¬асиль —тус

(1938 Ч 1985)

 

¬асиль —еменович —тус Ч украњнський поет, л≥тературознавець, правозахисник. Ќародивс¤ 6 с≥чн¤ 1938р. в сел≥ –ахн≥вка на ¬≥нниччин≥. «ак≥нчив ф≥лолог≥чний факультет ƒонецького пед≥нституту, вчителював, працював у газет≥. 1963р. вступив до асп≥рантури ≤нституту л≥тератури ≥м. “. √. Ўевченка јЌ ”–—– у  иЇв≥, зв≥дки його було в≥драховано за протести проти арешт≥в у середовищ≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. Ќалежав до т. зв. Ђш≥стдес¤тник≥вї Ч опозиц≥йно настроЇних представник≥в творчоњ молод≥, ¤к≥ активно боролис¤ за в≥дродженн¤ нац≥ональноњ культури, протестували проти реставрац≥њ стал≥н≥зму. 1972р. ¬. —туса арештовано разом з ≥ншими украњнськими правозахисниками та засуджено до п'¤ти рок≥в табор≥в ≥ трьох рок≥в засланн¤. ѕеребуваючи в ув'¤зненн≥ в ћордов≥њ, продовжував творити поетичн≥ твори, писав за¤ви-протести проти пересл≥дувань ≥накодумц≥в в —–—–. 1979р. повернувс¤ до  иЇва, але через 8 м≥с¤ц≥в його знову заарештовано ≥ засуджено на 15 рок≥в позбавленн¤ вол≥.

ѕомер п≥д час голодуванн¤ в карцер≥ 3 вересн¤ 1985р. 19 листопада 1989р. в≥дбулось перепохованн¤ праху ¬асил¤ —туса в  иЇв≥ на Ѕайковому цвинтар≥.

ѕерша поетична зб≥рка Ђ«имов≥ дереваї ще продовжувала поетичну традиц≥ю Ђш≥стдес¤тник≥вї: тут переважала громад¤нська л≥рика з њњ пристрасними роздумами про долю украњнськоњ культури, протестом проти атмосфери гнобленн¤, несвободи, ¤ка панувала в тогочасному сусп≥льств≥ (Ђƒума —ковородиї, Ђќстанн≥й лист ƒовженкаї, Ђ«в≥ром вити, гор≥лку питиї). ѕозбавлений можливост≥ друкуватис¤ на Ѕатьк≥вщин≥, видаЇ р¤д поетичних зб≥рок за кордоном (Ђ«имов≥ дереваї (Ѕрюссель, 1970), Ђ—в≥ча в св≥чад≥ї (—учасн≥сть, 1977)). Ќайвизначн≥шим дос¤гненн¤м —туса-поета Ї зб≥рка Ђѕал≥мпсестиї (1986). √либинне проникненн¤ у внутр≥шн≥й св≥т людини, досконал≥сть мистецькоњ форми характеризують цю книгу в≥рш≥в, ¤ка стала одн≥Їю з вершин украњнськоњ поез≥њ XX ст. —тус в≥домий також ≥ ¤к л≥тературознавець: його перу належать статт≥ про творч≥сть ¬. —в≥дзинського, Ѕ. Ѕрехта, √. Ѕелл¤, грунтовно розв≥дка про поез≥ю ѕ. “ичини Ђ‘еномен добиї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

¬асиль —тус

(6 с≥чн¤ 1938 Ч 4 вересн¤ 1985)

 

“–”Ќќ  ≤ “–”“»«Ќј

ѕро Ђѕал≥мпсестиї ¬асил¤ —туса

якби ¬асиль —тус вибирав еп≥граф до своЇњ зб≥рки поез≥й, що њњ тепер д≥стаЇ читач, можливо, в≥н вибрав би початков≥ р¤дки з поетичного циклу Ћес≥ ”крањнки:

ƒо тебе, ”крањно, наша бездольна¤ мати,

—труна мо¤ перша озветьс¤.

÷е було б визнанн¤м переЇмности тем ≥ мотив≥в ≥, в п≥дтекст≥, декл¤рац≥Їю ц≥лковитого розриву з засобами народницькоњ поез≥њ, ¤к≥й в≥ддавала данину дев'¤тнадц¤тир≥чна тод≥ Ћес¤ ”крањнка. Ѕо тема ≥ ≥де¤ ”крањни проходить кр≥зь ус≥ поез≥њ зб≥рки. „и поет каже про свою дружину й сина, про себе й свою самоту й н≥моту, про дроти ћордов≥њ чи сопки  олими, про житт¤ ≥ смерть, Ч завжди ≥ скр≥зь, названа чи не названа, стоњть за цим постать утраченоњ батьк≥вщини Ч ≥ в пл¤н≥ особистому утраченоњ, ≥ в пл¤н≥ нац≥ональному. ”крањна Ч це трунок, що сп'¤н¤Ї поета й робить його одержимим, ≥ це трутизна, що вбиваЇ його т≥ло й дух ≥ веде до загибел≥ Ч

«а стодал¤ми в≥тчизна,

перестрашене пташа,

то м≥й трунок ≥ трутизна,

нею витл≥ла душа

Ч трутизна ще й тому, що крањна й народ отруЇн≥ тим, що ≥нший поет-в'¤зень ≥ засланець називав московською блекотою, Ч

”крањно! ”крањно!

ќце твоњ д≥ти,

“воњ кв≥ти молод≥њ,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

ћосковською блекотою

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

«аглушен≥.

(Ђ—онї, 1844)

јле —тус не добирав л≥тературного еп≥графа до своњх Ђѕал≥мпсест≥вї. Ќе добирав, бо не мав змоги добирати, писавши в варварських обставинах рад¤нських в'¤зниць ≥ табор≥в, п≥д кожночасною загрозою конф≥скац≥њ й знищенн¤ написаного й дикоњ кари за вд≥¤ний ним Ђзлочинї. Ќе мав в≥н так само змоги цикл≥зувати своњ поез≥њ, перес≥вати њх, в≥дсортовувати ц≥лком довершене в≥д начерк≥в дл¤ майбутнього. —писуючи своњ р¤дки крадькома й лихоманково, в≥н м≥г мр≥¤ти х≥ба про те, щоб ц≥ клаптики паперу, заповнен≥ найдр≥бн≥шими л≥терами, використовуючи кожний м≥л≥метр б≥лого простору, ¤кось д≥сталис¤ поза мури його вужчоњ ≥ його ширшоњ, всерад¤нськоњ тюрми, ¤кось потрапили до рук тих, хто знаЇ ц≥ну людському духов≥, в≥льн≥й думц≥ й доб≥рному слову.

„удом Ї збереженн¤ цих поез≥й, серед сотень ≥нших, знищених тюремними ключар¤ми (Ђ”се одкрите в нас тюремним ключар¤мї). јле ще б≥льше чудо Ч саме написанн¤ њх у злов≥сних обставинах щохвилинного нагл¤ду й безогл¤дноњ жорстокости, з одного боку, повноњ беззахисности, з другого.

як критиков≥ писати про ц≥ в≥рш≥, про ц≥ пал≥мпсести пам'¤т≥ й надхненн¤, схован≥ п≥д намулом докладноњ безглуздости п≥днев≥льного житт¤? як в≥д≥рватис¤ в≥д героњчноњ б≥ограф≥њ творц¤ й говорити про в≥рш≥ ¤к факт л≥тератури? Ќе кажучи вже про емоц≥йн≥ перешкоди, бракуЇ багатьох, б≥льшости потр≥бних фактичних даних. ѕеред нами доробок приблизно в≥сьмох рок≥в, спочатку н≥би ще вол≥, але п≥д дамокловим мечем, дал≥ тюрем, дал≥ засланн¤. јле дат п≥д в≥ршами, з одним вин¤тком, нема. ўо написано ще на вол≥? ўо ран≥ше, що п≥зн≥ше? ѕоез≥њ дуже в≥дм≥нн≥ стилем, хоч ≥ в тому ж здеб≥льша кол≥ тем ≥ настроњв. „и ц≥ р≥зн≥ стил≥ поставали в певн≥й посл≥довност≥? „и вони сп≥в≥снували в час≥? ўо зробив би поет, ¤кби сам мав змогу п≥дготувати свою зб≥рку: об'Їднав би њх у певн≥ цикли? «а настроЇм? «а стилем? ¬≥дкинув би частину њх? ѕереробив би частину? ”сунув би певн≥ повторенн¤ Ч чи, навпаки, збер≥г би ≥ п≥дсилив њх, щоб зб≥льшити ефект акумул¤ц≥њ, наростанн¤? Ќа пал≥мпсест≥ треба позбутис¤ п≥зн≥шого тексту, щоб в≥дновити перв≥сний. „и хот≥в поет, щоб критик удавс¤ до такоњ операц≥њ на матер≥¤л≥ його текст≥в, ¤к вони до нас д≥сталис¤? „и в≥н цю операц≥ю вже сам проробив ≥ те, що в наших руках тепер, Ч уже той перв≥сний, справжн≥й текст?

Ќа вс≥ ц≥ питанн¤ сьогодн≥ нема в≥дпов≥д≥. ћоже, й н≥коли њњ не буде.

Ѕуло б безв≥дпов≥дальним у таких обставинах намагатис¤ накреслити хоч трохи повний образ —туса ¤к поета, ще б≥льше Ч говорити про його поетичний розвиток. ™дине, що можна спробувати зробити, це ≥нвентаризувати поез≥њ за њхн≥ми темами й стилем (причому дв≥ ≥нвентаризац≥њ можуть ≥ не зб≥гатис¤) у над≥њ, що з того вилон¤тьс¤ хоч би де¤к≥ риси поетичноњ особистости; ви¤вити де¤к≥ л≥тературн≥ зв'¤зки й переЇмства, але не спод≥ваючис¤ на докладне знайденн¤ м≥сц¤ —тусового в новочасн≥й украњнськ≥й ≥ св≥тов≥й л≥риц≥. Ќебагато, ≥ невд¤чне завданн¤, виконанн¤ ¤кого не в≥дкриЇ широких обр≥њв. јле, можливо, краще, н≥ж зовс≥м н≥чого. Ќе характеристика, а т≥льки Ч св≥домо вживаючи цього дещо зневажливого слова Ч причинок до нењ.

Ѕ≥ограф≥чн≥ факти про —туса в њхн≥й поз≥рно холодн≥й реальност≥ досить в≥дом≥. Ќагадаю й тут пунктиром. Ќародивс¤ 1938р., сьогодн≥ йому було б 47 рок≥в. ѕоходить з ¬≥нниччини. —ол≥даризувавс¤ з д≥¤ми опору щонайменше в≥д 1965 Ч в≥к 27. ѕерший арешт 1972. …ому 34. ѕ≥сл¤ дев'¤тьох м≥с¤ц≥в арешту й допит≥в у  иЇв≥ ув'¤зненн¤ в мордовських таборах. 5 рок≥в. ¬≥д 1977р. засланн¤ в колимському крањ. «в≥льненн¤ 1979р. ѕоновний арешт ≥ тюрма, за присудом, Ч на 15 рок≥в, р≥к 1980. ¬ирваний з Ђнормальногої житт¤ прот¤гом майже двадц¤тьох рок≥в ≥ без над≥њ коли-небудь до нього повернутис¤. —мерть 4 вересн¤ 1985р., ¤ку в≥н передбачив, про ¤ку твердо знав.

“ак усе це зручно вкладаЇтьс¤ в ¤кийсь дес¤ток р¤дк≥в. јле що за тим ховаЇтьс¤, хай скаже у¤ва читач≥в. ≤ допоможуть у цьому поез≥њ. ’от¤чи чи не хот¤чи, вони в≥дкривають ¤кусь частинку внутр≥шнього св≥ту автора. яку, велику чи малу, ми не можемо знати. Ќе все-бо в≥н м≥г дов≥рити тим кусникам паперу, на ¤к≥ в≥н покладав своњ в≥рш≥, адже нев≥домо було, хто њх першим (≥ може, останн≥м) читатиме, ≥ треба не пошкодити товаришам-соузникам, ≥ не можна зв≥ритис¤ в ус≥м кагеб≥вськ≥й бест≥њ, ¤ка в≥зьметьс¤ за Ђстуд≥юванн¤ поез≥њї. “ак, нав≥ть оф≥ц≥йно не цензурован≥ тексти з –ад¤нського —оюзу проход¤ть унутр≥шню цензуру самих автор≥в Ч одне з найстрашн≥ших ¤вищ житт¤ в крањн≥ суц≥льноњ забр≥ханости й вдиранн¤ в чуж≥ душ≥.

™ два гатунки поез≥њ. ѓх можна назвати програмованою й непрограмованою. Ќазви ц≥ суто умовн≥ ≥ не несуть у соб≥ жадноњ оц≥нки. який тип поез≥њ кому б≥льше подобаЇтьс¤, залежить в≥д особистого смаку, а про смаки, ¤к в≥домо, не сперечаютьс¤. ѕрикладом програмованоњ поез≥њ може бути поетична творч≥сть —в¤тослава  араванського або ћиколи –уденка. “ворч≥сть —туса ближча до протилежного полюса. ѕредставник програмованоњ поез≥њ маЇ певну систему ≥деолог≥њ, певну, сказати б, програму ≥ њњ в своњх творах б≥льш або менш талановито висловлюЇ. Ќепрограмован≥ поети, зв≥сно, теж можуть мати вироблену ≥деолог≥ю, але њхн≥ твори в≥дбивають њњ лише поб≥чно, через м≥нлив≥сть настроњв ≥ переживань. —ьогодн≥ вони можуть бути песим≥стами, завтра н≥би оптим≥стами, сьогодн≥ повними над≥њ, завтра Ч охопленими розпачем. ѕрограмована поез≥¤ звичайно в≥дбиваЇ погл¤ди сформован≥, непрограмована Ч думки й почутт¤ в формуванн≥. —аме така звичайно поез≥¤ —туса.

« таким розр≥зненн¤м може бути зв'¤зане друге. ѕрограмована поез≥¤, бувши наперед сформованою, потребуЇ пост≥йноњ зм≥ни тем ≥ сюжет≥в, щоб не стати одноман≥тною; нер≥дко вона виходить в епос. Ќепрограмована поез≥¤ може без к≥нц¤ вар≥юватис¤ навколо т≥Їњ самоњ теми ≥ нормально лишаЇтьс¤ л≥ричною. —воЇ багатство вона знаходить у м≥нливост≥ переживань. ћаЇмо тут справу, отже, з протиставленн¤м мистецтва екстенсивного мистецтву ≥нтенсивному. ѕевна р≥ч, зб≥г програмовости з екстенсивн≥стю не обов'¤зковий, ¤к не обов'¤зковий ≥ зб≥г непрограмовости з ≥нтенсивн≥стю. јле так≥ зб≥ги дуже част≥.

Ќаведу паралелю з образотворчого мистецтва. ƒел¤круа, а за ним еп≥гони романтизму гасали по св≥т≥, шукаючи тем незвичайних ≥ часто екзотичних. ” протилежн≥сть њм, прим≥ром, у  льода ћоне знайдемо дес¤тки картин, що в≥дтворюють той самий портал руанського собору або, ще дал≥ йдучи до ≥нтенсивного мал¤рства, ту саму копицю с≥на. «овс≥м незалежно, але до певноњ м≥ри в≥дпов≥дно, в поез≥њ —туса повторюЇтьс¤ той самий образ колимських сосен, колимськоњ скупоњ весни, переход¤чи з одного в≥рша до другого. …ого поез≥¤ не прагне екстенсивного поширенн¤. јле тут ≥ велика р≥зниц¤. ћоне, коли в≥н тримавс¤ того самого об'Їкта, шукав його зм≥ни в зм≥н≥ осв≥тленн¤. ƒл¤ —туса ≥ осв≥тленн¤ (хоч в≥н може вар≥¤ц≥њ св≥тла майстерно в≥дтворити) теж р≥ч занадто зовн≥шн¤. …ого л≥рика в≥д образу баченого св≥ту йде до поетового почутт¤, до внутр≥шнього. ’тось сказав про Ѕрамса, що в≥н усе житт¤ писав одну симфон≥ю (формально в≥н њх написав чотири). ¬ певному сенс≥ —тус пише в б≥льшост≥ своњх поез≥й (про вин¤тки Ч дал≥) одну, свою, власну симфон≥ю.

Ќе важко визначити коло повторюваних тем ≥ мотив≥в непрограмованоњ, ≥нтенсивноњ поез≥њ —туса, тих тем ≥ мотив≥в, що прот¤гають нитку зв'¤зку м≥ж його поез≥Їю й зовн≥шн≥м св≥том. Ќевол¤ в небагатьох детал¤х: колюч≥ дроти, грати, калюжа, л≥хтар, сосни, ворона, пори року, св≥т без св≥тла, дв≥ людськ≥ т≥н≥, витт¤ суки, бджола на кульбаб≥, дуже р≥дко Ч тюремн≥ нагл¤дач≥, майже н≥коли Ч товариш≥ недол≥ (Ђгорстка насЕ лише дл¤ молитов ≥ спод≥ванн¤ї).  оротке побаченн¤ з дружиною й безконечна розлука. ћр≥¤: кохана, дружина, мати, син, сон про них, глух≥ нат¤ки на еротику, мр≥њ. ”крањна за гратами. Ќав≥ть одноман≥тне, потворно регл¤ментоване житт¤ в тюрм≥, в засланн≥ напевне могло б запропонувати, насунути куди б≥льше тем ≥ мотив≥в, ¤к можна побачити хоч би з пор≥вн¤нн¤ з гулаг≥вською прозою р≥зних тип≥в ≥ р≥зними мовами, почавши, скаж≥м, з —олжен≥цина або ќсадчого, —нЇг≥рьова або Ўаламова. јле поез≥¤ —туса Ч нагадаЇмо ще раз: непрограмована, ≥нтенсивна Ч не шукаЇ тем ≥ мотив≥в. Ќайменшого вистачаЇ дл¤ того, що Ї справжн≥м об'Їктом —тусовоњ творчости. Ѕо дл¤ нього теми й мотиви Ч т≥льки виходи в унутр≥шн≥й св≥т, у щоденник душ≥, у невислан≥ листи до ≥нших про власне внутр≥шнЇ. ≤ чим б≥дн≥ший зовн≥шн≥й св≥т, тим б≥льше визначатиметьс¤ й виокремлюватиметьс¤ ≥стотне, духове й душевне, динам≥ка народженн¤ псих≥чних в≥друх≥в ≥ рух≥в, багатство перевт≥лень думок, настроњв ≥ почувань. «вертаючис¤ до своЇњ туги, —тус каже, що вона Ђв н≥мот≥ гримитьї. ÷е стосуЇтьс¤ й до його поез≥њ. ¬она теж, обмежена до м≥н≥муму тематичного матер≥¤лу, спр¤мована сама в себе, гримить тим дужче в ц≥й своњй н≥мот≥.

”нутр≥шн≥й св≥т людини н≥кому ще не вдалос¤ схопити в його ц≥л≥сност≥, ан≥ в повнот≥ його складник≥в, скласти його ≥нвентар, зрозум≥ти його саморух, хоч би ми моб≥л≥зували ц≥лу арм≥ю психолог≥в. ¬ипадок —туса не випадаЇ з цього твердженн¤. ћожемо х≥ба вирвати поодинок≥ ¤скрав≥ моменти й виопуклити њх. ≤нший критик п≥дн≥с би, мабуть, ≥нш≥ моменти, на це нема ради. –озум≥ючи це, все-таки наважуюс¤ хоч згадати те, що, вигл¤даЇ, особливо впадаЇ в око.

™ в поез≥њ —туса к≥лька скупих самоокреслень. Ќа них треба зважати, характеризуючи њњ. ЂЅ≥да пише мноюї Ч цей висл≥в веде нас, з одного боку, до б≥ограф≥чних джерел —тусовоњ поез≥њ, з другого, вказуЇ на залежн≥сть поета в≥д своЇњ поез≥њ, на внутр≥шн≥й примус творити поез≥њ, знаходити в них себе ≥ св≥т. ≤ншими його таки словами Ч

ѕоез≥Ї, красо мо¤, окрасо,

¤ перед тебе чи до тебе жив? Ч

де не твори виступають ¤к д≥¤ творц¤, а творець самотворитьс¤ ≥ ¤к поет, ≥ ¤к людина власною поез≥Їю. ƒо загальнов≥домого Ђна початку було слової —тус вносить додаток-поправку: поетичне слово. “а водночас в≥н хоче, щоб поез≥¤, щоб його слово не було просто спов≥ддю, не просто в≥дбивало Ђвсе, що намр≥¤лосьї, або все, що сталос¤. Ђ—тотривожну душуї треба не т≥льки висловити, показати, але й Ђзаховати, спеленатиї. «а ≥деал беретьс¤ творче кредо, приписане Ѕетговенов≥: Ђгармон≥йоване стражданн¤ї, не просто стражданн¤. ¬ його почварних життьових умовах —тус не завжди стоњть на височин≥ цього ≥деалу. јле важливе його усв≥домленн¤ ≥ Ч в кращих поез≥¤х Ч його дотриманн¤. ѕоез≥¤ не т≥льки крик душ≥, але й в≥дпов≥дальн≥сть, а тим самим катарсис Ч себе ≥ читача. Ѕлюзн≥рство (—тус каже св¤тотатство) ставитис¤ до житт¤ легко, виходити з власного ≥ особистого, коритис¤ своњм стражданн¤м; треба бути Ђдобротою хоримї, треба опанувати високу науку Ђрозтаванн¤ росою димною м≥ж травї.

”св≥домленн¤ неминучоњ загибел≥ не об≥йдеш, не оминеш. Ђќбт¤то дорогуї, ЂЅогом послана √олготаї, Ђпопереду Ч тв≥й край, тв≥й крах, тв≥й прахї, Ђсв≥т тебе перем≥гї, Ђвам на лоб поклав √осподь св≥й св≥тлий перст нищ≥внийї, Ђсам падеш, ≥ друз≥ Ч теж падутьї, нам Ђр¤д утраченої. ¬ косм≥чн≥й стуж≥ в≥д≥гр≥ваЇ нас лише Ђвогонь в≥д самоспаленн¤ї, Ч таких цитат можна наводити без л≥ку. ¬ цьому св≥т≥ нема завтра (Ђѕомолис¤ ще Ч вчорашньому, коли нема завтраї) ≥ час апокал≥птично згорнувс¤ в безмайбутн≥сть, а власне, ≥ в безтепер≥шн≥сть, коли ще Ї х≥ба т≥льки Ђпроминулеї, спогад, але й чи воно ≥снуЇ?

