ёр≥й  лен

(1891 Ч 1947)

 

ёр≥й  лен (псевдон≥м ќсвальда Ѕургардта) Ч украњнський поет, перекладач, л≥тературний критик. Ќародивс¤ 4 жовтн¤ 1891р. у сел≥ —ербин≥вка на ѕод≥лл≥. 1911р. вступив до  ињвського ун≥верситету, де д≥став грунтовну ф≥лолог≥чну осв≥ту. ¬же в 20-т≥ роки розкрилис¤ т≥ особливост≥ його манери письма, ¤к≥ зближували ёр≥¤  лена з неокласиками: досконале волод≥нн¤ мистецькою формою, своЇр≥дний панестетизм. « 1931 року живе та працюЇ в Ќ≥меччин≥, т≥сно сп≥впрацюЇ з поетами, ¤к≥ об'Їднувались довкола Ђ¬≥сникаї ƒ. ƒонцова. 1943 року з'¤вл¤Їтьс¤ в св≥т зб≥рка поез≥й ёр≥¤  лена Ђ аравелиї, в ¤к≥й автор спробував синтезувати творч≥ принципи кињвських неокласик≥в та ≥дейно-художн≥ шуканн¤ поет≥в Ђпразькоњ школиї. јвтор поЇднуЇ в Їдиному естетичному вим≥р≥ траг≥чну античн≥сть (Ђјнтон≥й ≥  леопатраї, Ђ÷езар ≥  леопатраї, ЂЎл¤хами ќд≥ссе¤ї), героњзм середньов≥чноњ лицарськоњ доби (Ђ∆анна д'јркї, Ђ¬≥к≥нгиї) та кн¤з≥всько-гетьманську украњнську традиц≥ю (Ђ¬олодимирї, Ђ—имволї, Ђ”крањнаї). ¬ершинними здобутками ёр≥¤  лена-поета Ї поеми Ђѕрокл¤т≥ рокиї (1937) та Ђѕоп≥л ≥мпер≥йї (1943 Ч 1947). “раг≥чне знищенн¤ украњнськоњ культури в добу стал≥н≥зму, нелюдська жорсток≥сть другоњ св≥товоњ в≥йни Ч центральн≥ теми цих твор≥в.

ѕомер 30 жовтн¤ 1947р.

 

 

 

 

 

 

 

 

ёр≥й  лен

(4 жовтн¤ 1891 Ч 30 жовтн¤ 1947)

 

«јѕќ¬≤“» ё.  Ћ≈Ќј

ёр≥й  лен в≥д≥йшов в≥д нас. ¬ ньому тратимо письменника, що сама його присутн≥сть серед нас воскрешала блискуче ≥ багатонад≥йне л≥тературне житт¤ 20-их рок≥в на ”крањн≥, ¤ке за б≥льш-менш стерпних пол≥тичних обставин могло б тривати ≥ донин≥, тривати ¤к ще блискуч≥ша, ≥мпозантна ≥ плодотворча тепер≥шн≥сть.

Ќаша пам'¤ть, пильно ≥ повторно спин¤ючись на колишньому, спроможна затирати невблаганну в≥дстань, що в≥докремлюЇ поточну св≥дом≥сть в≥д минулого, ≥ маг≥чно наближати до нас факти та под≥њ, ¤к≥ давно в≥длунали... ÷е було в  иЇв≥, наприк≥нц≥ 20-их рок≥в. ћикола «еров п≥дводитьс¤ з-за свого робочого столу, енерг≥йно в≥дсуваючи кр≥сло. ¬ його руц≥ Ч аркушик паперу. √олосом, в ¤кому брин¤ть тр≥юмфуюч≥ нотки, в≥н покликуЇ: Ђѕерший ориг≥нальний украњнський в≥рш ќсвальда ‘едоровича!ї ÷им в≥ршем був сонет ё.  лена Ђ—ковородаї. …ого вм≥стив ћ. «еров в укладеному ним декл¤матор≥ Ђ—¤йвої (з'¤вивс¤ друком в друг≥й полов. 1929р. або на початку 1930р.) разом з двома перекладами ё.  лена з Ўелл≥, одним перекладом з –≥льке ≥ бал¤дою з Ђƒон ∆уанаї Ѕайрона, перекладеною поетом на спец≥¤льне проханн¤ укладача.

