ќстап ¬ишн¤

(13 листопада 1889 Ч 28 вересн¤ 1956)

 

ѕисьменник ун≥кальноњ (не т≥льки дл¤ ”крањни) попул¤рности, рекордних Ч м≥льйонових! Ч тираж≥в, твори ¤кого знали нав≥ть неписьменн≥, за що його де¤к≥ вибаглив≥ критики виключали з л≥тератури, а диктатори Ч ≥з житт¤. ’оч сп≥ткала його дол¤ гумориста-мученика, але й п≥сл¤ дес¤тил≥тньоњ каторги на ѕечор≥, немов той ћамай чи Ѕайда, не перестав в≥н Уусм≥хатисьФ аж до смерти.

ќсь к≥лька голос≥в:

У оли ходить про сатиру, то зам≥сть √айне, —в≥фта, –абле, що, в≥дкидаючи ¤кусь ≥дею, нищили њњ ц≥лу, з голови до п'¤т, Ч знаходимо... ќстапа ¬ишню, дотепного, талановитого, але до др≥бничок Ул≥тературного обивател¤Ф, ¤к казав ўедрин, Унепреклонного обл≥ч≥тЇл¤ ≥справн≥ковской неосновательност≥ ≥ городн≥ческого заблуждЇн≥¤Ф, протестанта проти Умаленьких вад механ≥змуФ (ƒмитро ƒонцов, 20-т≥ роки).

У“радиц≥¤ "губановц≥в" не раз позначаЇтьс¤ на гумор≥ ќстапа ¬ишн≥... Ќизькопробноњ культури гумор ќстапа ¬ишн≥. ќ. ¬ишн¤ Ч це криза нашого гумору... √удити ќ. ¬ишню з його УприйомамиФ Ч це значить фактично писати реценз≥ю на читача... ћи констатуЇмо факт величезноњ попул¤рности ≥ усп≥ху серед читач≥вськоњ маси ¬ишневих Уусм≥шокФ. ÷ей факт примушуЇ нас сказати, що т≥льки низький культурний р≥вень або справжн¤ Укультура прим≥тив≥змуФ (хай пробачить нам пан ƒонцов на пл¤г≥¤т≥) може продукувати ¬ишневий гумор ≥ живитис¤ ним. Ќедалеке майбутнЇ несе забутт¤ ќстапов≥ ¬ишн≥Ф (Ѕ. ¬≥рний Ч јнтоненко-ƒавидович, 20-т≥ роки).

У”см≥шкиФ ќстапа ¬ишн≥ ¤ полюбив. ѕолюбив њх за те, що вони запашн≥, за те, що вони н≥жн≥, за те, що вони жорсток≥, за те, що вони см≥шн≥ ≥ водночас глибоко траг≥чн≥...Ф (ћикола ’вильовий. Уќстап ¬ишн¤ в св≥тл≥ л≥воњ балабайкиФ. ѕ–ќЋ≤“-‘–ќЌ“, ч. 4, липень 1930, с. 309).

У¬ насл≥дку допомоги ”крањн≥ з боку ÷  ¬ ѕ(б), ≥ насамперед —тал≥на, агенти ≥мпер≥¤л≥стичних ≥нтервенц≥он≥ст≥в були розбит≥, нац≥онал≥сти були демаскован≥, ≥ куркульськ≥ ≥деологи та њхн≥ прихильники були практично прогнан≥ з пол¤ украњнськоњ рад¤нськоњ л≥тератури... «ник ореол тих колишн≥х Уз≥рок, славу ¤ких штучно роздмухували нац≥онал≥сти: куркульський блазень ќстап ¬ишн¤... ≥ под≥бн≥Ф. (≤ван  улик, у московському альманаху Ћ≤“≈–ј“”–ј Ќј–ќƒ≤¬ —–—–. 1934, ч. 7-8).

Уяк дасть Ѕог вижити каторгу Ч то нехай мен≥ рука всохне, ¤к в≥зьму перо в руки. “≥льки Ч —иб≥р, глушина! —≥льц¤ розставл¤ю ≥ рибу ловлюФ (ќстап ¬ишн¤ у розмов≥ з своњм другом …осипом √≥рн¤ком вл≥тку 1934 року в „≥б'ю, в концтабор≥ У”хтпечлагФ). ” своњх ще повн≥стю не опубл≥кованих спогадах про ќстапа ¬ишню …осип √≥рн¤к, в≥домий актор УЅерезол¤Ф, опов≥даЇ також, ¤к в≥н 1934, будучи в'¤знем ”хтпечлагу, читав раз перед авдитор≥Їю в'¤зн≥в-шахтар≥в опов≥данн¤ рос≥йського гумориста «ощенка.  рики ≥з зал≥: Уѕо-украњнському! ¬ишню давай!Ф —еред авдитор≥њ каторжник≥в був ≥ ќстап ¬ишн¤, що д≥став 10 рок≥в Ув≥ддалених табор≥вФ.

Уѕочинаючи з 1934р., у зв'¤зку з тим, що громад¤нське ≥м'¤ письменника було несправедливо опорочене, в його творч≥й д≥¤льност≥ настаЇ майже дес¤тир≥чна перерваФ. ...У”св≥домив св≥й патр≥отичний обов'¤зок рад¤нського письменника-громад¤нина ≥ ќстап ¬ишн¤Ф (це все, що сказано про шалене цькуванн¤ ¬ишн≥ 1930 Ч 33 рок≥в та про його муки в арктичному концтабор≥ 1934 Ч 43 pp. у товстелезному том≥ ≤—“ќ–≤я ” –јѓЌ—№ ќѓ Ћ≤“≈–ј“”–», т. 2, –јƒяЌ—№ ј Ћ≤“≈–ј“”–ј,  ињв, јкадем≥¤ Ќаук ”–—–, 1957).

