Ѕогдан ≤гор јнтонич

(5 жовтн¤ 1909 Ч 6 липн¤ 1937)

 

Ѕогдан ≤гор јнтонич народивс¤ в Ќовиц≥ √орлицького пов≥ту, в родин≥ св¤щеника. —правжнЇ пр≥звище батька було ¬асиль  ≥т; родина зм≥нила пр≥звище перед народженн¤м ≤гор¤. ѕочаткову осв≥ту здобував јнтонич дома, п≥д нагл¤дом приватноњ вчительки, а г≥мназ≥ю зак≥нчив у —¤ноц≥.

јнтонич почав писати в≥рш≥ ще дитиною. ¬≥н продовжував писати њх в середн≥й школ≥, але тому, що школа була польська ≥ що в≥н перебував тод≥ майже виключно в польському оточенн≥, його юнацьк≥ твори були написан≥ по-польськи.

¬осени 1928 року јнтонич перењхав до Ћьвова ≥ вступив до Ћьв≥вського ун≥верситету. ÷ей етап його житт¤ мав вир≥шальне значенн¤ дл¤ розвитку його творчоњ особистости. Ѕо хоч ун≥верситет був польський, велика частина його студент≥в складалас¤ з украњнських ≥нтел≥гент≥в. ¬они заохочували молодого поета писати по-украњнському ≥ помагали вивчити украњнську л≥тературну мову. ѕерш≥ своњ украњнськ≥ в≥рш≥ в≥н читав у кол≥ студент≥в-украњнц≥в.

јнтонич пристрасно включивс¤ в л≥тературне та громадське житт¤ столиц≥ «ах≥дноњ ”крањни ≥ наполегливо почав вивчати нюанси украњнськоњ мови, вчитуючись не т≥льки в словники та граматично-л≥нгв≥стичн≥ п≥дручники, але також у твори поет≥в –ад¤нськоњ ”крањни.

ѕерший св≥й в≥рш поет опубл≥кував 1931 року у пластовому журнал≥ Ђ¬огн≥ї. ѕот≥м в≥н м≥стив поез≥њ в багатьох пер≥одичних виданн¤х.

Ќезважаючи на велику поетичну творч≥сть ≥ трудний процес засвоЇнн¤ л≥тературноњ мови, поет все-таки знаходив час на працю в ≥нших жанрах та на публ≥цистику. ¬≥н виступав з допов≥д¤ми про украњнську та чужу л≥тератури; робив переклади; писав етап≥ та реценз≥њ; на стор≥нках преси, п≥д псевдон≥мом «оњл, сперечавс¤ про пол≥тичн≥ та громадськ≥ справи; публ≥кував сатиричн≥ фейлетони та парод≥њ, що в них ви¤вив гостру дотепн≥сть; у Ђƒажбоз≥ї в≥в л≥тературну хрон≥ку.  р≥м того, в≥н пробував своњх сил у проз≥ та драматург≥њ. «алишилас¤ незак≥нчена новел¤ Ђ“ри мандол≥ниї та великий фрагмент пов≥сти, що мала називатис¤ ЂЌа другому берез≥ї. ¬≥н склав л≥бретто до опери Ђƒовбушї, що њњ мав написати јнт≥н –удницький. “реба згадати ≥ редакторську д≥¤льн≥сть јнтонича: в≥н де¤кий час редагував журнал Ђƒажбогї ≥ також, з ¬олодимиром √аврилюком, журнал Ђ арбиї.

јнтонич також малював, грав на скрипц≥ ≥ компонував музику, нав≥ть мр≥¤в бути композитором. ÷≥ галуз≥ мистецтва, особливо мал¤рство, дуже сильно вплинули на його л≥рику.

ѕомер јнтонич на двадц¤ть восьмому роц≥ житт¤. «апаленн¤ сл≥поњ кишки привело до дуже т¤жкого запаленн¤ олегочноњ, що його все-таки л≥кар¤м вдалос¤ перебороти. јле ¤к поет уже видужував, перевтомлене довгою ≥ високою гар¤чкою серце не витримало.

* * *

јнтонич-поет народжувавс¤ трудно. јле знайшовши св≥й справжн≥й творчий шл¤х, п≥шов ним семимильними кроками. ¬ його перших в≥ршах надто ще елементарна, ≥ тому художньо ц≥лком нец≥кава, боротьба з мовою, а також боротьба з силабо-тон≥чною метричною системою. ѕом≥тна формальна невик≥нчен≥сть та тематична невишукан≥сть. “акож видно непл≥дний вплив старших зах≥дньоукрањнських поет≥в, особливо Ѕогдана Ћепкого. јле час в≥д часу зустр≥чаЇмо в них раптово блискучий образ, що силою та незвичайн≥стю нагадуЇ Ђп≥зн≥шогої јнтонича. Ѕачимо, що јнтонич ¤к поет починав з н≥чого Ч ≥ тому його п≥зн≥ший метеоричний зл≥т у найвищ≥ сфери поетичного мистецтва був справд≥ г≥дний подиву. ƒобрий л≥тературний смак ≥ висока поетична культура молодого автора не дозволили йому друкувати ранн≥х твор≥в: б≥льш≥сть ≥з них залишилис¤ в рукописах.