Ќе т≥льки ≥мпульсивний ≥ темпераментний ћ. «еров завжди рад≥в усп≥хам своњх друз≥в, ¤к ≥ взагал≥ кожному позитивно розц≥нюваному ним ¤вищу украњнського культурного житт¤, в гурт≥ неокл¤сик≥в, пов'¤заних вузлами щирого при¤тельства, панувала атмосфера взаЇмноњ доброзичливости ≥ несилуваного спри¤нн¤. ё.  лен не становив вин¤тку. …ого в≥рн≥сть ≥ в≥ддан≥сть своњм однодумц¤м та сп≥вроб≥тникам на пол≥ культури не пригасли в розлуц≥, а швидше розрослис¤ ≥ з б≥гом часу набрали на сил≥. ѕоет присв¤чуЇ друз¤м тепл≥ октави в поем≥ Ђѕрокл¤т≥ рокиї, змальовуЇ њх на засланн≥ в III частин≥ Ђѕопелу ≥мпер≥йї, видаЇ незадовго перед смертю своњ прегарн≥ ≥ зм≥стовн≥ Ђ—погади про неокл¤сик≥вї. ўе не побачила св≥ту готована ё  леном невелика антолог≥¤ украњнськоњ неокл¤сики в н≥мецьк≥й мов≥; ц≥ переклади проф. ƒержавин, знавець н≥мецькоњ поетичноњ мови, називаЇ конген≥¤льними.

јвтор цих р¤дк≥в, опинившись у Ћьвов≥ року 1944 ≥ д≥знавшись в≥д —. √ординського, що  лен Ї прибраним на ем≥грац≥њ псевдон≥мом ќ. Ѕурггардта, нав'¤зуЇ з поетом листовний зв'¤зок. ¬ перш≥й же лист≥вц≥ ё.  лен сп≥шить запитати: Ђ„и нема серед сонет≥в ћиколи «ерова сонета Ђѕол≥фемї (≥детьс¤ про сонет ћ. «ерова ЂKapnos tes gaiesї Ч ћ. ќ.) присв¤ченого мен≥ перед моњм вињздом? я не встиг зайти по нього. “ам ѕол≥фем кидаЇ кам≥нн¤ в корабель ќд≥ссењв, ¤кий вже на мор≥, ≥ безсило лютуЇї.

¬ непохитн≥й в≥рност≥ письменника своњм друз¤м, ¤ка саме через повноту свою просто не спроможна допустити н≥чого стороннього ≥ застережливого, в≥дчуваЇтьс¤ щось в≥д наших козацьких час≥в, в≥д лицарського середньов≥чч¤ Ч епох, коли ц¤ чеснота була спец≥¤льно п≥дношувана ≥ ов≥¤на пильним плеканн¤м. ¬≥рн≥сть ≥ в≥ддан≥сть становл¤ть глибоко симпатичну рису св≥тлоњ особистости ё.  лена, рису, г≥дну пошани та насл≥дуванн¤.

¬ зв'¤зку з ц≥Їю в≥рн≥стю ё.  лена своњм колегам виникаЇ питанн¤, чи справд≥ в≥д≥йшла його муза в≥д неокл¤сичноњ поетики, чи перестав в≥н бути неокл¤сиком у поетичн≥й своњй творчост≥?

«апереченн¤ належности ё.  лена до неокл¤сичноњ школи йдуть по л≥н≥њ тематичн≥й ≥ психолог≥чно-св≥тогл¤дов≥й. јле н≥ тематика, н≥ психолог≥чн≥ та св≥тогл¤дов≥ комплекси не визначають поетичного стилю. Ќе збираЇмос¤ тут доводити це твердженн¤ широким викладом, але вистачить прикладу, що його подаЇ нам л≥тературний доробок самого ё.  лена.  ритики, що хочуть довести причетн≥сть поета до романтик≥в ≥ Ђпереборенн¤ї ним неокл¤сичних первн≥в, базують своњ твердженн¤ на спец≥¤льному наголошуванн≥ його речей, позначених волею, гоном, пристрасним прагненн¤м. « числа цих в≥рш≥в спинимос¤ на двох сонетах п. з. Ђ ортесї, виниклих у поета не без впливу сонета ’.‑ћ. ≈ред≥¤ Ђ онк≥стадориї Ч про це, зрештою, говорить сам ё.  лен у прим≥тках до Ђ аравелї. јвторов≥ Ђ“рофењвї властивий не меншою м≥рою комплекс непохитноњ ≥ дзвенючоњ вол≥, пристрасного пориву, гордого самоствердженн¤, соколиноњ мужности. јле те, що зветьс¤ романтикою характеру (формула, не першор¤дна п≥д погл¤дом метаф≥зично-ф≥лософським) Ч не Ї романтикою в розум≥нн≥ стилю, ≥ ’.‑ћ. ≈ред≥¤ не Ђ≥мпер≥¤л≥стичний романтикї, а був ≥ лишаЇтьс¤ парнасистом та кл¤сиком.