У¬се житт¤ гумористом! √осподи! «божевол≥ти можна в≥д суму!Ф (ќстап ¬ишн¤. Уƒуми моњ, думи моњ...Ф ƒЌ≤ѕ–ќ,  ињв, ч 2, 1957; посмертна публ≥кац≥¤ уривк≥в ≥з передсмертного щоденника ¬ишн≥).

ќтже, не вдавс¤ пл¤н утеч≥ в≥д власного таланту-погибел≥. √≥рн¤к опов≥даЇ: 1935 року ¬ишню ¤к видатного Узлочинц¤Ф, засудженого за Утерор проти вожд≥в парт≥њФ, перекинули в ≥зол¤тор на  ожву (коло ¬оркути), а зв≥дти 1937 року Ч саме в час масових розстр≥л≥в пол≥тв'¤зн≥в по концтаборах Ч в≥дправили п≥шим етапом Ч 800 к≥лометр≥в! сн≥г! пурга! морози! Ч назад до „≥б'ю дл¤ додаткового Усл≥дстваФ, а фактично на розстр≥л. “а по дороз≥ ¬ишн¤, хрон≥чно хворий на улькус ≥ ревматизм, захвор≥в на гостре запаленн¤ леген≥в ≥ був покинутий в непритомному стан≥ на ¤к≥йсь таборов≥й цегельн≥, за дротом. ѕоки ¬ишн¤ дужав смертельну хворобу Ч минула масова Їжовська операц≥¤ розстр≥л≥в в'¤зн≥в.

1943 року ¬ишн¤ к≥нчаЇ дес¤тий р≥к тюрми й концтабору, тим часом ¤к ”крањна Ч тероризована, зруйнована, але неупокорена Ч активним ≥ пасивним спротивом зустр≥чала ≥ проводжала брунатних ≥ червоних окупант≥в, виростаючи з трагед≥њ терору ≥ в≥йни на м≥жнародний фактор. Ќедомученого ¬ишню перекидають просто ≥з арештантського барака на ѕечор≥ в письменницький каб≥нет у  иЇв≥. ¬≥н мусить своњми гуморесками спростовувати наклепи Унац≥онал≥ст≥вФ, н≥бито улюбленц¤ ц≥лоњ ”крањни Ч ¬ишню Ч закатувала ћосква, ≥ висм≥¤ти Убуржуазних нац≥онал≥ст≥вФ та насамперед ”ѕј. “ак 1945 Ч 46 по¤вилась У—амост≥йна д≥ркаФ ќстапа ¬ишн≥ Ч голос гумориста з могили. як на лихо, Убуржуазн≥ нац≥онал≥стиФ й повстанц≥ прив≥тали воскрес≥нн¤ ќстапа ¬ишн≥, частину заслуги в ¤кому ц≥лком слушно приписали ≥ соб≥, та под¤кували гумористов≥, що в≥н першим у широк≥й рад¤нськ≥й прес≥ по≥нформував св≥т, що ”ѕј ще й дос≥ живе ≥ боретьс¤.

Ѕуло ¤кесь нерушиме порозум≥нн¤ м≥ж ќстапом ¬ишнею ≥ м≥льйонами його читач≥в. ћов воду кр≥зь сито, спускали вони все, що було в Уусм≥шкахФ ¬ишн≥ дл¤ цензури й диктатури, а соб≥ брали зерн¤тка см≥ху, ¤кий завше давав св≥жий в≥ддих у задушлив≥й атмосфер≥ загального рабства. як у 20‑их роках сел¤ни не брали серйозно його сл≥в про куркул≥в, так у 40-их роках повстанц≥ не брали серйозно його сл≥в про Унац≥онал≥стичних запроданц≥вФ, а см≥¤лис¤, читаючи його Усамост≥йну д≥ркуФ, бо ж вона була символом Усамост≥йностиФ ”–—– п≥д московським чоботом. ћав ¬ишн¤ ус≥ п≥дстави записати слова любови ≥ вд¤чности отаким читачам у згаданому щоденнику: Уя дожив до того часу, коли ходжу вулиц¤ми в  иЇв≥... ≤ ¤ гадаю, що вс≥ма своњми стражданн¤ми, вс≥ма моњми серц¤ми, ≥ прац¤ми, ≥ думками маю право сказати вс≥м моњм читачам: Уя люблю вас! ...—пасиб≥ тоб≥, народе, що ¤ Їсть ¤! ’ай буде благословенне твоЇ ≥м'¤!.. ¤ маю честь велику, чудесну, незр≥вн¤нну ≥ неповторну,  ч е с т ь  належати до свого народуФ.