« ћарт≥ном Ћютером —тус м≥г би сказати: ЂHier stehe ich, ich kann nicht andersї. ≤ в≥н це каже: Ђƒе не сто¤тиму Ч вистоюї. јле в Ћютера були посл≥довники, тис¤ч≥ й сотн≥ тис¤ч. ” поез≥њ —туса поет самотн≥й, ≥ його самотн≥сть страшна.  ажу Ђв поез≥њї, бо б≥ограф≥чно це, либонь, не зовс≥м точно. Ѕули люди, що ц≥нили й п≥дтримували його, були сп≥врозмовц≥ на вол≥, були ≥ в мордовських таборах. «гадуЇ про це, прим≥ром, його на ¤кийсь час соузник ћихайло ’ейфец (Ђ—учасн≥стьї 1981, 7Ч8, ст. 18 ≥ дал≥). јле в поез≥њ своњй —тус, кр≥м згадок про јллу √орську, майже ц≥лковито сам. «гадки про товариш≥в дол≥ й недол≥ вин¤тков≥ ≥ вин¤тково скуп≥. ѕоза ними Їдина супутниц¤ поета Ч самота: ЂЅезгом≥нн¤ Ч геть туге, мов бич, обклало прост≥рї; Ђћи н≥бито обернен≥ св≥чада Ч Їдиновласну душу св≥тлимої. —амота Ч не т≥льки факт поетичного житт¤, це також його св≥дома програма: Ђ√оре в≥рить т≥льки самот≥ї; ≥ правило життЇвоњ повед≥нки: ЂЌе зближуйс¤. Ќа в≥дстан≥ спинись... Ќ≥ на крок не зближуйс¤. Ѕо в≥дстань Ч ≥спит серц¤ ≥ феЇричне марево душ≥ї.

’тось м≥г би подумати, що самота, фактична й накликана, могла бути спричинена бажанн¤м не посилатис¤ на товариш≥в ≥ однодумц≥в, ¤кби в≥рш≥ потрапили до лап кагебешник≥в. јле це ледве чи повне або нав≥ть найкраще по¤сненн¤. ѕереконлив≥шим здаЇтьс¤, що —тусова самота включаЇ до себе його, таких нечисленних, друз≥в ≥ однодумц≥в. ўо це самота колективна. Ѕо нав≥ть разом, у груп≥, вони самотн≥ у цьому св≥т≥, на ц≥й Ђдороз≥ дол≥, дороз≥ болюї. ўо, звичайно, не виключаЇ й таких поез≥й, де самота чисто особиста, надто в часи колимського засланн¤. јле в ус≥х тих в≥ршах, що виход¤ть поза меж≥ стор≥нки з в'¤зничного щоденника, себто в абсолютн≥й б≥льшост≥ поез≥й Ђѕал≥мпсест≥вї, самота Ч не лише особисте переживанн¤, а й групове ≥ воднораз Ч загальнолюдська чи то ф≥лософська категор≥¤. ¬ поодиноких висловах це прозраджуЇтьс¤ досить виразно, ¤к от:

≥ зор≥ подв≥йн≥, ≥ м≥с¤ць подв≥йний блукаЇ,

подв≥йного руху ми центри серцевих натуг,

у сонному лет≥ мале товариство шир¤Ї

≥ пильно вдивл¤Їтьс¤ в смерть, що чигаЇ довкруг.

Ќе ¤, а ми. ÷е ми тут можна тлумачити ¤к групу однодумц≥в або ¤к усе людство, ≥ одне тлумаченн¤ не виключаЇ другого. ≤ таке подв≥йне тлумаченн¤ прикладаЇтьс¤ просто, легко й посл≥довно й до дальшого в≥дходу в≥д ¤ Ч до вислову Ђмале товариствої.

≤нший приклад:

«багни себе у чад≥ р≥зноволл¤

≥ обери, допоки наша дол¤,

правдивий пад≥л без'¤зиких сл≥з.

‘орми наказового способу можна тут розгл¤дати ¤к зверненн¤ до самого себе або до людини взагал≥. ¬иб≥р займенника наша р≥шуче перехил¤Ї шалю терез≥в нашого судженн¤ до другого.

—амота в —тусових поез≥¤х Ч не запис переживань одного конкретного в'¤зн¤. –адше це la condition humaine, екзистенц≥онал≥стичний мотив закинености людини в св≥т, поза людини волею й вибором, ≥ це також ви¤в майже дит¤чоњ розгублености перед цим широким ≥ незрозум≥лим св≥том:

« ¤Їчка вийде св≥т.

 урчатко волохате,

жовтаве, наче жаль,

¤к кинетьс¤ шукати,

а сестри де, а мати,

а просо, а печаль.

ћихайло ’ейфец у своњх спогадах про —туса згадуЇ об≥знан≥сть поетову на св≥тов≥й ф≥лософ≥њ ≥ глибоке зац≥кавленн¤ нею. ≈кзистенц≥¤л≥зм у розмовах на ф≥лософськ≥ теми м≥ж ним ≥ —тусом не приходить до голосу, ≥ не можна сказати, ¤кою м≥рою —тус був знайомий з писанн¤ми √айдеггера, —артра, а надто найближчого до його св≥тогл¤ду √абр≥Їл¤ ћарсел¤. јле на¤вн≥сть зб≥г≥в не п≥дл¤гаЇ сумн≥ву.

” ф≥лософ≥њ екзистенц≥¤л≥зму, ¤к в≥домо, ≥де¤ закинености людини в св≥т не виключала людськоњ активности, навпаки, радше вимагала њњ. “ак ≥ в —туса. —в≥дом≥сть своЇњ м≥с≥њ п≥дносить його понад обставини б≥ограф≥њ, понад вс¤к≥ обставини побуту й географ≥чноњ приналежности:

Ќад цей тюремний мур, над цю журу

≥ над —оф≥њвську дзв≥ницю зносить

мене м≥й дух.

” де¤ких поез≥¤х усв≥домленн¤ своЇњ м≥с≥њ може перейти в одержим≥сть нею до такоњ меж≥, за ¤кою поет забуваЇ своЇ св≥тобаченн¤ поета, не встигаЇ од¤гати висл≥в у образи ≥ стаЇ нав≥ть декл¤ративно-пророчим:

 р≥зь сотн≥ сумн≥в≥в ¤ йду до тебе,

добро ≥ правдо в≥ку. „ерез сто

знев≥р.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

≤ врочить подив: не спин¤йс¤, йди.

“о Ч шл¤х правдивий. “и Ч його предтеча.

јле далеко част≥ше ц¤ св≥дом≥сть не йде сл≥дами, скаж≥мо, ѕавла √рабовського, а таки знаходить св≥й, сутий, —тус≥в висл≥в, ≥ тод≥ вона не звучить г≥стер≥Їю пророка, а вбираЇтьс¤ в ≥ндив≥дуальн≥ ≥ скромн≥ образи. Ќа своњх Ђдорогах несамовитихї поет знаходить Ѕога ≥ в Ѕогов≥ зд≥йсненн¤ своЇњ м≥с≥њ:

“а дорога, та скрадна, що за перевал,

угорнулась мороком

пам'¤т≥.

јле “и, “и Ч пробуваЇш, ¤к ƒ≥вич-ƒух,

≥ тремтиш, наче —пах-—льоза,

¤к пелюстка на кайданах Ч

рожев≥Їш.

÷е ≥ Ї, це ≥ Ї, задл¤ чого жив,

задл¤ чого побачив св≥т,

довго зводивс¤, шкереберть

падав, щоб осв≥житись.

«акинене в св≥т жовтаве курчатко, в≥ддане на Ђсмерте≥снуванн¤, життЇсмертьї, знаходить своЇ покликанн¤ в тому, щоб бути рожевою пелюсткою на кайданах людини, людства. ћало? Ќ≥, безмежно багато. Ѕо пелюстка на кайданах знешкоджуЇ кайдани, ви¤вл¤Ї њхню безсил≥сть, в≥дкриваЇ Ђдобу прозр≥ньї, творить поез≥ю ≥ поетизуЇ св≥т.

∆итт¤ й творч≥сть —тусов≥ надзвичайно щ≥льно одне з одним пов'¤зан≥, твор¤ть своЇр≥дну гармон≥ю. ¬они обоЇ чесн≥, а це в наш≥ Ђп≥дл≥ ≥ скуп≥, Ч мовл¤в ћикола «еров, Ч часиї дуже багато. јле Ї м≥ж ними ≥стотна р≥зниц¤. ¬ житт≥ —тус н≥коли не здававс¤ ворогов≥ ≥ не ви¤вл¤в вагань. јле ц≥на ц≥Їњ пр¤моти була висока не т≥льки в сенс≥ ф≥зичних ≥ психолог≥чних терзань, а ≥ в сенс≥ внутр≥шн≥х конфл≥кт≥в ≥ подоланн¤ внутр≥шн≥х мол≥нь у √етсиманському сад≥ про те, щоб минула поета й людину чаша с≥¤. ѕоез≥¤ —туса в≥дбиваЇ не т≥льки т≥ р≥шенн¤, про ¤к≥ тут перед цим говорилос¤, а й т≥ внутр≥шн≥ д≥¤логи з ¤нголами прозр≥нь ≥ б≥сами спокус, ¤к≥ становл¤ть внутр≥шню суть душевного и духовного житт¤ кожноњ людини, не т≥льки в'¤зн¤ нелюдських пол≥тичних систем. ѕоез≥¤ —туса Ч наскр≥зь людська й люд¤на, вона повна п≥днесень ≥ пад≥нь, одчањв ≥ спалах≥в радости, прокльон≥в ≥ прощень, крик≥в болю й скрегот≥в зц≥плених зуб≥в, з≥щулень у соб≥ ≥ розкривань безмежности св≥ту. ѕеред нами не Ђживий смолоскипї, а людина.  оли хочете Ч Ћюдина, великою л≥терою. ÷¤ в≥рн≥сть унутр≥шн≥й правд≥, одверт≥сть у визнанн≥ своњх вад ≥ зльот≥в сам≥ ще не робл¤ть поез≥њ, але вони становл¤ть передумову поетичноњ творчости, ≥ без них може творитис¤ риторика, може творитис¤ римована газетчина, але не може поставати справжн¤ поез≥¤.

” своЇму внутр≥шньому д≥¤лоз≥, у своЇму рус≥ в √олготу-смерть, у витворенн≥ психолог≥чного комплексу кам≥кадзе високоњ ≥ остаточноњ життЇвоњ м≥с≥њ —тус, природна р≥ч, не знайшов, не м≥г знайти багато супутник≥в, нав≥ть зрозум≥льц≥в. як ≥ багато поет≥в перед ним, в≥д √орац≥¤ (odi profanum vulgus) до Ѕайрона й ћаланюка, —тус мус≥в в≥дкрити (бо кожний в≥дкриваЇ це дл¤ себе) поруч високости людини м≥зерн≥сть людини. ѕоказалос¤, що, ¤к правило, люди Ђмал≥ дл¤ власного розп'¤тт¤ї. —тус знаЇ це, але кожного разу, при кожн≥й нов≥й зустр≥ч≥ з людиною знову в≥дкриваЇ. “ут, звичайно, один з ключ≥в до його самоти.

Ќайнижчий р≥вень Ч кагебешники, часом називан≥ в —туса в давн≥й традиц≥њ народницькоњ тюремноњ поез≥њ кати (Ђ—ерце стугонить катам наперек≥рї) Ч ≥ у власному, творчому, —тусовому поетичному оновленн≥: Ђ«а кожним рогом Ч кат з≥ злим остр≥шком бр≥вї. “а вони ледве чи можуть претендувати на те, щоб називатис¤ людьми. ўо справд≥ болить, це Ђр≥дна чужинаї.  олись Ўевченко писав про ”крањну ¤к нашу не свою землю. ћова йшла насамперед про пануванн¤ чужинц≥в, але, звичайно, також ≥ про внутр≥шнЇ п≥дпор¤дкуванн¤, про неволю не т≥льки, сказати б, ззовн≥, а ≥ зсередини. ” —туса ц¤ друга тема стаЇ пров≥дною. –епертуар гн≥вно-набол≥лих закид≥в, обвинувачень ≥ нищ≥вних окреслень на адресу Ђссавущих ≥ пришелепуватих земл¤чк≥вї здаЇтьс¤ безмежним. ќсь дещо з нього: ЂфеЇричн≥ пройдиї, Ђбайдуж≥ бал¤ндрасникиї, Ђревн≥ рабиї, Ђбайдуж≥ земл¤киї, Ђмала смердюча калабан¤, де в≥тер остраху гул¤Її, Ђзапах трутизниї, Ђдуш спресованих мерзлота в≥чнаї, Ђр≥д без'¤зикийї, Ђкубл¤тьс¤ згвалтован≥ ≥удиї, Ђцвинтар душ на б≥л≥м цвинтар≥ народуї, Ђн≥м≥ раби, сном окрит≥ї, Ђторговище сов≥стей, радощ≥в, душї, Ђземл¤чки-дантеси, шанталав≥, недор≥киї... ќбрази такоњ тональности взагальнюютьс¤ в образ самоњ ”крањни, зрадженоњ й зрадливоњ, моЇњ й чужоњ мен≥, божев≥льноњ Ђвичуж≥лоњ в≥тчиниї, Ђхраму, зазналого скверниї, Ђнестерпноњ р≥дноњ чужиниї Ч ”крањни, де нема живих людей Ч

√орить св≥ча Ч

а спробуй в≥дшукай людину

на всю велику ”крањну,

де нав≥ть п≥д час останнього —трашного суду

покинуть ¤му змертвихвстал≥,

а ц≥ Ч ще спатимуть Ч ≥ дал≥.

 омплекс почутт≥в, ¤кому короткий висл≥в дав ≤ван ‘ранко, коли за¤вив свою нелюбов до батьк≥вщини: Ђя не люблю њњ з великоњ любовиї. Ѕо ≥ зв≥дки б бралис¤ ц≥ прокльони, ≥нвективи, дор≥канн¤, ¤кби ”крањна не бол≥ла кожним нервом, кожною краплею крови, кожною думкою?

™диний можливий лог≥чний висновок: Ђѕора ненависти заходитьї, Ђпотр≥бен ¤нгол помстиї.

Ѕоже, розплати шаленоњ,

Ѕоже, шаленоњ мсти,

лютости всенаученноњ

нам на всечас в≥дпусти.

якби це було пол≥тичною програмою, можна було б сказати, що вона далеко виходить поза меж≥ легал≥зму гельс≥нкських груп. јле —тус не пол≥тик ≥ не вождь нац≥њ, в≥н людина ≥ поет, ≥ в≥н широко в≥дкритий ≥ просто протилежним почутт¤м Ч не мститис¤, а прощати, не нищити, а покрити омофором любови:

¬ертай назад ≥, добротою хорий,

розтань росою димною м≥ж трав,

≥ нав≥ть:

ѕрощаю вас, лих≥ кати моњ,

прощаю вас, коли вже смерти жду

(щоб у тому ж в≥рш≥ знову бути охопленим Ђропавим гн≥вомї ≥ вигукувати Ђшал≥й, шал≥й, мо¤ ненавистеї).

як зроблено й систематично робитьс¤ з поез≥¤ми Ўевченка, можна розхапати р¤дки —туса на вс≥л¤к≥ й нав≥ть взаЇмозаперечн≥ пол≥тичн≥ програми. јле суть не в цьому, ≥ поез≥¤ лежить далеко в≥д цього. —уть у знайденн≥ себе в св≥т≥ шпик≥в, сексот≥в, стукач≥в, колючих дрот≥в ≥ знелюдненн¤. «найденн¤ себе Ч це знайденн¤ украњнськоњ людини. ≤ в к≥нцевому п≥дсумку знайденн¤ в соб≥ людини ≥ украњнськоњ людини Ч запорука пол≥тичних зм≥н. ѕоез≥¤ такого гарту й такого почуттЇвого д≥¤пазону провадить далеко, ≥ це знають власть ≥мущ≥. “а ц¤ пол≥тична м≥с≥¤ Ч це поетична м≥с≥¤, а пол≥тичн≥ програми хай складають парт≥йн≥ д≥¤ч≥ р≥зних гатунк≥в, кого н≥коли не вистане на поетичн≥ вартост≥. —ила —туса не т≥льки в знайденн≥ й сформулюванн≥ гасел, не т≥льки в посл≥довност≥ його невгнутоњ чесности, але ≥ в конфл≥ктах його емоц≥й ≥ настроњв, в тому д≥¤лоз≥ протилежностей, ¤ким Ї його поез≥¤, ≥, повторюючи, Ч в знайденн≥ себе в плетив≥ протилежностей любови й ненависти, зневаги й захопленн¤, в≥ри й знев≥ри.

„удо перетворенн¤, преображенн¤ в≥дбуваЇтьс¤ в т≥й Ђгрудц≥ болюї, Ђскалку болюї, ¤кими став поет, коли в≥н нарешт≥ в≥дчуваЇ

власну смерть живою,

¤к ≥ загибель самоворотт¤м,

коли в≥н знаходить у соб≥ ж таки своЇ м≥сце в св≥т≥ Ч

—в≥т Ч над≥ мною й п≥д≥ мною.

ј ¤ Ч п≥д св≥том ≥ над ним,

коли в≥н в≥дшукуЇ сенс свого житт¤ ≥ житт¤ взагал≥ в тому, що

жити Ч то не Ї доланн¤ меж,

а навиканн¤ ≥ самособою-

наповненн¤

(—тус часто розриваЇ слова к≥нцем р¤дка. —амособоюнаповненн¤ Ч в нього одне слово).

Ћ≥рика може обирати найр≥зноман≥тн≥ш≥ теми, в≥д любовних до пол≥тичних, в≥д пейзажних до ф≥лософських, њњ спектр безмежний, але, ¤к≥ б ≥ ск≥льки б тем вона не брала, к≥нець к≥нцем вона маЇ лише одну тему Ч особист≥сть самого поета. ÷е й робить њњ л≥рикою. “ак з кожним поетом, але не кожний, ¤к —тус, ви¤вл¤Ї сам таку ≥ саме таку сутн≥сть своЇњ творчости. ѕоз≥рне борсанн¤ —туса в суперечност¤х власних настроњв ≥ висновк≥в Ч це, зв≥сно, т≥льки шл¤х до самоворотт¤, самособоюнаповненн¤. ¬оно можливе й доконечне тому, що його поез≥¤ насамперед не поез≥¤ знах≥док, а поез≥¤ знаходженн¤. якщо назвати його геро¤ми настроњ й почутт¤, то ц≥ героњ в ус≥х його кращих творах вз¤т≥ в рус≥, в процес≥ самоформуванн¤. Ќайб≥льше дос¤гненн¤ ц≥Їњ поез≥њ в схопленн≥ народжуваних емоц≥й, душевних рух≥в у процес≥ њхнього оформленн¤. «вичайно, —тус маЇ своњ переконанн¤, ≥ вони тверд≥ й безкомпром≥сов≥. јле в динам≥ц≥ щодн¤ вони живуть у хвил¤х настроњв, ≥ ц≥ хвил≥ можуть сьогодн≥ стрем≥ти до берега, завтра Ч геть в≥д суходолу. ¬они Ч ¤к приплив ≥ в≥дплив, але в мор≥ ц≥ рухи, ц≥ напр¤ми суворо врегульован≥, в поетичному мор≥ —туса вони не скут≥ жадними законами.  р≥м закон≥в унутр≥шн≥х, ¤ких може не знати й сам поет, поки в≥н не ви¤вить ц≥ закони в своЇму самозверненн≥, самоворотт≥.

 оли психолог≥чна суть —тусовоњ поез≥њ в схоплюванн≥ почутт≥в перед тим, ¤к вони скристал≥зувалис¤, Ч висока майстерн≥сть, що даЇтьс¤ небагатьом поетам, Ч коли його поетичний з≥р здатний бачити форму ще не оформленого, а його поетичне слово в найкращих поез≥¤х Ђѕал≥мпсест≥вї спроможне знайти мову дл¤ ц≥Їњ форми самого формуванн¤, то, природно, —тус≥в шл¤х до поез≥њ, до кожного в≥рша зокрема, лежить саме в самозагл¤данн≥ ≥, за —ковородою, п≥знанн≥ самого себе. јле тут постаЇ —тус≥в парадокс: шл¤х до себе, шл¤х перебуванн¤ в соб≥ веде водночас до п≥знанн¤ житт¤ взагал≥, житт¤ в нашому сьогодн≥шньому св≥т≥ зокрема, св≥т≥ всепроникливих сексот≥в ≥ стукач≥в, ун≥формованих зар≥з¤к ≥ колючих дрот≥в, коротше казавши Ч тому св≥т≥, що намагаЇтьс¤ знищити внутр≥шнЇ й особисте в зовн≥шньому ≥ централ≥зовано-≥мперському.  онфл≥кт —тус проти —–—– в ус≥й донк≥хотськ≥й траг≥чност≥, а коли хочете, й траг≥ком≥чност≥ такого протиставленн¤, це сьогодн≥ також конфл≥кт в≥льного особистого ≥ запрограмованоњ п≥дпор¤дкованости машин≥зован≥й центровост≥. ј парадокс пол¤гаЇ в тому, що, заглиблюючис¤ в себе, концентруючис¤ на збагненн≥ плинности свого внутр≥шнього ¤, поет тим самим краще, н≥ж хто ≥нший, дос¤гаЇ спромоги в≥дтворювати св≥т, що йому протистоњть, в сам≥й ≥стот≥ цього св≥ту атрибут≥в ≥ про¤в≥в:

–¤хтить у вогн¤х телевежа,

руб≥нов≥ набризки лих,

за власн≥ виходити меж≥

ти зможеш, м≥й любий, ¤к зм≥г?

