јндр≥й „айковський

(1857 Ч 1935)

јндр≥й якович „айковський народивс¤ 15 травн¤ 1857р. в м. —амбор≥ на Ћьв≥вщин≥ в родин≥ др≥бного ур¤довц¤. –ано осирот≥в ≥ виховувавс¤ в своњх родич≥в. ѕочаткову осв≥ту одержав у д¤ка с. √ордин≥, зак≥нчив у 1877р. —амб≥рську г≥мназ≥ю ≥, в≥дбувши р≥чну в≥йськову службу, поступив на ф≥лософський факультет, а через р≥к перейшов на правничий в≥дд≥л Ћьв≥вського ун≥верситету. ѕрацював адвокатом у Ћьвов≥, пот≥м у Ѕережанах в≥дкрив адвокатську канцел¤р≥ю, перед першою св≥товою в≥йною перењхав до —амбора, а п≥сл¤ в≥йни поселивс¤ в  оломињ, де й жив до дн¤ смерт≥ 2 червн¤ 1935р.

ўе в г≥мназ≥йн≥ роки „айковський захопивс¤ громадською роботою, був активним членом ≥ нав≥ть головою студентського товариства Уƒружн≥й ЋихварФ, одним ≥з кер≥вник≥в льв≥вськоњ Уѕросв≥тиФ, займавс¤ орган≥зац≥Їю читалень, р≥зних товариств, ¤кими р¤сн≥ла з к≥нц¤ XIX ст. √аличина (УЅо¤нФ, УЌад≥¤Ф тощо).

Ћ≥тературна д≥¤льн≥сть письменника розпочалас¤ у 1888р., коли в народовськ≥й газет≥ Уƒ≥лоФ з'¤вилис¤ його статт≥ про Упричини зубож≥лост≥ наших сел¤н в суд≥вництв≥Ф та про б≥бл≥йн≥ й старогрецьк≥ судов≥ процеси. —орокар≥чний юв≥лей л≥тературноњ прац≥ ј. „айковського √аличина в≥дзначала у 1928р.

јле ј. „айковський почав писати ще в г≥мназ≥њ п≥д впливом прочитаних книжок, писав драми й опов≥данн¤, та, ¤к св≥дчить ќ. ћаковей, через ¤кийсь час ≥з них Усм≥¤вс¤Ф, а дал≥ й зовс≥м покинув л≥тературне писанн¤ Узадл¤ недов≥р'¤ в себе ≥ невзгодин житт¤Ф. ћожемо твердити, що особливост≥ таланту ј. „айковського вимагали життЇвого досв≥ду, живих факт≥в д≥йсност≥, а дл¤ ≥сторичних пов≥стей Ч серйозноњ ≥сторичноњ лектури, систематичних ≥сторичних знань. ≤ в≥н надовго замовк. ¬ажк≥ обставини особистого сир≥тського житт¤, враженн¤ в≥д в≥йськовоњ служби ≥ походу 1882р. на придушенн¤ повстанн¤ в Ѕосн≥њ, а дал≥ адвокатська практика, що ввела його в глибини соц≥ального бутт¤ народу ≥ тайники його психолог≥њ, фундаментальне вивченн¤ нац≥ональноњ ≥стор≥њ, в контекст≥ ¤коњ виразн≥ше розкривалос¤ сучасне ≥ майбутнЇ народу, спонукали серйозно вз¤тис¤ за перо. ј. „айковському було вже п≥д сорок.

јндр≥й „айковський швидко здобув славу всеукрањнського письменника. ≤нтел≥генц≥њ —х≥дноњ ”крањни в≥н був в≥домий уже в середин≥ 90-х рок≥в XIX ст. з галицьких пер≥одичних видань, що все-таки доходили до  иЇва, „ерн≥гова, ќдеси, продираючись кр≥зь рогатки царськоњ цензури. ” березнев≥й книз≥ журналу УЋ≥тературно-науковий в≥сникФ, що постав зам≥сть народовськоњ У«ор≥Ф та ‘ранкового журналу У∆итЇ ≥ словоФ ≥ почав у 1898р. виходити ¤к загальноукрањнський л≥тературно-художн≥й ≥ громадсько-пол≥тичний журнал, було надруковано розлогу Ул≥тературно-критичну студ≥юФ ќсипа ћакове¤ Ујндр≥й „айковськийФ. “ритомна антолог≥¤ У¬≥кФ (1902) представила украњнським читачам Ќаддн≥пр¤нщини јндр≥¤ „айковського б≥о-б≥бл≥ограф≥чними в≥домост¤ми про нього ≥ уривком ≥з пов≥ст≥ УќлюнькаФ. ¬≥дтод≥ в≥н стаЇ справд≥ всеукрањнським письменником, знаним в јвстро-”горщин≥ й –ос≥њ.