ѕоез≥њ, що вв≥йшли у зб≥рку Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї, далеко ц≥кав≥ш≥. Ѕезумовно, це найслабша поетова зб≥рка. јле в н≥й чимало художньо майстерного ≥ неспод≥ваного.

¬ перш≥й зб≥рц≥ молодий поет намагаЇтьс¤ внести багато поверхового, нового в формальний арсенал поез≥њ. ¬иникаЇ часом враженн¤, що його найголовн≥ша художн¤ ц≥ль Ч гасло к≥нц¤ минулого стор≥чч¤: Ђмейк ≥т нью!ї ÷е особливо пом≥тне в трактуванн≥ ал≥терац≥йних засоб≥в. јл≥терац≥¤ в зб≥рц≥ Ђзовн≥шн¤ї: не виникаЇ з потреб орган≥чноњ системи озвучуванн¤ даного р¤дка чи строфи, а накинена зверху, немов с≥тка. “ака ал≥терац≥¤ давно в≥дома ≥ ц≥лком законна. јнтонич позичив њњ або з зах≥дньоевропейських зразк≥в (у модерних поет≥в, ¤к≥ основували ал≥терац≥йн≥ методи на досв≥д≥ марин≥зму та гонгоризму), або ж у слов'¤нського Ђмодернуї. …детьс¤ тут перш за все про рос≥йську групу кубофутурист≥в та декого з польських поет≥в групи Ђ—камандерї, ¤к≥ в≥дкрито позичали кубофутуристичн≥ формальн≥ засоби. Ѕезперечно, польськ≥ поети були ближч≥ до јнтонича, ≥ тому експерименти кубофутуризма в≥н, мабуть, успадкував посередньо в≥д них.

јнтонич≥в ранн≥й формал≥зм про¤вл¤Їтьс¤ також у строф≥чних експериментах його першоњ зб≥рки: вони пом≥тн≥ особливо в сонетах. ѕоет Ђставить сонет на головуї, чергуЇ катрени з секстетами або ≥ з окремими терцинами ≥ т. д. “ак≥ барокков≥ гри з формою сонета не дають н≥¤ких справд≥ художн≥х ефект≥в. Ќавпаки, найц≥кав≥ш≥ сонети в перш≥й зб≥рц≥ јнтонича Ч т≥, що написан≥ ц≥лком Ђканон≥чноюї сонетною формою.

Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї Ч Їдина зб≥рка, де јнтонич звертаЇ головну увагу на Ђслуховуї експериментац≥ю. ¬же в друг≥й зб≥рц≥ в≥н сам зрозум≥в, що в≥н передус≥м Ђобразотворчийї, а не Ђп≥снетворчийї поет, ≥ до систематичного озвучуванн¤ поез≥њ б≥льше не повертаЇтьс¤, вол≥ючи зосереджуватис¤ на будуванн≥ образ≥в. јле нав≥ть у перш≥й зб≥рц≥ зустр≥чаЇмо дуже вибаглив≥ поетичн≥ образи. ѓх можна умовно под≥лити на дв≥ категор≥њ: перша, ≥ менш ц≥кава, нагадуЇ ≥нтернац≥ональний арсенал образ≥в зах≥дньоевропейськоњ поез≥њ, не без дом≥шку обережного ≥ пом'¤кшеного сюрреал≥зму. —ам≥ в соб≥ образи Ч часом блискуч≥, але вони в'¤нуть у пор≥вн¤нн≥ з Ђп≥зн≥шимї јнтоничем. ƒруга, ≥ далеко ц≥кав≥ша, категор≥¤ Ч це ц≥лком уже антоничевськ≥ образи, ¤к ось Ђп'¤ний д≥твак ≥з сонцем у кишен≥ї. Ќе випадково за мотто дл¤ другоњ своЇњ зб≥рки јнтонич вз¤в саме цей образ.

Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї Ч дуже нер≥вна зб≥рка. ѕом≥тн≥ в н≥й впливи романтизму (особливо морського, позиченого з англ≥йськоњ романтичноњ поез≥њ та њњ еп≥гона ƒжона ћейсф≥лда); Ї впливи польських поет≥в  аз≥межа ¬ежинського (цикл про спорт) та, мабуть, ще сильн≥ш≥ Ч ёл≥¤на “ув≥ма; Ї барокков≥ образи-кончетт≥ (сонет Ђѕ≥дсв≥дом≥стьї), Ї бароккова гра з сонетною формою; Ї спроби модиф≥кованого верл≥бру; Ї в≥дгомони французьких символ≥ст≥в, особливо ¬ерлена; Ї сл≥ди сюрреал≥ст≥в; Ї впливи “ичини (наприклад, у в≥рш≥ Ђ«биранн¤ картопельї, ¤к це слушно в≥дзначив проф. Ќеврл≥); ≥ разом ≥з тим ус≥м Ї в≥рш≥, що аж бентежать своЇю традиц≥йн≥стю. ¬ зб≥рц≥ ще не ц≥лком освоЇна силабо-тон≥чна система Ч час в≥д часу р≥жуть вухо не св≥дом≥, бо н≥чим не зумовлен≥, спондењчн≥ стопи ≥ стопи п≥рих≥¤, а одночасно зустр≥чаЇмо дуже механ≥чну, Ђвичисленуї силабо-тон≥ку, не пристосовану до звуковоњ пружности ≥ гнучкости украњнськоњ мови.

ѕеред нами зб≥рка талановитого молодого поета, ¤кий одчайдушно себе шукаЇ, блукаючи в чар≥вному ≥ приманливому л≥с≥ св≥товоњ поез≥њ. “ут був його цех, його грунтовне ознайомленн¤ з ус≥ма фазами поетичного матер≥алу, що його поет уже в наступн≥й зб≥рц≥ так майстерно, а щонайголовн≥ше Ч так по-своЇму опанував. ” цих своњх часом нав≥ть дещо ≥стеричних шуканн¤х в≥н, зрештою, натрапив на родовище, ¤ке стало його основним джерелом. “в≥р Ђ«елена елег≥¤ї Ч Їдиний у ц≥л≥й зб≥рц≥ суц≥льно Ђантонич≥вськийї тв≥р, ≥ його треба вважати за м≥цний м≥сток до наступноњ зб≥рки ≥ всього зр≥лого доробку.

” друг≥й зб≥рц≥ Ђ“ри перстен≥ї јнтонич стаЇ вже завершеним поетом-майстром. Ќе так продовжуЇ, ¤к ц≥лком м≥н¤Ї св≥й шл¤х, насправд≥ розвиваючи техн≥ку ≥ кольорит Їдиного твору Ч Ђ«еленоњ елег≥њї. јнтонич вир≥шуЇ, що цей новий напр¤м буде його справжн≥м шл¤хом.

Ќайголовн≥шу прикмету його мистецько-ф≥лософського св≥тогл¤ду становить дуже своЇр≥дне (хоч в основному романтично-≥деал≥стичне) трактуванн¤ природи. ” Ђ“рьох перстен¤хї природа наче Ђф≥ксованаї спогадами лемк≥вських краЇвид≥в з дитинства ≥ юности поета. ѕобут, обр¤ди та звичањ лемк≥вського села, ¤к його бачить поет через часов≥ ф≥льтри дит¤чого св≥тосприйманн¤, Ч Ђоказковуютьї природу, ≥ краЇвиди стають н≥би чар≥вними картинами з дит¤чоњ книжки.

¬ ц≥й зб≥рц≥ дом≥нуЇ ще один Ђл¤йтмотивї творчости јнтонича: поетичне мистецтво та його таЇмниц≥. ” Ђ“рьох перстен¤хї поет заворожений своЇю музою, своњм даром. ћистецтво поез≥њ тут Ђоказкованеї ≥ часто утотожнюЇтьс¤ з таЇмничими процесами природи. ¬ цьому в≥дчутна ≥деал≥стично-романтична н≥мецько-англ≥йська традиц≥¤: поетичне мистецтво Ч це найвищий ви¤в Ђнадприродноњї сили природи. јле в трактуванн≥ мистецтва бачимо ще одну романтичну традиц≥ю; њњ можна назвати Ђбайрон≥вськоюї: поетичне мистецтво Ч це прокл¤тт¤, ¤ке в≥др≥зуЇ молодого, здорового юнака (Ђблагородного дикунаї або й зв≥ра) в≥д корен≥в дитинства та орган≥чних сок≥в природи. ѕоез≥¤ разом з людським умом Ђпсуютьї людину ¤к орган≥чну частину природи ≥ робл¤ть њњ нещасною.