 оротка ц¤ цитата, читачу, заслуговуЇ на тв≥й уважн≥ший пригл¤д. “елевежа Ч це центр промиванн¤ мозк≥в, це знар¤дд¤ поневоленн¤ ≥ндив≥дуального в людин≥, њњ знеособленн¤. «в≥дси блиманн¤ св≥тла, червоного св≥тла на верх≥вц≥ веж≥ стаЇ символом знелюдненн¤ людини. “елевежа ширить лиха, ≥ недурно тут з'¤вл¤Їтьс¤ образ набризк≥в, червоних набризк≥в, Ч може, кривавих. „и може поет протисто¤ти цьому, ¤к дос≥ зм≥г? «м≥г, ще раз, саме через те, що зд≥йснив самоворотт¤, самособоюнаповненн¤? («вичайно, ун≥формован≥ зар≥з¤ки побачать у цьому антирад¤нську пропаганду й ширенн¤ ≥нформац≥њ, шк≥дливоњ дл¤ держави. јле будьмо справедлив≥: тут Ї не т≥льки це. Ѕо такою самою м≥рою ц≥ р¤дки, ц¤ система погл¤д≥в ≥ почувань антин≥мецька, антифранцузька, антиамериканська. ј водночас безпосередньо вона не загрожуЇ жадн≥й державн≥й систем≥, ¤к погл¤ди —ковороди не п≥дривали ≥снуванн¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ. Ѕо мова тут про в≥льну людину, внутр≥шньо в≥льну, внутр≥шньо визволену в самознайденн≥).

“епер, коли ми, здаЇтьс¤, знайшли головн≥ ключ≥ (але не вс≥, далеко не вс≥!) до св¤того св¤тих, до серц¤ —тусовоњ поез≥њ, Ч зосередженн¤ на ставанн≥, а не на стан≥, рух в середину себе самого, ц≥лковита внутр≥шн¤ неспромога компром≥су з тим, що нищить особу ≥ головну фортецю особисто-св¤того Ч нац≥ю, ми можемо легше зрозум≥ти ще де¤к≥ риси поетовоњ творчости, де¤к≥ вже згадан≥, де¤к≥, що з'¤вл¤тьс¤ тут дал≥. ƒо перших належить Ч уже згадувана Ч обмежен≥сть тематично-описових мотив≥в. Ѕ≥льше багатство зовн≥шнього т≥льки шкодило б пан≥вному характеров≥ —тусовоњ поез≥њ.

Ќатом≥сть дуже досконало в≥дпов≥даЇ цьому характеров≥ властив≥сть —тусових поетичних образ≥в переходити один в один. Ќайелементарн≥ше Ч метафоричне ототожненн¤ гулаг≥всько-засланськоњ мереж≥  •Ѕ з сучасним св≥том Ч

ƒовкола сопки ≥ горби,

кам≥нн¤, золото ≥ кост≥.

√ей, земл¤ки, заходьте в гост≥,

п≥ддан≥ сп≥льноњ доби.

ѕерш≥ два р¤дки не лишають сумн≥ву, що це колимський краЇвид. ƒруг≥ два ведуть до доби, чињм найдосконал≥шим ут≥ленн¤м Ї  олима. Ќе знати, чи ц≥ земл¤ки Ч ≥нш≥ засланц≥, стар≥ прибульц≥ чи, може, нав≥ть кагеб≥сти. ѕри останньому тлумаченн≥ образ був би особливо загострений. јле поет не хоче ставити крапок над ≥.

—кладн≥ш≥, ≥рац≥ональн≥ш≥, м≥стичн≥ш≥, витончен≥ш≥ ≥нш≥ р¤ди ототожнень-розр≥знень: поет ≥ дружина, що, в≥докремлен≥ тис¤чами к≥лометр≥в ≥ стосами заборон, заход¤ть одне за одне в снах Ч сни в житт≥ засланц¤-в'¤зн¤ Ч частина його б≥ограф≥њ, а в поез≥њ Ч брама в ≥ншу реальн≥сть, де ¤ Ч ¤ ≥ не ¤, ти Ч ти ≥ не ти, а ¤коюсь гранню ≥ ¤; поет ≥ св≥т, де обоЇ стають т≥льки т≥н¤ми (Ђ—то т≥ней. ¬ пол≥, синьому, ¤к льонї) ≥ межа м≥ж ними змиваЇтьс¤, Ч

—в≥т уже не св≥т. “и уже не ти.

—тус св≥домий ц≥Їњ властивости свого св≥тобаченн¤. ¬≥н пише:

¬се в подобах.

—в≥т, у котрому виросла душа,

з≥накшав.

јле ц≥ подоби не поход¤ть з символ≥стичноњ поез≥њ, з Ѕодлерових Fleurs du mal. –адше це своЇр≥дне антропоцентрично-пантењстичне усв≥домленн¤ Їдности св≥ту. ќсоба в —туса неповторна, ≥ њњ духове житт¤ не зб≥гаЇтьс¤ з житт¤м ≥нших, але вона в≥дкрита ≥ншим люд¤м ≥ космосов≥.

” св≥тл≥ цих спостережень ≥ м≥ркувань ц≥каво ще раз погл¤нути на один з пан≥вних у —туса образ≥в Ч образ ”крањни. ” дус≥ шевченк≥всько-романтичноњ традиц≥њ ”крањна це рай, але рай сплюндрований. «в≥дси образ ”крањни протистоњть образам тюрми- олими, доповнюЇ њх ≥ Ч через факт сплюндрованости Ч зливаЇтьс¤ з ними. ћовчазна передумова використанн¤ образу ”крањни в поез≥¤х Ђѕал≥мпсест≥вї Ї те, що виповненн¤ цього образу читачам в≥доме не менше, н≥ж авторов≥. “ому образ не конче потребуЇ розгортанн¤, в≥н може бути даний нат¤ком, самою згадкою, часто суто пейзажною:

√ойданн¤ лип гуде золото-каре,

соснова жалощ, урочист≥сть глиць

≥ присмерков≥ розсипи суниць,

≥ в погар≥ спочили круто¤ри.

„аст≥ше ”крањна Ч конденсац≥¤ ≥стор≥њ, загальна концепц≥¤ ¤коњ ≥де в≥д Ђ≤стор≥њ –ус≥вї, най≥мов≥рн≥ше через поез≥ю Ўевченка: козацька романтика, козацька героњка, чумаки, сам≥ постат≥ Ўевченка й ћаксимовича:

—юди ми йшли Ч «айманщину обс≥сти,

козацькими к≥стками обл¤гти, Ч

≥ дальша доба:

—тенаютьс¤ в герц≥ скажен≥ сини ”крањни,

той з ордами ходить, а той накликаЇ ћоскву,

залл¤лис¤ кров'ю вс≥ оч≥ пророч≥. « руњни

вже мати не встане Ч розкинула руки в рову.

(ѕ≥зн≥ше ≥сторичн≥ концепц≥њ, п≥д с≥мома замками в —–—–, ¤вно лишилис¤ нев≥дом≥ —тусов≥, не з його вини). ѕейзажне може поЇднуватис¤ з ≥сторичними символами-нат¤ками:

...в легот≥-в≥тр≥ кучеритьс¤ клен,

...сон¤х кружл¤Ї, калина цв≥те.

—пасиб≥ й на тому, що десь ви Їсте,

що ревом н≥мим задихнувс¤ ƒн≥про,

де в Ќестора апокриф≥чне перо...

або:

—осна росте ≥з ноч≥. –оЇм птиць

благословенна св≥нула —оф≥¤...Ч

де, звичайно, ≥ —оф≥¤, а ще виразн≥ше Ќестор Ч не детал≥ пейзажу. а метон≥м≥њ украњнськоњ ≥стор≥њ.

јле пейзаж чи ≥стор≥¤, нат¤к чи настр≥й Ч образ ≥ пон¤тт¤ ”крањни, ¤к ≥ вс≥ пров≥дн≥ образи й пон¤тт¤ в поетичн≥й систем≥ —туса здатн≥ на семантичн≥ зсуви ≥ раз у раз цим зсувам ул¤гають. «суви ц≥ можуть в≥дбуватис¤ в≥д вужчого до ширшого: ”крањна→св≥т→житт¤ (не т≥льки поетове, житт¤ взагал≥) Ч

÷е все Ч одне прощанн¤ понадм≥рне Ч

з ¬≥тчизною, з≥ св≥том, ≥з житт¤м, Ч

або в≥д ширшого до вужчого: житт¤→св≥т→”крањна. “аке, зокрема, розгортанн¤ образ≥в у сюрреал≥стичному Ђ¬ертеп≥ї, де кожний граЇ без рол≥, нев≥домо, чи Ї актори, суфлер глухон≥мий, а гл¤дач≥ Ч порожн≥ ст≥льц≥, що поскрипують. ÷е фантасмагор≥¤ житт¤, це образ марноти св≥ту, це великий таб≥р, що зветьс¤ —–—–, ≥ це також Ч хоч слово н≥ разу не згадане Ч сучасна (а чи т≥льки сучасна?) ”крањна.

„и треба казати, що метода зсув≥в пон¤ть ≥ образ≥в, мерехт≥нн¤ њх у переходах з одного в одне Ч в≥дпов≥даЇ достоту т≥й визначальн≥й рис≥ кращих поез≥й —туса, ¤ка пол¤гаЇ, ¤к уже сказано, в тому, щоб подавати своЇ внутр≥шнЇ житт¤, народженн¤ й заниканн¤ почувань ≥ ≥дей не в њхн≥х статичних насл≥дках, а в самому формуванн≥? ћатер≥¤ в —туса може бути в стан≥ застиглости й спокою, дух Ч н≥коли. ј св≥тобаченн¤ й себебаченн¤ Ч це функц≥њ духа.

я попросив у —туса зошит з його Ђѕал≥мпсестамиї.

Ч ѕ. хвалив твоњ поез≥њ. ћожна почитати?

Ч ¬ мене складна мова, ћишку. “и не зрозум≥Їш.

ћихайло ’ейфец. Ђ”крањнськ≥ силюетиї

—кладна в —туса, звичайно, не т≥льки мова в вузькому сенс≥ слова. —кладна система його образности, зокрема його метафорика, складне плетиво асоц≥¤ц≥й. «≥ спогаду ’ейфеца виходить, що це було програмове. јле Ђмоваї складна не завжди однаково, ≥, властиво, нав≥ть взагал≥ не завжди. ™ в Ђѕал≥мпсестахї поез≥њ прост≥, ¤к стор≥нка з щоденника. ћожливо, ¤к уже говорилос¤, що вони й були такими записами, т≥льки римованими й метрованими. ћожливо, що вони були т≥льки загот≥вл¤ми до дальшоњ прац≥, до творенн¤ поез≥й ≥з Ђскладноюї мовою ≥ що в нормальних обставинах автор нав≥ть не включав би њх до своЇњ зб≥рки. “аких поез≥й небагато, ≥ вони не потребують критичного коментар¤.

—еред твор≥в ≥з Ђскладноюї мовою найб≥льшу групу становл¤ть т≥, що њх можна було б назвати поетистичними, ¤кщо наважитис¤ створити таке слово. ¬иводжу його в≥д ширше в≥домого терм≥на поетизм. ѕоетизм Ч це слова й мовн≥ конструкц≥њ, ¤к≥ чуж≥ розмовн≥й чи д≥лов≥й мов≥, ¤к≥ характеризують специф≥чно поетичну мову ≥ плекають њњ ¤к окремий тип мови в межах, звичайно, загальнонац≥ональноњ мови, дуже часто ¤к жест протиставленн¤ буденност≥ буденноњ мови, ¤к в≥рн≥сть в≥ков≥й традиц≥њ, ¤к виклик. ѕоетизмами можуть бути стар≥, архањчн≥ вирази, новотвори самого поета тощо. ™днаЇ њх т≥льки протиставлен≥сть перес≥чност≥, щоденщин≥. ѕевна р≥ч, не йдетьс¤ при цьому про те, щоб кожне слово було поетизмом. ÷е творило б поез≥ю безпотр≥бно неприступну. ¬истачаЇ вжити поетизм≥в у к≥лькох позиц≥¤х, ¤к≥ визначать загальний тон. ќсь приклад з поез≥њ ЂЌ≥ч Ч хай буде тьм¤н≥шаї:

’ай пробуде в в≥ках Ч десниц¤ тво¤ простерта,

багр¤на тво¤ тога ≥ голубий х≥тон.

“реба славно Ч раз судилос¤ вмерти Ч

перебути в≥к св≥й, а не покон.

“реба щедро Ч серцем одним, устами

ледь розпуклими Ч розпелюстити вт≥хи г≥н,

всев≥дради! —онце-бо йде Ч за нами.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

’ай багатт¤ вигорить геть на порох,

д'гор≥ зрине весь голубиний дух Ч

спогадаЇ ≥ нерозумний ворог,

спогадаЇ ≥ незбагненний друг.

” щоденному житт≥ ми не пробуваЇмо, а перебуваЇмо, ми не простираЇмо десницю, а п≥дносимо руку, ми не спогадуЇмо, а згадуЇмо, запах не рине д'гор≥, а п≥дноситьс¤ догори, ми не купуЇмо в од¤гов≥й крамниц≥ тоги й х≥тони, а коли визначаЇмо кол≥р, то просимо червоного й синього, а не багр¤ного й голубого. ƒо поетичних новотвор≥в належать тут ≥ покон, ≥ розпелюстити, ≥ всев≥драда. Ќав≥ть коротеньке ледь зам≥сть Ђнормальногої ледве докидаЇ свою ноту до загальноњ оркестрац≥њ в≥рша. “а справа не лише в добор≥ сл≥в. ƒо поетизм≥в належить ≥ ораторська ≥нтонац≥¤ в≥рша з њњ анафорами й паралел≥змами (треба... Ч треба, спогадаЇ... Ч спогадаЇ), пишна гра метафор розпелющений г≥н вт≥хи, багатт¤, Ч правдопод≥бно, образ смерти т≥ла, сонце ¤к образ перемоги духа через смерть. ј може, найб≥льше творить загальне враженн¤ високости стилю й високост≥в духа неокресленн¤ того, чи¤ це тво¤ десниц¤, ¤к ≥ загальне неназиванн¤ справжньоњ теми в≥рша Ч смерть ≥ посмертне житт¤. ћожна припускати, хоч ≥ не можна цього остаточно довести, що справжнЇ перше надхненн¤ прийшло в≥д картини заходу сонц¤ Ч зв≥дси метафори багр¤ноњ тоги й голубого (небесного) х≥тона; з спостереженн¤ заходу сонц¤, смерти сонц¤ (¤ке знов народитьс¤ завтра) й виросла тема поез≥њ. якщо не бо¤тис¤ самопарод≥њ, ¤кщо вз¤тис¤ за вкрай невд¤чне завданн¤ перекладати поез≥ю прозою, можна було б перефразувати наш в≥рш приблизно так: —онце заходить червоно на синьому неб≥; так помираЇ людина; але, ¤кщо вона жила творчо, њњ не забудуть.

’ай пробачать мен≥ читач≥ це блюзн≥рство супроти поез≥њ. ¬оно постало т≥льки з бажанн¤ п≥днести поез≥ю взагал≥, а —тусову зокрема. ≤ воно покликане показати, що дл¤ —туса Ђскладн≥стьї Ђмовиї, ¤ка далеко виходить поза меж≥ складности ≥ нав≥ть поза меж≥ мови, випливаЇ з молитовного ставленн¤ до поез≥њ. ”с¤ техн≥ка —тусового Ђвисокого стилюї це т≥льки пом≥чн≥ атрибути, що личать розмов≥ з Ѕогом. ÷е та сама настанова, ¤ка змушувала Ўевченка, коли в≥н шукав надхненн¤ в≥д своЇњ ћузи, звертатис¤ до нењ словами:

ѕоможи

ћолитву д≥¤ти до краю.

” наш час це названо шаманством. јле чи добра половина верховинноњ св≥товоњ поез≥њ не м≥стить у соб≥ цього Ђшаманстваї? ≤ чи внутр≥шн¤ ≥стота поез≥њ взагал≥ не становить собою Ђшаманстваї в позитивн≥й або негативн≥й настанов≥? Ќав≥ть найб≥льш самоконтрольований поет уже тим, що в≥н поет, належить до одержимих.

“а поверн≥мось з неба на землю, в≥д одержимости до тверезости. ≤ в своњх найвищих зльотах поез≥¤ т≥льки тод≥ поез≥¤, а не документ дл¤ психопатолога, коли вона спираЇтьс¤ на в≥дпов≥дн≥ техн≥чн≥ засоби. ƒещо з них показано на приклад≥ поез≥њ ЂЌ≥ч Ч хай буде темн≥ша...ї. ќсь ще дещо з поетистичного поетичного ≥нвентар¤, у максимально ощадному ≥люструванн≥. —тусов≥ архањзми: цвинтар вел≥й. —тусов≥ церковнослов'¤н≥зми: днесь, тать, глас √осподн≥й... —тусов≥ м≥толог≥зми, загальнопоширен≥: ¬олос, —варог, јнтей, ’арон... ≥ менш поширен≥: јтлант, ст≥мфал≥йськ≥ птахи (характеристично, обидва з подвиг≥в √еракла)... ”важний ≥ допитливий читач хай ще погл¤не на —тусов≥ розгорнен≥ пор≥вн¤нн¤, прим≥ром, у в≥ршах Ђћов ¤щ≥рка...ї або Ђ“ой б≥дний викв≥т...ї, а також на його барокково-екстатичн≥ нагн≥танн¤ близькозначних сл≥в у в≥ршах Ђ¬она лежить...ї або ЂЌегода вже нитку...ї. ¬они вимагали б занадто довгого цитуванн¤.

ѕлеканн¤ поетистичности в творах —туса не т≥льки потреба душ≥, але й св≥дома техн≥чна програма. ƒе¤к≥ др≥бниц≥ суто граматичного характеру зраджують це. ќбмежус¤ на одному приклад≥: вживанн¤ кличноњ форми. ” сучасн≥й украњнськ≥й мов≥ клична форма виходить повол≥ з ужитку, за вин¤тком часто вживаних сл≥в типу мамо, сестро, тату, брате, друже... «окрема в назвах не-ос≥б клична форма вживаЇтьс¤ чимраз менше. —тус удаЇтьс¤ до кличноњ форми дуже систематично, здаЇтьс¤, без жадного в≥дхиленн¤. јле один деталь показуЇ, що це в нього не жива форма. ” кличн≥й форм≥ наголос не падаЇ звичайно на останн≥й склад, а в≥дт¤гаЇтьс¤ ближче до початку слова, ¤к от сестра́, але се́стро, земл¤́, але зе́мле, весна́, але ве́сно. ” —туса посл≥довно наголос лишаЇтьс¤ на к≥нц≥. ¬≥н пише, Ч к≥лька приклад≥в з дуже багатьох: Ђѕо люд¤х, б≥до, не по л≥с≥ї, Ђ÷е ти, це ти, ¤сна водої або Ђ¬≥тчизно, ћатере, ∆оно!ї, де кличн≥ форми можна читати т≥льки ¤к б≥до́, водо́, жоно́. (Ўтучна й сама форма матере, пор. в ≥нш≥й поез≥њ зовс≥м правильне Ђќ пресв¤та мо¤, зигзице-мати!). ѕод≥бн≥ спостереженн¤ можна було б зробити щодо вживанн¤ д≥Їприкметник≥в на -лий (Ђ—ебе пригадалий вогоньї!).

“а поетистичний —тус не ввесь —тус. ќсь фантасмагор≥¤ про чергу по ¤ми на похорон:

≤ де його було дочекатис¤, коли пол≥зло

ст≥льки горлохват≥в Ч

той ≥нвал≥д першоњ групи, в того право,

а в т≥Їњ немовл¤ на руках, а той просто так Ч

зранку залл¤в сл≥пи ≥ суне, куди втрапить Ч

байдуже, за капустою чи по смерть.

¬≥льний в≥рш, шматки вуличних розмов, вульгаризми, жив≥ ≥нтонац≥њ Ч перед нами н≥би ≥нший поет. ” к≥лькох випадках нав≥ть в≥льний в≥рш стаЇ т≥сним, щоб схопити натурал≥стичн≥ детал≥ й базарно-вуличну мову, ≥ тод≥ в зб≥рц≥ поез≥й знаходимо кусн≥ т≥льки злегка ритм≥зованоњ прози. Ѕувають ще схрещенн¤ двох манер, де в контраст≥ особливо виопуклюЇтьс¤ њхн¤ протиставлен≥сть. “акий в≥рш про Ћьв≥в, що зак≥нчуЇтьс¤ р¤дками Ч

Ѕо пусто, ≥ голо, ≥ чорно довкруг,

бо порожньо, чорно ≥ голо

заходить тепер за останн≥й св≥й круг

вогненн¤, ¤к гр≥м, покотьоло.

«адосить напастей, весела поро

опровесни Ч ти неск≥нченне,

боюсь, об≥п'Їтьс¤ гар¤че перо

од пра≥сторичного щему,

ввижаЇтьс¤ б≥лий, ¤к смерть, гробовець,

зриваютьс¤ вгору собори,

≥ хай би вам грець, ≥ хай би вам грець,

вс≥ завтра, вс≥ нин≥, вс≥ вчора.

ѕоети ш≥стдес¤тих рок≥в Ч √олобородько, ¬≥нграновський,  остенко, ƒрач та ≥нш≥, ¤к ≥ њхн≥ однол≥тки в рос≥йськ≥й поез≥њ, принесли в своњй творчост≥ пом≥тний нахил до Ђдепоетизац≥њ поез≥њї або, коли хочете, до поетизац≥њ поз≥рно непоетичного. ” цьому сенс≥ —тус Ч людина свого покол≥нн¤. ¬ир≥зн¤Ї його й прокладаЇ м≥ст м≥ж двома його манерами його п≥дкреслено, виразно в≥дчутна напруга, екстатичн≥сть. “ому його поетистичний стиль веде до молитви, його антипоетистичний стиль до химерного гротеску. ј своЇ власне м≥сце в розвитку стил≥в украњнськоњ поез≥њ —тус знаходить у поЇднанн≥ елемент≥в експрес≥он≥зму й сюрреал≥зму.