Ћ≥тературна спадщина ¬ишн≥ Ч це насамперед тис¤ч≥ гуморесок у щоденн≥й прес≥ на вс≥ теми дн¤ Ч своЇр≥дний тип фейлетону, що йому в≥н давав назву Уусм≥шкаФ або ще Уреп'¤шокФ. –одились вони головно з прац≥ ¬ишн≥ у редакц≥¤х перших украњнських рад¤нських газет У¬≥ст≥ ¬”÷¬ Ф (куди його просто з п≥двалу тюрми „  виринув ¬асиль Ѕлакитний навесн≥ 1921) ≥ У—ел¤нська правдаФ. ¬ Уусм≥шкахФ ¬ишн≥ в≥ддзеркаливс¤ своЇр≥дний тод≥шн≥й УренесансФ сел¤нства ¤к соц≥¤льного стану ”крањни, ¤кий, скинувши в революц≥њ рос≥йсько-пом≥щицьке ¤рмо, не давс¤ поки що накинути соб≥ нове рос≥йсько-колгоспне ¤рмо, а змусив ћоскву до Ќ≈ѕ-и ≥ пол≥тики украњн≥зац≥њ. У¬ишнев≥ усм≥шки с≥льськ≥Ф, з одного боку, кпили з в≥ковоњ сел¤нськоњ в≥дсталости, темноти, анарх≥чного егоњзму й асо-ц≥¤льноњ роздр≥бнености, а з другого Ч пускали гостр≥ сатиричн≥ стр≥ли на розплоджуваний ћосквою паразитарний бюрократизм новоњ пан≥вноњ верх≥вки ≥мпер≥њ. —ел¤ни в≥дчували у ¬ишн≥ своњ друга ≥ речника. ¬они розум≥ли цього гумориста, що сам родивс¤ ≥ вир≥с у с≥льськ≥й родин≥, не т≥льки з того, що в≥н пише, а ще б≥льше по тому, ¤к в≥н пише.

«а два-три роки прац≥ гумориста ¬ишн¤ став найб≥льш знаним п≥сл¤ Ўевченка ≥ поруч ≥з Ћен≥ним ≥м'¤м. «адл¤ того, щоб читати ¬ишню, не один сел¤нин л≥кв≥дував свою неписьменн≥сть, русиф≥кован≥ роб≥тники й службовц≥ вчились читати украњнською мовою. ƒо ¬ишн≥ щодн¤ приходили сотн≥ лист≥в з под¤ками, з проханн¤ми допомогти проти р≥зних кривд, р≥зних бюрократ≥в ≥ орган≥в влади. ћов до президента, пробивались до нього ≥з найдальших закутк≥в крањни на авд≥Їнц≥ю. ¬≥н н≥кому не в≥дмовл¤в ≥ надокучав представникам влади ≥ фейлетонами, ≥ особистими клопотанн¤ми. √олова ¬”÷¬  √ригор≥й ѕетровський п≥вжартома запитував гумориста: У’то, власне, Ї всеукрањнським старостою Ч ѕетровський чи ќстап ¬ишн¤?Ф

ѕ≥д тиском вимог читач≥в значна частина газетних Уусм≥шокФ ¬ишн≥ видавалась окремими зб≥рками великими тиражами ≥ по к≥лька раз≥в. ћусимо обмежитись тут лише до статистики: на 1928 р≥к вийшло коло 25 зб≥рок У¬ишневих усм≥шокФ, а 1928 року було видано чотиритомове виданн¤ вибраних ”—ћ≤Ўќ . ƒо початку розгрому ≥ колектив≥зац≥њ села (1930) тираж книжок ¬ишн≥ доходив до двох м≥льйон≥в Ч нечуваноњ дл¤ тих час≥в цифри.

ћосковський погром сел¤нства ≥ ”крањни об≥рвав цей розг≥н ќстапа ¬ишн≥. ¬≥н перестав писати в газетах, зник ¤к фейлетон≥ст. …ого ла¤ли ≥ за те, що писав, ≥ за те, що мовчав. «р≥дка лише по¤вл¤вс¤ в журналах (У„ервоний перецьФ, творцем ¤кого був, УЋ≥тературний ярмарокФ, Уѕрол≥тфронтФ, У ультура ≥ побутФ), пишучи на б≥льш нейтральн≥ чи дещо дальш≥ в≥д пол≥тики теми: Ућисливськ≥ усм≥шкиФ (¬ишн¤ був пристрасний мисливець ≥ аматор природи), У“еатральн≥ усм≥шкиФ, У«акордонн≥ усм≥шкиФ. “епер в≥н згадав, що починав св≥й шл¤х в ”–—– ¤к автор л≥тературних парод≥й, що з'¤вилис¤ були за п≥дписом ѕавла √рунського у першому ≥ восьмому числах журналу У„ервоний шл¤хФ 1923. ¬≥н доповнив т≥ початки новими парод≥¤ми й шаржами (¬»ЎЌ≈¬≤ ”—ћ≤Ў » Ћ≤“≈–ј“”–Ќ≤, ƒ¬”, 1927, 118 с.), ¤к≥ напевно останутьс¤ довше жити, н≥ж де¤к≥ твори, що њх в≥н шаржував ≥ парод≥ював.

„астина усм≥шок ¬ишн≥ грали ролю скоростр≥л≥в у запекл≥й битв≥ 20-их рок≥в проти агресивного рос≥йського ≥мпер≥¤л-шов≥н≥зму. ѕригадуЇтьс¤, ¤ку сенсац≥ю вчинила на ”крањн≥ ≥ в ћоскв≥ гумореска ¬ишн≥ з приводу виступу наркома осв≥ти –—‘—– ј. Ћуначарського проти украњн≥зац≥њ ≥ за русиф≥кац≥ю шк≥л на  убан≥. ” гуморесц≥, написан≥й на зразок легендарного листа запорожц≥в до турецького султана, кубанськ≥ козаки п≥сл¤ вс≥х ви¤снень пропонують рос≥йському наркомов≥ зробити њм те, що й запорожц≥ пропонували турецькому султанов≥. ¬же ¬ишн¤ давно сид≥в у найв≥ддален≥шому концтабор≥ Ќ ¬ƒ, а парт≥йна преса все ще люто згадувала, ¤к то цей Уворог народуФ посм≥в посм≥¤тис¤ над рос≥йським УсултаномФ. ѕод≥бних антирусиф≥каторських гуморесок ¬ишн¤ написав немало.