ѕисьменник глибоко знав сучасне йому сел¤нське житт¤, на цю тему написав низку твор≥в, що з'¤вл¤лис¤ окремими виданн¤ми Ч Уќбраз гоноруФ (1895), УЅраз≥л≥йський гараздФ (1896), УЌе п≥ддайс¤ б≥д≥Ф (1908), УЌе було виходуФ (1927).

∆итт¤ галицькоњ ≥нтел≥генц≥њ постаЇ з багато в чому автоб≥ограф≥чноњ пов≥ст≥ У—воњми силамиФ (1902). ÷е тв≥р про Ушестидес¤тник≥вФ ≥ Усемидес¤тник≥вФ минулого стол≥тт¤ на √аличин≥. ѕро ≥нтел≥генц≥ю йдетьс¤ ≥ в тритомн≥й пов≥ст≥ У« ласки родиниФ (1910) та в пов≥ст≥ УѕаничФ (1926).

¬елику попул¤рн≥сть принесли письменников≥ твори з житт¤ так званоњ УходачковоњФ шл¤хти. ”же перш≥ твори цього тематичного циклу УќлюнькаФ (1895) та У¬ чуж≥м гн≥зд≥Ф (1896) викликали ¤к схвальн≥ в≥дгуки ‘ранка, ћакове¤, так ≥ серйозну розмову про шл¤хи розвитку письменницького таланту ј. „айковського.

«аохочений до прац≥ увагою ‘ранка ≥ ћакове¤, п≥дбадьорюючими похвалами й порадами, ј. „айковський ви¤вл¤Ї дивовижну творчу активн≥сть. “≥льки з житт¤ Уходачковоњ шл¤хтиФ в≥н створив дв≥ велик≥ трилог≥њ (УќлюнькаФ Ч 1895, У¬ чуж≥м гн≥зд≥Ф Ч 1896, Ућалол≥тн≥йФ Ч 1919, У—воњми силамиФ Ч 1902, У« ласки родиниФ Ч 1910, УѕаничФ Ч 1921).

ќдин за одним з'¤вл¤лис¤ в св≥т твори, написан≥ на матер≥ал≥ ≥стор≥њ козаччини: У озацька помстаФ (1910), У¬≥дд¤чивс¤Ф (1913), У«а сестроюФ (1914), УЌа уходахФ (1921), У« татарськоњ невол≥Ф (1921), Уќлекс≥й  орн≥ЇнкоФ, ч. ≤Ч≤≤≤ (1926 Ч 1929), У”крадений синФ (1930), У—онце заходитьФ (1930), УЅогданкоФ (1934), Уѕолковник ћихайло  ричевськийФ (1935) та багато ≥нших.

Ќе т≥льки твори сел¤нськоњ тематики, пов≥ст≥ про ≥нтел≥генц≥ю ≥ з житт¤ Уходачковоњ шл¤хтиФ, а й численн≥ твори на ≥сторичну тематику були п≥дготовчою роботою до написанн¤ ≥сторичного роману У—агайдачнийФ. Ѕуло написано ще к≥лька твор≥в ≥ п≥сл¤ У—агайдачногоФ, але вони вже значно поступаютьс¤ ≥ за художн≥стю, ≥ за осв≥тньо-громадською значим≥стю, х≥ба що додають в≥домостей про джерела ≥сторичноњ прози письменника.

“рапилос¤ так, що п≥сл¤ об'Їднанн¤ зах≥дноукрањнських земель ≥з –ад¤нською ”крањною один ≥з найпопул¤рн≥ших письменник≥в, ≥сторичними творами ¤кого зачитувалась ус¤ украњнська громадськ≥сть, був надовго забутий. “≥льки в 1958р. п≥сл¤ тривалоњ перерви льв≥вське видавництво У амен¤рФ видало зб≥рку твор≥в ј. „айковського У«а сестроюФ з п≥сл¤мовою ё. ћельничука, ¤кий багато зробив не т≥льки дл¤ поверненн¤ письменника в читацький об≥г, а й дл¤ поверненн¤ до нормального житт¤ його родини, викинутоњ безправн≥стю за межу ™вропи ≥ јз≥њ. ” 1966р. У амен¤рФ зд≥йснив ще одне виданн¤ твор≥в п≥д назвою УќлюнькаФ. ≤ лише через 23 роки в≥дбулас¤ нова зустр≥ч украњнського читача з письменником Ч ≥з його У—агайдачнимФ.