—в≥тогл¤д ≥ ф≥лософ≥¤ так само не можуть правити за величини, що квал≥ф≥кують л≥тературн≥ стил≥. якщо у випадку символ≥зму ≥деал≥стична ф≥лософ≥¤ Ї тим моментом, що поширюЇтьс¤ всеохопно на поет≥в-символ≥ст≥в, не твор¤чи нав≥ть специф≥ки Ђсимвол≥стичного св≥тогл¤дуї, то щодо ≥нших стил≥в момент св≥торозум≥нн¤ письменник≥в, до них належних, цього всепокриваючого характеру не маЇ. ≤ нав≥ть жанри та в≥ршов≥ форми, њх перевага, обминанн¤ чи повне ≥гноруванн¤ в тих або ≥нших стил¤х не можуть правити за вир≥шальний чинник у визначенн≥ стилю. ”ченн¤ про стил≥ мусить базуватис¤ на визначниках, ¤к≥ мають стов≥дсоткову застосовн≥сть до вс≥х л≥тературних ¤вищ ≥ до кожного зокрема. ≤накше ученн¤ про стил≥ н≥коли не буде наукою, не буде нав≥ть наукопод≥бною дисципл≥ною, а завжди вигл¤датиме ¤к позбавлений виразних методолог≥чних контур≥в конгльомерат суджень. “ематика, психолог≥чн≥ комплекси, св≥тов≥дчуванн¤ ≥ ф≥лософ≥¤ письменник≥в, жанри ≥ в≥ршов≥ форми Ї елементами, що характеризують напр¤мок, теч≥ю, школу чи ≥ндив≥дуальну творч≥сть. ѕоетичний же стиль може бути визначений т≥льки ¤к спос≥б ≥ тип поетичного викладу та вислову. ƒеф≥н≥ц≥ю стилю твор¤ть компоненти: розробленн¤ теми, метода композиц≥йноњ будови твору, дикц≥¤, типолог≥¤ образовости та еп≥тета, специф≥ка синтакси, характер лексики.

ћ. «ерову належить формулюванн¤ кл¤сичного стилю ¤к Ђслова твердого й гострого, без л≥ричного тремт≥нн¤, зате ч≥ткого ¤сною л≥н≥Їюї. јнал≥зуючи формально творч≥сть ћ. –ильського, метр Ђп'¤т≥рного гронаї констатуЇ, що в –ильського Ђ≥з м≥шаноњ манери Ђќс≥нн≥х з≥рї виформовуЇтьс¤... кл¤сичний стиль, з його вр≥вноважен≥стю ≥ кл¤ризмом, мальовничими еп≥тетами, м≥цним лог≥чним побудуванн¤м ≥ строгою теч≥Їю мисл≥ї.

ѕоетичний висл≥в ё.  лена повн≥стю вкладаЇтьс¤ в цю деф≥н≥ц≥ю. ≈п≥зодичн≥ в≥дхиленн¤, що трапл¤ютьс¤ в ейдолог≥њ або лексиц≥  леновоњ поетики, звичайна р≥ч, на принципову увагу не заслуговують.

¬важаЇмо за конечне заф≥ксувати дл¤ ≥сторик≥в украњнськоњ л≥тератури один факт, що мав м≥сце вл≥тку 1947 року, на початку довготривалоњ в≥зити ё.  лена до Ѕавар≥њ, в≥зити, ¤к≥й судилось урвати його житт¤. ѕроф. ¬. ƒержавин прочитав у рукопис≥ гостев≥ свою статтю Ђѕоез≥¤ ≥ поетика ћиколи «ероваї. „итанн¤ в≥дбулос¤ в обстанов≥, небез≥нтересн≥й ≥ дл¤ прийдешн≥х ≥сторик≥в нашого л≥тературного побуту: в ≥мпров≥зован≥й к≥мнат≥ на горищ≥ одного з бльок≥в табору ƒ≥ѕ≥ в јвгсбурз≥, скупо осв≥тлен≥й третиною в≥кна ≥ наполовину роздушен≥й схилом покр≥вл≥. ёр≥й  лен уважно ≥ зосереджено слухав, часом на його устах з'¤вл¤лась лаг≥дна усм≥шка, а в задум≥ очей проступало м'¤ке св≥тло вдоволенн¤. ¬ розмов≥ п≥сл¤ читанн¤ автор Ђѕопелу ≥мпер≥йї схвалив статтю ¬. ƒержавина в ус≥х њњ твердженн¤х: ≥ щодо ≥снуванн¤ неокл¤сик≥в ¤к школи, ≥ щодо мистецького стилю школи, ≥ щодо ф≥лософ≥чноњ концепц≥њ мистецтва, ¤ку спов≥дували неокл¤сики.

