яр —лавутич

[Е] Ќародивс¤ √ригор≥й ћихайлович ∆ученко (справжнЇ пр≥звище та ≥м'¤ яра —лавутича) 11 с≥чн¤ 1918 року в давньому [заснованому ще в XVII стол≥тт≥] козацькому зим≥внику, згодом Ч родовому хутор≥ ∆ученки, що поблизу села Ѕлагодатного (п≥вн≥чна ’ерсонщина). ѕереживши к≥лькастол≥тн≥ життЇв≥ зав≥рюхи й напаст≥, той козацький давн≥й осередок не всто¤в перед нов≥тньою ордою посланих "зал≥зною волею" комун≥стичноњ ћоскви м≥сцевих "актив≥ст≥в"-комнезам≥вц≥в, ¤к≥ не лише все розт¤гли-роз≥крали, буд≥вл≥ спалили ≥ нав≥ть колод¤зь засипали, щоб не в≥дроджувалос¤ тут господарсько-хл≥боробське житт¤. ћало того, "у вересн≥ 1932p. 14-р≥чного молодика заарештовують разом ≥з батьком, ¤кий "не виконав плану до двору" (була тод≥ колектив≥заторами придумана така "ген≥альна" зач≥пка: господарев≥-хл≥боробов≥ спускавс¤ з≥ стел≥ вз¤тий, спец≥ально завищений план поставок, Ч бувало, й не один, Ч за невиконанн¤ ¤кого Ч арешт ≥ висилка. Ч  .¬.); батька везуть на засланн¤, а хлопець вискакуЇ з пот¤га (на ходу) кр≥зь отв≥р, прор≥заний у стел≥ д≥р¤вого товарного вагона й таким чином ур¤товуЇтьс¤", Ч це з початкових, так би мовити, в≥х свого коротко викладеного життЇпису, накресленого самим яром —лавутичем у дес¤т≥й зб≥рц≥ своњх поез≥й "Ўабл≥ тополь" ( ., 1992).

ƒал≥ там говоритьс¤, що навесн≥ 1938 року, коли в ”крањн≥ лютуЇ голодомор, орган≥зований московським  ремлем, помирають його п≥вр≥чна сестричка, бабус¤ та улюблений д≥д, а сам в≥н пор¤тувавс¤ лишень тому, що пас худобу в радгосп≥ й м≥г потайки п≥дживитис¤ молоком. "“од≥ ж в≥н складаЇ прис¤гу, продиктовану р≥дним д≥дом, Ч вижити й розказати всьому св≥тов≥, ¤к ћосква нищить ”крањну..." ¬≥дзначаЇ автор ≥ 1938 р≥к, коли, будучи молодим поетом-студентом «апор≥зького пед≥нституту, в≥н опин¤Їтьс¤ у в'¤зниц≥ за читанн¤ в≥рш≥в ќ. ќлес¤ та пов≥стей ¬. ¬инниченка.

"1941 року, п≥д н≥мецькою займанщиною, молодий во¤к разом з ≥ншими в≥йськовиками (такими ж рад¤нськими, що потрапили в оточенн¤. Ч  .¬.) орган≥зовуЇ в л≥сах п≥вн≥чноњ ”крањни „ерниг≥вську —≥ч, ¤ка ставить за мету обер≥гати м≥сцеве населенн¤ в≥д н≥мецьких грабунк≥в, р¤тувати молодь, наловлену н≥мц¤ми та пол≥ца¤ми дл¤ рабськоњ прац≥ у фатерл¤нд≥, а також готуватис¤ стати арм≥Їю —амост≥йноњ ”крањнськоњ ƒержави Ч —”ƒ; тод≥ ж, 1943 року, в≥н, сотник „ерниг≥вськоњ —≥ч≥, втрачаЇ дружину з одноденною донькою, ¤ких спалюють г≥тлер≥вц≥, винищуючи украњнськ≥ села". ÷ю воЇнну в≥ху з його автожиттЇпису ¤ процитував повн≥стю, щоб остаточно в≥дкинути р≥зн≥ наклепи й ≥нсинуац≥њ, котрими прислужники компарт≥йноњ системи будь-що старалис¤ оббрехати ≥м'¤ украњнського патр≥ота, звинувачуючи його то в "невчинен≥й зрад≥", то в придуманому ними ж "прислужництв≥ г≥тлер≥вц¤м". ’оча кор≥нна причина цього була в ≥ншому Ч в безкомпром≥сному викритт≥ —лавутичем страшних злочинств, чинених ≥мперською ћосквою проти ”крањни.

