јнатол≥й ƒ≥маров

(1922 р. нар.)

 

” гроно талановитих майстр≥в украњнськоњ прози повоЇнного часу ≥м'¤ јнатол≥¤ ƒ≥марова вписувалос¤ пов≥льно й важко. ѕринаймн≥, оф≥ц≥йне його визнанн¤ прип≥знилос¤ на два дес¤тил≥тт¤, коли брати за точку в≥дл≥ку 60-т≥ роки, впродовж ¤ких одна за одною виходили частини роману Ђ≤ будуть людиї (1964, 1966, 1968). Ћише за останню Ч ЂЅ≥ль ≥ гн≥вї (1974, 1980) автор був удостоЇний Ўевченк≥вськоњ прем≥њ.

¬т≥м, читацький загал визнав ј. ƒ≥марова ще ран≥ше; перш≥ романи Ђ…ого с≥м'¤ї (1956) та Ђ≤долї (1961) були досить попул¤рними, хоча великоњ преси не мали.

Ќа сьогодн≥ доробок ј. ƒ≥марова вже хто зна чи й ум≥стивс¤ б у добрий дес¤ток том≥в. «агальномистецька њхн¤ варт≥сть, звичайно, не в усьому однакова, оск≥льки м≥н¤вс¤ не лише час, а й художн≥ смаки. ћ≥н¤вс¤ й сам автор, що розпочав життЇвий шл¤х в учительськ≥й с≥м'њ на ѕолтавщин≥ (народивс¤ 5 травн¤ 1922p.), встиг воювати, ковтнув пов≥тр¤ окупац≥њ ≥ нав≥ть де¤кий час партизанив.

‘еномен д≥мар≥вського стилю маЇ дв≥ виразн≥ ознаки: глибоко народний психоколорит ≥ пов'¤зану з ним опов≥дн≥сть вираженн¤ через слово ≥ в слов≥. Ќедарма найулюблен≥шим жанром письменника в роки творчоњ зр≥лост≥ стали ним у проз≥ узаконен≥ Ђ≥стор≥њї Ч с≥льськ≥, м≥стечков≥, м≥ськ≥ Ч себто художн≥ структури, де авторство розчин¤Їтьс¤ в матер≥ал≥, що випов≥даЇ себе Ђсамї. …ого внесок у нов≥тню украњнську прозу, можливо, тим неперес≥чний, що майже адекватно виражаЇ народне пережитт¤ ≥стор≥њ. —тверджувати, що ц¤ ≥стор≥¤ надто в≥др≥зн¤Їтьс¤ од оф≥ц≥йних чи наукових њњ верс≥й, може, й не варто: под≥њ та Ђетапиї ≥ там, ≥ там практично тотожн≥. ј факти Ч р≥зн≥. “ак, революц≥¤, громад¤нська в≥йна, стал≥нськ≥ й окупац≥йн≥ жахи мали б народ, здавалос¤, коли не п≥дкосити, то морально втомити. “а й ближч≥ до нас часи вимивали в ньому багато з того, що, под≥бно до гумусу, формувалос¤ в≥ками й так само, ¤к цей родючий шар, в л≥чен≥ роки не в≥дновлюЇтьс¤. јле ж ≥ не в л≥чен≥ нищитьс¤. –оман Ђ≤ будуть людиї, ¤кий з отого шару ув≥брав добру третину, досить детально унаочнюЇ, що ж саме Ч коли не здобув, то з ус≥х сил бер≥г Ч ≥ збер≥г! Ч наш прор≥джуваний революц≥Їю та громад¤нською в≥йною, сортований колектив≥зац≥Їю й смертно вдарений голодомором украњнець у тому минулому, од ¤кого найлегше було б раз ≥ назавжди в≥дхреститис¤.

ƒес¤тки д≥маровських героњв, переживши голодомор, ходили залюбки на лекц≥њ, ¤к≥ Ђчитавї њхн≥й же с≥льський комсомолець “вердохл≥б, ≥, мов д≥ти, скаржилис¤ на нього районному начальству за те, що Ђзаборон¤Ї ¬олодька танцювати в с≥льбуд≥, каже, що то вже буржуйськ≥ пережитки. ј сп≥вать дозвол¤Ї т≥льки Ђ≤нтернац≥оналї...

Ч ј ви б, може, Ђ√алюї хот≥ли? Ч ще з б≥льшим запалом ¬олод¤.

Ч ј хоть би й Ђ√алюї! „им погана п≥сн¤?