јле найб≥льше ¬ишн¤ атакував таки слабост≥ своњ, своњх земл¤к≥в, вважаючи, за √оголем, що Укому вже немаЇ духу посм≥¤тис¤ з власних хиб своњх, краще тому в≥к не см≥¤тис¤Ф. ќсобливо нещадно викпивав ¬ишн¤ слаб≥сть в украњнц≥в ≥нстинкту громадськоњ ≥ нац≥ональноњ Їдности, њх анарх≥чний псевдо≥ндив≥дуал≥зм, њхню ≥нертн≥сть, вс≥ т≥ анахрон≥чн≥ риси в психолог≥њ ≥ думанн≥ украњнц¤, що так дорого об≥йшлись ≥ обход¤тьс¤ ”крањн≥ на суворому ≥спит≥ доби динам≥чних перем≥н ≥ модерн≥зац≥њ. ÷еп н≥бито по-с≥льському Уприм≥тивнийФ ¬ишн¤ був справжн≥м борцем за Ївропењзац≥ю ≥ модерн≥зац≥ю украњнц¤, давши своЇр≥дну гумористичну типолог≥ю хиб украњнського нац≥онального характеру.

«асоби ¬ишн≥ були Упрост≥Ф. Ќасамперед св≥жа, дотепна, багата мова, у ¤к≥й ¬ишн¤ (учень у цьому  римського ≥ ћодеста Ћевицького!) був неперевершеним майстром. ”же через це одно його Уусм≥шкиФ не можна назвати УгубановськимиФ (московськ≥ купц≥ —ит≥н ≥ √убанов прославилис¤ виданн¤м лубочних Умалорос≥йських анекдот≥вФ). ÷е була мова насамперед народна, сел¤нська, хоч ¬ишн¤ показав добре волод≥нн¤ також мовою л≥тературною ≥ м≥ськими жаргонами.  ом≥зм ¬ишн≥ не був ком≥змом ситуац≥й чи масок, а ком≥змом б≥льш тонким Ч ком≥змом с л о в а, гри сл≥в, жарту, афоризму, примовки, недомовки, нат¤ку, каламбуру. ¬≥н ум≥в схоплювати анекдотичн≥ контрасти, ¤кими кишить крањна будованого ≥ УзбудованогоФ соц≥¤л≥зму. Ќайб≥льше користавс¤ нехитрим прийомом Узниженн¤Ф ≥ доп≥к режимов≥ нещадним Узниженн¤мФ високих ≥ галасливих загальник≥в, об≥ц¤нок, гасел, програм, пл¤н≥в, проект≥в Ч до голоњ д≥йсности, до д≥ла, до сущого. ¬ Уусм≥шкахФ ¬ишн≥ наче наново в≥дновлювавс¤ гумор села, що за стол≥тт¤ своЇњ г≥ркоњ соц≥¤льноњ ≥ нац≥ональноњ б≥ограф≥њ нагромадило св≥й мудрий ≥ добродушний скептицизм. “радиц≥¤ л≥пших твор≥в ¬ишн≥ лежить також у барокков≥й доб≥ вертепу ≥ бурлеску, коли так любили охоплювати УвисокеФ ≥ УнизькеФ, анекдоту ≥ дотеп. ћайстер парод≥њ, шаржу, травест≥њ Ч ¬ишн¤ залюбки маскувавс¤ п≥д УпростачкаФ, ¤кий здеб≥льша з ус≥м погоджуЇтьс¤, але в≥д нього пов≥вало тим казковим УдурникомФ, перед ¤ким пасують мудрец≥ ≥ корол≥. “акого УпростакаФ граЇ в≥н ≥ в автоб≥ограф≥њ (ћќя ј¬“ќЅ≤ќ√–ј‘≤я. ’арк≥в, У нигосп≥лкаФ, 1927). ќдночасно ¬ишн¤ волод≥в мистецтвом УблискавичногоФ короткого гострого д≥¤логу та Ч зовс≥м щось протилежне! Ч найтоншого л≥ричного нюансу. ¬≥н був проникливий психолог, ум≥в скупими засобами вловити химерну гру в людин≥ таких комплекс≥в, ¤к страх, заздр≥сть, задавакуват≥сть, брехлив≥сть, нањвн≥сть, ц≥кав≥сть, жорсток≥сть, любов... ¬се то будувалось у прозов≥й м≥н≥¤тюр≥, творило новий, чисто ¬ишневий тип фейлетону Ч своЇр≥дного коментар¤ см≥хом.

¬ишн¤ уважав себе спадкоЇмцем  отл¤ревського, до ¤кого ставивс¤ з найб≥льшим п≥Їтизмом (з великим усп≥хом ≥шла в 20-их роках його травест≥¤ У¬≥¤Ф за √оголем- ропивницьким). ƒуже любив √огол¤ ≥ дав прекрасний переклад його У–ев≥зораФ; перекладав також ћарка “вена.

ѕоза створеним ним своЇр≥дним жанром Уусм≥шкиФ ≥ фейлетону ¬ишн¤ почав творити з усп≥хом власний тип гумористичного нарису, опов≥данн¤ ≥ нав≥ть новели (Ућисливськ≥ усм≥шкиФ, У римськ≥ усм≥шкиФ). ” Умисливському опов≥данн≥Ф в≥н дав зразок новели, неспод≥ваний гумористичний к≥нець ¤коњ Узн≥маЇФ весь попередн≥й витончено-л≥ричний сюжет. ” УярмаркуФ, що не поступаЇтьс¤ в≥дпов≥дним описам √огол¤, ¬ишн¤ засобами мовно-звуковоњ ≥ кольоровоњ пал≥три даЇ поЇднанн¤ килима з симфон≥Їю: барвисто-сп≥вуче море украњнського ¤рмарку.

