≤ван —енченко

(12 лютого 1901 Ч 9 листопада 1975)

ѕоруч ≥з ёр≥Їм яновським найм≥цн≥ший (хоч ≥ протилежний йому стилем) белетрист молодшоњ, другоњ по революц≥њ, генерац≥њ, ¤ка родилась уже в 20 стол≥тт≥ ≥ ви¤вила себе т≥льки в друг≥й половин≥ 1920-х рок≥в. «акоханий (хоч ан≥трохи не засл≥плений своЇю любов'ю) спостер≥гач сучасного йому житт¤ ≥ людини, —енченко створив соб≥ власне стильове обличч¤, поЇднуючи зр≥лий реал≥зм ≥з романтизмом, л≥ричний струм≥нь ≥з сатирою ≥ гумором.

≤ван —енченко родивс¤ 1901 року в сел≥ Ќатальњвка (Ўах≥вка) б≥л¤ „ервонограда на ѕолтавщин≥. …ого батько ёхим, декл¤сований через малоземелл¤ сел¤нин, був однаково ≥ людиною села, ≥ людиною м≥ста, працюючи в „ервоноград≥ чорноробочим, сад≥вником, б≥летером к≥нотеатру, церковним регентом тощо. ≤ван —енченко зак≥нчив с≥льську ≥ вищу початкову школу, а пот≥м учителював у своњх р≥дних м≥сцевост¤х. ”чивс¤ в ’арк≥вському ун≥верситет≥ (тод≥ ’≤Ќќ), працюючи водночас в редакц≥¤х харк≥вських газет ≥ журнал≥в. ’вильовий перший оц≥нив ¤к сл≥д талант —енченка, залучив його до ¬јѕЋ≤“≈ ≥ до найближчоњ сп≥впрац≥ в очолюваних ним журналах Ђ¬јѕЋ≤“≈ї (1927), ЂЋ≥тературний ¤рмарокї (1929), Ђѕрол≥тфронтї (1930).

” своњх кращих творах (Ђ≤стор≥¤ одн≥Їњ кар'Їриї та ≥нш≥ опов≥данн¤, ’арк≥в, ƒ¬”, 1926, с. 78; Ђѕодорож до „ервоноградаї Ч журнал Ђ¬јѕЋ≤“≈ї, 1927, ч. 5, с. 78 Ч 117; Ђ„ервоноградськ≥ портретиї Ч ЂЋ≥тературний ¤рмарокї, лютий 1929, кн. «, с. 94 Ч 152; Ђƒубов≥ гр¤диї, 1928) —енченко ув≥в у л≥тературу св≥й „ервоноград, немов √оголь Ч ћиргород. ѕро „ервоноградщину, Ч пише жартома —енченко, Ч Ђпри вс≥й найб≥льш≥й охот≥ т¤жко щось сказати, кр≥м: ¤ люблю тебе безотв≥тною любов'юї. ÷¤ конкретна Ђом≥сцевленаї любов та майстерство письменника створили образи ф≥зично сильних (мов у –убенса) ≥ характерних людей Ч б≥дних ≥ заможних сел¤н, вантажник≥в ≥ мельник≥в, торг≥вц≥в, роб≥тник≥в ≥ вс¤ких людей с≥льськоњ ≥ м≥ськоњ пров≥нц≥њ, що п≥сл¤ скасуванн¤ пол≥тики в≥йськового комун≥зму в умовах неп≥вськоњ в≥дносноњ господарчоњ свободи опинилис¤ в рол≥ творц≥в своЇр≥дного соц≥¤льно-економ≥чного ренесансу ”крањни. —енченкова „ервоноградщина, на плодючих р≥внинах ¤коњ перехрестились зал≥зниц≥ ’арк≥в Ч ’ерсон, ѕолтава Ч ƒонбас, Ч даЇ в його творах св≥жий посмак того дужого господарчо-творчого розгону, ¤кий могла б дати ”крањна в умовах хоч трохи тривал≥шоњ ≥ бодай частковоњ свободи в≥д помпи колон≥¤л≥зму ≥ склерози бюрократизму. ƒе¤к≥ з червоноградських портрет≥в —енченка нагадують своЇю п≥дприЇмчив≥стю людей американського заходу, а при тому всьому лишаютьс¤ вони гогол≥всько-украњнською людиною в творах —енченка, ¤ким не бракуЇ н≥ речевости й соковитости реал≥зму, ан≥ романтичного л≥ризму, приперченого найтепл≥шим гумором чи гострим сарказмом. ѕ≥зн≥ше нахил до гумору про¤вивс¤ в —енченка також у його ≥сторичн≥й пов≥ст≥ Ђ„орна брамаї, що дечим нагадуЇ Ђ ол¤ Ѕруньйонї –омен –олл¤на.