Ч “им, що њњ класов≥ вороги сп≥вали!ї

ƒумку про люд¤н≥сть цих людей автор вин≥с у заголовок свого роману не тому, що њњ шукав серед них, а щоб ¤вити њњ читачев≥ ЂЇвангельськиї Ч ¤к сущу, ¤кою вона Ї, була й пребуде там, де нею т≥льки й р¤тувались. ≈попе¤ ƒ≥марова цю р¤т≥вну силу передаЇ нав≥ть самою ≥нтонац≥йною пал≥трою авторськоњ розпов≥д≥, щедроњ на все, чим народ обер≥гав себе од душевноњ черствост≥ та оглухлост≥, що мертвл¤ть кожного, хто не пом≥тив, ¤к за ≥дейною пильн≥стю втратив здатн≥сть розр≥зн¤ти добре ≥ зле.

¬≥йну перемогло саме народне житт¤. ЂЅолем ≥ гн≥вомї письменник стверджуЇ це пристрасно, доконано, завершуючи свою величну фреску окупац≥йного лихол≥тт¤ еп≥зодом, що найвиразн≥ше оголюЇ полем≥чний нерв ус≥Їњ епопењ. ™дина на всю спалену “арас≥вку ж≥нка √анна Ћавриненко в≥дт¤гла з подв≥р'¤ мертвого н≥мц¤, намила картопл≥, знайшла обгор≥лий шолом ≥ мовчки заходилас¤ варити в н≥м нехитру сел¤нську њжу.

Ђќтой шолом ≥ привернув увагу в≥йськових.

¬≥йськов≥ в'њхали у спалене село вантажною машиною: двоЇ в каб≥н≥, двоЇ у кузов≥, й одразу ж побачили √анну, ¤ка сид≥ла застигло над вогнищем. ¬≥йськов≥ були з фронтовоњ газети, ≥ один ≥з них, наймолодший, аж шию вит¤гнув, бо вглед≥в, у чому варить √анна картоплю. ¬≥н одразу ж подумав, що неодм≥нно напише про цю ж≥нку ≥ шолом, в≥н складав уже подумки фрази, красив≥ й гучн≥: про в≥йну, про звит¤гу наших солдат≥в, про безсмерт¤ народу.

ј √анна н≥ про що те не думала: √анна просто варила картоплюї.

” цьому Ђпросто варила картоплюї ≥ Ї весь ƒ≥маров, ¤к мислитель ≥ ¤к художник.

“аким в≥н постаЇ ≥ в с≥льських, м≥стечкових та м≥ських Ђ≥стор≥¤хї, к≥льк≥сть ¤ких зростаЇ, а зм≥ст соц≥ально ширшаЇ й поглиблюЇтьс¤. «апочаткован≥ вони були зб≥ркою Ђ«≥нське щен¤ї (1969), що народжувалась у полтавському хутор≥ ћалий “≥кач, мешканц≥ ¤кого, ¤к це й трапл¤Їтьс¤ в ус≥х в≥дсто¤них с≥льських громадах, Ђпородичалис¤ї з б≥льш≥стю людських цнот ≥ вад, зогр≥ваючи й караючи ними не лише сус≥д≥в, а й самих себе.

” нього, в цей прал≥с, де побувала в≥йна, похаз¤йнували повоЇнн≥ нестатки та нехлюйство, ≥ заводить читача с≥льськими своњми ≥стор≥¤ми ј. ƒ≥маров. –обл¤чи це не дл¤ пейзанських захоплень ≥ не дл¤ ≥люстрац≥њ сумнозв≥сноњ с≥льськоњ Ђдикост≥ї, а дл¤ того, щоб вникнути в тањну життЇст≥йкост≥ одних ≥ самознищенн¤ ≥нших.

÷≥ соц≥ально та психолог≥чно болюч≥ питанн¤ зринають ≥ п≥сл¤ знайомства з книжкою Ђѕостр≥ли ”л¤ни  ащукї (1978), Ч вона разом з попередньою ув≥йшла до п≥дсумкового виданн¤ ј. ƒ≥марова Ђ—≥льськ≥ ≥стор≥њї (1987). Ѕ≥льш≥сть њњ персонаж≥в Ч теж люди л≥тн≥, њм довелос¤ дивитись у в≥ч≥ найстрашн≥шому лихов≥ Ч насильницьк≥й смерт≥, ¤ка в роки в≥йни сл≥по й легко косила вс≥х п≥др¤д, а ось б≥л¤ них кружл¤ла довше, одержуючи, бува, облизн¤. ≤ часто через те, що бо¤лись вони передус≥м не њњ, а осуду власноњ сов≥ст≥.