∆анрово в ц≥й зб≥рц≥ бачимо дв≥, на перший погл¤д протилежн≥, тенденц≥њ: Ђл≥ричнуї та Ђеп≥чнуї. ƒовш≥ поеми, що њх јнтонич називаЇ Ђелег≥¤миї, це н≥би своЇр≥дн≥ розпов≥д≥. ј все ж њхн≥й тон не Ђрозпов≥днийї чи Ђеп≥чнийї: вони вибухають гейзерами раптового надхненн¤ ≥ рвутьс¤ задихано вперед, наче сам≥ вони Ч стих≥йн≥ ¤вища природи. –азом з ними зустр≥чаЇмо в зб≥рц≥ коротк≥ л≥ричн≥ м≥н≥¤тюри: Ђмоментально нав≥киї в≥дкриваЇтьс¤ нам ¤кийсь ц≥лком ун≥кальний образ або ж маленький космосик образ≥в. ÷≥ дв≥ тенденц≥њ продовжуютьс¤ в≥д зб≥рки в зб≥рку, хоч у п≥зн≥ших зб≥рках Ђеп≥чнаї тенденц≥¤ зазнаЇ важливих видозм≥н. « нестримно-юних елег≥й виростають важк≥, широкор¤дков≥, задумлив≥ бал¤ди ≥ довш≥ поез≥њ. ≤ думка, ≥ образи њхн≥ стають щораз складн≥шими, глибшими, важчими. ¬они втрачають свою безпосередн≥сть, ¤ру силу ≥ примушують нас зупин¤тис¤ та задумуватис¤. ћ≥н≥¤тюри натом≥сть не проход¤ть таких пом≥тних метаморфоз; вони до к≥нц¤ грунтуютьс¤ на безпосередньост≥ образного сприйманн¤, хоч згодом стають значенево глибшими та чуттЇво траг≥чн≥шими. ¬ Ђ низ≥ Ћеваї јнтонич орган≥зував ц≥ своњ жанров≥ тенденц≥њ групами в≥рш≥в: групи довших, еп≥чних твор≥в в≥н назвав Ђглавамиї, а групи л≥ричних м≥н≥атюр Ч Ђл≥ричними ≥нтермеццої.

 оли Ђ“ри перстен¤ї можна назвати Ђоказковуванн¤мї реальности, тод≥ Ђ нигу леваї треба назвати њњ Ђом≥тизовуванн¤мї. Ќат¤ки на м≥тичну (тут Ч Ђм≥ф≥чнуї Ч прим. ред.) основу зб≥рки бачимо вже в назв≥. Ћев Ч п'¤тий знак зод≥¤ка, що символ≥зуЇ силу сонц¤, волю ≥ Ђпрозорийї вогонь. ¬ альхем≥њ лев Ч знак Ђф≥лософського вогнюї, а також золота. ¬ геральдиц≥ в≥н Ч знак в≥дваги, мужност≥, корол≥вськоњ маЇстатичност≥, земноњ сили (на противагу до орла), а також ранку. Ђ нига леваї Ч це Ївангел≥¤ в≥д св. ћарка. ¬ психолог≥њ  арла √устава ёнга лев символ≥зуЇ небезпеку, що св≥дом≥сть може бути щохвилинно переможена стих≥йною п≥дсв≥дом≥стю. ¬ к≥нц≥ можна додати, що лев Ч знак м≥ста Ћьвова, хоч це, мабуть, тут не маЇ значенн¤.

ўо јнтонич був ц≥лком св≥домий м≥тичних ≥мпл≥кац≥й назви своЇњ книжки (кр≥м, може, юнг≥вських, хоч вони тут тим не менш реальн≥), бачимо хоч би у перших двох творах зб≥рки, де активними символами виступають сонце, вогонь, в≥двага, золото, ранок. „ерез ц≥лу зб≥рку леви набувають р≥зних значень дл¤ јнтонича: загроза дл¤ ƒанињла, в≥двага воњн≥в у поез≥¤х про звит¤жн≥сть, при к≥нц≥ зб≥рки ≥ т. д. јле, здаЇтьс¤, найголовн≥ший символ лева Ч сама поез≥¤, бо вона дл¤ јнтонича поЇднуЇ вс≥ в≥дпов≥дники дл¤ символа лева.

ћ≥тичну основу зб≥рки бачимо також у ≥нших символах, включно з частим повторюванн¤м маг≥чних чисел (три, с≥м, дванадц¤ть). „асто-густо символи в ц≥й зб≥рц≥. стають на м≥сце метафор.

” Ђ низ≥ леваї л¤йтмотив природи значно поглиблюЇтьс¤. “ут уже не зустр≥чаЇмо природи в њњ феноменальному вигл¤д≥. ¬она п≥двищуЇтьс¤ до духовних висот ≥ з'ЇднуЇтьс¤ з людською п≥дсв≥дом≥стю. ѕоет сакраментал≥зуЇ њњ, од¤гаЇ њњ у виразн≥ символи рел≥г≥йних обр¤д≥в: вона стаЇ не так струнким готичним храмом, ¤к в≥дображенн¤м ≥ррац≥ональноњ сили, хаотичноњ стих≥йности поганськоњ чи старозав≥тноњ в≥р.

“ут також виступаЇ мотив, що його критики б≥льш або менш слушно назвали јнтоничевим Ђпантењзмомї. ѕоет щораз част≥ше ототожнюЇ ≥снуванн¤ свого л≥ричного геро¤ з ≥снуванн¤м природи, особливо рослинноњ. ¬ де¤ких творах ≥снуванн¤ людини ¤к орган≥зму так зливаЇтьс¤ з природою, що л≥ричний герой не т≥льки втрачаЇ власну ≥ндив≥дуальн≥сть, але нав≥ть ф≥зично перестаЇ бути людиною ≥ перетворюЇтьс¤ на ¤кесь ¤вище позалюдськоњ природи.