« к≥лькох тис¤ч Уусм≥шокФ ≥ фейлетон≥в ¬ишн≥ останетьс¤ жити в л≥тератур≥, може, ¤ких два-три томи вибраного. Ќе легк≥ п≥дсумки робив ¬ишн¤ своЇму життю ≥ прац≥. Ућало ¤ зробив дл¤ народу! ћало! ’от≥лос¤ б б≥льше, але що ¤ можу зробитиФ, Ч пише в≥н у щоденнику. ¬≥н нат¤каЇ на те зло, ¤кого не знали н≥ „ехов, н≥ “вен ≥ ¤ке найб≥льше давило ≥ р≥зало його талант: У«ло найб≥льше космопол≥тизму (¬ишн¤ п≥д цим терм≥ном розум≥Ї ÷   ѕ–—, про погромницьку ролю ¤кого говорив  улик) в тому, що вони молодим не давали ходу. ¬они... позбивали на прот¤з≥ к≥лькох дес¤тк≥в рок≥в вс≥ молод≥ паростки л≥тературн≥! ќсь у ч≥м найб≥льше зло!Ф

“ут ¬ишн¤ завуальовано пише про –озстр≥л¤не ¬≥дродженн¤ ≥ серед зрубаних молодих паростк≥в л≥тературних в≥н бачить ≥ себе. ћосква в 30-их роках знищила украњнську рад¤нську л≥тературу за Унац≥онал≥змФ, зм≥шуючи в цьому терм≥н≥ зовс≥м в≥дм≥нн≥ ¤вища патр≥отизму ≥ шов≥н≥зму. Уќт≥ дурн≥, Ч пише ¬ишн¤ в згаданому щоденнику, Ч що кричать УЌац≥онал≥сти!Ф, не розум≥ють, що ¤ зум≥в об'Їднати любов до мого народу з любов'ю до вс≥х народ≥в св≥ту!Ф ≤ дал≥: Уќй, ¤к буде комусь соромно за моњ стражданн¤! ќй, ¤к буде!Ф

“очно в 15-ту р≥чницю оголошенн¤ в прес≥ про розстр≥л 28 украњнських письменник≥в московським вињзним судом у  иЇв≥ Ч 18 грудн¤ 1949 року ¬ишн¤ обережно й завуальовано нотуЇ в щоденнику: У„ому ¤ мушу бол≥ти, страждати за того, хто прийшов у л≥тературу?.. серцем, душею, болем моњм? „ому? „ому такий б≥ль у мене, не т≥льки за Упровалл¤Ф в л≥тератур≥... який жах, що ¤ знаю особисто людей, що створили перли нашоњ л≥тератури. я њх бачив, з ними говорив, за одним столом сид≥в, њв, пив, см≥¤вс¤, жартував... ј пот≥м читавФ.

«агадка поразок ≥ перемог ќстапа ¬ишн≥ (ѕавла √убенка) Ч це проблема спонтанного гумориста в пекл≥, в умовах рабського сусп≥льства ≥ Утюрми народ≥вФ. јдже за його Уусм≥шкиФ йому дали кару за статтею карного кодексу 54 Ч 8: про терор. ≤ його, з ц≥вкою револьвера при скрон≥, змушували робити Уусм≥шкиФ над трупами м≥льйон≥в син≥в його народу, що впали жертвою московського терору. як далеко ц¤ жахлива вимога Уумилительной сатирыФ лишаЇ позаду царицю  атерину II, що насаджувала специф≥чно рос≥йський жанр гумору Ч Уулыбательную сатируФ!

ўо за житт¤!? «добути позиц≥ю ≥нтелектуал≥ста, родившись одним ≥з 17 д≥тей у б≥дн≥й сел¤нськ≥й родин≥ в забутому Ѕогом полтавському м≥стечку √рун≥ ≥ до 32 рок≥в житт¤ не маючи змоги здати екстерном на г≥мназ≥¤льну матуру. Ѕути все житт¤ безпарт≥йним Ч у в≥к парт≥йноњ всемогучости й тиран≥њ, гумористом Ч у в≥к жах≥в, кепкуном Ч у часи сл≥пого фанатизму, гуман≥стом Ч у в≥к масових орган≥зованих злочин≥в ≥ людоњдства. ўоб, зрештою, стати УблазнемФ з авторитетом, попул¤рн≥стю ≥ моральною в≥дпов≥дальн≥стю президента, а з правами в'¤зн¤ концтабору.