«рештою, ё.  лен н≥коли в друку не зр≥кс¤ своЇњ приналежности до неокл¤сик≥в. «а св≥доцтво непохитности його естетично-стил≥стичних позиц≥й може правити його статт¤ ЂЅ≥й може початис¤ї (Ђ«веної, ч. « - 4, липень Ч серпень 1946) в ¤к≥й в≥н виступаЇ з темпераментною обороною своњх друз≥в. Ђјле небезпечн≥шими, н≥ж фрази, Ч констатуЇ ё.  лен, Ч Ї стандартн≥ форми мисленн¤, стандартности ¤ких зовс≥м не пом≥чаЇтьс¤. ќтож маЇмо протиставленн¤ форми зм≥стов≥ зам≥сть ствердженн¤ њхньоњ нерозривности. «в≥дси хоч би недоречне твердженн¤, що формальний вишк≥л був самоц≥ллю неокл¤сик≥в, ¤ке подибуЇмо в допов≥д≥ (ё.  лен маЇ на уваз≥ допов≥дь ё. Ўереха про стил≥ сучасноњ украњнськоњ л≥тератури, виголошену на першому з'њзд≥ ћ”–-у Ч ћ. ќ.). ƒал≥ твердженн¤, що неокл¤сицизм став уже штампом ≥ вичерпав себе. ѕригадуютьс¤ мен≥ слова –ильського з приватноњ нашоњ розмови, що пора в слов≥ Ђнеокл¤сикиї скреслити першу частину Ч Ђнеої. ќтже, в цьому розум≥нн≥ тих к≥лька поет≥в старалос¤ дати украњнськ≥й л≥тератур≥ твори кл¤сичн≥, зразков≥. ƒивно говорити про те, що вс≥ можливост≥ вичерпан≥, коли кожний з них (за вин¤тком –ильського) дав лише по одн≥й невеличк≥й зб≥рц≥ (‘илипович, правда, дв≥, але ж зовс≥м тонесеньк≥), тод≥ ¤к рос≥¤ни мають груб≥ томи ѕушк≥на й Ћермонтова, та й то не вважають, що можливост≥ цим вичерпан≥. Ќевже к≥лька невдалих (а подекуди трохи, може, вдалих) насл≥дувань початк≥вц≥в-поет≥в встигли виробити Ђштампован≥стьї? я гадаю, що дор≥бок т. зв. Ђнеокл¤сик≥вї не т≥льки не Ї ще засвоЇний, а що њхн≥ стил≥стичн≥ можливост≥ треба дал≥ поглиблювати. ¬они т≥льки вказали шл¤х, а не п≥шли ним до к≥нц¤ї.

ѕ≥сл¤ цих сл≥в ё.  лена лише безогл¤дний ригорист напол¤гав би на потреб≥ почути з уст поета ще виразн≥шу за¤ву про те, що погл¤ди та пр¤муванн¤ неокл¤сик≥в Ї тотожними з його власними погл¤дами.

Ђя гадаю, що дор≥бок т. зв. Ђнеокл¤сик≥вї не т≥льки не Ї ще засвоЇний, а що њхн≥ стил≥стичн≥ можливост≥ треба дал≥ поглиблювати. ¬они т≥льки вказали шл¤х, а не п≥шли ним до к≥нц¤ї. ÷≥ ч≥тк≥ слова ё.  лена звучать ¤к його л≥тературний запов≥т, скерований до нас ≥ до наступних письменницьких покол≥нь.

¬идатною рисою св≥тогл¤ду ё.  лена Ї його ≥деал≥зм. Ђ’рам √раал¤, що зноситьс¤ в нетл≥нному царств≥ духа Ч це б≥льша реальн≥сть, ан≥ж матер≥¤льний довк≥льний св≥т з його м≥нливим обличч¤м. ћи маЇмо в даному раз≥ платон≥вський реал≥зм, ¤кий протиставл¤Їмо реал≥змов≥ матер≥¤л≥стичномуї,Ч за¤вл¤Ї письменник у згадуван≥й вище статт≥.