¬≥д експрес≥он≥зму йде висока напруга, коли враженн¤ й почутт¤ н≥би ступенюютьс¤: довгий зал у —туса стаЇ ЂЅув зал, мов постр≥л, Ч довгий ≥ гулкийї, сосни, ¤к у пейзаж≥ ¬ан-√ога або —ут≥на, не просто сто¤ть, а Ђжбурнули в небо крони величезн≥ї, сонце не св≥тить з-за хмари, а Ђзизить схарапудженим оком, мов к≥нь нав≥женийї. ” Ўевченка були стор≥ки (крови), у —туса Ч стогори. ” —тусовому м≥ст≥ Ђзаплакан≥ в≥кна, всев≥кна твоњї, в його св≥т≥ Ч Ђвсецарств≥Ї пеклаї, а життЇвий шл¤х самого поета окреслюЇтьс¤ самонаказом:

—то плах перейди, серцеокий,

сто плах, сто багать, сто голгоф,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

бо св≥т розм≥н¤вс¤ на кроки

причаЇних надкатастроф.

—тус≥в св≥т Ч також суц≥льний оксюморон, де хрест Ч веселий, р¤тунок Ч нестерпний, журба Ч солодка, а могили Ч жив≥.

≈кспрес≥он≥стичн≥ й сюрреал≥стичн≥ первн≥ поЇднуютьс¤ в синкретизм≥ св≥тосприйманн¤ й св≥тов≥дтворенн¤ (≥ поетичного св≥тотворенн¤) —туса, коли звук стаЇ кольором, кол≥р запахом, запах дотиком, ≥ так поез≥¤ поЇднуЇ н≥би непоЇднанне в одну суц≥льн≥сть. ѕоодинок≥ складники н≥би реальн≥ й реал≥стичн≥, ц≥л≥сть Ч високо над реальн≥стю ≥, звичайно, теж високоступеньована, сказати б за —тусом, стоступеньована й всеступеньована:

“онк≥, висок≥, син≥ голоси

дивочними подобами св≥тають

або:

Ќа ст≥нах порох ≥ скорбота

≥ запах крику крови й поту.

ј вже чистий сюрреал≥зм пануЇ в гротескових перекривленн¤х побуту Ч в образ≥ Ђвсесоюзного науково-досл≥дного центру по акл≥матизац≥њ картопл≥ на ћарс≥ї, в образ≥ розчленованого кагеб≥ста Ч

я застукав

його зненацька, ≥ з перел¤ку

дв≥ руки, дв≥ ноги Ч тулуб

зб≥глис¤ в т≥ло без голови.

—тус знаЇ небезпеки ступеньованоњ поез≥њ. ¬≥н пильнуЇ того, щоб не впасти в те, що в≥н сам зневажливо називаЇ Ђпатетика облуднаї. ћайже н≥коли в≥н не знижуЇтьс¤ до такого розпаношеного в украњнськ≥й поез≥њ сосюро-малишк≥¤нського розливаного л≥ризму. Ќа сторож≥ стоњть передус≥м ≥рон≥¤, що часом може набирати нав≥ть новогенерац≥йного забарвленн¤:

...досада не минаЇ.

“од≥ ¤ згадую, що м≥жнародна обстановка

сьогодн≥ складна, ¤к н≥коли,

≥ заспокоююсь,

або, на адресу самого себе, в опис≥ своЇњ в'¤зничноњ камери:

Ѕ≥да тут грала на басол≥,

чорти казились по кутках.

ј вт≥м, скажу: п≥знав ≥ волю,

свободу на семи замках.

—ама структура в≥рша в —туса н≥би перестер≥гаЇ в≥д колисанн¤ на псевдоп≥сенних присипл¤ючих ритмах, н≥би кличе читача бути не сентиментальним слимаком, а тим, що —тус називаЇ муж. ™ в —туса в≥льний в≥рш, багато б≥лого в≥рша, не надто любить в≥н зак≥нчен≥ паралельноплинн≥ строфи, зате кохаЇтьс¤ в розрив≥ реченн¤, часом нав≥ть слова м≥ж р¤дками (enjambements).

—колок м≥с¤ц¤ висне понад сопками,

сколотими на сам≥м голопочку, г≥р

гола брила.

—елище сховалось в заглибин≥,

л≥хтар≥, л≥хтар≥, л≥-

в тужних н≥мбах.

–озпод≥л р¤дк≥в, що зб≥гаютьс¤ з граматичним членуванн¤м, ≥ тих, що розривають його, в —туса такий майстерний, що заслуговуЇ на спец≥¤льне вивченн¤. ¬одночас —тус ум≥Ї залишитис¤, коли хоче, сп≥вучо-музичним, оркеструючи св≥й в≥рш у ѕастернаков≥й традиц≥њ:

ѕосолов≥в од сп≥ву сад,

од солов'њв ≥ од надсад,

≥ од самотньоњ св≥ч≥,

≥ од жалких з≥рок вноч≥,

де нав≥ть виб≥р форми од, а не в≥д не випадковий ≥ вкладаЇтьс¤ в загальний звуковий кресленик. —п≥вуч≥сть у —туса природна, стих≥йна, але вона суворо контрольована. “ам, де в≥рш може стати сентиментальним, в≥н њњ р≥шуче обрубуЇ, ≥ його ритми стають колючо-дисонантними. …ого сл≥з св≥т не повинен бачити. ѕоет-бо живе в Ђпадол≥ без'¤зиких сл≥зї.

ѕрагненн¤ бути й лишатис¤ мужн≥м визначило нав≥ть граф≥чн≥ особливост≥ —тусових поез≥й. Ѕагато поет≥в починають р¤док великою л≥терою незалежно в≥д пунктуац≥њ. —тус Ч н≥. якщо його р¤док ≥де не п≥сл¤ крапки, в≥н починаЇтьс¤ малою л≥терою, п≥дкреслюючи вищ≥сть зм≥стових зв'¤зк≥в над ≥нерц≥Їю в≥рша. ¬ажити повинно, що говоритьс¤, а не хто говорить. ¬≥стка, а не переживанн¤ за нею. јле коли читач читаЇ один за одним в≥рш≥ —туса в св≥дом≥й одноман≥тност≥ њх зовн≥шн≥х тем ≥ в сп≥в≥снуванн≥ двох стильових манер Ч поетистичноњ ≥ антипоетистичноњ, читачев≥ в≥дкриваЇтьс¤ з нездоланною силою л≥ричний герой поез≥њ цього автора, Ч сам автор в його бол¤х, ваганн¤х, кризах, пад≥нн¤х, викрику й стриманост≥, в його зц≥плених зубах, у р≥шенн≥ сто¤ти й висто¤ти. Ћюдина ≥ муж.

ƒл¤ читача на¤вн≥сть двох стильових манер у поез≥њ —туса (не кажучи вже про третю, умовно тут названу записами в поетичн≥й форм≥ стор≥нок ≥з щоденника) Ч просто факт. ¬они сто¤ть поруч, вони сп≥в≥снують. јле читач не знаЇ њхньоњ динам≥ки. яка манера з'¤вилас¤ давн≥ше? яка була першою? „и одна манера витискаЇ ≥ншу? „и поет справд≥ дов≥льно переходить в≥д одн≥Їњ манери до ≥ншоњ?

ўоб в≥дпов≥сти на ц≥ питанн¤, треба було б знати хронолог≥ю —тусових в≥рш≥в. ћи њњ не знаЇмо, в тому текст≥, що д≥ставс¤ в наш≥ руки, дат, з одним вин¤тком, не поставлено. ћоже, й не випадково, щоб зменшити особисте в них.

ћожна вдатис¤ в такому випадку до попередн≥х зб≥рок —туса. “а справа це не проста. ќт зб≥рка Ђ—в≥ча в св≥чад≥ї. ¬идано њњ 1977р., далеко перед нашими Ђѕал≥мпсестамиї. ” попередн≥й зб≥рц≥ датован≥ перш≥ поез≥њ, це роки 1963 Ч 1966. –ешта не датован≥, але припускаЇтьс¤, що вони були написан≥ в ув'¤зненн≥ Ђм≥ж 1972 ≥ 1976 рокамиї (ћ. ÷аринник). Ќаша зб≥рка, ¤к знову ж таки припускаЇтьс¤, творилас¤ в пер≥од 1971 Ч 1979. ÷е означаЇ, що дв≥ зб≥рки зазублюютьс¤ ≥ не конче становл¤ть часову посл≥довн≥сть. ¬ д≥йсност≥ нав≥ть поодинок≥ поез≥њ були включен≥ до обох зб≥рок.

”се це дуже ускладн¤Ї в≥дпов≥дь на запитанн¤ (або нав≥ть унеможливлюЇ њњ) про розвиток ≥ взаЇмод≥ю двох стил≥стичних манер у —туса. ћожна т≥льки з певн≥стю ствердити, що обидв≥ манери були сформован≥ ще перед Ђѕал≥мпсестамиї. ћожна також, але вже без такоњ певности, припускати, що антипоетистична манера була численн≥ше репрезентована в тих поез≥¤х, що видаютьс¤ давн≥шими, а поетистична манера не була тод≥ ще так посл≥довно протиставленою розмовн≥й мов≥. ≤ншими словами, ¤кщо це припущенн¤ правильне, в молодш≥ роки —тус сто¤в ближче до своњх тод≥ товариш≥в пера, в≥д  остенко й ƒрача до —в≥тличного, а його шуканн¤ власного обличч¤ й власного шл¤ху вело його, власне, до посиленн¤ манери поетистичноњ. ƒо посиленн¤ ≥ к≥льк≥сного (пропорц≥¤ в≥рш≥в у ц≥й манер≥), ≥ ¤к≥сного Ч кристал≥зац≥¤ ц≥Їњ манери в њњ максимальн≥й вик≥нченост≥ ≥ визволенн≥ в≥д ≥нших стил≥стичних елемент≥в. “а т≥льки дальш≥ в≥рш≥ —туса, ¤кщо дол¤ пощастить њх вир¤тувати з малоњ й великоњ зон, покажуть, чи ц≥ припущенн¤ слушн≥.

ƒос≥ тут не згадувано окремоњ групи —тусових поез≥й, що њх можна б назвати, за означенн¤м ‘ранческо ‘льори, герметичними, напр¤м, що веде своњ початки чи не в≥д —тефана ћалларме, а в нас найкраще репрезентований творч≥стю ќлега «уЇвського. ” —туса таких поез≥й небагато, приблизно в наш≥й зб≥рц≥ з дванадц¤ть (≥ знову ми не можемо знати, коли саме вони постали, чи вони знаменують собою новину в його поез≥њ, св≥же шуканн¤, початок в≥дходу в≥д старих манер, чи ¤вище з ними р≥вноб≥жне). “ак чи так, вони заслуговують на читачеву увагу й на нашу тут хоч коротку заввагу. ќсь передус≥м њх перел≥к: ЂЅудинок той...ї, ЂЌедов≥дом≥ закипають грозиї, Ђ√орить сосна...ї, ЂЋискуч≥ рури...ї, Ђ“у кел≥ю, котра над моремї, Ђ¬же веч≥р т≥н≥ склав...ї, Ђ„отири в≥три...ї, Ђ“ебе ¤ все п≥дносив...ї, Ђ“и т≥нь...ї, Ђ“ой спогад...ї, Ђ¬с¤ сцена полет≥ла...ї, Ђяк добре с≥¤тись п≥д небомї.

Ѕуло б спокусливо п≥ддати анал≥з≥ кожний з цих в≥рш≥в зокрема, але на це нема тут м≥сц¤, та й читач виграЇ, коли лишити його з цими поез≥¤ми сам на сам. Ѕо герметичн≥ поез≥њ, ¤к музика (хоч њхн≥й ефект передус≥м не музичний, а семантичний), не пов≥домл¤ють н≥ про ¤ку под≥ю, не опов≥дають жадноњ ≥стор≥њ, вони д≥ють сп≥вгрою нюанс≥в значень, ≥ враженн¤ в≥д них не повинно розкриватис¤ до лог≥чного к≥нц¤, а радше впливати р≥зними можливост¤ми, закладеними в в≥рш≥. “ож втручанн¤ критика тут може легко означати накиданн¤ певноњ концепц≥њ, ¤ка аж н≥¤к не обов'¤зкова, ¤ка постаЇ у взаЇмод≥њ авторського тексту з читачевою здатн≥стю реагувати часто по-р≥зному, ¤к р≥зн≥ струни не однаково в≥дпов≥дають на порив в≥тру.

—пинюс¤, одначе, на двох-трьох поез≥¤х, не дл¤ того, щоб пропонувати щось загальнообов'¤зкове, а т≥льки щоб указати на одне баченн¤, на один спос≥б сприймати. „итач, отже, заохочуЇтьс¤ до ≥нших ≥нтерпретац≥й.

√ерметичн≥сть може бути р≥зноњ сили й концентрац≥њ. ¬ласне, на меж≥ герметичности й в≥дкритости одн≥й конкретн≥й ≥нтерпретац≥њ лежать так≥ поез≥њ, ¤к Ч

“и т≥нь, ти прит≥нь, смерк, ≥ довгий гуд,

≥ зелень бань, ≥ золото гор≥шнЇ,

мертв≥ше тл≥ну. “и бажанн¤ гр≥шне Ч

п≥рнути в тем≥нь в≥кових огуд,

≥з хутор≥в, ≥з виселк≥в ≥ с≥л

ти, безголова дорога потворо,

гориш в в≥ках, немов бол≥д, ¤к “ора.

√ор≥ти-бо Ч то в≥чний тв≥й прид≥л.

¬сеспаленн¤. “воЇ автодафе Ч

перепочинок перед п≥зн≥м св¤том,

¤к ворога назвешс¤ р≥дним братом

≥ смерк розсуне л≥рою ќрфей.

“ут перше враженн¤ герметичности породжуЇтьс¤ т≥льки переходами до р≥зних шар≥в лексики Ч арх≥тектурноњ, любовноњ (бажанн¤ гр≥шне), гор≥нн¤ в р≥зних значенн¤х, в≥д св≥тлового до самоспалювального, неспод≥ваним н≥би переходом до музики (л≥ра ќрфе¤). ” ц≥лому, одначе, герметичн≥сть легко усуваЇтьс¤, ¤кщо п≥д Ђтиї п≥дставити пон¤тт¤ ”крањни, ¤к њњ бачить —тус Ч у пейзаж≥, в конденсац≥њ ≥стор≥њ, ”крањни ¤к реальности ≥ ¤к ≥дењ. ≤ ќрфей, що маЇ усунути смерк л≥рою, тод≥ легко визначаЇтьс¤ ¤к поез≥¤ ≥ поет, ¤к нос≥й нац≥ональноњ духовности.

—правд≥ герметичним цьому читачев≥ видаЇтьс¤ в≥рш другий Ч

Ѕудинок той, котрого жаль будив

чи на ¤кий остр≥шком зойку п'¤вс¤

таЇмний острах, млосно прихил¤вс¤

до сн≥жних спантеличених грунт≥в

≥ в≥ддававс¤ часу теч≥њ,

дов≥рившись його бентежн≥й хвил≥.

Ўукав опор¤тунку у знесилл≥

≥ наслухав насторчен≥ гањ,

що скрадно назирц≥ горою брались.

 ульгавих сосон скорчена рука

до нього доторкнутис¤ вагалась,

немов до пранцюватого. ≤з косм

ос≥нн≥х хмар суха лет≥ла мжичка,

щоб пор≥днити вголос суголос

л≥с≥в, чи¤ розрада невеличка

могла зар¤тувати од погроз.

«в≥сно, в≥рш цей можна читати просто ¤к ос≥нн≥й пейзаж Ч будинок, л≥с навколо, мжичка. јле наполегливе впровадженн¤ абстрактного словника, переважно в одному ключ≥ похмурости й одчаю Ч жаль, острах, млосно, спантеличений, знесилл¤, погрози... Ч робить таке розум≥нн¤ неприйн¤тно поверховим. ћоже, хтось ≥з читач≥в п≥дставить у цю образн≥сть ¤кийсь дуже конкретний образ, ба нав≥ть под≥њ. ƒумаю одначе, що таке п≥дставленн¤ зб≥днюватиме поез≥ю, ¤к зб≥днюЇ музику шуканн¤ за нею ¤кихось програмових д≥й ≥ под≥й. —уть герметичноњ поез≥њ в тому, що вона викликаЇ асоц≥¤ц≥њ й переживанн¤, ¤к≥ при вс≥й њхн≥й виразност≥ не вкладаютьс¤ в однозначне лог≥чне окресленн¤. Ќайг≥рше, що можна зробити з герметичним твором, Ч розгадувати його ¤к ребус, ¤к зашифровану в≥стку. ѓхнЇ спр¤мованн¤, њхн¤ суть пол¤гаЇ в мерехт≥нн≥ нерозшифрованого й неп≥длеглого розшифруванн¤м. ј вт≥м, ¤к хочеш, читачу!

ѕод≥бний коментар був би доречний до в≥рша Ђ“ой спогад: веч≥р, в≥тер ≥ печальї, надто довгого, щоб його тут виписувати. ” рамках веч≥рнього ≥нтер'Їру, осв≥тленого вогнем св≥ч≥, знаходимо лексику еротики, приречености, чару. ÷е може бути засланчий спогад про любовне переживанн¤, але знов чи треба шукати однозначного розв'¤занн¤? „и не краще в≥ддатис¤ тим хвил¤м асоц≥¤ц≥й, ¤к≥ водили рукою автора? јдже техн≥ка писанн¤ таких поез≥й напевне не пол¤гала в тому, що поет брав виразний еп≥зод своЇњ б≥ограф≥њ й зашифровував його в незрозум≥ле. ¬≥дтворенн¤ св≥ту тут комплексне ≥ асоц≥¤тивне, ≥ так треба цей в≥рш читати.

ƒо реч≥, важливий деталь. ƒл¤ герметичних поез≥й —туса характеристичний початок займенником: Ђ“и т≥нь, ти прит≥нь...ї, ЂЅудинок той, котрого жаль будивї, Ђ“ой спогад: веч≥р, в≥тер...ї. ÷е не випадково. «айменник звичайно в≥дсилаЇ до вже сказаного, названого, обом учасникам розмови в≥домого. ¬живши на початку займенника, автор, певна р≥ч, обманюЇ читача. „итач не брав участи в тому д≥¤лоз≥, не був у тому будинку, не несе в душ≥ того спогаду. јле це омана, за ¤ку можна бути вд¤чним. јвтор-бо вбираЇ читача в те, про що пише, робить його сп≥вучасником авторського св≥тобаченн¤ й настрою. ўе одна причина, щоб не намагатис¤ Ђрозгадуватиї ц≥ в≥рш≥. Ќащо ж так≥ намаганн¤, коли читач не поза в≥ршем, а в ньому? ўоб навчитис¤ плавати, треба на секунду в≥ддатис¤ вод≥, щоб навчитис¤ ходити, треба дов≥ритис¤ просторов≥, не ч≥пл¤ючис¤ за материну сп≥дницю чи за н≥жку стола. “ак ≥ з герметичними в≥ршами. ¬ них треба вв≥йти.

Ћ≥тературн≥ впливи! «вичайно, вони на¤вн≥ в —туса, ¤к у кожного поета, великого й малого. ™ р¤док, под≥бний до “ичини.  онцепц≥¤ ”крањни, ¤к уже згадувано, маЇ де¤к≥ сп≥льн≥ риси з ћаланюковою (не знаЇмо, випадков≥ зб≥ги чи насл≥дуванн¤). «вукова орган≥зац≥¤, ¤к теж уже згадувано, виказуЇ знайомство з Ѕорисом ѕастернаком. ≤нтонац≥њ ћиколи «ерова сл≥дн≥ в поез≥њ Ђѕахт¤ть кульбаби...ї ≥, меншою м≥рою, Ђѕро що тоб≥ ¤ зможу пов≥стиї. ¬≥рш Ђ” неб≥ зор≥...ї ви¤вл¤Ї спор≥днен≥сть настрою з Ђ¬ыхожу один ¤ на дорогуї ћихайла Ћермонтова (до реч≥, улюблений в≥рш Ўевченка). јле все це под≥бност≥ в одному елемент≥ поез≥њ, там у мов≥, там у ритм≥, там у настроњ. Ќ≥ одна з цих поез≥й не коп≥юЇ твору старшого автора ¤к ц≥л≥сть. ”се це досить чистий —тус у його самост≥йност≥ ≥ ориг≥нальност≥.

„ерез те, що —тус робив переклади з –≥льке, говорилос¤ про вплив н≥мецького поета на украњнського. ’ейфец говорить про те, що Ђз Ївропейських поет≥в ¬асиль знав Ђв≥д дошки до дошкиї свого улюбленого –≥лькеї. ћарко ÷аринник ≥нформуЇ, що —тус –≥льке Ђ≥нтенсивно перекладавї, ≥ дал≥ шукаЇ рис под≥бности до –≥льке в ориг≥нальних творах —туса. ћен≥ нев≥домо, ¤к багато —тус переклав з –≥льке. Ђ—в≥ча в св≥чад≥ї м≥стить три переклади з ЂќрфеЇвих сонет≥вї п≥знього –≥льке. ќсобисто ¤ ладен убачати сп≥льн≥сть з –≥льке х≥ба в тому, що обидва поети шукають образу почувань ≥ стан≥в людини в њхньому ставанн≥, а не в њхн≥й завершеност≥. ” Ђѕал≥мпсестахї конкретн≥ елементи р≥лькеанства знаходжу лише в невелик≥й груп≥ поез≥й (Ђ¬еч≥р. ѕадаЇ напругої, ЂЌ≥ч ос≥дала...ї, Ђ”пали роси...ї, ЂЌе посп≥шай...ї, Ђ¬есн¤ний веч≥р...ї, Ђ«адосить: перестань ≥ жди к≥нц¤ї ≥ Ђ р≥зь шиби...ї), та й тут це б≥льше в настроњ ос≥нньоњ пог≥дности, елег≥йного смутку всеприйн¤тт¤, н≥ж у детал¤х форми в≥рша. ÷≥каво, що тут —тус ближчий до раннього –≥льке з його зб≥ркою ЂDas Stundenbuchї, тод≥ ¤к знан≥ нам переклади поход¤ть, ¤к згадано, з п≥знього, Ђздибленогої –≥льке. ” ц≥лому беручи, дв≥ пан≥вн≥ стил≥стичн≥ манери —тусов≥, поетистична ≥ антипоетистична, настовбурчена й колюча, були далек≥ в≥д –≥льке, ¤кий намагавс¤ в≥дтворювати найскладн≥ш≥ почутт¤ словниково найпрост≥шою мовою (що звичайно зникаЇ в украњнських ≥ рос≥йських перекладах, ¤к≥ ставл¤ть його на котурни). ўо ж до настроњв, то вони в —туса мотивувалис¤ обставинами його житт¤ не менше, н≥ж л≥тературними впливами.