ƒо реч≥, в ≥нтерв'ю, даному вже до свого 70-р≥чч¤, в≥н уточнюЇ, що до в≥йни "був √ригор≥й ∆ученко. ѕ≥д цим ≥менем надрукував п≥вдес¤тка в≥рш≥в у л≥тературних журналах чи альманахах... 1943 року ¤ вперше виступив у прес≥ п≥д ≥менем яр —лавутич. ÷е сталос¤ в часопис≥ "Ќова ”крањна", де надруковано к≥лька в≥рш≥в ≥з циклу "«апорожц≥". « того часу ¤ друкувавс¤ лише п≥д цим ≥менем, що незабаром стало моњм легальним пр≥звищем". (яр —лавутич. Ђ” вир≥ багатокультурностиї. ≈дмонтон, 1988, с. 138).

¬загал≥ ж дл¤ тих, котр≥ вирвались ≥з "зал≥зних об≥йм≥в" стал≥нськоњ тотал≥тарноњ системи ≥ продовжували виступати проти нењ, обранн¤ псевдон≥му Ч нового пр≥звища Ч стало ¤вищем поширеним. ≤ робилос¤ це, щоб хоч ¤кось зберегти своњх родич≥в, ¤к≥ залишались в ”крањн≥, в≥д репрес≥й. (’оча й не завжди це вдавалос¤: система була пильна, каральний апарат мала вишколений ≥ розгалужений).

ќпинившись у в≥льному св≥т≥, яр —лавутич, попри вс≥ негаразди-необлаштованост≥ Ч надто першоњ пори, Ч починаЇ з наростаючою ≥нтенсивн≥стю вести боротьбу проти колон≥ального у¤рмленн¤ ”крањни московською необ≥льшовицькою ≥мпер≥Їю, раз ≥ назавжди обравши за основу зброю в т≥й боротьб≥ слово правди, ¤ке незм≥нно прагне донести до людей Ч до ¤комога ширшого загалу, користуючись чи то ¤к поет засобами образного слова; чи то ¤к науковець "мовою" факт≥в, лог≥чно-нев≥дпорних переконань; чи то ¤к публ≥цист св≥домий ≥ в≥рний син свого народу, розпов≥даючи св≥тов≥ про т¤жк≥ кривди, ≥сторичну наругу, пост≥йно чиним≥ над украњнським народом його "братн≥м" п≥вн≥чно-сх≥дним сус≥дою.

” друг≥й половин≥ XX, такого страдницького ≥ воднораз героњчного дл¤ крањни, стол≥тт¤, коли сам напр¤м нац≥онально-визвольноњ боротьби украњнського народу поступово переходить в≥д збройного до ≥деолог≥чного протисто¤нн¤, коли на наш≥й "материков≥й" ”крањн≥ нещадна стал≥нщина розгортаЇ тотальний репресивний наступ на украњнство, ставл¤чи соб≥ за мету остаточно його засим≥лювати, понищити сам≥ рештки його нац≥ональноњ самосв≥домост≥, Ч в цих екстремальних, загрозливих дл¤ самого подальшого ≥снуванн¤ нац≥њ обставинах, Ч зокрема на д≥аспору, л¤гла ≥сторичноњ в≥дпов≥дальност≥ м≥с≥¤: виступити захисником ≥ в≥льним (в≥д загроз репрес≥й стал≥нщини) речником украњнськоњ нац≥њ, сказати про нењ слово правди Ч розпов≥сти всьому св≥тов≥, сучасникам ≥ нащадкам, у ¤кому становищ≥ вона опинилась ≥ чому, ¤кою вона Ї, ¤ку ≥стор≥ю маЇ ≥ чого прагне.