√умор, см≥х можна вважати за синон≥м свободи Ч принаймн≥ внутр≥шньоњ свободи людини. ќчевидно, ¬ишн¤ волод≥в секретом внутр≥шньоњ свободи за вс≥х ситуац≥й, свободи в≥д Унечистоњ силиФ ≥ своЇњ, ≥ чужоњ. “ому в його душ≥ м≥г завше жити см≥х Ч не Ушибеничний гуморФ ≥ не жовчна зл≥сть Ч це йому було чуже, а сон¤шний гострий добрий гумор. « цього погл¤ду характерний його дебют ¤к гумориста. ¬ 1919 роц≥ в≥н ¤к патр≥от ”Ќ– (але жадноњ ≥з њњ парт≥й!) зав≥дував ћедико-сан≥тарною управою м≥н≥стерства шл¤х≥в ”Ќ–. ¬с¤ республ≥ка, затиснена з ус≥х чотирьох стор≥н св≥ту ворогами, тулилась в  ам'¤нц≥ ≥ к≥лькох прилежних районах. ‘ельдшер ѕавло √убенко, ризикуючи житт¤м, особисто працював у поњздах, завалених тифозними хворими. ѕомагав њм л≥ками ≥ см≥шними анекдотами, ¤к≥ сам складав ≥ знаменито розпов≥дав. ¬ той час з'¤вивс¤ у газет≥ УЌародн¤ вол¤Ф його перший фейлетон за п≥дписом ѕавло √рунський. Ѕув в≥н про украњнськ≥ м≥н≥стерства: шл¤х≥в Ч без шл¤х≥в, ф≥нанс≥в Ч без ф≥нанс≥в, в≥йськове Ч без в≥йська... «ате не бракувало м≥н≥страм часу дл¤ сварок. ≤нший фейлетон викпивав договори з чужими державами Ч ур¤д ”Ќ– за те, що не бачив за гарними словами чужих дипломат≥в зневаги самост≥йности ”крањни, а чуж≥ держави за те, що за кам'¤нецькою ”Ќ– не бачать 40-м≥льйонноњ неп≥длеглоњ нац≥њ. «а один такий фейлетон редактор газети був оштрафований. ‘ейлетони √рунського зразу стали попул¤рними в  ам'¤нц≥, вони ж бо вит≥сн¤ли см≥хом в≥дчай.

« ¬ишн≥ був бездоганно в≥рний друг ≥ товариш. …ого знайом≥ опов≥дають, що в≥н так само, ¤к тифозних во¤к≥в у поњздах ”Ќ–, р¤тував своњх товариш≥в матер≥¤льно ≥ гумором в п≥двалах „ , де в≥н сид≥в десь ≥з к≥нц¤ 1919 по весну 1921; ≥ в тюрм≥ Ќ ¬ƒ у ’арков≥, де в≥н сид≥в з 26 грудн¤ 1933 по весну 1934, ≥ в концтабор≥ на ѕечор≥ 1934 Ч 43 pp.  оли 1931 був арештований ћаксим –ильський, з ¤ким ¬ишн¤ дружив так само м≥цно, ¤к з ’вильовим,  ул≥шем ≥ ƒосв≥тн≥м, то ¬ишн¤, не бо¤чись накликати на себе гн≥в Ќ ¬ƒ, кинувс¤ з ’аркова до  иЇва на допомогу безрадн≥й родин≥ поета, а п≥сл¤ щасливого зв≥льненн¤ –ильського з тюрми Ч забрав його до себе в ’арк≥в на к≥лька тижн≥в у гост≥. Ќа так≥ вчинки мало хто зважувавс¤ в той час загального страху, бо ћосква н≥кому на ”крањн≥ не прощала лицарськоњ прикмети. —амогубство ’вильового ¬ишн¤ пережив ¤к жахливу катастрофу Ч три дн≥ ≥ ноч≥ бивс¤ ¬ишн¤ у своњй к≥мнат≥, з в≥кон ¤коњ перехож≥ на вулиц≥ чули крики ≥ голос≥нн¤. ƒумали Ч в≥н збожевол≥в.

÷≥ риси лицарськоњ самов≥дданоњ вдач≥ дещо промовл¤ють ≥ за природу гумору ¬ишн≥. Ќема що Ч ¬ишн¤ ум≥в бути нещадним ≥ вм≥в убити см≥хом. У¬орога треба битиФ, Ч писав в≥н ≥ цитував √огол¤: УЌасм≥шки боњтьс¤ нав≥ть той, хто вже н≥чого не боњтьс¤ на св≥т≥Ф. јле головним джерелом його гумору була любов до житт¤, насамперед Ч св≥дома любов до людини. Ќ≥би виправдовуючись, що так багато кепкував за своЇ житт¤ ≥з своњх украњнських людей, ¬ишн¤ пише в згаданому щоденнику: право см≥¤тис¤ У≥з своЇњ, р≥дноњ людиниФ даЇ любов. У“реба любити людину. Ѕ≥льш н≥ж самого себеФ. ≤ лукаво додаЇ: УЋюбити, м≥ж ≥ншим, це дуже т¤жка роботаФ. ўо ж його штовхало на цю Уважку роботуФ любл¤чого гумориста? ќсь його в≥дпов≥дь:

Уѕросто не любив ¤ печальних лиць, бо любив см≥¤тис¤. Ќе переносив ¤ людського гор¤. ƒавило воно мене, плакати хот≥лос¤... я народний слуга! Ћакей? Ќ≥, не пресмикавс¤! ¬ождь? “а Ѕоже борони!.. ѕошли мен≥, доле, сили, ум≥нн¤, талану, чого хочеш, т≥льки щоб ¤ хоч що-небудь зробив таке, щоб народ м≥й у своњм титан≥чн≥м труд≥, у своњх печал¤х, горест¤х, роздумах, ваганн¤х, щоб народ усм≥хнувс¤!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиц¤, щоб хоч одна зморшка ота розгладилас¤!Ф

”с¤ правда за найсувор≥шими критиками поразок ќстапа ¬ишн≥, але вона не по¤снить страстей Ублазн¤Ф ≥ перемоги Уусм≥шникаФ –озстр≥л¤ного ¬≥дродженн¤.

 

ёр≥й Ћј¬–≤Ќ≈Ќ ќ

”крањнське слово. Ч “. 1. Ч  ., 1994.