“ак можемо прийти до висновку, що в в≥домих нам поез≥¤х —туса л≥тературн≥ впливи в≥д≥грають другор¤дну ролю. —тус маЇ виразне власне обличч¤. ¬ир≥шувати, хто сьогодн≥ найб≥льший поет ”крањни Ч р≥ч особистого смаку. јле що —туса не сплутаЇш з ким ≥ншим, то це було б важко заперечити. ћожемо прийти до висновку про його ориг≥нальн≥сть. ћогли б, власне, ¤кби не одна постать, чий образ проймаЇ всю творч≥сть —туса ≥ залежности в≥д ¤коњ в≥н не ховаЇ, навпаки раз по раз њњ випинаЇ й п≥дкреслюЇ: “арас Ўевченко.

ѕоез≥њ —туса повн≥ парафраз ≥з Ўевченкових, починаючи з програмового гасла: в Ўевченка Ђкараюсь, мучус¤... але не каюсь!ї (ЂN.N.ї), у —туса Ђде не сто¤тиму Ч вистоюї. ≤нш≥ паралел≥: у Ўевченка Ч Ђ≥ без сокири... козак безверхий упадеї (ЂЅували войниї) Ч в —туса: Ђ≥ царство це Ч минетьс¤ без кл¤тв ≥ без караньї; у Ўевченка Ч Ђна наш≥й не своњй земл≥ї (Ђћен≥ однакової) Ч у —туса Ђнестерпна р≥дна чужинаї ≥ ще раз: Ђна ц≥й пахк≥й, а не своњй земл≥ї; у Ўевченка Ч Ђголову схопивши в руки, дивуЇшс¤, чому не йде апостол правди ≥ наукиї (Ђ≤ день ≥деї) Ч у —туса: Ђј ти все ждеш. ј ждеш Ч кого ти? ј начуваЇшс¤ Ч чого?ї; у —туса: Ђћале й зелене Ч недоросток л≥тї; у Ўевченка Ч Ђј ми мал≥ були ≥ гол≥ї (Ђякби ви знали, панич≥ї).

ѕарафрази можна розгл¤дати ¤к л≥тературний вплив; але не вкладаютьс¤ в це пр¤м≥ цитати, ц≥л≥ р¤дки або реченн¤, живцем перенесен≥ з твор≥в Ўевченка. ¬плив-бо тим р≥знитьс¤ в≥д ≥м≥тац≥њ, що в≥дбуваЇтьс¤ п≥дсв≥домо ≥ не сходить на пр¤ме коп≥юванн¤. ѕро вплив можна говорити, коли читаЇмо в —туса: Ђ÷ей став пов≥сплений, ос≥нн≥й чорний ставї. “ут мимовол≥ пригадуЇтьс¤ Ўевченкове

≤ небо невмите, ≥ заспан≥ хвил≥,

≤ понад берегом геть-геть,

Ќеначе п'¤ний, очерет

Ѕез в≥тру гнетьс¤.

¬иразна сп≥льн≥сть теми Ч ос≥нн≥й став/море, настр≥й, ≥ обидва разюче ≥ндив≥дуальн≥ еп≥тети: пов≥сплений став, невмите небо. јле зовс≥м ≥нше знаходимо в з≥ставленн≥ —тусового

≤ золотоњ й дорогоњ

нам стане думи на в≥ки

з Ўевченковим:

≤ золотоњ, й дорогоњ

ћен≥, щоб знали ви, не жаль

ћоЇњ дол≥ молодоњ.

÷е вже не вплив, це цитата. ќсь ≥нш≥ приклади, не завжди так≥ буквальн≥, але все-таки виразно цитатн≥. ” —туса Ч Ђ—ебе на думц≥ вже ловлю, що ≥ не жив, а вже наживс¤ї, Ч у Ўевченка Ч Ђ≤ не знаю, „и ¤ живу, чи доживаюї. ” —туса Ч Ђќ доле, доленько мо¤!ї, Ч у Ўевченка Ч Ђќ доле! ƒоленько мо¤!ї (Ђ¬арнакї).

ћожна також згадати паралел≥зми де¤ких техн≥чних засоб≥в поез≥њ. ќбмежуючис¤ на одному приклад≥: в опис безсонноњ ноч≥ в каземат≥ Ўевченко вводить уривки д≥¤логу вартових Ч рос≥йською мовою ≥ на теми користанн¤ принадами прим≥тивного житт¤ Ч

¬ерчус¤, св≥ту дожидаю,

ј за дверима про своЇ

—олдатськеЇ нежитиЇ

ƒва часов≥њ розмовл¤ють.

1

“ака ухабиста собой

и меньше белой не дарила.

(ЂЌе спалос¤, а н≥ч ¤к мореї)

” —туса Ч

...п≥знав ≥ волю,

свободу на семи замках,

коли гуртом в≥дпочивали

(как на курорте, его-ге ж).

Ўевченк≥вське в —туса Ч не вплив ≥ не насл≥дуванн¤, його цитати не з книжки вз¤т≥. ÷е те духове пов≥тр¤, що його оточуЇ, що в ньому в≥н живе. ѕеребувати, ≥снувати в Ўевченковому кл≥мат≥ душевного ≥ розумового житт¤ це дл¤ —туса не нав≥¤нн¤, а стиль ≥ зм≥ст житт¤. ѕричин на це можна знайти багато. ѕершим, звичайно, впадаЇ в око под≥бн≥сть б≥ограф≥й Ч перспективи кар'Їри, життЇв≥ усп≥хи Ч дал≥ скривавлене несправедливост¤ми сумл≥нн¤, протест, арешт, кара за поез≥њ, кара дика в своњй жорстокост≥ й безглузд≥, роки й роки безнад≥њ й понев≥р¤нь, ѕрометењв комплекс. Ќе треба забувати ≥ ≥ншоњ обставини. ’оч б≥льш≥сть видань Ўевченка обкарнан≥ й супровод¤тьс¤ ≥д≥отичними коментар¤ми, все-таки це Їдиний украњнський письменник, ¤кого можна д≥стати в повн≥й зб≥рц≥. « ‘ранка, з Ћес≥ ”крањнки викинено ц≥л≥ твори, багато письменник≥в взагал≥ п≥д забороною, ¤к п≥д забороною вс¤ незалежна украњнська ≥сторична наука. ” цих обставинах величн≥сть маштаб≥в ≥ глибина Ўевченковоњ творчости, сам≥ собою вин¤тково визначн≥, не можуть не набирати просто-таки м≥стичного обс¤гу й характеру. „асом кажуть про Ўевченк≥в культ на ”крањн≥. ¬ обставинах —тусовоњ б≥ограф≥њ, творчого шл¤ху й темпераменту це б≥льше, н≥ж культ. ÷е майже злитт¤ двох особистостей в одну, коли Ўевченкове стаЇ —тусовим.

«багнувши це, ми можемо зрозум≥ти, що в творчост≥ —туса свою ролю грають нав≥ть поодинок≥ Ўевченков≥ слова. “ак, зв≥сно, Ўевченко не мав монопол≥њ на вживанн¤ того чи того слова, але в його творах були де¤к≥ характеристичн≥ слова, ¤к≥ асоц≥юютьс¤ з його творами ≥ Ч часто Ч несуть у соб≥ в згорненому вигл¤д≥ н≥би ц≥лий той тв≥р, з ¤ким вони найб≥льше асоц≥юютьс¤, вони здатн≥ в сприйманн≥ читача розгорнутис¤ в ц≥лий цей тв≥р, ¤к л¤лечка, що спить у кокон≥, розвиваЇтьс¤ в барвистого метелика.

—тусов≥ образи ”крањни Ч могили тужать, ≥ Ђƒн≥про далекий в низьк≥ баси всил¤Ї хлюп≥т св≥йї несуть у соб≥ ввесь комплекс Ўевченковоњ козачоњ романтичноњ л≥рики, хоч у —туса тут нема й згадки про козак≥в. Ќ≥вроку, вжите в в≥рш≥ Ђ≤ жайворони дзвон¤тьї, веде нас до настрою Ўевченкових р¤дк≥в

я не нездужаю, н≥вроку,

ј щось такеЇ бачить око,

≤ серце жде чогось. Ѕолить

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . ƒобра не жди,

Ќе жди спод≥ваноњ вол≥ Ч

р¤дк≥в, що виливаютьс¤ дал≥ в заклик Ђгромадою обух сталитьї. ≤, т≥льки в≥дновивши ц≥ асоц≥¤ц≥њ, ми зможемо зрозум≥ти цю поез≥ю —туса, ¤ка на перший погл¤д н≥чого сп≥льного з цими мотивами не маЇ. —тор≥ки жалощ≥в (?) у поез≥њ Ђ—умн≥ ≥ син≥...ї розкривають св≥й повний зм≥ст у зверненн≥ до Ўевченкових стор≥к крови гнобител≥в ув останньому —трашному суд≥ в Ђѕослан≥њї:

Ќастане суд, заговор¤ть

≤ ƒн≥про, ≥ гори!

≤ потече стор≥ками

 ров у синЇ море

ƒ≥тей ваших...

ћсту, що замикаЇ —тусову поез≥ю Ђ« ц≥ложиттЇвого жданн¤ї, можна зрозум≥ти найкраще в з≥ставленн≥ з Ўевченковою Ђправдою-мстоюї з Ђќс≥њ. √лава ’IVї. ’рущ влет≥в у —тус≥в в≥рш Ђƒовкола мене цвинтар душї не т≥льки з особистих спогад≥в поета, а ≥ з Ўевченкового ≥дил≥чного Ђ—адок вишневийї. Ћета з —тусового Ђ“ак хороше ≥ моторошно такї Ч це та р≥чка забутт¤, ¤ка прот≥кала в Ўевченковому останньому, передсмертному, в≥рш≥-запов≥т≥ Ђ„и не покинуть нам, небогої. ≤ значить вона Ч не т≥льки смерть ≥ забутт¤. ѕригадаймо:

„ерез Ћету бездонную

“а каламутную

ѕерепливем, перенесем

≤ —лаву св¤тую Ч

ћолодую, безв≥чную.

” п≥дсумку: л≥тературн≥ впливи в —туса були, але вони не визначали його творчости. Ўевченк≥в був не вплив, Ч було ототожненн¤. јле тут зразу п≥дкреслимо: тотожн≥сть вдач≥, в≥ри, ст≥йкости, св≥тобаченн¤, але не тотожн≥сть поетичноњ структури. ¬≥д ритм≥в до образ≥в, в≥д композиц≥њ поетичного твору до звуковоњ ≥нструментац≥њ Ч в усьому —тус од Ўевченка не залежний, коли хочете Ч н≥ в≥д кого не залежний. Ўевченко дл¤ нього Ч ¤к украњнська мова. ¬≥н нею пише, в≥н нею дихаЇ, в≥н куЇ й перековуЇ њњ, ¤к йому велить творчий дух. Ќе можна соб≥ у¤вити —туса поза украњнською мовою, не можна його у¤вити поза Ўевченковою стих≥Їю. –азом з тим ≥, може, саме тому в≥н Ч т≥льки в≥н ≥ його в≥рш Ч т≥льки його.

 олись ƒрагоманов сказав, що можна було б писати дв≥ ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури Ч ≥стор≥ю, базовану на творах, приступних читачев≥, опубл≥кованих, ≥ другу, його словами, ≥стор≥ю Ђпропавшихї твор≥в Ч загублених у рукопис≥ по в'¤зниц¤х, засланн¤х, у цензурних сховищах, у знищених або нероз≥браних приватних арх≥вах. ” наш час можна було б писати й третю ≥стор≥ю украњнськоњ л≥тератури Ч ≥стор≥ю тюремноњ л≥тератури (¤ка й соб≥, додамо, д≥лилас¤ б на твори збережен≥ ≥ твори втрачен≥).

ѕоез≥¤ ѕавла √рабовського Ч про нењ тут уже була коротка згадка Ч ц≥лком належала й дал≥ належить до ≥стор≥њ в'¤зничних писань. ” нашому сприйманн≥ вона вкладаЇтьс¤ в три катрени, решта Ч це њхн≥ вар≥¤ц≥њ:

«ал≥за в≥чн≥ над≥ мною...

√н≥тить мертвота... сум та сум...

¬агуча п≥тьма пеленою

ўораз л¤га на скутий ум.

 уди не п≥ткнешс¤ Ч панують кайдани;

“о де вже спокою нам ждать?

як щир≥ народу свого громад¤ни

«а край ми повинн≥ гадать!

ўо кайдани та напасти?

√од≥ потурать...

«а брат≥в нам дол¤ пасти,

«а сестер вмирать!

(÷итати вз¤то з трьох окремих в≥рш≥в, але так само вони могли б бути одним).

√≥рка ≥рон≥¤ пол¤гаЇ в тому, що в≥д √рабовського до —туса в'¤знична поез≥¤ удосконалилас¤ неймов≥рно. (¬она була високо досконала в своЇму початку: Ўевченко). «ам≥сть одноман≥тних, а до того ще й невитриманих ритм≥в, зам≥сть штампованих образ≥в-алегор≥й маЇмо тепер досконалу ритм≥чну орган≥зац≥ю, рухаЇмос¤ серед образ≥в високоњ емоц≥йноњ напруги й неперевершеноњ ориг≥нальности. ўе важлив≥ше: в≥д стогон≥в змученого т≥ла й духу ми перейшли до ф≥лософ≥њ, ¤ка виходить далеко поза меж≥ б≥ограф≥чного й пол≥тичного. “ак≥ поез≥њ —туса, ¤к Ђ«а читанн¤м ясунар≥  авабатиї або Ђ¬она лежить, ¤к з≥бгана водаї, можуть сто¤ти на почесному м≥сц≥ поруч найкращих перлин св≥товоњ л≥рики нашого часу зовс≥м незалежно в≥д б≥ограф≥њ автора. ¬они проривають меж≥ ≥стор≥њ тюремноњ л≥тератури, меж≥ ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури, вони належать до л≥тератури св≥товоњ.

ѕарадоксально, але правда: героњчна б≥ограф≥¤ —туса сьогодн≥ стоњть на перешкод≥ розум≥нню його ¤к поета. «а л≥тературним словом ми шукаЇмо ≥ знаходимо образ чесности й непохитности людини. ÷е зрозум≥ло й виправдано в сьогодн≥шн≥х обставинах. јле не треба забувати про ≥нше, не т≥льки украњнське, а й загальнолюдське, не т≥льки часове, а й тривале в поез≥њ —туса. ” нього самого можна знайти окресленн¤ обох цих аспект≥в. ѕро один в≥н пише Ч

÷е туга. “ак. ћо¤ далека туга Ч

в≥дб≥гла, н≥би сука, стр≥мголов

од попелища серц¤. ¬иЇ здалека.

ѕро друге:

ѕерестороги радости ласкав≥

≥ предков≥чн≥ начуванн¤ лих.

„и був би —тус щасливий в ≥ншому сусп≥льств≥, поза колючими дротами малоњ й великоњ зон? ћабуть, н≥. «вичайно, в≥н не був би запроторений до Ђвиправно-трудових колон≥йї, н≥хто не конф≥скував би його поез≥й, не нагл¤дали б кожний його крок. јле досконалих сусп≥льств нема, ≥ поетове серце кровоточило б на кожну особисто-людську й нац≥ональну несправедлив≥сть ≥ будувало б пекло дл¤ самого себе. “ака вже —тусова вдача, така, можливо, й м≥с≥¤ поета, кожного справжнього поета.

ћинуть дес¤тил≥тт¤. Ќе буде образу —туса ¤к особи, не буде його розпинател≥в, не буде його тепер≥шн≥х критик≥в. ƒисидентство вивчатимуть у школах з нудних п≥дручник≥в ≥стор≥њ ≥ ≥стор≥њ л≥тератури, ≥ школ¤р≥ потай поз≥хатимуть п≥д розпов≥дь учител¤ про в'¤зниц≥ ≥ смерть —туса, ¤к сьогодн≥ вони поз≥хають, слухаючи про каторжн≥ роки √рабовського. Ѕудуть ≥нш≥ проблеми ≥ ≥нш≥ злоби дн¤. јле надовго лишитьс¤ ун≥версальне, майстерне ≥ щире в поез≥њ —туса:

–озпросторс¤, душе мо¤,

на чотири татам≥

≥ не кульс¤ в≥д нага¤

≥ не крийс¤ руками.

’ай у тебе Ї дв≥ меж≥,

та середина Ч справжн¤.

Ћистопад Ч 3 грудн¤ 1984 Ч

¬ересень 1985

Ќью-…орк

ёр≥й Ў≈¬≈Ћ№ќ¬

 

(«а книгою Ђ”крањнське слової Ч “. 3. Ч  ., 1994.)

 

 

 

 

 

 

 

¬ј—»Ћ№ —“”—

(1938 Ч 1985)

 

ѕередчутт¤, н≥, впевнен≥сть в тому, що йому Ђв≥ддастьс¤ в слав≥ї, утвердилось у двадц¤тил≥тньому юнаков≥ тод≥, коли в≥н зак≥нчував украњнське в≥дд≥ленн¤ ≥сторико-ф≥лолог≥чного факультету ƒонецького державного педагог≥чного ≥нституту. ¬≥дкривалис¤ неозор≥ дороги, далек≥ та св≥тл≥ шл¤хи. ¬≥н вимр≥юЇ, хоча й не признаЇтьс¤ самому соб≥ в тому Ч щоб не наврочити, не сполохати долю, Ч дл¤ себе л≥тературне покликанн¤. ћожливо, л≥тературного критика, ≥сторика л≥тератури, перекладача... ѕотаЇмна, глибинна мр≥¤ про себе ¤к про поета ховалас¤ далеко. Ђ—працьовувалаї сел¤нська звичка не посп≥шати д≥лити те, чого ще не виростив.

ј народивс¤ ¬асиль —еменович —тус (бо ж ≥детьс¤ про нього) у сел≥ –ахн≥вка √айсинського району ¬≥нницькоњ област≥ 8 с≥чн¤ 1938 року в родин≥ сел¤нина. ѕо зак≥нченн≥ ≥нституту вчителював ¤кийсь час на  ≥ровоградщин≥, поблизу √айворона, пот≥м Ч служба в –ад¤нськ≥й јрм≥њ. Ђ“ам витепл≥в душею, зв≥льнивс¤ в≥д студентського схимництва. јрм≥¤ Ч прискорила. ѕочувс¤ мужчиною.

¬≥рш≥, звичайно, майже не писалис¤, оск≥льки на плечах Ч погониї, Ч згадував ¬асиль —тус у Ђƒвох словах читачев≥ї.

ѕ≥сл¤арм≥йський час в≥н вважав часом поез≥њ, творчоњ реал≥зац≥њ засвоЇних ще в студентств≥ та в арм≥њ поетичних урок≥в ћ. –ильського, ≈. ¬ерхарна, ћ. Ѕажана, ¬. —в≥дзинського, захопленн¤ поез≥Їю Ѕ. ѕастернака (не безневинного на той час), великоњ систематичноњ прац≥ над собою, над творчим переосмисленн¤м д≥йсност≥ з метою перекладу поез≥њ √ете ≥ –≥льке, ”нгаретт≥ ≥  ваз≥модо... ¬ 1961 Ч 1963 роках учителюЇ в √орл≥вц≥, з березн¤ 1963-го працюЇ л≥тературним редактором газети Ђ—оц≥ал≥стичний ƒонбасї. ” цьому ж, 1963 роц≥ вступаЇ до асп≥рантури ≤нституту л≥тератури ≥м. “. √. Ўевченка јЌ ”–—– по спец≥альност≥ Ђ“еор≥¤ л≥тературиї. “ема його дисертац≥њ Ч Ђƒжерела емоц≥йност≥ художнього твору (на матер≥ал≥ сучасноњ прози)ї.

ѕриваблюЇ молодого досл≥дника Ђгустаї, психолог≥чно Ђв'¤зкаї, з глибинними ф≥лософськими теч≥¤ми, з морально-альтернативними позиц≥¤ми њњ творц≥в проза Ч Ћ. “олстого ≥ ¬. —тефаника, ≈. ’ем≥нгуе¤ ≥ ћ. ѕруста, ј.  амю ≥ ¬. ‘олкнера. ”важно пригл¤даЇтьс¤ до поез≥њ Ч передус≥м до молодоњ украњнськоњ поез≥њ, ¤ка на початку 60-х рок≥в з особливою розкут≥стю образного самовираженн¤ заговорила про пережите нашим народом ≥ висловила спод≥ванн¤ на розширенн¤ горизонт≥в сусп≥льноњ правди, справедливост≥, демократ≥њ. ¬исоко ц≥нуЇ поез≥ю ¬. √олобородька, ћ. ¬≥нграновського, Ћ.  исельова, Ћ.  остенко, зац≥кавлюЇтьс¤ дебютами ћ. ¬оробйова, ¬  ордуна. —ам ¬. —тус пише багато, особливо в≥рш≥, але друкуЇтьс¤ р≥дко, бо побоюЇтьс¤ ≥ критики, а головне Ч прагне домогтис¤ орган≥чного злитт¤ л≥ричного, еп≥чного ≥ драматичного начал. “а вже нав≥ть тод≥, коли склалас¤ зб≥рка власних поез≥й, коли вже Ђƒн≥прої, Ђ¬≥тчизнаї ≥ ЂЋ≥тературна ”крањнаї подали перш≥ доб≥рки його ориг≥нальних поез≥й, а також досить вправних переклад≥в ≥ л≥тературно-критичних статей, нав≥ть тод≥ —тус себе поетом не наваживс¤ назвати. Ђћаю себе за людину, що пише в≥рш≥. ƒе¤к≥ з них Ч ¤к на мене Ч пут¤щ≥Е якби було краще жити, ¤ б в≥рш≥в не писав, а Ч робив би коло земл≥ї, Ч писав в≥н у 1969 роц≥.