ќпов≥данн¤ —енченка 1923 Ч 1925 рок≥в у час його початкуванн¤ в сп≥лц≥ сел¤нських письменник≥в Ђѕлугї (ќпов≥данн¤, ’арк≥в, ƒ¬”, 1925, с. 184) були неприкметн≥. ѕерех≥д —енченка з масового Ђѕлугуї до ел≥тарноњ ¬апл≥те (1925) супроводивс¤ його швидким ростом ¤к белетриста й есењста, а всл≥д за тим ≥ нападками на нього парт≥йноњ критики, на ¤к≥ —енченко ум≥в в≥дпов≥дати л≥тературно-публ≥цистичним контрударом.

ќсобливий гн≥в упав на —енченка п≥сл¤ по¤ви його славетноњ сатири Ђ≤з записокї (жур. Ђ¬јѕЋ≤“≈ї, 1927, ч. 1, стор. 3 Ч 11; також окреме виданн¤ в б≥бл≥отец≥ ¬апл≥те), ¤ку в≥н назвав в одному м≥сц≥ також Ђ’олуЇв≥ запискиї. „ервоно-малоруська критика посп≥шила розшифрувати образ ¬еликого ’олу¤ ¤к Ђпролетарську л≥тературуї ≥ саму  ѕ(б)” Ч п≥двладн≥ верховному ѕ≥Їв≥ (Ђѕ≥й Ч все суще над намиї). Ќасправд≥ —енченк≥в образ ’олу¤ Ч вичерпно всеос¤жний дл¤ вс≥х тих пок≥рних ≥ жорстоких слуг ус¤кого деспотизму й диктатури, що живуть за принципами, ¤к≥ формулюЇ в своњх записках ’олуй: слухн¤н≥сть, покора, мовчанн¤, пресмиканн¤, а також: бо¤тись сильн≥шого Ч безжально бити слабшого, п≥дставл¤ти обличч¤ п≥д плювки, бути (охоче) ослом, не хвилюватись, не думати, триматись Їдиномисл≥¤, дивитись у оч≥ ѕ≥Їв≥ (Ђйого оч≥ Ч ваш≥ оч≥ї), дивитись у рот ѕ≥Їв≥ (Ђйого слова Ч ваш≥ словаї), зневажати ≥ бити (маючи Ђза спиною всемогущого ѕ≥¤ї) вс≥х нащадк≥в ѕромете¤, в тому числ≥ й р≥дного батька...

Ќещадний гарапник —енченкового Ђ’олу¤ї вр≥зав по обличч≥ украњнське ≥ всесоюзне холуйство саме в час, коли воно ставало основою соц≥¤льно-пол≥тичноњ системи —–—– ≥ коли ще не вс≥ знали, що в ћоскв≥ вже народивс¤ новий всемогучий ѕ≥й Ч —тал≥н. ¬раженн¤ в≥д цього твору, що п≥дноситьс¤ до р≥вн¤ сатиричних шедевр≥в —алтикова-ўедр≥на ≥ св≥товоњ сатири, було велике. ÷≥каво, що кињвська ЂЋ≥тературна газетаї, ¤ка в чч. 7 ≥ 12 за 1927 р≥к просто впала була в г≥стерику ≥ називала Ђ’олуЇв≥ запискиї безприкладним наклепом на Ђпролетарськуї л≥тературу ≥ член≥в  ѕ(б)”, через тридц¤ть рок≥в вм≥стила в своЇму числ≥ за 4 липн¤ 1958 без жадного жарту (бо ж до 40-р≥чного юв≥лею  ѕ(б)”!) л≥ричний в≥рш льв≥вського молодого поета ƒмитра ѕавличка Ђѕарт≥¤ Ч оч≥ моњї, в ¤кому просто повторен≥ формули Ђ’олуЇвих записокї:

ѕарт≥¤ Ч оч≥ моњ!

ѕарт≥¤ Ч мова мо¤!

. . . . . . . . . . . . .

…де ”крањна Ч зор¤ мо¤.

ѕарт≥¤ Ч серце њњ!

”м њњ Ч парт≥¤!

“ака просто головокрутна метаморфоза образу, наскр≥зь сатиричного своЇю суттю, природою, формою, функц≥Їю, на образ л≥ричний Ч сталас¤ насл≥дком тридц¤ти рок≥в Ђкульту особиї. “а парадокс у тому, що ѕавличко родив цей г≥мн холу¤ вже п≥сл¤ Ђл≥кв≥дац≥њ культу особиї, коли, властиво, —енченков≥ мус≥ли б дати прем≥ю за Ђ’олуЇв≥ запискиї. «ам≥сть того до староњ кривди —енченка, побитого колись за св≥й ориг≥нальний тв≥р, добавилась ще й друга Ч плаг≥¤т! …ого об≥крали, та ще й таким способом! ј його самого змусили писати в стил≥ Ђсоц≥¤л≥стичного реал≥змуї твори, в ¤ких в≥н такий само с≥рий ≥ скучний, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ 500 украњнських рад¤нських письменник≥в, серед ¤ких п≥д с≥рим покривалом соцреал≥зму вже не в≥др≥зниш таланту в≥д бездарности.

ёр≥й Ћј¬–≤Ќ≈Ќ ќ

”крањнське слово. Ч “. 2. Ч  ., 1994.