” в≥рш≥ Ђ—оф≥¤ї (1935р.) маЇмо потужний поетичний документ ≥деал≥стичного збагненн¤ св≥ту. ≤деальне ≥снуванн¤ нашоњ св¤тин≥, на ¤ке зложилис¤ св¤т≥сть ≥ духова значн≥сть тис¤чол≥тн≥х помисл≥в у н≥й ≥ навколо нењ, перевершило реальн≥сть њњ ≥снуванн¤ в камен≥ ≥ метал≥; поет близький до того, щоб сказати, що в ц≥м ≥деальн≥м ≥снуванн≥ —оф≥њ криютьс¤ в не менш≥й м≥р≥ потенц≥њ ≥ њњ кожночасного просв≥тленого ≥снуванн¤ матер≥¤льного, тод≥ ¤к нав≥ть руйнац≥¤ храму, бувши д≥лом темних ≥ злочинних ментальностей, мусить в≥д≥йти в повне небутт¤.

—онет Ђ—ковородаї, ¤ким ё.  лен започаткував свою ориг≥нальну поетичну творч≥сть в украњнськ≥й мов≥, Ї повн≥стю спогл¤дальний.  онстатуЇмо це не дл¤ того, щоб показати хронолог≥чну попередн≥сть контемпл¤ц≥йних мотив≥в у творчост≥ поета супроти мотив≥в Ђактив≥стичнихї: ми не схильн≥ протиставл¤ти комплекс≥в спогл¤данн¤ ≥ комплекс≥в д≥¤нн¤ ≥ вважати њх антагон≥стичними. ћи хочемо сказати т≥льки те, що обидва вони чергуютьс¤ в житт≥ людини, a mutatis mutandis у творчост≥ письменника. ¬с≥, хто знав ёр≥¤  лена особисто, стверд¤ть, що його обличч¤, вираз очей ≥ голос творили зовн≥шн≥сть спогл¤дача, мр≥йника ≥ ф≥лософа. ¬ зовн≥шност≥ нашого поета добачаЇмо неаби¤кий доказ первинности ≥ основности комплекс≥в спогл¤данн¤ ≥ мр≥њ в його душевному склад≥; тим не менше властив≥ його творчост≥ елементи боротьби ≥ чину, живучи в одн≥й ≥ т≥й сам≥й душ≥, вимагають поЇднанн¤ Ч але на п≥знавальн≥й площин≥, Їдино до того управнен≥й. ќтож моментом першор¤дноњ ваги Ї сказати, що комплекс спогл¤данн¤ Ч в ус≥х його типах, включаючи сюди ≥ прил¤гаючу до коптемпл¤ц≥њ умогл¤дн≥сть, Ч потенц≥¤льно м≥стить у соб≥ д≥¤нн¤, адекватне сутност¤м спогл¤данн¤ ≥ його знайденн¤м. ≤стор≥¤ людства, ≥стор≥¤ вс≥х його духових рух≥в Ї суц≥льним потвердженн¤м ц≥Їњ тези.

ўодо ф≥лософ≥чноњ системи —ковороди зокрема, то в н≥й моменти практичного д≥¤нн¤ м≥ст¤тьс¤ не ¤к потенц≥¤льн≥ ≥ вив≥дн≥ величини, а ¤к безпосередн≥ ≥ ч≥тк≥ формули. ѕроф. ¬. Ўа¤н, пильний досл≥дник ≥ коментатор нашого ф≥лософа, констатуючи насамперед недокладне вивченн¤ ф≥лософ≥њ ген≥¤льного мислител¤ ≥ постал≥ через те Ђжалюг≥дн≥ викривленн¤ його погл¤д≥вї, говорить дал≥, що Ђпитанн¤ми етики, соц≥олог≥њ ≥ педагог≥ки займаЇтьс¤ —коворода дуже часто в численних своњх творахї ≥ що в ученн≥ його Ђрел≥г≥йний аспект досконало поЇднаний з соц≥олог≥чним... ф≥лософ≥¤ —ковороди не т≥льки не в≥д≥рвана в≥д д≥йсности ≥ в≥д житт¤, але, навпаки, вона, розкриваючи глибш≥ закони ц≥Їњ д≥йсности, всец≥ло спр¤мована на про¤вленн¤ ≥ розвиток найб≥льших ц≥нностей житт¤. ѕри тому вона надхненна ≥ героњчнаї. «а потр≥бне вважаЇмо додати, що —коворода висловивс¤ конкретно нав≥ть про обов'¤зки воњна.

ƒуша перше, н≥ж д≥¤ти не наосл≥п у ц≥м св≥т≥, повинна знайти себе; Ђтреба з хаосу душ≥ створити св≥тї. ћетодою знаходженн¤ Ї самота ≥ Ђмандр≥вки дальн≥ ≥ безкрањї (сонет Ђ—ковородаї) Ђ—тиканн¤ з божественною простор≥ннюї, за виразом одного письменника-м≥стика, помагаЇ визволитись ≥ прийти до голосу глибинам нашоњ душ≥, що Ї Їдино покликан≥ дати метаф≥зичну оц≥нку буттю людини та св≥ту, ствердити його вальори ≥ в≥дкинути негативи.