ѕосутньо про таке, ¤к у в≥йн≥, але безкровне вже прор≥дженн¤ рел≥ктово Ђчистихї народних натур, њхнЇ поступове струхл¤в≥нн¤ чи то в болот≥ заст≥йного побуту, чи в духовно п≥сному грунт≥ сучасних мегапол≥с≥в розм≥рковуЇ ј. ƒ≥маров у книжках Ђћ≥стечков≥ ≥стор≥њї (1987) та ЂЅоги на продаж. ћ≥ськ≥ ≥стор≥њї (1988). ќбидв≥ вони густо населен≥ людьми, чињ здеб≥льшого скособочен≥ дол≥ св≥дчать про ¤вну кризу ц≥нностей, що њх держава мала, з одного боку, за моральний абсолют, а з ≥ншого Ч чи не щодень ≥гнорувала. Ќехтуючи при тому й характери, де т≥ ц≥нност≥ прижились, аби врешт≥-решт стати разом з њхн≥ми нос≥¤ми н≥кому не потр≥бними. ј бува, й оф≥ц≥йно пересл≥дуваними, ¤к це сталос¤ з молодим роб≥тником (Ђ“ерм≥нальна ≥стор≥¤ї): боротьбою з приписками в≥н т≥льки того й добивс¤, що судовоњ справи проти себе. “аку ж неможлив≥сть пробитис¤ бодай до здорового глузду, ¤кий подеколи п≥дм≥н¤в усунуту з оф≥ц≥йних установ сов≥сн≥сть, ≥люструють траг≥чн≥ ≥стор≥њ доведеноњ до самогубства школ¤рки (Ђƒ≥т¤м до ш≥стнадц¤тиї), котр≥й њњ ж учител≥ грубо ≥нкрим≥нували розпусту; або молодого з¤т¤, що прийшов у с≥м'ю нареченоњ з крилами, але п≥д тиском м≥щанського пресу мусив њх потайки пообтинати (Ђ рилаї).

«вична дл¤ д≥маровського стилю, де зболена, а де й навдивовижу терпл¤ча (од самоњ ж бо людини у ц≥м св≥т≥ залежить далеко не все), просв≥тлен≥сть ≥нтонац≥йноњ пал≥три письма у згаданих ≥ под≥бних до них творах (Ђƒо синаї, Ђ∆изнь Ї жизньї, Ђћедал≥ї, ЂЅ≥л≥ тро¤нди, червон≥ тро¤ндиї, Ђƒзвониї) з часом в≥дчутно загасаЇ, поступаючись м≥сцем дедал≥ важче стримуваному сарказму. ќсобливо у творах Ђѕоп≥л  лаасаї, Ђ¬ т≥н≥ —тал≥наї, де на авансцену виход¤ть ран≥ш недос¤жн≥ дл¤ художнього заглибленн¤ злов≥сн≥ т≥н≥ минулого. –обити з цього висновок щодо ¤кихось докор≥нних зм≥н манери письма, зв≥сно, не варто: вона коли й робить ¤к≥сь поступки, то лише матер≥алов≥ черговоњ опов≥д≥. ÷е засв≥дчуЇ й коротка пов≥сть Ђ—амосудї (1990), в основу ¤коњ л≥г випадок, в≥домий авторов≥ ще з час≥в в≥йни, коли ж≥ноцтво накинулось на арештованого н≥мц¤ми енкаведиста, що морив њхн≥й район голодом, ≥ самочинно його покарало.

—л≥д гадати, що схож≥ з ц≥Їю пов≥стю твори, ¤к≥ або вийшли вже друком (скаж≥мо, Ђѕритча про хл≥бї Ч вилучен≥ колись ≥з роману Ђ≤ будуть людиї глави про 33-й р≥к), або т≥льки автором замислюютьс¤, ставл¤ть метою доповнити картину всенародного житт¤ од революц≥њ до наших дн≥в. ѓхню варт≥сть дл¤ майбутнього важко переоц≥нити, йдетьс¤ ж бо про високохудожн≥й доробок, в ¤кому розлите не т≥льки сп≥вчутт¤ до народу, а й горд≥сть за нього. Ќегучна ≥ без оскомних ≥дейних узагальнень. Ќа ц≥м у јнатол≥¤ ƒ≥марова грунтуЇтьс¤ все Ч од наскр≥зного пафосу малих ≥ великих еп≥чних полотен до найдр≥бн≥ших елемент≥в зм≥сту й стилю, що в Їдност≥ своњй твор¤ть художн≥й св≥т, куди олж≥ шл¤х був заказаний. як оф≥ц≥йн≥й, так ≥ л≥тературн≥й.

 

√. Ўтонь

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.