена в образ≥ села ¬ав≥лон ≥стор≥¤ украњнського ѕобужж¤, починаючи з пореволюц≥йних под≥й, коли виникали комуни й точилас¤ смертельна Ђкласоваї боротьба, й к≥нчаючи визволенн¤м краю навесн≥ 1944-го в≥д фашистських окупант≥в. ≈лементи умовност≥, фантастики, гротеску допомагають читачев≥ пом≥чати в ≥стор≥њ й ≥стор≥¤х вав≥лонських не т≥льки пр¤ме, а й додаткове, друге значенн¤, що асоц≥юЇтьс¤ не просто з ≥деЇю, а з њњ ф≥лософ≥чн≥стю. Ќе випадково майже все, що в≥дбуваЇтьс¤ у ¬ав≥лон≥ чи поблизу нього, знаходить в≥дпов≥дний коментар в устах доморощеного, Ђсамод≥¤льногої ф≥лософа Ћевка ’ороброго.

” цьому твор≥ проблема опов≥дача взагал≥ належить до особливо складних ≥ значущих, оск≥льки йдетьс¤ не про стиль, не так про точку зору, ¤к про оц≥нну позиц≥ю Ч героњв, автора, читача.

ќднак под≥њ, зображен≥ в роман≥-дилог≥њ, без будь-¤коњ двозначност≥ адресован≥ в житт¤, в реальн≥сть з конкретним змаганн¤м сил, соц≥ально, ≥сторично породжених. ” ЂЋебедин≥й зграњї це Ч б≥дн¤ки, ¤ких об'Їднують у комуну, а з ≥ншого боку, на другому полюс≥ Ч багат≥њ, колишн≥ власники Ч Ѕубели, √усаки, –аденьк≥ тощо. ћабуть, т≥льки явтушок √олий стоњть посередин≥, вагаючись, переб≥гаючи з табору в таб≥р залежно в≥д пол≥тичноњ погоди. ўоправда, де¤кий час намагаЇтьс¤ лишитис¤ не те щоб Ђнадї, а Ђпоб≥л¤ї поЇдинку й Ђф≥лософї Ћевко ’оробрий.

ќдна з найприкметн≥ших ознак твору Ч багатство й виразн≥сть соц≥ально-психолог≥чного типажу героњв, ¤к≥ справд≥ с¤гають р≥вн¤ тип≥в, розмањтт¤ живих, опуклих, тонко вималюваних характер≥в. ћаксим “есл¤ ≥  лим —иниц¤, Ђпоет-сироварї ¬олод¤ яворський ≥ Ћель Ћелькович, ќрфей  ожушний ≥ його (та, власне, не його) ћальва, брати —околюки й ’аритон √апочка, явтушкова ѕр≥с¤ й ѕан¤ Ћастовенко, нав≥ть зовс≥м еп≥зодичн≥ персонаж≥, ¤к-от “их≥н та ќдарка, що любили об≥дати по сус≥дах надурн¤ка, Ч кожен постаЇ перед нашим зором ¤к живий, думаЇ, говорить ≥ д≥Ї по-своЇму, за вел≥нн¤м т≥льки йому притаманноњ Ђприродиї. ј разом уз¤т≥ вони й утворюють ту ц≥л≥сн≥сть, ≥м'¤ ¤к≥й народ Ч у конкретно-≥сторичн≥й соц≥альн≥й його характеристиц≥.

«а багатством деталей ≥ подробиць майже н≥де не губитьс¤ значущ≥сть: р≥зн≥ Ђпоб≥жн≥ї описи, сцени, м≥ркуванн¤ не просто ц≥кав≥, а й важлив≥, зм≥стовн≥ з погл¤ду загальноњ ≥дењ твору (хоч тут, треба визнати, в≥дбилис¤ ≥деолог≥чн≥ дом≥нанти тод≥шньоњ рад¤нськоњ л≥тератури, зокрема у трактуванн≥ Ђреволюц≥йного перетворенн¤ї д≥йсност≥ та Ђсоц≥ал≥стичного буд≥вництваї). ќбраз явтушка Ч одне з найб≥льших дос¤гнень автора Ч не вин¤ток у цьому план≥, так само ¤к ≥ ¤скрав≥ описи побуту, звичањв, с≥льського житт¤ загалом.

ƒ≥алектика життЇвих зм≥н ≥ сталост≥ Ђоснов житт¤ї Ч це стих≥¤ ¬асил¤ «емл¤ка, ¬ав≥лон ≥з його глибинними традиц≥¤ми перетворюЇтьс¤, можна сказати, в нас на очах, щоб п≥д к≥нець роману Ђвичерпати себе ≥сторично ≥ соц≥альної (мовитьс¤, правда, про назву) та стати ¬еселими Ѕоковеньками. –азом з тим, Ї й у ¬ав≥лон≥, й у √линську, й у тих ¬еселих Ѕоковеньках щось в≥чне, неперех≥дне Ч ¤к народ, що тут живе й буде жити. Ќащо вже явтушок, цей гр≥х ¬ав≥лона, Ч його ненад≥¤ й непевн≥сть, а й в≥н п≥д к≥нець Ђзнаходить себеї у благородному д≥л≥. ≤ Ћевко ’оробрий, не без ф≥лософського нат¤ку, так п≥дсумовуЇ його життЇвий шл¤х: Ђ¬≥н оживе в синах, в онуках ≥ правнуках, ≥ буде сукатис¤ його ниточка в народ≥, доки ≥снуватиме любов до земл≥ й доки житиме нос≥й т≥Їњ любов≥ Ч сел¤нин, з ус≥х сусп≥льних витвор≥в людських, може, найскладн≥ший ≥ найсуперечлив≥шийї. ¬≥рний соб≥ автор не втримуЇтьс¤, щоб ≥ тут не п≥дправити високост≥ цих сл≥в уже ѕр≥синим висновком у стил≥ ц≥лого роману:

Ђ«гадаЇте мене, що цей ди¤вол переживе ≥ сам ¬ав≥лон...ї.

¬ останн≥ роки житт¤ ¬асиль «емл¤к створив трагед≥ю Ђѕрезидентї (1974 Ч 1976), присв¤чену боротьб≥ й смерт≥ нац≥онального геро¤ „ил≥ —альвадора јльЇнде.

...¬ украњнськ≥й л≥тератур≥ середини XX ст. творч≥сть ¬асил¤ «емл¤ка пос≥ла своЇ, належне њй м≥сце Ч серед ¤вищ найпом≥тн≥ших. ѕор≥вн¤но невеликий за обс¤гом доробок з виразним звучанн¤м у л≥тературному процес≥ свого часу, неповторним колоритом над≥йно прописаний на стильов≥й пал≥тр≥ нашого письменства.

 

 

√. —ивок≥нь

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.