¬ цикл≥чност≥ природи, в њњ Ђмарнотратност≥ї поет знаходить в≥дпов≥дь на смерть. Ћюдина включена в т¤гл≥сть природи. ќм≥тизувавши цю т¤гл≥сть природи способом п≥двищенн¤ њњ до м≥стичних сфер, јнтонич зробив з нењ метаф≥зичну в≥чн≥сть. ÷икл≥чн≥сть народженн¤, житт¤ ≥ смерти, а щонайголовн≥ше Ч переображенн¤ матер≥њ, запевн¤Ї людину, що хоч њњ Ђ¤ї, њњ св≥дом≥сть помре Ч њњ надособове бутт¤ буде в≥чним.

÷икл≥чн≥сть природи приводить поета до шуканн¤ цикл≥чности в людськ≥й ≥стор≥њ. ¬≥н намагаЇтьс¤ в≥дкопати корен≥ людини в стародавн≥х цив≥л≥зац≥¤х, найб≥льше зближених до природи. ÷≥ Ђатав≥стичн≥ї мотиви з одного боку посилюють м≥тичну атмосферу зб≥рки, а з другого Ч протиставл¤ютьс¤ сучасн≥й цив≥л≥зац≥њ, так жорстоко ≥ ефектно критикован≥й в останн≥й зб≥рц≥ Ђ–отац≥њї.

” Ђ низ≥ леваї л¤йтмотив поетичного мистецтва переходить майже ц≥лком на Ђвордсворт≥вськуї сторону, ≥нод≥ зближаЇтьс¤ з теор≥¤ми н≥мецького ф≥лософа-≥деал≥ста Ўелл≥нга та англ≥йського поета ≥ критика  олр≥джа. ƒуша мистецтва тут уже Ч виразний в≥дсв≥т ѕрироди та њњ найц≥нн≥ший дар. як дл¤ багатьох поет≥в-романтик≥в та њхн≥х насл≥дник≥в Ч символ≥ст≥в Ч дл¤ јнтонича поетичне слово маЇ дивн≥, чар≥вн≥ властивост≥ ≥ таЇмничу, ≥ррац≥ональну силу, що закор≥нена в природ≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д символ≥ст≥в ≥ в чисто романтичн≥й традиц≥њ, поет говорить про слово ¤к маг≥ю, але не намагаЇтьс¤ вживати слово ¤к маг≥ю.

Ђ«елена Ївангел≥¤ї не приносить нам нових тематичних мотив≥в чи формальних нововведень. Ќавпаки, тут бачимо зведенн¤ тем, в≥дн≥манн¤ мотив≥в, виструнчуванн¤ основи поетичного св≥тогл¤ду, згущуванн¤ найосновн≥шого. ѕоет не продовжуЇ тем волюнтаризму, в≥дваги, боротьби, що були в попередн≥х зб≥рках. Ќе продовжуЇ в≥н також теми ортодоксальноњ рел≥г≥њ. Ќатом≥сть в≥н посилюЇ основн≥ теми своЇњ творчости ≥ своЇр≥дно п≥дносить њх до ц≥лком уже м≥стичних сфер.  оли в перш≥й зб≥рц≥ ми бачили атмосферу казки, а в друг≥й м≥ту, то тут зустр≥чаЇмо витончену та художньо перевт≥лену м≥стику.

÷икл≥чн≥сть природи, њњ г≥н до запл≥дненн¤, њњ ≥ррац≥ональн≥сть стають тут дл¤ јнтонича ц≥лком рел≥г≥йними процесами. ѕоет в≥дчуваЇ, що, хоч його кор≥нн¤ втоплене в низинних хащах природи, природа допомагаЇ йому п≥дн¤ти чоло до з≥р. ѕогл¤ди його на в≥чн≥сть у такому, наприклад, прекрасному твор≥, ¤к Ђƒ≥м за зореюї, можна пор≥вн¤ти до ≥нтерпретац≥њ в≥чности буддист≥в: п≥сл¤ ш≥стьох ре≥нкарнац≥й в рослинн≥ ≥ тваринн≥ форми людська душа стаЇ зорею в ¤комусь Ђзанебесномуї суз≥рТњ. ѕритримуючис¤ одн≥Їњ л≥н≥њ розвитку, Ѕогдан ≤гор јнтонич з чар≥вного ≥ талановитого поета лемк≥вських краЇвид≥в став ген≥¤льним поетом-мислителем, поетом-м≥стиком.