ћолодий поет з когорти нац≥онально-визвольних б≥йц≥в яр —лавутич це в≥дчув ≥ усв≥домив, Ч фактично першим своЇю зб≥ркою "ѕравдоносц≥" розпочав про це говорити поетично. √ромадська думка д≥аспори ≥з захопленн¤м сприйн¤ла його зб≥рку, назвавши њњ "зб≥ркою зб≥рок", а його самого нарекла "правдоносцем", розц≥нювала њњ за вищими ≥сторикософ≥чними нац≥онально-духовними вим≥рами: "¤к динам≥чне виверженн¤ поклику тих народних духовних ц≥нностей, що були загнан≥ в≥йною (ƒругою св≥товою. Ч  . ¬.) в глибину украњнськоњ душ≥, ¤к утвердженн¤ ≥деал≥в Ўевченка, ‘ранка, Ћес≥ ”крањнки та ≥нших виразник≥в свого часу. ѕеред нами постаЇ сконденсована сп≥льн≥сть почувань багатьох покол≥нь, що будили й кликали нар≥д до нового житт¤, що ставили тверду вимогу до зах≥дного св≥ту Ч п≥знати нашу, украњнську правду". (¬олодимир ∆ила. Ђѕравдоносецьї. ¬ зб.: "“ворч≥сть яра —лавутича", ≈дмонтон, 1978, с. 7).

—ьогодн≥шн≥й читач в ”крањн≥ маЇ змогу познайомитись з основним у творчому доробку яра —лавутича. « набутт¤м державноњ незалежност≥ на њњ теренах публ≥кувались уже його ориг≥нальн≥ поетичн≥ зб≥рки: "—лово про «апорозьку —≥ч" (1991 та 2-ге, доповнене виданн¤ Ч 1992), "Ўабл≥ тополь" (1992), а також вибран≥ "“вори в двох томах" (1994) ≥ найповн≥ше виданн¤ Ч "“вори, томи ≤ Ч V", котре видавництво "ƒн≥про" даЇ до 80-р≥чч¤ письменника. ј ще окремими виданн¤ми виходить в ”крањн≥: перший мартиролог украњнських д≥¤ч≥в культури, понищених ≥ репресованих кривавим стал≥нським режимом, Ч "–озстр≥л¤на муза" ("Ћиб≥дь", 1993) та зб≥рка вибраних досл≥джень ≥ статей яра —лавутича Ч "ћеч ≥ перо" ("ƒн≥про", 1992), що даЇ нашому читачев≥ можлив≥сть скласти власне б≥льш-менш ч≥тке у¤вленн¤ про коло поетичних, наукових (≥ громадсько-патр≥отичних, ¤к правило, вони вс≥ в нього нерозривн≥) зац≥кавлень яра —лавутича, ¤к ≥ про його творчу методу, що характеризуЇтьс¤ передовс≥м в≥рн≥стю життЇв≥й правд≥, вив≥рен≥стю ≥ виважен≥стю суджень... “а ще Ч закохан≥стю в р≥дну ”крањну. ѓњ свободу, незалежне державно-самост≥йне житт¤.

√адаю, що, ознайомившись з поетичними та науковими Ч глибоко патр≥отичними в основах своњх Ч набутками яра —лавутича, сучасник сам складе йому ≥ належну оц≥нку, ≥ шану та повагу за зд≥йснене ним.

 ость ¬олинський.

« когорти украњнських правдоносц≥в //  ињв. Ч 1998. Ч є3-4. Ч —. 151-153.