 

 

 

 

 

 

ќ—“јѕ ¬»ЎЌя

(1889 Ч 1956)

 

¬идатний украњнський рад¤нський письменник ќстап ¬ишн¤ широко знаний на ”крањн≥, в –ад¤нському —оюз≥ ≥ за рубежем. ѕрот¤гом усього свого творчого шл¤ху ќстап ¬ишн¤ виступав ¤к талановитий ≥ неповторний митець, слово ¤кого глибоко проникало в пласти народного житт¤ й усп≥шно слугувало його безупинному поступов≥. —праведливо буде сказати: творч≥сть гумориста надихалась ≥ окрилювалась великим пон¤тт¤м Ќарод, про що в≥н полишив щир≥ св≥дченн¤ в своњх щоденникових записах.

Уякий би ¤ був щасливий, Ч занотував письменник 15 травн¤ 1949р. в щоденнику, Ч ¤кби своњми творами зм≥г викликати усм≥шку, хорошу, теплу усм≥шку, у рад¤нського народу!

¬и у¤вл¤Їте соб≥: народ рад≥сно усм≥хнувс¤!

јле ¤к це трудно!Ф

Ќеоднораз, особливо на схил≥ л≥т, ќстап ¬ишн¤ з великою сердечн≥стю говорив про сусп≥льне покликанн¤ рад¤нського письменника, про в≥рн≥сть нашого мистецтва правд≥ житт¤, про любов ≥ повагу до людини прац≥. ќрган≥чн≥сть цих роздум≥в митець п≥дтвердив своЇю художньою творч≥стю.

Ќародивс¤ ќстап ¬ишн¤ (ѕавло ћихайлович √убенко) 13 листопада 1889р. на хутор≥ „ечва б≥л¤ м≥стечка √рунь «≥ньк≥вського пов≥ту на ѕолтавщин≥ (нин≥ ќхтирський район —умськоњ област≥) в багатод≥тн≥й сел¤нськ≥й с≥м'њ. ¬≥н зак≥нчив початкову, пот≥м двокласну школу в «≥ньков≥, згодом продовжив навчанн¤ в  иЇв≥, у в≥йськово-фельдшерськ≥й школ≥, п≥сл¤ зак≥нченн¤ ¤коњ (1907p.) працював фельдшером Ч спочатку в арм≥њ, а з часом Ч у х≥рург≥чному в≥дд≥л≥ л≥карн≥ ѕ≥вденно-«ах≥дних зал≥зниць. “а, ¤к згадував письменник, в≥н не збиравс¤ присв¤тити себе медицин≥ Ч тож, працюючи в л≥карн≥, старанно Унал¤гавФ на самоосв≥ту, склав екстерном екзамен за г≥мназ≥ю ≥ в 1917p. вступив до  ињвського ун≥верситету; одначе скоро залишив навчанн¤ ≥ повн≥стю в≥ддавс¤ журнал≥стськ≥й ≥ л≥тературн≥й прац≥.

ѕерший надрукований тв≥р ќстапа ¬ишн≥ Ч Уƒемократичн≥ реформи ƒен≥к≥на (‘ейлетон. ћатер≥алом дл¤ конституц≥њ бути не може)Ф Ч побачив св≥т за п≥дписом Уѕ. √рунськийФ у кам'¤нець-под≥льськ≥й газет≥ УЌародна вол¤Ф 2 листопада 1919р.

“ут було надруковано ще к≥лька фейлетон≥в молодого письменника, а з кв≥тн¤ 1921p., коли в≥н став прац≥вником республ≥канськоњ газети У¬≥ст≥ ¬”÷¬ Ф, розпочинаЇтьс¤ пер≥од його активноњ творчост≥ ≥ систематичних виступ≥в у рад¤нськ≥й прес≥ (псевдон≥м ќстап ¬ишн¤ вперше з'¤вивс¤ 22 липн¤ 1921р. в У—ел¤нськ≥й правд≥Ф п≥д фейлетоном У„удака, њй-богу!Ф).

ƒл¤ формуванн¤ ≥ становленн¤ письменницького таланту ќстапа ¬ишн≥ велике значенн¤ мали певн≥ б≥ограф≥чн≥ чинники. ƒитинство гумориста, ¤к уже згадувалос¤, пройшло на ѕолтавщин≥, де особливо в≥дчувались любов ≥ шана до славетних земл¤к≥в-класик≥в ≤. ѕ.  отл¤ревського й ћ. ¬. √огол¤ (творами останнього майбутн≥й письменник захоплювавс¤ уже в шк≥льн≥ роки); змалечку п≥знавав ѕавло √убенко вс≥ премудрост≥ сел¤нського бутт¤, нав≥ч бачив ¤скрав≥ типи людей прац≥, захоплювавс¤ њхньою соковитою мовою, в ¤к≥й часто озивалас¤ дотепн≥сть народного гумору. –обота в прес≥ стала своЇр≥дним продовженн¤м, уже на вищому р≥вн≥ громад¤нськоњ зр≥лост≥, ц≥Їњ щоденноњ школи житт¤, що њњ сумл≥нний ≥ спостережливий л≥тератор проходив ≥з справд≥ вин¤тковою невтомн≥стю. ћолодому журнал≥стов≥ ≥ письменников≥ ќстапов≥ ¬ишн≥ вистачало життЇвих спостережень ≥ ком≥чних барв Ч саме тому в≥н мало не щодн¤ м≥г виступати на стор≥нках У¬≥стейФ, У—ел¤нськоњ правдиФ та ≥нших видань з усм≥шками, фейлетонами чи й просто з лакон≥чними ущ≥пливими в≥дгуками на ту чи ту конкретну под≥ю. …ого слово користувалос¤ незвичайною попул¤рн≥стю. ¬иход¤ть одна за одною ≥ зб≥рки усм≥шок письменника Ч Уƒ≥ли небесн≥Ф (1923), У ому веселе, а кому й сумнеФ, У–еп'¤шкиФ, У¬ишнев≥ усм≥шки (с≥льськ≥)Ф (1924), У¬ишнев≥ усм≥шки кримськ≥Ф (1925), Уўоб ≥ хл≥б родивс¤, щоб ≥ скот плодивс¤Ф, УЋицем до селаФ (1926), У¬ишнев≥ усм≥шки кооперативн≥Ф (1927), УЌу й народФ, У¬ишнев≥ усм≥шки закордонн≥Ф (1930); двома виданн¤ми, 1928 ≥ 1930 pp. вийшло з≥бранн¤ Увишневих усм≥шокФ (самобутн≥й гумористичний жанр) у чотирьох томах тощо. «агалом же прот¤гом дес¤ти рок≥в украњнською мовою (¤кщо брати до уваги ≥ численн≥ перевиданн¤) з'¤вилос¤ близько ста книжок вишн≥вськоњ сатири ≥ гумору, твори гумориста друкуютьс¤ в перекладах рос≥йською та ≥ншими мовами братн≥х народ≥в –ад¤нськоњ крањни, тираж њх дос¤гав, ¤к на той час, колосальноњ цифри...