ƒуже ц≥кавий ≥ важливий етап у розвитку поета јнтонича становить посмертна зб≥рка Ђ–отац≥њї. ” багатьох формальних ≥ поетичних аспектах вона в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д головного русла його таланту. ”рбан≥стичн≥ теми були в нього й ран≥ше, але тут м≥сто стаЇ вже своЇр≥дним символом Ђантиприродиї, в противагу до Ђоприродненогої села Ђ“рьох перстен≥вї. Ћюдським ≥нтелектом створене страховидд¤ Ч воно сковуЇ природн≥ зростанн¤ та бу¤нн¤, а з ними ≥ людське щаст¤. ” ц≥й зб≥рц≥ вже нечасто зустр≥чаЇмо урочист≥ г≥мни св¤ткуванн¤ житт¤. ” високомайстерних, часом гротескових, саркастичних чи моторошних образах зустр≥чаЇмо своЇр≥дн≥ апокал≥птичн≥ в≥з≥њ м≥ста-марева, м≥ста-пекла.

ћожливо, що, коронно завершивши св≥й головний творчий струм≥нь у Ђ«елен≥й Ївангел≥њї, јнтонич св≥домо вир≥шив п≥ти новими дорогами: в≥д стверджуванн¤ ≥ св¤ткуванн¤ до запереченн¤ ≥ картанн¤, в≥д неоромантизму до похмурого експрес≥он≥зму. ј можливо, це була т≥льки тимчасова криза св≥тогл¤ду або психолог≥чна криза особистости. як би воно не було, маленька зб≥рка Ђ–отац≥њї показуЇ нове ≥ дуже ц≥каве обличч¤ таланту Ѕогдана ≤гор¤ јнтонича. «в≥льнена метрика, ≥ строф≥ка, см≥лив≥ мазки темних кольор≥в, Ђчорний дотепї, риторична дикц≥¤ Ч все це могло б стати в основу Ђновогої јнтонича, нав≥ть ц≥кав≥шого ≥ багатшого.

” складному поетичному св≥т≥ Ѕ. ≤. јнтонича, ¤кий вир≥с п≥сл¤ Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї, можна дошукуватис¤ р≥зних вплив≥в. јнтонич знав зах≥дньоевропейську та слов'¤нську модерну поез≥ю. јле герметично суц≥льна ун≥кальн≥сть його творчости не дуже заохочуЇ до таких шукань. ќдного ми певн≥ Ч виразн≥ та благод≥йн≥ сл≥ди залишила на јнтоничев≥й творчост≥ украњнська народна поез≥¤, що сам јнтонич к≥лькакратно п≥дкреслював у своњх статт¤х. Ќатом≥сть дехто з критик≥в пере¤скравлював впливи ≥мажин≥зму та сюрреал≥зму на його творч≥сть. Ўкола рос≥йського ≥мажин≥зму, що тривала коротко (1919Ч21) ≥ що Ђна швидку рукуї виросла п≥сл¤ того, ¤к по¤вивс¤ в –ос≥њ переклад ≥нтерв'ю з ≈зрою ѕавндом, Ч мала невелике значенн¤ в своњй крањн≥, не кажучи вже про ≥нш≥ л≥тератури. ј методи образотворенн¤ сюрреал≥ст≥в ≥ јнтонича д≥¤метрально протилежн≥, ≥ тут про под≥бност≥ н≥¤к не можна говорити. «гадаЇмо, що так≥ ≥мажин≥сти, ¤к ћар≥енгоф, ¤к Ўершнев≥ч ≥ (в ≥ншому пл¤н≥) сюрреал≥сти, були зац≥кавлен≥ в самобутност≥ образу (Ђќбраз проковтуЇ зм≥ст!ї Ч писав Ўершнев≥ч), коли јнтонич, з часу Ђ“рьох перстен≥вї, виступаЇ ¤к поет-мислитель. ¬же можна знайти трохи б≥льше под≥бностей м≥ж јнтоничем та —ерг≥Їм ™сен≥ним (що його приналежн≥сть до школи ≥мажин≥зму проблематична). ќбидва поети широко черпали з образности народноњ поез≥њ та побуту своњх народ≥в. ” своњй ранн≥й творчост≥ поети под≥бно в≥дчували краЇвиди (а не серце природи Ч тут-бо м≥ж ними основна р≥зниц¤!) ≥ под≥бно будували образи. якщо нав≥ть були ¤к≥сь невелик≥ впливи, то јнтонич так швидко перер≥с ™сен≥на ¤к поет, що в його доробку вони ц≥лком губл¤тьс¤.

Ѕагато ц≥кав≥ша, хоч ц≥лком випадкова ≥ з точки погл¤ду пор≥вн¤льноњ л≥тератури Ч неспод≥вана, под≥бн≥сть м≥ж Ѕогданом ≤горем јнтоничем ≥ значно молодшим вепським поетом ƒиланом “омасом. ѕод≥бн≥сть ц¤ ц≥лком очевидна ≥ в св≥тогл¤д≥ обох поет≥в, ≥ в њхньому образотворенн≥. ќбидва вони Ч чист≥ неоромантики. √либоко вкор≥нен≥ в под≥бну природу своњх вужчих батьк≥вщин, обидва стали сп≥вц¤ми Ђнадприроднихї сил природи. ¬они п≥дкреслювали ≥ррац≥ональн≥ цикл≥ зростанн¤ ≥ вмиранн¤ природи, вбачаючи в них справжню в≥чн≥сть. ќбох њх ц≥кавило в≥дношенн¤ т≥ла до духу, з одного боку, ≥ до зв≥риного та рослинного св≥т≥в Ч з другого. ¬ обох бачимо романтичну розсп≥ван≥сть та буйноту, сковану найсувор≥шими формами.