…ого творч≥сть стимулюЇ потреба самоусв≥домленн¤ ≥ морального самовизначенн¤. «овн≥шн¤ фактура його в≥рш≥в того часу н≥чим особливим не прим≥тна Ч переважають образи внутр≥шн≥х рух≥в ≥ стан≥в, хоч у надрукованому в журнал≥ Ђƒн≥прої (1965, є7) в≥рш≥ Ђћолодий √етеї —тус прагне визначити концептуальну позиц≥ю поета, основним ≥дейним джерелом ¤коњ повинно бути усв≥домленн¤ ≥ орган≥чне волод≥нн¤ почутт¤м внутр≥шньоњ свободи, стану безперервноњ емоц≥йноњ Ђв≥дкритост≥ї життю ≥ готовност≥ до самопереборенн¤ ≥ боротьби:

≤ди Ч мужн≥й ≥ сам себе помножуй

у ранн≥й радост≥ ≥ рад≥сн≥й б≥д≥.

≤ди Ч щоб серце висв≥тлить з ночей

у майовому пол≥ на безмежж≥.

≤ не барись Ч ти завше в≥чний дерв≥ш

з сомнамбул≥чним спалахом очей.

“ож проривайс¤ Ч в поле, до води,

до г≥р, до з≥р, до молодого см≥ху.

“ож проривайс¤ Ч кр≥зь людську

зловт≥ху,

пересуди, ≥ осуди, й суди.

÷е переважно ор≥Їнтац≥¤ на гармон≥ю настроњв ≥ д≥й, на ¤скраве вираженн¤ своЇњ поетичноњ дол≥. ѕравда, конфл≥ктн≥сть внутр≥шнього плану вже проступаЇ, емоц≥њ ≥ настроњ вибухають, кипл¤ть, трансформуютьс¤ в д≥алог≥чн≥ р¤ди поетичних образ≥в, конфл≥ктують у соб≥, але ще не поширюютьс¤ на соц≥альний прост≥р. —тус вирощуЇ поез≥ю ф≥лософського наповненн¤, дещо в≥дсторонену в≥д практичноњ тверезост≥, в≥д заз≥хань побуту. ¬≥н побоюЇтьс¤ прирощенн¤ своЇњ поез≥њ до так званоњ вузькоњ спец≥ал≥зац≥њ на тематичному зр≥з≥ Ч хай то поез≥¤ пейзажна, ф≥лософська чи публ≥цистична. ÷¤ поетична Ђспец≥ал≥зац≥¤ї не задовольн¤Ї поета, проф≥льн≥сть поез≥њ його насторожуЇ, хоча перший пер≥од Ч до виключенн¤ з асп≥рантури, так умовно його визначимо,Ч характеризуЇтьс¤ л≥ричн≥стю поетичного вираженн¤, ¤ка спр¤мована на досл≥дженн¤ внутр≥шнього, духовного ладу особистост≥. «годом конфл≥ктн≥сть наростатиме, ≥нод≥ дос¤гатиме г≥пербол≥зованого драматизму Ч в≥дчуватиметьс¤ нав≥ть де¤ка зумисн≥сть пол¤ризац≥њ настроњв ≥ реального стану речей. ѕоета гн≥тить непевн≥сть ≥ невизначен≥сть своЇњ дол≥, в полем≥чному запал≥ зриваютьс¤ на пап≥р так≥ образн≥ узагальненн¤, на ¤ких згодом створюватимутьс¤ крим≥нальн≥ обвинуваченн¤. «аб≥гаючи наперед, зверн≥мос¤ до матер≥ал≥в сл≥дства, де зазначалос¤, що —тус Ђсистематично виготовл¤в, збер≥гав та розповсюджував антирад¤нськ≥ та наклепницьк≥ документи, що пл¤мують рад¤нський державний та сусп≥льний лад, а також займавс¤ антирад¤нською аг≥тац≥Їю в усн≥й форм≥ ≥ чинив це на грунт≥ антирад¤нських переконань та невдоволенн¤ ≥снуючим в —–—– державним та сусп≥льним ладом, з метою п≥дриву й ослабленн¤ –ад¤нськоњ владиї. «винуваченн¤ серйозне. ≤ не брати його до уваги не можна, не маЇмо на це права. јле ж повертаючись до минулого й оц≥нюючи позиц≥ю, вчинки —туса неупереджено, з огл¤ду на сучасн≥сть, коли дедал≥ б≥льше утверджуЇтьс¤ гласн≥сть, в≥дкрит≥сть сусп≥льства, об'Їктивний, а в≥дтак критичний погл¤д на нашу ≥стор≥ю й сьогоденн¤, не можемо не зважити, що активна, безкомпром≥сна позиц≥¤ на той час не була нормою. ќтож погл¤немо на житт¤ й творч≥сть поета п≥д цим кутом зору ≥ подумаЇмо: чи справд≥ те, що писав —тус в пер≥од з 1963 року ≥ до дн¤ арешту Ч 13 с≥чн¤ 1972 року (не будемо порушувати питанн¤ про де¤к≥ поез≥њ, вже написан≥ п≥д час в≥дбуванн¤ покаранн¤, вони нам, на жаль, не в≥дом≥ в повному обс¤з≥) п≥дпадаЇ п≥д визначенн¤ Ђантирад¤нськ≥ та наклепницьк≥ документиї? ≤ чи ж не пора вз¤ти п≥д сумн≥в матер≥али судових сл≥дств, на основ≥ ¤ких —удова колег≥¤ в крим≥нальних справах  ињвського обласного суду прийн¤ла свого часу р≥шенн¤, ¤ке так траг≥чно об≥рвало невдовз≥ житт¤ талановитого поета.

ўо тебе кл¤сти, мо¤ недоле?

Ќе клену. Ќе кл¤в. Ќе проклену.

’ай житт¤ Ч одне стернисте поле,

але перейти Ч не помину.

ƒот¤гну до краю. ’ай руками,

хай на л≥кт¤х, поповзом Ч дарма,

душу хай обшмульгаю об кам≥нь

все одно мил≥шоњ нема

за оцю утрачену й ледачу,

за байдужу, осоружну, за

землю цю, ¤кою т≥льки й значу

≥ ¤кою барвитьс¤ сльоза.

(Ђѕрисмерков≥ сут≥нки опали...ї)

÷ей в≥рш датований жовтнем 1968 року, коли дедал≥ б≥льше увиразнилас¤ нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж ≥сторичним, реальним плином под≥й ≥ громадсько-пол≥тичною њх оц≥нкою, коли вжилас¤ й у поетову св≥дом≥сть думка про необх≥дн≥сть утвердженн¤ в сусп≥льств≥ духу полем≥ки про соц≥ал≥зм ≥ його реальне обличч¤, про правове, конституц≥йне залагодженн¤ конфл≥ктних ситуац≥й з метою легал≥зац≥њ складних Ч траг≥чних ≥ драматичних Ч факт≥в, под≥й ≥ процес≥в недавнього ≥сторичного минулого. ƒо цього спонукали ≥ р≥шенн¤ XX та XXII з'њзд≥в парт≥њ. ќднак сусп≥льна атмосфера оздоровлювалас¤ пов≥льно, зрештою, почала пригн≥чуватис¤, настроњ й переживанн¤ мас гасилис¤ ≥ спр¤мовувалис¤ в русло бравурного рапортуванн¤ про нов≥ усп≥хи ≥ дос¤гненн¤. ¬разлива, чутлива на чужий б≥ль художницька душа поета не залишаЇтьс¤ байдужою до людей ≥з нещасливими життЇвими дол¤ми. ≤ д≥йсн≥сть, ≥ оточенн¤ породжують песим≥стичн≥ настроњ, знев≥ру. ¬се це бурхливо виплескуЇтьс¤ на пап≥р:

” тридц¤ть рок≥в ти т≥льки народивс¤,

аби збагнути: мертвий ти Їси

у мертв≥м св≥т≥ ≤ нема н≥кого

окруж. “и т≥льки сам. ≤ Ч мрець Їси.

” подальшому цей траг≥чний монолог наростаЇ, напружен≥сть внутр≥шн≥х руйн≥вних сил с¤гаЇ гран≥ розриву, н≥що не вичерпуЇ конфл≥кту, спровокованого неспри¤тливими обставинами щоденного бутт¤. „ерез крик, б≥ль, г≥ркоту, спротив ≥ знев≥ру прориваЇтьс¤ душа, бол≥сно розриваЇтьс¤ оболонка останн≥х спод≥вань, ≥ душа вириваЇтьс¤ на оманливий прост≥р самовигнанн¤:

ўо буде завтра?

ƒасть бог день ≥ хл≥ба.

ј що, коли не буде того дн¤?

“од≥ вже гиб≥й. ќтод≥ вже Ч гиб≥й,

простуючи до смерт≥ навманн¤.

Ђѕоет повинен бути людиною. “акою, що, повна любов≥, долаЇ природне почутт¤ зненавист≥, зв≥льн¤Їтьс¤ од нењ, ¤к од скверни. ѕоет Ч це людина. Ќасампередї, Ч так в≥н занотував у 1969 роц≥. ѕисав тод≥, коли втратив над≥ю побачити друком свою першу книжку поез≥й Ђ«имов≥ дереваї. ¬же к≥лька рок≥в цей рукопис лежав у редакц≥йних шухл¤дах Ђ–ад¤нського письменникаї. ’то зна, були б опубл≥кован≥ поез≥њ —туса Ч ≥ не було б двох судових процес≥в, ¤к≥ до к≥нц¤ житт¤, з перервою на р≥к, ≥золювали поета в≥д родини, в≥д творчост≥, в≥д ”крањни, не завершилос¤ б так траг≥чно його житт¤. якби то знатт¤...

“а, на жаль, звол≥канн¤ з друком зб≥рки Ч лише одна, ≥ то не суттЇва, з причин того, що до сьогодн≥ творч≥сть поета залишаЇтьс¤ майже нев≥домою на –ад¤нськ≥й ”крањн≥. “а чому тод≥, в 1969 роц≥, в≥н писав про необх≥дн≥сть зв≥льнитис¤ в≥д почутт¤ зненавист≥, ¤к в≥д скверни? «даЇтьс¤, н≥чим не прим≥тним в його житт≥ був той р≥к. ’≥ба що подолано було 30 рок≥в, а книжки так ≥ не з'¤вилис¤ друком. “рагед≥¤ це чи просто велика прикр≥сть, а стало це дл¤ ¬. —туса важким морально-психолог≥чним потр¤с≥нн¤м. як писав в≥н 14 жовтн¤ 1972 року, анал≥зуючи шл¤х до лави п≥дсудних, Ђтака зб≥рка мен≥ була психолог≥чно потр≥бна, оск≥льки без такоњ ¤ не м≥г ≥ти дал≥: стара творч≥сть, залежана по шухл¤дах робочого столу, була мен≥ за перепонуї.

ћожна (≥ сл≥д було!) зрозум≥ти митц¤, ¤кий бажав донести до людей своЇ внутр≥шнЇ, емоц≥йно переплавлене у горнил≥ гострого, допитливого ≥ конфл≥ктного розуму, духовне осмисленн¤ себе ≥ св≥ту. Ѕез д≥алогу з читачем поез≥¤ герметизуЇтьс¤, втрачаЇ емоц≥йну силу розвитку ≥ здатн≥сть розширювати морально-ф≥лософськ≥ параметри естетичного ос¤гненн¤ реальност≥. Ђѕоетов≥, що маЇ позаду себе 30 рок≥в житт¤, дуже т¤жко в≥дчувати себе голим королем ≥з андерсен≥вськоњ казкиї, Ч такий внутр≥шн≥й стан йому був нестерпним. “ому ¬. —тус п≥сл¤ довгих роздум≥в й наважуЇтьс¤ на самовиданн¤ своЇњ л≥рики. —амовиданн¤? Ќе вкладаймо в це слово стал≥нсько-брежн≥вського звучанн¤. ўо це за такий злов≥сний Ђсамвидавї? ѕоет передрукував на машинц≥ в≥рш≥, уклав у зб≥рочку, а к≥лька њњ прим≥рник≥в подарував своњм знайомим. Ќе вина —туса, що один ≥з прим≥рник≥в потрапив за кордон ≥ там в 1970 роц≥ був надрукований у вигл¤д≥ книжки. ј перед тим...

–озпач затис поета у своњх немилосердних лещатах у 1968 роц≥, коли дружина потрапила в тубдиспансер, а у малого сина грип дав ускладненн¤ на леген≥. ¬асиль в≥дв≥з хвору дитину в ƒонецьк до батьк≥в. ј там також негаразди: 80-р≥чний батько п≥сл¤ крупозного запаленн¤ леген≥в захвор≥в на грип. јле д≥ватись н≥куди Ч залишив хлопчика б≥л¤ батька, а сам, з високою температурою, вирушаЇ назад до  иЇва, бо там страждаЇ дружина... ≤ Ђн≥ коп≥йки грошей, борги, хвора с≥м'¤ ≥ жодноњ перспективи попереду...ї

¬ так≥й ситуац≥њ ≥ зринаЇ думка-зам≥р зберегти ¤кось те, що витворено високим натхненн¤м, ще жевр≥Ї над≥¤, що творч≥ зусилл¤ не були марними ≥ в≥рш≥ найдуть в≥дгук у людських серц¤х. „и не тому й вир≥шив укласти сам зб≥рку ≥ передати друз¤м Ч ¤кийсь же сл≥д хот≥лос¤ в хвилини душевного сум'¤тт¤ залишити по соб≥!

ћожна зрозум≥ти поета: за таких умов Ч увесь св≥т чорн≥Ї, ≥ видаЇтьс¤, що несправедлив≥сть тотальна...

Ќе дивно, що, знервований ≥ знесилений безперспективн≥стю свого житт¤, ¬асиль —тус починаЇ писати р≥зн≥ за¤ви, вимагаючи справедливост≥ бодай дл¤ ≥нших, ¤к≥ також зазнали удар≥в лихоњ дол≥ ≥ чекають п≥дтримки, захисту. ¬≥н особливо гостро сприймаЇ чуж≥ б≥ди ≥ бол≥, намагаЇтьс¤ зразу ж, можливо, й не п≥знавши вповн≥ сут≥ й смислу чужоњ справи, стати на захист словом-зверненн¤м, бо сам в≥дчував-переживав, що таке беззахисн≥сть ≥ безпорадн≥сть у скрутн≥ хвилини.

ѕ≥сл¤ того, ¤к —удова колег≥¤ в крим≥нальних справах  ињвського обласного суду 7 вересн¤ 1972 року оголосила вирок Ч Ђпозбавити вол≥ у виправно-трудов≥й колон≥њ суворого режиму строком на 5 рок≥в ≥з засланн¤м на « рокиї, —тус багато роздумуЇ над своњм становищем, усв≥домлюючи весь траг≥зм ситуац≥њ. Ѕол≥ло ≥ тривожило сумл≥нн¤ те, що за кордоном продовжували його хвалити ≥ друкувати, а тут, на р≥дн≥й земл≥, в≥н засуджений ¤к державний злочинець, в≥н Ч ≥згой. ≤ за що? «а те, що боровс¤ проти несправедливост≥, висловлював свою незгоду з новою хвилею арешт≥в ≥ судових процес≥в, ¤к≥ розпочалис¤ вже за час≥в ’рущова? ’ай ≥нод≥ не стримувавс¤, надто емоц≥йно реагував, бунтував, але х≥ба це пол≥тичн≥ злочини?

« себе ¤коњсь дол≥ вини за емоц≥йно бурхливу реакц≥ю на несправедлив≥сть сам —тус не скидаЇ. ќднак под≥л¤Ї њњ з тими, хто несправедливо до нього поставивс¤ у т¤жк≥ хвилини житт¤. „и мав в≥н на це серйозн≥ п≥дстави ≥ моральне право?

Ќа наказ≥ є 180 в≥д 15 вересн¤ 1965 року по ≤нституту л≥тератури ≥м. “. √. Ўевченка јЌ ”–—–, де зазначалос¤: Ђ«а систематичне порушенн¤ норм повед≥нки асп≥рант≥в ≥ прац≥вник≥в наукового закладу асп≥ранта другого року навчанн¤ —туса ¬асил¤ —еменовича з 20-го вересн¤ ц. р. в≥дчислити з асп≥рантури ≥нститутуї, ¬асиль —тус написав: Ђ„итав. ’ай це все лишаЇтьс¤ на ваш≥й (директора ≥нституту ћ. 3. Ўамоти. Ч ћ. ∆.) громад¤нськ≥й ≥ парт≥йн≥й сов≥ст≥ї.

Ѕезпосередн≥м приводом дл¤ зв≥льненн¤ став виступ асп≥ранта ¬. —. —туса в к≥нотеатр≥ Ђ”крањнаї п≥д час прем'Їри к≥ноф≥льму Ђ“≥н≥ забутих предк≥вї. «годом —тус напише: Ђя дуже карав себе за цей виступ, хоч що ¤ там казав, ¤ не пам'¤таю, бо кричав просто не своњм голосом, ≥ н≥коли п≥зн≥ше ¤ вже такого виступу соб≥ не дозвол¤в (звичайно, хибн≥ виступи були й п≥зн≥ше, але не так≥, ¤к той, у к≥нотеатр≥)ї.

¬ажко сьогодн≥ у¤вити ту психолог≥чну атмосферу, ¤ка поступово Ч в≥д виступу до виступу Ч визр≥вала того дн¤ в к≥нотеатр≥ Ђ”крањнаї. « по¤снювальноњ записки ¬. —туса дирекц≥њ ≤нституту л≥тератури ≥м. “. √. Ўевченка јЌ ”–—– в≥д 7 вересн¤ 1965 року ¤сно, що емоц≥йно збурений виступ —туса ¬асил¤ був спричинений за¤вою одного ≥з виступаючих про арешти серед ≥нтел≥генц≥њ та приховуванн¤ цих факт≥в в≥д громадськост≥:

Ђя не м≥г стерп≥ти. я не м≥г мовчати. ѕ≥сл¤ ф≥льму ¤ хот≥в сказати, що ми, рад¤нськ≥ люди, не повинн≥ забувати, що ≥ —тал≥н, провод¤чи р¤д антисоц≥ал≥стичних заход≥в, прикривавс¤ ≥мТ¤м Ћен≥на. ’рущов це робив так само, провод¤чи р¤д своњх експеримент≥в, теор≥й ≥ т. д. я хот≥в сказати, що використанн¤ св¤щенного ≥м'¤ Ћен≥на дл¤ прикритт¤ своњх, не завжди лен≥нських заход≥в Ч це використанн¤ змушуЇ нас боротись за справжнього Ћен≥на. Ќе такого, ¤ким його часом бачив —тал≥н чи ’рущов, а такого, ¤кий в≥н Ї: ¤к ≥деал всього найпрогресивн≥шого, що виробило людство, комун≥стичний сусп≥льний прогрес прот¤гом стол≥тт¤. я мав сказати, що стал≥нськ≥ розстр≥ли безневинних багатьох людей робилис¤ всупереч лен≥н≥змов≥, хрущовськ≥ де¤к≥ заходи Ч так само робилис¤ всупереч лен≥н≥змов≥. ≤ вважаю, що кожна чесна людина, кожен чесний комун≥ст (незалежно, чи належить в≥н до парт≥њ безпосередньо чи н≥) мусить робити все, щоб чисте ≥м'¤ нашого вожд¤ –еволюц≥њ не використовували в своњх ≥нтересах (може, просто в силу свого специф≥чно ≥ндив≥дуального розум≥нн¤) де¤к≥ люди. я виступив, бо в≥дчув, що ви¤влена в к≥нотеатр≥ атмосфера св≥дчить про так≥ сам≥ факти, що в крањн≥ ви¤вилис¤ сили, ¤к≥ можуть ≥ дал≥ займатис¤ нечесною, по сут≥ антилен≥нською роботою.

я вважаю, що кожна чесна людина, кожен чесний комун≥ст повинен захищати революц≥йн≥ завоюванн¤, наш соц≥ал≥стичний лад, нашу рад¤нську демократ≥ю.  ожна чесна людина мусить боротис¤ за Ћен≥на.

ƒо цього зобов'¤зуЇ пам'¤ть про м≥льйони людей, ¤к≥ боролис¤ за справд≥ соц≥ал≥стичний, справд≥ найб≥льш демократичний сусп≥льний лад, пам'¤ть про людей, що оф≥рували своЇ житт¤ дл¤ високого вогню –еволюц≥њ, дл¤ щасливого майбутт¤ нащадк≥вї.

ўо можна сьогодн≥ сказати про це по¤сненн¤? ¬ наш≥ дн≥, коли гласн≥сть ≥ демократ≥¤ утверджуютьс¤ в складн≥й боротьб≥, ц≥ схвильован≥ щир≥ р¤дки по¤сненн¤ своЇњ повед≥нки радують нас. ≤ дивують, що вони стали першопричиною й приводом дл¤ зв≥льненн¤ з асп≥рантури. јле тод≥ шл¤хи сусп≥льного оновленн¤, ¤к≥ прокладалис¤ р≥шенн¤м XX з'њзду  ѕ–—, поступово перекривалис¤, процеси демократизац≥њ сусп≥льства згорталис¤ ≥ п≥д впливом невдалих реформ середини 50-х Ч початку 60-х рок≥в, ≥ внасл≥док становленн¤ нового культу Ђверховного вожд¤ї Ч Ђнашого ћикити —ерг≥йовичаї, а пот≥м Ч Ћеон≥да ≤лл≥ча; сусп≥льство почало розплачуватис¤ за те, що не було створено такого механ≥зму, ¤кий би попередив по¤ву нових культ≥в.

”же був позаду жовтень 1964 року, коли ћ. —. ’рущова зн¤ли з посади, вже п≥д приводом осудженн¤ хрущовського волюнтаризму ≥ непродуманих реформ в≥дбуваЇтьс¤ посп≥шна реан≥мац≥¤ адм≥н≥стративноњ спадщини, вже розпочалас¤ непом≥тна, але посл≥довна робота по затисканню гласност≥ ≥ демократ≥њ п≥д вигл¤дом боротьби з про¤вами нац≥онал≥зму. Ќарешт≥, н≥хто не в≥дм≥н¤в статт≥ 62  одексу ”–—–, п≥д ¤ку п≥дпали д≥њ ≥ вчинки ¬асил¤ —туса, хоча й н≥хто не в≥дм≥н¤в р≥шень XX ≥ XXII з'њзд≥в парт≥њ, ¤к≥ окрилили народ, а багатьох Ч ≥ обнад≥¤ли так, що вони пов≥рили в безповоротн≥сть повноњ демократизац≥њ сусп≥льства.

ѕоет бол≥сно реагував на перекрученн¤ принцип≥в нац≥ональноњ пол≥тики на ”крањн≥. … знову ж Ч мав рац≥ю, сваривс¤, обурювавс¤, протестував...