ћи не схильн≥ применшувати значенн¤ того факту, що ориг≥нальна творч≥сть ё.  лена почалас¤ в  иЇв≥, року 1928, в кол≥ його друз≥в ≥ однодумц≥в, коли говорити про людське оточенн¤, а цикл Ђќс≥нн≥ р¤дкиї виник з настроњв письменника коли в≥н перебував 1929р. у в≥дпочинков≥м будинку дл¤ науковц≥в у ѕреображенн≥, скит≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври, положен≥м за  иЇвом разом з двома ≥ншими лаврськими скитами Ч √олос≥Ївом та Ђокучер¤вленимї  итаЇвом (в останньому був свого часу гостем —коворода). Ѕутт¤ цих краЇвид≥в з чудовими лист¤ними масивами на горбах ≥ в ¤рах, пол¤нами, долинами, л≥совими ставами та монастирськими овочевими садами ос¤¤не внутр≥шньою значлив≥стю, ≥ благодать весн¤них, л≥тн≥х та ос≥нн≥х погод, повно розливаючись ≥ своб≥дно витаючи в них, промовл¤Ї до тайник≥в душ≥ з проречист≥стю, недос¤жною дл¤ голос≥в людських. Ђ“ут пориваЇ туга в край надземнийї, Ч сказав про цю м≥сцев≥сть сам поет, давши њй повний любови опис у вступ≥ до ≤ частини поеми Ђѕоп≥л ≥мпер≥йї. ѕочавши свою творч≥сть з ≥мени —ковороди, ё.  лен по мандр≥вках вертаЇтьс¤ до нього, ЂжиттЇрад≥сного аскетаї, бо в≥н знаЇ разом з ним, Ђщо вс≥ шл¤хи сюди течутьї Ч в комплекс св¤тости ≥ мудрости, ов≥¤ний Ђчаром л≥с≥в непереможнимї.

ё.  лен розум≥в ≥стор≥ю ¤к вт≥ленн¤ ≥дейно-психолог≥чних величин, переважно негативного пор¤дку. Ќегативн≥ елементи, м≥ст¤чись в ≥де¤х, з ¤ких поставали ≥мпер≥њ та царства, були гр≥хом проти абсолютноњ ≥стини, ≥ вони ж, ц≥ елементи зла, зумовлюють також ≥ загибель ≥мпер≥й та царства. јле перше, н≥ж розпастис¤ на поп≥л, злочинн≥сть њх може набути нечуваних, потр¤саючих розм≥р≥в. —аме так в≥дчув ≥ пережив ё.  лен останню в≥йну. Ђ’ай Ѕог вас милуЇ в ц≥ апокал≥птичн≥ часиї, Ч пише в≥н у приватному лист≥ наприк≥нц≥ листопада 1944 року, ≥ слово Ђапокал≥птичн≥ї не звучить тут ¤к звичайне образне пор≥вн¤нн¤.

ўо ж може бути протиставлене ненатлому бурханню розгнузданоњ стих≥њ людського ≥ тим самим св≥тового зла, що спроможне покласти йому край? јвтор Ђѕопелу ≥мпер≥йї говорить: ≥деал≥зм. ѕригадуЇтьс¤ один факт з час≥в перших в≥дв≥дин поета до американськоњ зони Ќ≥меччини. ¬ авгсбурзькому табор≥ ƒ≥ѕ≥ в 76-≥й к≥мнат≥ 1-го бльоку, ¤ка, незважаючи на своњ скромн≥ розм≥ри, в≥дбувала функц≥њ редакц≥й к≥лькох циклостилевих видань, в тому числ≥ альманаху Ђ—в≥танн¤ї, а також гуртожитку њх редактор≥в та сп≥вроб≥тник≥в, в≥дбулас¤ веч≥рн¤ розмова з гостем. ё.  лен, такий стриманий щодо усних декл¤ративних за¤в в особистому пл¤н≥, розпов≥в з≥браним, ¤к ще перед в≥йною в≥н в≥дв≥дав одного разу к≥но; тижневий огл¤д ¤вл¤в очам гл¤дач≥в нов≥ дос¤ги в озброЇнн≥ Ќ≥меччини. «ал¤ шален≥ла, раз у раз вибухали захоплен≥ вибухи ≥ крики. ѕисьменников≥, за його словами, стало страшно: йому виразно у¤вилис¤ безодн≥ ≥ жахи, що њх нев≥дхильно кличе у св≥т це ентуз≥¤стичне ≥ засл≥плене покол≥нн¤ знар¤дд¤м нищенн¤ й зла. ё.  лен пережив тод≥, що Їдиною силою, ¤кою можна побороти цей демон≥чний комплекс, Ї беззастережний ≥деал≥зм, пристрасна збро¤ добра.