Ќав≥ть у формальних аспектах виринають дивог≥дн≥ под≥бност≥: замилуванн¤ сильною, Ђнапористоюї ал≥терац≥Їю; вживанн¤ р≥дк≥сних сл≥в та будуванн¤ неолог≥зм≥в; ц≥каве використанн¤ риторики, декл¤мац≥њ, а то й бомбастики; под≥л на Ђл≥ричнийї та Ђеп≥чнийї жанри; в Ђеп≥чн≥йї л≥риц≥ вживанн¤ довгого, багатого р¤дка, що в ньому думка напливаЇ, наче морський приб≥й.

–≥зниц≥ м≥ж поетами б≥льш≥, н≥ж под≥бност≥. јле все-таки ц≥ под≥бност≥ важлив≥ ≥ варт≥ серйозних досл≥д≥в.

ќстанн≥ми роками творч≥сть јнтонича здобуваЇ належну њй пошану всюди, де живуть украњнц≥. Ќарешт≥ стало ¤сно, що јнтонич Ч один ≥з к≥лькох найкращих украњнських поет≥в нашого стор≥чч¤.

 

Ѕогдан –”Ѕ„ј 

”крањнське слово. Ч “. 2. Ч  ., 1994.

 

 

 

 

 

 

 

Ѕќ√ƒјЌ-≤√ќ– јЌ“ќЌ»„

(1909 Ч 1937)

 

Ўостого липн¤ 1937 року Ѕогдана-≤гор¤ јнтонича не стало. ѕомер поет-ф≥лософ на 28 роц≥ житт¤ у льв≥вськ≥й л≥карн≥ в≥д запаленн¤ леген≥в. ћав на той час добру славу ≥ високий л≥тературний авторитет. Ѕув автором трьох поетичних книг Ч Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї (1931), Ђ“ри перстен≥ї (1934), Ђ нига Ћеваї (1936). ѕ≥дготовлен≥ до друку ще дв≥ зб≥рки Ђ«елена Ївангел≥¤ї ≥ Ђ–отац≥њї побачили св≥т посмертно, в 1938 роц≥. «а¤вив про себе ¤к поет ≥з ориг≥нальною системою образного мисленн¤, ¤ке запл≥днювалос¤ ≥ надзвичайно емоц≥йною вразлив≥стю на найтонший порух живоњ природи, ≥ глибокою мислительською працею осв≥ченого розуму над вибудовою ц≥л≥сноњ концепц≥њ людини та св≥ту, ≥ Ђоживленн¤мї у поетичн≥й у¤в≥ атав≥стичних, п≥дсв≥домих стих≥й людського бутт¤ ≥ м≥фолог≥чно-фольклорних Ђзнак≥вї повноти зв'¤зк≥в людини з природою.

я, сонцев≥ житт¤ продавши

«а сто черв≥нц≥в божев≥лл¤,

«ахоплений поганин завжди,

ѕоет весн¤ного похм≥лл¤, Ч

такий автопортрет створив Ѕогдан-≤гор јнтонич. ” його поез≥¤х ми щораз натрапл¤Їмо на так≥ автохарактеристики-перевт≥ленн¤:

Ђя все Чп'¤ний д≥твак ≥з сонцем у кишен≥ї;

Ђя Ї рушниц¤, рад≥стю набита,

¤кою вистр≥лю на честь житт¤ї,

Ђя Ч закоханий в житт≥ поганинї;

Ђ—естра јнтонича Ч лисиц¤ї;

Ђјнтонич теж зв≥р¤ сумне ≥ кучер¤веї;

Ђјнтонич був хрущем ≥ жив колись на вишн¤хї.

јнтонич спов≥дував ≥дею непод≥льноњ, гармон≥йноњ Їдност≥ людини ≥ природи, людини ≥ космосу, прагнув п≥знати ≥ в≥дтворити рух незнищенноњ матер≥њ у безконечн≥й зм≥нност≥ њњ форм ≥ ви¤в≥в, жад≥бно всотував ус≥ барви, тони ≥ звуки довколишнього св≥ту. јле не т≥льки взаЇмини людини ≥ природи приваблювали цього творц¤ фольклорних метаморфоз та поетичних м≥ф≥в. јнтонич чутливо реагував на соц≥альну д≥йсн≥сть, на фантастичн≥, з елементами сюрреал≥зму образи-символи кап≥тал≥стичного м≥ста-спрута. ќсобливо вражаюч≥ урбан≥стичн≥ картини з майстерним в≥дтворенн¤м морально-психолог≥чноњ атмосфери м≥ськоњ ноч≥ ≥ затхлих закапелк≥в др≥бних душ постають у зб≥рц≥ Ђ–отац≥њї.