ј чи були дл¤ цього п≥дстави? «в≥сно, були. ’≥ба його в≥рш≥ Ђ” ћар'њнц≥ сто¤ть кукурудзиї, Ђ…дуть три циганки розц¤цькован≥ї, ЂЅезпашпортний, закр≥пачений в сел≥...ї з'¤вилис¤ не тому, що њх автор бачив, ¤к почали в≥дкраювати п≥д пор≥г присадибн≥ д≥л¤нки, в≥дбирати домашню худобу ≥ нав≥ть св≥йську птицю, ¤к Ђот ћосквы до самых до окраинї зазелен≥ли г≥гантськ≥ кукурудз¤н≥ пол¤, ¤к на XXII з'њзд≥ пооб≥ц¤но за 20 рок≥в побудувати комун≥зм в крањн≥.

« одного боку Ч см≥ливе викорчовуванн¤ насл≥дк≥в злов≥сного культу особи, з другого Ч нов≥ адм≥н≥стративн≥ акц≥њ проти тих, хто начебто перебираЇ м≥ру в критиц≥, займаЇтьс¤ Ђочорнительствомї; з одного боку Ч спроба в≥дновити соц≥ал≥стичну законн≥сть, перебудувати роботу економ≥ки ≥ с≥льського господарства, скоротити управл≥нський апарат, позбавити де¤ких благ кер≥вник≥в р≥зних сфер управл≥нн¤, з другого Ч авантюрне втручанн¤ в мистецьк≥ процеси, прагненн¤ командувати творчою ≥нтел≥генц≥Їю ≥ т. д.

” сусп≥льств≥ д≥¤ли авторитарн≥ принципи анал≥зу ≥ оц≥нок людських вчинк≥в ≥ д≥й Ч багатор≥чне Ђодержавленн¤ї сусп≥льства давалос¤ взнаки. ≤ не було в ньому м≥сц¤ вбол≥ванню за долю окремоњ людини, тим б≥льше такоњ, ¤ку не влаштовував встановлений бездуховний уклад житт¤, ¤к ¬. —тус, ¤кого поглинула тим часом суц≥льна лавина невдач. ¬лаштувавс¤ кочегаром Ч зв≥льнили, працював в ≥сторичному арх≥в≥ Ч м'¤ко кажучи, попросили, п≥шов на роботу в метро Ч ≥ там побо¤лис¤ тримати.

Ђ” душу заходив розпач. ѕочалос¤ ускладненн¤ хвороби, втрата змоги друкуватис¤ була дл¤ мене нестерпною; оф≥ц≥йн≥ особи, що в≥дмовл¤лис¤ розмовл¤ти з≥ мною, коли ¤ ≥шов до них на прийом, т≥льки посилили це в≥дчутт¤ розпачу, знев≥ри ≥ нестерпно болючоњ г≥ркотиї, Ч згадував п≥зн≥ше поет.

Ќе раз в≥н звертавс¤ ≥ до —п≥лки письменник≥в у над≥њ на допомогу, передус≥м просив спри¤ти в друкуванн≥ в≥рш≥в ≥ переклад≥в Ч потр≥бен був ≥ ¤кийсь гр≥ш, та й готовий був безкоштовно в≥ддати на читацький суд своњ переклади. ¬≥дверталис¤. як в≥двернулос¤ в≥д нього ≥ ÷  Ћ —ћ”, ≥нш≥ оф≥ц≥йн≥ органи. Ѕ≥ль, образа, знев≥ра, розпач накопичувалис¤, Ђвимагалиї л≥к≥в, виривалис¤ з душ≥ Ч то переходили в н≥мий крик, то в бунт на люд¤х, а найчаст≥ше виплескувалис¤ в самотност≥ на пап≥р. ќцим, ¤к в≥н писав, Ђсл≥пим зондуванн¤м душ≥ї в≥н палив цей крик ≥ знесилював б≥ль Ч викрикувавс¤ на папер≥, важко виборсуючись ≥з нестерпного усв≥домленн¤, що творче житт¤ не склалос¤ ≥ перспектив на його продовженн¤ мало:

ќтак живу: ¤к мавпа серед мавп.

„олом прогр≥шним ≥з тавром зажури

все б'юс¤ об тверд≥ кам≥нн≥ мури,

¤к њхн≥й раб, ¤к раб, ¤к ниций раб.

÷≥ р¤дки вилилис¤ на пап≥р у тому ж драматичному 1968 роц≥, в пер≥од глибокоњ внутр≥шньоњ само≥зол¤ц≥њ, коли духовним оперт¤м дл¤ творчост≥, пронизаноњ спротивом, г≥рким сарказмом ≥ безжальною ≥рон≥Їю, стали ф≥лософський ≥ л≥тературний доробок ∆. ѕ. —артра, ј.  амю, ‘.  афки, ¤к≥ почали з'¤вл¤тис¤ в перекладах рос≥йською мовою. ѓх буквально виривали ≥з рук один в одного, незважаючи на необх≥дн≥сть дотримуватись Ђосновоположнихї настанов ун≥версального спец≥ал≥ста в галуз≥ л≥тератури, музики, театру, ф≥лософ≥њ ј. ќ. ∆данова, що у виступах про журнали Ђ«вездаї ≥ ЂЋенинградї на зборах парт≥йного активу ≥ зборах письменник≥в у Ћен≥нград≥ 1946 року закликав рад¤нських л≥тератор≥в Ђсм≥ливо картати ≥ нападати на буржуазну культуру, ¤ка перебуваЇ в стан≥ маразму ≥ розтл≥нн¤ї; а у виступ≥ на дискус≥њ щодо перекладу книги √. ‘. јлександрова Ђ≤стор≥¤ зах≥дноЇвропейськоњ ф≥лософ≥њї 24 червн¤ 1947 року, дозволив соб≥, ¤к в≥н сам себе назвав, Ђф≥лософському юнз≥, що вперше вступаЇ на хистку палубу ф≥лософського корабл¤ п≥д час жорстокого штормуї, узагальнити: ЂЌеправильне ≥ неточне також твердженн¤ автора, що ≥стор≥¤ ф≥лософ≥њ Ї також ≥стор≥Їю виникненн¤ ≥ розвитку багатьох сучасних ≥дей, бо пон¤тт¤ Ђсучаснийї ототожнюЇтьс¤ в даному раз≥ з пон¤тт¤м Ђнауковийї, що Ї, звичайно, Ђпомилкоюї, тому, мовл¤в, Ч сл≥д р≥зко засудити Ђфакти плазуванн¤, низькопоклонства перед буржуазною ф≥лософ≥Їюї.

«в≥сно, коли сучасн≥ ≥дењ автоматично стають ненауковими, особливо коли вони народилис¤ на грунт≥ ≥деал≥стичноњ ф≥лософ≥њ, ¤ка ЂпостаЇ у своњй нов≥й огидно брудн≥й натур≥, що в≥дбиваЇ всю глибинну ниц≥сть ≥ мерзенн≥сть пад≥нн¤ буржуаз≥њї, то ¤ким же може бути вплив на молодого поета творчост≥ —артра,  амю,  афки, Ѕерд¤Їва, ќртега-≥-√асета? ¬важалос¤ однозначно: т≥льки негативним. —аме впливом ≥дей екзистенц≥ал≥зму —тус ≥ намагавс¤ по¤снити песим≥стичн≥ настроњ та саркастично-викривальн≥ мотиви в нов≥й зб≥рц≥ своњх поез≥й, ¤к≥й в≥н дав назву Ђ¬еселий цвинтарї. ÷им поет хот≥в ¤кось захистити себе ≥ своњ в≥рш≥, зокрема так≥, ¤к Ђћарко Ѕезсмертнийї, Ђ олеса глухо стукот¤тьї, в≥д пол≥тичних звинувачень, хоча й не заперечував, що в≥рш≥ т≥ за зм≥стом ≥ формою ще далек≥ в≥д досконалост≥. Ђ¬ екзистенц≥альному осв≥тленн≥ зб≥рки йшлос¤ т≥льки про те, що ≥ так≥ м≥щани в≥д член≥в парт≥њ, ¤к ћарко Ѕезсмертний, св¤ткують пам'¤ть великого вожд¤ (Ћен≥на. Ч ћ. ∆.), що ≥ так≥ люди, ¤к ™жов чи Ѕер≥¤, були суб'Їктами революц≥йного правопор¤дку ≥ правозаконн¤ у стар≥ часи, коли ћ.  . «еров њхав на свою √олгофу, щоб б≥льше не повернутис¤...ї Ч по¤снюЇ автор тематичну, точн≥ше фактолог≥чну основу своњх ≥дейно-естетичних узагальнень. …ого пошуки ≥сторичноњ правди, пережитоњ народом, п≥дсилювалис¤ тотальним траг≥змом екзистенц≥ал≥стського спогл¤данн¤, а це призводило до певних символ≥чних узагальнень, що суперечило морально-психолог≥чн≥й атмосфер≥ пер≥оду застою.

ћен≥ здаЇтьс¤, що живу не ¤,

а ≥нший хтось живе за мене в св≥т≥

в моњй подоб≥. Ќ≥ очей, н≥ вух,

н≥ рук, н≥ н≥г, н≥ рота. ќчуж≥лий

в своЇму т≥л≥. ≤ кавалок болю,

≥, самозамкнений, у тьмущ≥й тьм≥ завис.

ѕоет прагнув передавати складн≥, майже невловим≥ психолог≥чн≥ перепади настроњв, ¤к≥ максимально посилюють почутт¤, довод¤ть емоц≥йну напругу до граничного стану. ƒал≥ Ч вибух, ≥нод≥ неоч≥куваний, непередбачуваний, нер≥дко Ч й небажаний. “а поез≥¤ пориваЇтьс¤ до узагальнень. Ќав≥ть ц≥лком реал≥стичний план може Ђвибухнутиї символом. ќсобливо в тих випадках, коли в≥н зростаЇ на передчутт¤х ≥ настро¤х, зумовлених тверезим анал≥зом певноњ ситуац≥њ:

¬же ц≥лий м≥с¤ць обживаю хату,

що, мабуть, ≥ навикнути пора.

—т≥лець ≥ л≥жко, в≥льних три квадрати,

в в≥конц≥ грати, а в кутку Ч пара...

¬≥рш написаний, коли поет перебував п≥д сл≥дством. 1972 р≥к. ќписуЇтьс¤ реальна ситуац≥¤ Ч страшна, небажана, майже абсурдна приречен≥сть. Ќе випадково почав тод≥ так активно творчо працювати, до стрес≥в*. ѕоета тривожить не ст≥льки ф≥зична ≥зол¤ц≥¤, хоча й вона сама по соб≥ нестерпна, а настроњ ≥ переживанн¤ р≥дних: ¤к батьки? ¤к здоров'¤ дружини? сина? що думають про нього друз≥? ј надто ж завдавала мук небезпека впокоренн¤ духу, думки, мр≥њ, втрати в≥дчутт¤ внутр≥шньоњ свободи, а отже Ч непоправимого зламу його ¤к особистост≥, згуби власноњ ≥ндив≥дуальност≥, ¤ка визначила суверенн≥сть мисленн¤ ≥ образного його вираженн¤.

“ому тема ф≥зичноњ ≥зол¤ц≥њ поступово розвиваЇтьс¤ у ¬. —туса в тему ≥зол¤ц≥њ духовноњ:

Ќапевне, приписали до майна

тюремного уже й тебе самого Ч

вс≥ сни твоњ, вс≥ мр≥њ, вс≥ думки,

зав≥вши до реЇстру потайного

≥ зачинивши на м≥цн≥ замки.

(Ђ¬же ц≥лий м≥с¤ць обживаю хату...ї)

ѕоет переживаЇ цей стан в≥докремленост≥ хворобливо, безжально анатомуЇ його, немов хоче в≥дсторонитись на мить в≥д самого себе ≥ п≥знати себе, ≥ншого, в ц≥й кошмарн≥й ситуац≥њ:

як моторошний сон Ч ц≥ дн≥ ≥ ноч≥

пригн≥чують мене ≥ додають

безмежних сил. ’оч силом≥ць ув оч≥

засилюй сон!

(Ђяк моторошний сон...ї)

¬раженн¤ в≥д тогочасних його в≥рш≥в таке, начебто поет св≥домо наколюЇтьс¤ на гостр≥ кути суворого випробуванн¤ ≥ зразу ж занурюЇтьс¤ в бол≥сн≥ спогади, його гн≥тить нерухом≥сть, застигл≥сть часу, важка психолог≥чна напруга. «ринають образи фатального зм≥сту, в≥дбуваЇтьс¤ н≥би в≥дчуженн¤ внутр≥шнього розпачу в≥д реального стану речей; ≥ чим песим≥стичн≥ша тональн≥сть його поез≥й, тим ч≥тк≥ше анал≥зуЇтьс¤ ситуац≥¤, ¤ка набуваЇ символу застиглост≥, тотальност≥.

¬есь обшир м≥й Ч чотири на чотири.

 уди не гл¤нь Ч то мур, куток ≥ р≥г.

¬сю душу з'њв цей шлак л≥лово-с≥рий,

це плетиво заламаних дор≥г.

(Ђ¬есь обшир м≥й Ч чотири на чотириї)

’≥ба так пишуть Ђз метою п≥дриву ≥ ослабленн¤ –ад¤нськоњ владиї? јбо це з≥знанн¤:

ћен≥ постав ти в доброт≥ ≥ гн≥в≥,

м≥й недобутий в≥че. ¬ сто очей

за мною стежиш, стежиш з-за плечей.

Ќе доберу, де прав≥, а де л≥в≥.

“ой недобутий час мене пече,

вогнем обмерзлу душу спопел¤Ї.

(Ђћен≥ постав ти в доброт≥ ≥ гн≥в≥ї)

Ѕагатор≥чними фальшиво щирими, а нер≥дко Ч й щирими, в≥д усього серц¤, поетичними Ђмолебн¤миї на честь ≥ во славу —тал≥на, його Ђмудроњ лен≥нськоњ пол≥тикиї ми дос¤гли серйозноњ девальвац≥њ поез≥њ, художнього слова ≥ слова взагал≥, тому до сих п≥р з п≥дозр≥л≥стю прислухаЇмос¤ до м≥норних тональностей в поетичних р¤дках, з недов≥рою ставимос¤ до незвичайного поетичного образу, символ нас л¤каЇ, Ч а що цим хот≥в сказати автор? Ч сумн≥ви, переживанн¤, розпач в поез≥њ нас насторожують, а редактор≥в змушують дозувати рад≥сть ≥ печаль, дос¤гаючи начебто гармон≥йноњ р≥вноваги. јле ж поез≥¤ не систематизуЇ почутт¤, не визначаЇ рац≥онально ¤к≥сь стаб≥льн≥ стани, а вив≥льн¤Ї почутт¤, очищаЇ душу, допомагаЇ добути бодай на ¤кусь мить рад≥сть морального самоочищенн¤.

„и може в когось виникнути сумн≥в у щирост≥, в правдивост≥ цього безжального анатомуванн¤ своњх помилок ≥ невдач? Ќ≥, бо це Ї, врешт≥-решт, поез≥¤, ¤ка повинна заговорити до сьогодн≥шнього читача, а вона, не сумн≥ваюсь, в≥дтворюЇ правдиву рентгенограму його настроњв ≥ переживань:

¬есь ранок сонце св≥тить справа.

Ќа п≥вн≥ч њдемо глуху.

яка т¤жка ти, чорна славо,

ўо перестр≥лась на шл¤ху.

¬з¤ла за руку, осоружна,

≤ в бездор≥жж¤ повела.

(Ђ¬есь ранок сонце св≥тить справаї)

якби ¬асиль —тус творив ≥ скарживс¤, апелював ≥ бунтував Ђз метою п≥дриву ≥ ослабленн¤ –ад¤нськоњ владиї, то х≥ба в≥н називав би свою, добуту начебто на грунт≥ антирад¤нськоњ д≥¤льност≥, славу чорною, х≥ба в≥н називав би њњ т¤жкою, осоружною, такою, ¤ка повела його на бездор≥жж¤? «в≥сно, н≥. ’≥ба коли людина усв≥домлено творить ¤кусь пол≥тичну акц≥ю, а у судов≥й справ≥ ¬асил¤ —туса в≥дзначено, що в≥н виготовл¤в, збер≥гав ≥ поширював антирад¤нськ≥ документи, х≥ба в такому випадку може людина за¤вити: ЂЌе доберу, де прав≥, а де л≥в≥?ї ћова йде передус≥м про тлумаченн¤ вчинк≥в ≥ д≥й ¬асил¤ —туса ¤к громад¤нина ≥ поета, ¤кий жив бол¤ми, трагед≥¤ми ≥ над≥¤ми р≥дного народу ≥ саме в ≥м'¤ його майбутнього п≥дн¤в св≥й голос, прир≥к себе на смерть.

ѕоет в≥дчуваЇ, що ним опановуЇ ¤кась нова нестримна сила, вона стимулюЇ його до концентрац≥њ вол≥ (Ђ”се вбери у себе, все замкни, обперезавши обручем зал≥зним св≥й безберегий розпачї), до в≥дродженн¤ над≥њ на поверненн¤ на шл¤х в≥д смерт≥ до житт¤. —мерть трактуЇтьс¤ ¤к моральне очищенн¤ ≥ духовне в≥дродженн¤.

Ќе все з творчоњ спадщини ¬асил¤ —туса збереглос¤, але з того, що залишилос¤ в р≥дних ≥ близьких, можна судити про зм≥ну погл¤д≥в на своЇ майбутнЇ ≥ на розвиток своњх ≥дейно-св≥тогл¤дних принцип≥в. ѕоступово у ньому визр≥ваЇ потреба осмислити, визначити ≥ образно виразити своЇ, ¤к на митц¤, ¤к на художника, призначенн¤ ≥ роль у ц≥й драматичн≥й ситуац≥њ. ѕ≥дсв≥домо закрадаЇтьс¤ думка про жертовн≥сть своЇњ, ¤к художника, дол≥, про ¤кусь свою фатальну приречен≥сть, ¤к≥й в≥н повинен п≥дкоритис¤ ≥ вже дал≥ нести хрест, уготований долею ≥ м≥с≥Їю мученика. —початку ц≥ ≥дењ ледве Ђпрозираютьї пом≥ж р¤дками, але поступово м≥цн≥ють, бо знаход¤ть ≥сторичн≥ аналоги, передус≥м ≥з долею улюбленого ним Ўевченка, з долею ћ. „ернишевського, виход¤ть на р≥вень символ≥чних узагальнень:

Ќад цей тюремний мур, над цю журу

≥ над —оф≥њвську дзв≥ницю зносить

мене м≥й дух. Ќехай-но ≥ помру Ч

та в≥н за мене в≥дтонкоголосить

три тис¤ч≥ пропащих вечор≥в,

три тис¤ч≥ св≥танк≥в, що зблудили,

¤к олен¤ми йшли м≥ж чагар≥в

≥, мертвого, мене не розбудили.

(Ђ”се моЇ житт¤ в ≥нвентар≥...ї)

ѕоет намагаЇтьс¤ перебороти хвилини розпачу, п≥дсилен≥ усв≥домленн¤м в≥д≥рваност≥ в≥д р≥дноњ земл≥, самотн≥стю, а отже Ч посиленн¤м переконанн¤, що його осуджують нав≥ть ≥ де¤к≥ друз≥ цим холодним полишанн¤м у безв≥ст≥ й самотин≥:

≤ край чужинецький тебе опочив,

довкола лиш сопки й розпадки,

а в≥д товариства, з ким дружбу водив,

н≥ чутки, н≥ зв≥стки, н≥ гадки.

(Ђ≤ край чужинецький тебе опочив...ї)

¬ поез≥¤х митц¤ зринаЇ то образ ¤щ≥рки, ¤ка напризвол¤ще св≥й лишаЇ хв≥ст м≥ж розпеченим кам≥нн¤м, аби винести обривок т≥ла ≥ вигоњти дух, Ђщо вже смертельно захвор≥в на пам'¤тьї, то образ ≤кара, ¤кого в≥н закликаЇ злет≥ти у надвиш, де сонце, ≥ там розпалити наг≥рний св≥й б≥ль ≥ здобути останню покуту. —тус шукаЇ в ц≥й печал≥ й безмежн≥й самот≥ шл¤хи поверненн¤ до себе самого, стомленого в≥д жорстокоњ несправедливост≥, ослабленого розлукою ≥ непевн≥стю своЇњ дол≥.

Ќевже ¤ сам-один на ц≥лий св≥т,

вогненний скалок в≥кового гн≥ву,

п≥знав себе ≥ долю цю зрадливу,

щоб проклинати чужинецький св≥т.

(Ђƒокучило! Ќема мен≥ в≥тчизни...ї)

јмпл≥туда його настроњв величезна, с¤гаЇ катастроф≥чноњ перенапруги. …ому здаЇтьс¤, що весь св≥т повстаЇ супроти нього Ч ≥ Ђдр≥мучий  ињв здибивс¤ буй-туром, лукавим косить оком ≥ незлимї, ≥ ц≥ мури, ¤к≥ Ђшвидше вб'ють, н≥ж пуст¤ть. Ўвидше вб'ютьї, ≥ м≥с¤ць, цей Ђсамовбивц¤ ≥ в≥дьмакї, ≥ колючий посмерк, ¤кий ЂнаповзаЇ в вузьке ≥ тоскне, ¤к сосна, в≥кної, ≥ небо, ¤ке стало меншати, Ч лишаютьс¤ лиш гони мр≥њ:

толока поет≥в

≥ прихисток невдах, котрим в≥драда

спогадувань Ч Їдина з нагород,

що безогл¤дно њм дала поразка.

(ЂЌе зближуйс¤. Ќа в≥дстан≥ сп≥шись...ї)

“а нер≥дко спогади огортаютьс¤ ≥дил≥чними, з посиленою дозою м≥норност≥, описами окремих ситуац≥й ≥з дитинства, перебуванн¤ в арм≥њ, на в≥дпочинку з с≥м'Їю ≥ друз¤ми... ¬≥н шукаЇ наснаги, в≥ри, способ≥в доланн¤ меж, навиканн¤ ≥ наповненн¤ свого внутр≥шнього св≥ту ¤коюсь новою метою.