—в¤т≥сть ≥ мудр≥сть протиставл¤Ї поет ≥ ментальност≥ рос≥йськоњ царськоњ ≥мпер≥њ, ≥ ментальност≥ Ђзв≥р¤, що гр¤де в багр¤н≥м с¤йв≥ революц≥йї, ≥ Ч за аналог≥Їю Ч вс≥м метаф≥зично порочним силам, що лютували в ≥стор≥њ людства ≥ бест≥¤льною навалою заклекот≥ли в понурому XX стол≥тт≥, Ђшироко розкривши двер≥ в Ќебутт¤ї. ƒобро повинне накласти панцир ≥ вступити з ≥нфернальними силами в безогл¤дний б≥й. ѕримат абсолютного добра та абсолютноњ ≥стини вилонюЇ з себе комплекс св. ёр≥¤, св≥тлого воњна, що хоче перемогти ≥ переможе дракона. Ћицар≥ св. √раал¤, Ђ√осподн¤ ратьї, покидають наг≥рний замок рад≥сноњ контемпл¤ц≥њ, духових прозр≥нь та екстаз ≥ йдуть у долини людськ≥, щоб оборонити там потоптану правду ≥ зневажену чесноту...

“ак св≥дом≥сть правоти свого д≥ла перед лицем в≥чности ≥ њњ неп≥дкупним судом породжуЇ могутн≥й психолог≥чний комплекс неп≥дхильности, окриленоњ скерованости, в≥дваги ≥ витривалости. “≥льки справд≥ велика душа спроможна була дати таку стоњчну нагадку дл¤ себе, а дл¤ нас Ч героњчний тестамент:

Ђ«останьс¤ безпритульним до сконанн¤,

Ѕлукай та њж недол≥ хл≥б ≥ вмри,

як гордий фльорентинець, у вигнанн≥.

“а перед смертю д≥т¤м повтори

“у казку, що лишилас¤, ¤к спомин

ѕрадавньоњ, забутоњ пори,

як у гроз≥, у блискавиц≥ й гром≥

 олись страшну почвару перем≥г

—в¤тий √еорг≥й в ¤сному шолом≥...

≤ ¤к дракон, звит¤жений, пол≥гї.

„ас може пройти по нас Ђважким, зал≥зним плугомї, ми можемо Ђв≥длунати, ¤к жорстока п≥сн¤ї,Ч бо дн≥ людини коротк≥, а пов≥нь розколиханого зла Ї потужна ≥ темпоральна. јле той, хто не скоривс¤ неправд≥ та лиход≥йству ≥ покинув край батьк≥в, маЇ незатратну пот≥ху: дорогу плахту зор¤ного неба вз¤в в≥н з собою, лишаючи отчизну, в≥тер несе усл≥д йому р≥дн≥ суз≥р'¤ Ч ≥ Ђскр≥зь п≥д р≥дним небом спочиваЇ жебрак, мандр≥вник, лицар ≥ поетї.

« ф≥лософ≥чного ≥деал≥зму ёр≥¤  лена пливе ≥ його хвилююча в≥ра в майбутнЇ ”крањни та њњ мес≥¤н≥зм. ÷арства падають, бо вже в своњх ≥деолог≥чних первн¤х вони мали зародок гр≥ха ≥ пад≥нн¤. ѕрийдешн≥сть ”крањни та њњ держави маЇ покоњтись на духових п≥двалинах, пол¤рних тим силам, що њњ нищили. ™ ≥мперативом, щоб

Ђ—трог≥ закони лицарськ≥

¬ладу держав берегли,

ѓм в п≥дмур≥вок л¤глиї

ѕоет говорить про настанн¤ в ”крањн≥ нового бутт¤ Ч ≥ величчю рел≥г≥йного об'¤вленн¤ в≥Ї в≥д його сл≥в:

Ђ„уЇш, ≥де

¬ гром≥ ≥ бур≥

„уЇш, гуде,

Ѕ'Ї вже у мури,

ƒме нам у скронь

¬ихор, вогонь

Ѕожих долонь!ї

ѕервозванний апостол јндр≥й благословив горби кињвськ≥, його благословенство не загине, ≥ церква його ≥мени, височ≥ючи над  иЇвом ≥ ƒн≥пром, Ђмов голуба закам'¤н≥ла мр≥¤ї, вс¤кчасно в≥щуЇ ≥ Ђв доб≥ негодн≥йї прийдешню благодать краЇв≥ та древн≥м пурпурам стольного города. ¬ в≥ддал≥ дн≥в уже рокочуть труби воскрес≥нн¤ ”крањни.