ќ. ¬ишн¤ здобуваЇ визнанн¤ самобутнього майстра украњнськоњ сатири ≥ гумору. ѕор¤д з≥ своњми колегами по жанру Ч ¬. ≈лланом (¤к поет-сатирик друкувавс¤ п≥д псевдон≥мом ¬алер ѕроноза), ¬. „ечв'¤нським, ѕ.  апельгородським, —. ѕилипенком,  остем  отком, ¬. ярошенком, ё. ¬ухналем (≤.  овтуном), ћ. √одованцем, ѕ. ¬анченком Ч автор вишневих усм≥шок тепер активно й пл≥дно виступаЇ в л≥тератур≥. ¬≥н гостро висм≥юЇ в≥джиле, чуже й вороже народов≥ ≥ пристрасно та посл≥довно п≥дтримуЇ паростки нового на виробництв≥, в побут≥, культур≥, в духовному бутт≥ рад¤нськоњ людини, свого сучасника.

” 1934р. видатний рад¤нський гуморист був незаконно репресований ≥ зм≥г повернутись до л≥тературноњ прац≥ лише в 1944р. ѕершим твором, що знаменував поверненн¤ письменника до л≥тературноњ прац≥, стала У«ен≥ткаФ, опубл≥кована в газет≥ У–ад¤нська ”крањнаФ, 26 лютого 1944р., Ч вона об≥йшла вс≥ фронти, часто читалас¤ по рад≥о, викликаючи теплу усм≥шку в б≥йц≥в ≥ труд≥вник≥в тилу та додаючи њм в≥ри в близьку перемогу над ворогом. як ≥ ран≥ше, ќ. ¬ишн¤ вс≥м серцем сприймаЇ турботи ≥ клопоти народн≥ Ч економ≥чн≥, пол≥тичн≥, морально-виховн≥, культурно-мистецьк≥, що сповна засв≥дчують зб≥рка його пол≥тичних фейлетон≥в ≥ памфлет≥в У—амост≥йна д≥ркаФ (1945), книжки усм≥шок У«ен≥ткаФ (1947), У¬есна-краснаФ (1949), Ућудр≥сть колгоспнаФ (1952), Уј народ воювати не хочеФ (1953), У¬елик≥ рост≥ть!Ф (1955), УЌещасне коханн¤Ф (1956) та ≥нш≥. √уморист працюЇ над перекладами твор≥в рос≥йськоњ та св≥товоњ класики Ч ћ. √огол¤, ј. „ехова, ќ. —ухово- обил≥на, ћарка “вена, ќ'√енр≥, Ѕ. Ќушича, я. √ашека, я. Ќеруди, рос≥йських рад¤нських письменник≥в.

ќ. ¬ишн¤ провадив ≥ велику громадську роботу. ¬≥н брав участь у д≥¤льност≥ л≥тературних об'Їднань УѕлугФ ≥ У√артФ, в орган≥зац≥њ та редагуванн≥, разом з ¬. Ѕлакитним, перших двох номер≥в журналу У„ервоний перецьФ (1922) ≥ продовжив працю в цьому журнал≥, коли 1927р. було поновлено його вих≥д. ¬≥дома робота ќстапа ¬ишн≥ в оргком≥тет≥ —п≥лки рад¤нських письменник≥в ”крањни та у ¬сесоюзному оргком≥тет≥, що зд≥йснювали п≥дготовку до створенн¤ республ≥канськоњ та союзноњ письменницьких орган≥зац≥й. ѕ≥сл¤ ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни ќ. ¬ишн¤ Ч член редколег≥њ журналу УѕерецьФ ≥ один з найактивн≥ших його сп≥вроб≥тник≥в, член правл≥нн¤ —п≥лки письменник≥в ”крањни, ≥нших громадських орган≥зац≥й республ≥ки, учасник численних зустр≥чей з читачами.

ƒо останн≥х дн≥в житт¤ (помер ќстап ¬ишн¤ 28 вересн¤ 1956р.) в≥н в≥ддавав талант ≥ натхненн¤ боротьб≥ за вт≥ленн¤ в житт¤ лен≥нських, комун≥стичних ≥деал≥в. (Е)

 

«уб ≤. ќстап ¬ишн¤ // ≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури. Ч

 ињв: Ќаукова думка, 1988. Ч т. 2. Ч —. 431 Ч 433.