ќсобливо важко переживаЇ ¬асиль —тус розлуку з дружиною ≥ маленьким сином. ѓхн≥ образи виринають у снах, з'¤вл¤ютьс¤ у тем≥н≥ безсонн¤, проступають на холодних мурах, запитують ≥ кличуть, спов≥дують ≥ знесилюють почутт¤ болю серц¤ до н≥мих, безсл≥зних скорбот.

“и Ї в мен≥. ≤ так пробудеш в≥чно,

св≥чо мо¤ пекельна. ” б≥д≥,

вже нап≥вмертвий, ¤ в тоб≥ Їдин≥й

соб≥ вертаю певн≥сть, що живий,

≥ жив, ≥ житиму, щоб пам'¤тати

нещаст¤ щасть ≥ злигодн≥в розкош≥,

¤к молод≥сть утрачену свою,

жоно мо¤ загублена!

(Ђ“и десь живеш на призабут≥м берез≥...ї).

”се част≥ше в його поез≥¤х з'¤вл¤ютьс¤ рел≥г≥йн≥ образи, звучать молитовн≥ ≥нтонац≥њ, в≥рш≥-спов≥д≥ переростають в кл¤тви-запевненн¤ висто¤ти, здолати знев≥ру, упевнитис¤ в сил≥ духу, вибороти дл¤ себе над≥ю на свою правоту, утвердитис¤ в стоњчност≥ цього протисто¤нн¤, свого щораз посилюваного спротиву влад≥ ¤к сил≥, що обмежуЇ його свободу, ущемлюЇ можлив≥сть вибору.

¬есь б≥лий св≥т Ч постав супроти,

аж смертний пробиваЇ п≥т.

≤ дух тв≥й, збитий в окол≥т,

в Їдин≥й постаЇ досад≥,

в Їдин≥й лют≥ Ч нею й ст≥й.

≤ жодн≥й не корис¤ влад≥ Ч

бодай в зат¤тост≥ своњй.

(Ђƒовкола мене Ч смертна туга...ї)

¬асиль —тус з особливою гостротою ≥ндив≥дуального сприйн¤тт¤ реагуЇ на своњ настроњ, переживанн¤ ≥ в≥дтворюЇ њх окремими ≥мпрес≥он≥стичними мазками. јле кожний його бунт≥вливий спротив будь-¤кому наказов≥, що, зрозум≥ло, в тих умовах асоц≥ювавс¤ з владою, системою, розц≥нювавс¤ пр¤мол≥н≥йно, ¤к пол≥тичний, ¤к ≥деолог≥чний, хоч на перших порах був насамперед ви¤вом непок≥рного характеру ≥ певноњ позиц≥њ.

“од≥ ж ус¤кий незалежний погл¤д сприймавс¤ ¤к ≥деологема майже автоматично на терен≥ нашоњ культури, л≥тератури ≥ мистецтва, чим апр≥орно заперечувалос¤ право на художнЇ житт¤ ≥дей, м'¤ко кажучи, нетолерантних щодо дом≥нуючих у сусп≥льств≥ думок, а ¤кщо точн≥ше, таких, що допускали в рад¤нськ≥й л≥тератур≥ соц≥ал≥стичний плюрал≥зм. Ќа поетичну, п≥дкреслюю Ч поетичну! Ч творч≥сть ¬асил¤ —туса в ц≥лому такого роду ≥деологему, ¤ка б заперечила њњ естетичну ц≥нн≥сть, накласти неможливо, немаЇ дл¤ цього п≥дстав. ¬насл≥док ≥нтенсивного Ђперегоранн¤ї емоц≥й на вогн≥ спротиву з-п≥д його пера з'¤вилис¤ поез≥њ, ¤к≥ витлумачуютьс¤ ще й до сьогодн≥ однозначно Ч ¤к антирад¤нськ≥. ¬ажко у¤вити душевний стан поета в пер≥од сл≥дства, загрози першого ув'¤зненн¤, а згодом ≥ другого. Ќе задл¤ виправданн¤, а заради справедливост≥ зважимо на друге покаранн¤ Ч дес¤ть рок≥в позбавленн¤ вол≥ ≥ п'¤ть рок≥в Ч засланн¤. ÷ей вирок оголошений 2 жовтн¤ 1980 року —удовою колег≥Їю в крим≥нальних справах  ињвського м≥ського суду. ÷е була св≥дома жорстока акц≥¤: ≥золювати бунт≥вливого поета, задушити його дух, замкнути велику енерг≥ю спротиву в тюрм≥, врешт≥-решт, задушити поета ≥ борц¤. Ќа жаль, цього дос¤гти вдалос¤.

ћабуть, уже тод≥ з'¤вилис¤ Ђ“рени ћ. √. „ернишевськогої, ¤к≥ розпочинаютьс¤ таким њдким, безжально категоричним присудом:

Ќароде м≥й, коли тоб≥ проститьс¤

крик передсмертний ≥ т¤жка сльоза

розстр≥л¤них, замучених, забитих

по соловках, сиб≥рах, магаданах.

ƒержаво нап≥всонц¤, нап≥втьми,

ти крутишс¤ у гадину, в≥дколи

тобою неспокутий трусить гр≥х

≥ докори сумл≥нн¤ дух потвор¤ть.

¬ ц≥лому творч≥сть митц¤ сл≥д розгл¤дати на ≥сторичному тл≥ в≥дображеноњ ним реальност≥, в систем≥ його поетики ≥ в художньому контекст≥ творчост≥ ¬асил¤ —имоненка ≥ Ћ≥ни  остенко, ћиколи ¬≥нгран≥вського та ≤вана ƒрача. “а, врешт≥-решт, чому не зв≥рити його ≥дейн≥ акценти з тими ≥дейно-смисловими наголосами, ¤к≥ звучать у творчост≥ ћиколи ’вильового ≥ ™вгена «ам¤т≥на, ћиколи  ул≥ша ≥ ћихайла Ѕулгакова, ¬алер'¤на ѕ≥дмогильного ≥ јндр≥¤ ѕлатонова, а ¤кщо ближче в час≥ Ч в Ђ—обор≥ї ќлес¤ √ончара ≥ Ђѕечальному детектив≥ї ¬≥ктора јстаф'Їва, Ђ атастроф≥ї ¬олодимира ƒрозда ≥ Ђѕлас≥ї „инг≥за јйтматова, в Ђ≤ван≥ї ≤вана „енде¤... —кажете: таж ¬асиль —тус був осуджений Ч ≥ раз, ≥ вдруге Ч за антирад¤нську д≥¤льн≥сть, ¤к це можна не враховувати? ўе раз подумаЇмо: чи була це антирад¤нська д≥¤льн≥сть?

≤ ¤к тлумачити цю стал≥нську крим≥нальну тезу? Ќе можна в≥дштовхуватис¤ в≥д т≥Їњ сумнозв≥сноњ ≥деологеми, ¤ка ЂвимагаЇї розгл¤дати мистецтво лише ¤к придаток до ≥деолог≥њ. Ќа жаль, ц¤ модель рад¤нського мистецтва, ¤ка бере початок ще з 20-х рок≥в, вкрай пов≥льно в≥дходить у минуле, ≥ тому важко доводити њњ апологетам, що мистецтво Ч це особливий, специф≥чний спос≥б п≥знанн¤ реальност≥.

ѕереживаЇтьс¤, скаж≥мо, реальна ситуац≥¤, пов'¤зана з ущемленн¤м г≥дност≥ поета або з свав≥льним р≥шенн¤м таб≥рного начальства, а коли вона трансформуЇтьс¤ в поетичний образ, то реальна под≥¤ опин¤Їтьс¤ в символ≥чному ореол≥ ≥ мимовол≥ д≥стаЇ знак узагальненн¤, а отже Ч здатн≥сть перенесенн¤ у¤вою читача на ≥нший, ¤к правило, вищий р≥вень Ч вже ан≥ск≥льки не поодинокого факту.

≤нтенсивне внутр≥шнЇ житт¤ ≥ сувора реальн≥сть унормованого, пов'¤заного приписами, обов'¤зковост¤ми, заборонами бутт¤ бол¤че перетиналис¤, викрешуючи ≥скри гн≥ву, протесту, в≥дчаю, знев≥ри. јле чи могло бути ≥накше? «а власним визначенн¤м, —тус був Ђпримусово прир≥дненийї до ¤когось мовчазного сф≥нкса, ¤кий не здатен збагнути р≥й думок поета, що ними в≥н бомбардуЇ щодн¤, щогодини його кам'¤ну твердь.

ѕам'¤таймо:

Ѕ≥да так т¤жко пише мною,

так т¤жко мною пише б≥ль.

—аме б≥ль пише поетом, а не закута в систему св≥тогл¤дних засад ненависть чи злоба. ћитець боњтьс¤ без м≥ри ожорсточитис¤, адже усв≥домлюЇ й намагаЇтьс¤ умиротворити своњ почутт¤, опанувати ц≥льн≥сть св≥тосприйн¤тт¤, в≥дчути поетичну гармон≥ю бутт¤, наповненого високим смислом, в≥н дедал≥ част≥ше задумуЇтьс¤ над необх≥дн≥стю узагальненн¤ життЇвого свого шл¤ху ≥ наближенн¤м його ф≥зичного завершенн¤. ¬≥дчуваЇ, що ¤к поет, ¤к духовна субстанц≥¤ в≥н незнищенний, тому заглиблюЇтьс¤ у мотиви своЇњ повед≥нки, потерпаЇ про збереженн¤ чест≥, внутр≥шньоњ пор¤дност≥, особливо про те, щоб його в≥рш≥ ¤к документи художницького житт¤ були щирими, в≥дзначалис¤ п≥двищеною образною лакон≥чн≥стю:

як добре те, що смерт≥ не боюсь ¤

≥ не питаю, чи т¤жкий м≥й хрест,

що перед вами, судд≥, не клонюс¤

в передчутт≥ недов≥домих верст,

що жив, любив ≥ не набравс¤ скверни,

ненавист≥, прокльону, ка¤тт¤.

Ќароде м≥й, до тебе ¤ ще верну,

¤к в смерт≥ обернус¤ до житт¤

своњм стражденним ≥ незлим обличч¤м.

як син, тоб≥ доземно уклонюсь

≥ чесно гл¤ну в чесн≥ твоњ оч≥

≥ в смерт≥ з р≥дним краЇм пор≥днюсь.

¬≥рш≥ народжуютьс¤ на тих р≥вн¤х душевних злет≥в ≥ злам≥в, ¤к≥ в≥дпов≥дали його внутр≥шн≥м станам. ” творчост≥ поета переважають в≥рш≥-настроњ, в≥рш≥-переживанн¤, глибока внутр≥шн¤ робота думки зумовила п≥двищену образну м≥стк≥сть ≥ прозор≥сть синтетичного узагальненн¤. Ѕ≥льш≥сть його в≥рш≥в в≥дзначаЇтьс¤ р≥зноман≥тн≥стю рим, ≥нтонац≥йною ≥ мелодичною гнучк≥стю, вони вичерпно передають порухи душ≥ та в≥дкривають нов≥ гран≥ поетичноњ думки. ¬одночас митець т¤ж≥Ї до нагромадженн¤ образ≥в у творах, прагне до смисловоњ Ђнадбудовиї звичних сл≥в ≥ образ≥в, особливо Ч до концентрац≥њ смислу шл¤хом нарощенн¤ слова (Ђдодосв≥тки ≥ надсмерканн¤ї, Ђнаверх, наниз, пажитт¤ ≥ паск≥нї, Ђсмерте≥снуванн¤ ≥ життЇсмертьї, Ђсв≥т притужнийї, Ђпустел¤ молодощастьї, Ђусевитончуваний крикї, Ђобнав≥сн≥ла всенищ≥вн≥сть родуї, Ђвсевидюща дол¤ї, Ђсторчоголовий св≥тї, Ђрвань всеперелет≥вї та ≥н.) або розриваЇ слова ≥ переносить смисл на новий р¤док з метою посиленн¤ зм≥стовоњ енерг≥њ й ч≥тк≥шоњ акцентац≥њ думки. “а передус≥м вражаЇ у поез≥њ ¬асил¤ —туса повна розкут≥сть почутт≥в, безжальне вив≥льненн¤ болю Ч без озирань, ¤к на меж≥ житт¤ ≥ смерт≥, без бажанн¤ повернутис¤ назад, у житт¤. ≤ хоча в≥н просить Ѕога сподобити високого завершенн¤ земного бутт¤, проте сумн≥ви щодо його жертовност≥ зринають в його душ≥:

ƒовкола вистигла земна товща.

я магма магми, голос болю болю.

ўо ж ти надбав? ”весь у грунт угруз.

« семи небес упав сторч головою.

ј справд≥, Ї десь небо над тобою Ч

за кучугурами кам≥нних друз?

(Ђўе трохи краще край √осподн≥х брам...ї).

ћотиви Ўевченкових поез≥й, що дедал≥ част≥ше впл≥таютьс¤ в настроњ його поез≥й, повторюючи нер≥дко й образний р¤д, ≥ ритмомелодику в≥рша, звучать все елег≥йн≥ше, немов поет св≥дчить про когось ≥ншого, долю ¤кого в≥н ЂвичитуЇї з душ≥ збол≥лоњ ≥ пригаслоњ:

¬течу од св≥ту й дамс¤ самот≥,

заслуханий, мов кинута бандура

останн≥м бандуристом у степу.

’ай мною вишумовують в≥три,

могили тужать ≥ ƒн≥про далекий

в низьк≥ баси всил¤Ї хлюп≥т св≥й.

¬ поетов≥й св≥домост≥ поступово утверджуЇтьс¤ думка про вищу доц≥льн≥сть страждань, бо г≥рк≥ переживанн¤ ≥ р≥зк≥ перепади настроњв, мр≥й, спогад≥в викрешували ≥скри поез≥њ.

Ѕлагословл¤ю твою сваволю,

дорого дол≥, дорого болю.

Ќа всерозхрест≥ лют≥ ≥ жаху,

на всепрозр≥нн≥ смертного скрику

дай, ”крањно, гордого шл¤ху,

дай, ”крањно, гордого лику.

(Ђ”же —оф≥¤ в≥дструмен≥ла...ї)

ќбраз Ђдороги дол≥ї, Ђдороги болюї виводить стих≥ю под≥й реального бутт¤ на р≥вень лог≥чноњ законом≥рност≥, нав≥ть ¤когось мес≥анського призначенн¤ власноњ життЇвоњ дол≥, хоч, безперечно, —тус не прир≥кав себе заздалег≥дь на жертовн≥сть. ќбставини житт¤ мимовол≥ визначили саме такий драматичний розвиток под≥й, ≥ поет вхопивс¤, мов за р¤т≥вну Ђзелену паличкуї, за це страдницьке своЇ покликанн¤:

—ховатис¤ од дол≥ Ч не судилось.

”дарив гр≥м Ч ≥ зразу шкереберть

п≥шло житт¤. ≤ ось ти Ч все,

що снилось

¤к смерте≥снуванн¤ й життЇсмерть.

“ож ≥спитуй, ¤к золото, на пробу

коханих, р≥дних, друз≥в ≥ д≥тей:

а чи п≥дуть кр≥зь сто твоњх смертей

тоб≥ усл≥д? ј чи твою подобу

збагнуть Ч бодай в к≥нц≥ житт¤?

„и серцем не жахнутьс¤ од ознобу

на цих всеб≥дах? ќ, коли б знатт¤...

(Ђ—ховатис¤ од дол≥ Ч не судилосьЕї)

¬≥н визнаЇ свою ф≥зичну здолан≥сть ≥ приймаЇ њњ стоњчно, ¤к фатум. –азом з тим це в≥дчутт¤ смертеприреченост≥ захоплюЇ його, вт≥шаЇ й допомагаЇ усв≥домити вищу доц≥льн≥сть того, що сталос¤. ∆ертовн≥сть розпросторюЇтьс¤ на все, чим жив поет, нав≥ть б≥льше того Ч ЂвимагаЇї повс¤кчасноњ поживи, аби цей вогонь розгор¤вс¤ ≥ п≥дтримував багатт¤ поетичного палахкот≥нн¤. ≤ Ђмука жертовна, ≥ жертовна молитва, жертовна кл¤тьба, жертовна любов ≥ прокльониї Ч вивищують його над реальним станом речей, виправдовують ≥ певною м≥рою ослаблюють ф≥зичн≥ стражданн¤, го¤ть хвороблив≥ стани, руйнують межу м≥ж ф≥лософським примиренн¤м з≥ смертю ≥ природним ≥нстинктом збереженн¤ житт¤. —тус категорично запевн¤Ї:

ƒов≥ку не буде ≥з мене раба,

душа поневажить полони...

≤ плекаЇ думку, що ним створена поетична, наповнена його св≥тлом в≥чн≥сть, в ¤к≥й в≥н примирив добро ≥ зло. “ому душ≥ Ђрад≥сно вмерти, бо св≥т цей сл≥пить, бо суще не любить живогої.

ƒл¤ поета зробити виб≥р Ч означаЇ здобути свободу. —вободу внутр≥шню, нав≥ть ¤кщо вона, ц¤ свобода, загрожуЇ муками нового вибору. ћитець не вважаЇ, що м≥с≥¤ страдника природна ≥ бажана. ≤накше в≥н би не написав:

ћи розминулис¤ з житт¤м.

Ќе тим, напевне, брались шл¤хом

≥ марне марним воротт¤м

на первопуть свою.

(Ђƒовкола мене цвинтар душ...ї)

¬ к≥нцевому п≥дсумку —тус обриваЇ ус≥ спод≥ванн¤ на поверненн¤, ожорсточуЇ присуд самому соб≥ до тотальноњ в≥дчуженост≥ в≥д усього того, що ¤коюсь м≥рою обнад≥ювало та сповнювало в≥рою у поверненн¤ на ”крањну: Ђпопереду пр≥рва. ≤ ока не мружї...

ѕрощай, ”крањно, мо¤ ”крањно,

чужа ”крањно, нав≥ки прощай.

« такими думками ≥ настро¤ми завершувалос¤ творче житт¤ гордого, чесного, незалежного сина ”крањни. ј починалос¤ ж ≥накше. ≤ншою тональн≥стю молодого поетичного голосу, ≥ншою ц≥нн≥сною ор≥Їнтац≥Їю на реал≥зац≥ю себе ¤к творчоњ ≥ндив≥дуальност≥:

¬перед, керманичу! ’ай юн≥сть догорить Ч

ми в≥ддан≥ життю, ≥ нам в≥ддастьс¤ в слав≥!

“ак патетично, з юнацькою розкрилен≥стю вигукнув в≥н у 1959 роц≥, ≥ цей св≥тлий романтичний пафос проймаЇ переважну б≥льш≥сть в≥рш≥в ≥з спод≥ваноњ зб≥рки Ђ«имов≥ дереваї. «≥брав ¬асиль —тус дл¤ нењ в≥рш≥ за п'¤тнадц¤ть рок≥в здеб≥льшого спонтанноњ, вповн≥ не усв≥домленоњ ¤к поетична творч≥сть, прац≥. “о в≥рш≥ юнацьк≥, л≥ричн≥, напоЇн≥ ¤кимось пантењстичним захопленн¤м св≥том природи, величних передчутт≥в ≥ слави, ≥ коханн¤, ≥ роботи до самозабутт¤.

∆орстоке коло безнад≥њ ≥ в≥дчаю невмолимо замикалос¤, щоб роз≥рватис¤ смертю на примусових роботах у табор≥ на ”рал≥ в н≥ч з 3 на 4 вересн¤ 1985 року.

 

8 с≥чн¤ 1988 року ¬. —тусу виповнилос¤ п'¤тдес¤т. ¬иповнилос¤ без нього. ≤ без нашоњ, бодай скромноњ, згадки про поета.

як переконуЇмос¤, щоб Ђпрочитатиї поез≥ю ¬. —туса без упередженн¤ ≥ без нарочитоњ ≥деолог≥зац≥њ кожного образу чи символу, необх≥дно вийти на в≥дпов≥дний масштаб чуттЇвост≥ ≥ у¤ви. Ѕ≥льше того Ч сл≥д враховувати, що дом≥нуючим л≥ричним самопочутт¤м поета були в≥ра ≥ траг≥зм.

“ак сталос¤, що в житт≥ й творчост≥ ¬. —туса грань м≥ж реальним соц≥альним його статусом ≥ поез≥Їю, по сут≥, стерлас¤, ≥ саме тому силове поле його емоц≥йних напруг Ї таким прит¤жливим. ’удожницька думка поета набула особливоњ напруги п≥д тиском сучасних йому обставин.

Ђ—амособоюнаповнюванн¤ї Ч це слово-образ вичерпно передаЇ стан внутр≥шнього пережитт¤ ¬. —тусом своЇњ дол≥. ≈нерг≥¤ йде в душу ≥ там викликаЇ вогонь, ¤кий спонтанно вириваЇтьс¤ на прост≥р в≥рша. ’вил≥ настроњв то заливають цей вогонь, пригн≥чують енерг≥ю творенн¤ поез≥њ, то в≥дступають, затихають Ч ≥ вогонь душ≥ ¤кусь мить палахкотить спок≥йно, переплавл¤ючи емоц≥њ в розважливий анал≥з реальноњ ситуац≥њ. ќце повс¤кчасне поверненн¤ в себе, внутр≥шн≥й конфл≥кт з самим собою, безкомпром≥сним ≥ гордим в боротьб≥ за збереженн¤ себе ¤к митц¤, бо ж певний компром≥с, ¤к не каж≥ть, а м≥г би полегшити його долю, оце пост≥йне озиранн¤ назад ≥з над≥Їю виправдати, що сталос¤, ≥ змиритис¤ з ним, щоб вижити ≥ творити, нагадуЇ поетичну √олгофу, на ¤ку сходив —тус ≥ на ¤к≥й в≥н зам≥ривс¤ прикувати себе на хрест≥ скорботи ≥ жертовност≥. —корботи, вирощеноњ на осмисленн≥ траг≥чноњ дол≥ украњнського народу, ≥ жертовност≥ в ≥м'¤ щаслив≥шого ≥сторичного майбутт¤ р≥дноњ ”крањни.

 

 

 

∆улинський ћ. √.

≤з книги Ђ≤з забутт¤ Ч в безсмерт¤ (—тор≥нки призабутоњ спадщини)ї.

( ињв: ƒн≥про, 1990. Ч —. 416Ч431).