*  *  *

ћоментом ≥нтелектуальноњ г≥дности нашоњ ем≥грац≥њ Ї доглибно зрозум≥ти, що трагед≥њ нашоњ доби знаменують крах св≥тогл¤д≥в, опертих на матер≥¤л≥зм ≥ б≥олог≥зм, св≥тогл¤д≥в, що виступили на арену ≥стор≥њ, заперечивши св≥т абсолютних ц≥нностей ≥ абсолютних норм. —лавнозв≥сна Ђблизьк≥сть до житт¤ї цих ментальностей спричинила велетенськ≥ катастрофи ≥ монструозн≥ злочини. ¬насл≥док њх розгулу над людством зависла погроза духового розкладу ≥ ф≥зичного винищенн¤.

≤деал≥стична ф≥лософ≥¤ ≥ найвищ≥ рел≥г≥йно-сп≥ритуал≥стичн≥ системи св≥ту д≥стали в жахах нашоњ доби ¤скрав≥ докази ≥ нов≥ потвердженн¤ своЇњ непохитноњ ≥стинности. Ќастав крайн≥й час, щоби практичним, сусп≥льним д≥¤нн¤м, в≥дпов≥дним до ≥деал≥стично-рел≥г≥йних сутностей, в≥дродити њх Ђзанедбаний маЇстатї.

ќбов'¤зком нашоњ ем≥грац≥њ Ї творити культурн≥ ц≥нност≥, обов'¤зком par excellence, бо саме духове житт¤ нашоњ нац≥њ, њњ культурн≥ скарби п≥ддав ворог нещадному розгромов≥. ј тим часом в ≥нтелектуальн≥м житт≥ ем≥грац≥њ далеко не завжди даЇтьс¤ бачити в≥дпов≥дне творче п≥днесенн¤. ўе багато в ц≥м житт≥ в≥д вчорашн≥х психо≥деолог≥й. ЌазиваЇмо њх вчорашн≥ми не тому, що мимовол≥ впали в заблуд рел¤тив≥зму, н≥: ц≥ ментальност≥, бувши п≥дложж¤м вчорашн≥х под≥й, уже вчора не склали ≥спиту перед п≥знаючою св≥дом≥стю ≥ осудилис¤ зм≥стом вчорашнього дн¤. ѕочутт¤ г≥ркого подиву будить дискус≥¤ навколо ћ. ’вильового, ¤ка безнастанно точитьс¤ в≥д довшого часу в наш≥й прес≥. якщо стов≥дсоткове запереченн¤ ’вильового не видаЇтьс¤ нам справедливим, то все ж незр≥вн¤но менше перекональним Ї палке, а часом ≥ корч≥йне намаганн¤ зробити з нього дороговказну ≥ м≥родайну ≥деолог≥чну постать нашого нов≥тнього часу. якщо, за словами ё.  лена, Ђмлист≥ ≥деалиї принесли Ђзл≥ кв≥тиї, то треба не зупинитис¤ перед тим, щоб схарактеризувати ц≥ ≥деали гостр≥шими ≥ негативн≥шими еп≥тетами. Ќ≥ на хвилину не см≥Їмо забувати сувороњ в≥дпов≥дальности, ¤ка лежить на ≥деолог≥¤х: твор¤чи њх у наш≥м, не завжди пот≥шлив≥м сьогодн≥шн≥м дн≥, ми ними визначаЇмо наш день завтрашн≥й.

ЂЌам дав св≥й запов≥т —ковородаї, Ч проголошуЇ ёр≥й  лен. ≤ це нав'¤занн¤ до найкращих наших духових традиц≥й, ≥ ф≥лософ≥чний ≥деал≥зм письменника, ≥ мистецьке вт≥ленн¤ психолог≥чних комплекс≥в, зумовлених тим ≥деал≥стичним св≥тогл¤дом, Ч все це становить непроминущ≥ дос¤ги, що њх належить вивчати, розум≥ти ≥ Ч розгортати. Ѕо творчий вклад ё.  лена Ї одночасно багатонад≥йним запов≥том його незабутньоњ особистости.

 

ћихайло ќ–≈—“

”крањнське слово. Ч “. 1. Ч  ., 1994.