ѕонад двадц¤ть рок≥в минуло в≥дтод≥, ¤к ƒмитро ѕавличко упор¤дкував найповн≥ше на –ад¤нськ≥й ”крањн≥ з≥бранн¤ л≥тературноњ спадщини Ѕ. ≤. јнтонича ≥ написав грунтовну вступну статтю до нењ Ч Ђѕ≥сн¤ про незнищенн≥сть матер≥њї (–ад¤нський письменник, 1967). «а р≥к до цього виданн¤ ћ≥кулаш Ќеврл≥ у Ѕрат≥слав≥ п≥дготував до друку велику книжку його поез≥й п≥д назвою Ђѕерстен≥ молодост≥ї. 1967-го Ђ«≥бран≥ твориї јнтонича з'¤вилис¤ за кордоном, у  анад≥, завд¤ки зусилл¤м украњнських л≥тератор≥в в ем≥грац≥њ —в¤тослава √ординського ≥ Ѕогдана –убчака. Ќе з ус≥ма висновками автора статт≥ про житт¤ ≥ творч≥сть Ѕ.-≤. јнтонича, друга поета —в¤тослава √ординського, можна погодитис¤, ¤к ≥ з включенн¤м до вибраного вс≥х в≥рш≥в зб≥рки рел≥г≥йноњ л≥рики Ђ¬елика √армон≥¤ї. —ам јнтонич цю зб≥рку, ¤ка складаЇтьс¤ переважно з важких за формою рел≥г≥йно-морал≥заторських сентенц≥й, не передав до друку, хоча готував одночасно ≥з книжкою Ђѕрив≥танн¤ житт¤ї.

ƒмитро ѕавличко не оминаЇ складних факт≥в творчоњ б≥ограф≥њ јнтонича, зокрема намагаЇтьс¤ зрозум≥ти, чому з-п≥д його пера з'¤вилос¤ сумнозв≥сне Ђ—лово про јльказарї. ≤ хоча майже в той же час поет написав Ђ—лово про чорний полкї, в ¤кому р≥зко осуджуЇ ≥тало-фашистську ≥нтервенц≥ю в јб≥сс≥н≥њ, не можна вилучати ≥з творчоњ б≥ограф≥њ јнтонича ≥ проголошенн¤ Ч буквально одним р¤дком Ч симпат≥њ до реакц≥йних сил в ≤спан≥њ. ÷ей в≥рш даЇ украњнським буржуазним нац≥онал≥стам поживу дл¤ ≥деолог≥чних спекул¤ц≥й. “а попри вс≥ намаганн¤ п≥дт¤гти творч≥сть јнтонича до своњх пол≥тичних ор≥Їнтац≥й, цього дос¤гти нашим супротивникам не вдаЇтьс¤. Ѕо јнтонич, ¤к вони сам≥ стверджують, не став Ђправдивим нац≥онал≥стичним поетомї.

–озгл¤даючи творчу б≥ограф≥ю Ѕ.-≤. јнтонича, ми повинн≥ всеб≥чно охоплювати пол≥тичну ≥ л≥тературно-мистецьку атмосферу 30-х рок≥в XX стол≥тт¤ у Ћьвов≥. ѕоет багато сп≥лкувавс¤ з художниками, скульпторами, музикантами, шукав разом ≥з членами јЌ”ћ Ч јсоц≥ац≥њ Ќезалежних ”крањнських ћитц≥в Ч нових засоб≥в художнього вираженн¤, був уважний до новаторських експеримент≥в у галуз≥ форми куб≥ст≥в ≥ сюрреал≥ст≥в. “ому, одержуючи за свою другу книжку поез≥й Ђ“ри перстен≥ї л≥тературну нагороду льв≥вського “овариства письменник≥в ≥ журнал≥ст≥в, в≥н у своЇму прив≥танн≥ 31 с≥чн¤ 1935 року в≥дмежовуЇтьс¤ в≥д пол≥тично-спекул¤тивних заз≥хань на його свободу самовираженн¤ з боку нац≥онал≥стично-агресивних к≥л. ѕоет належить правд≥, ¤к≥й служили чесно, з прометењвським подвижництвом “. Ўевченко та ≤. ‘ранко. « перших крок≥в до п≥знанн¤ таЇмниць украњнськоњ л≥тературноњ мови син св¤щеника ≥з роду лемк≥в, ¤кий п'¤ть рок≥в студ≥ював п≥сл¤ зак≥нченн¤ польськоњ г≥мназ≥њ слов'¤нську ф≥лолог≥ю у Ћьв≥вському ун≥верситет≥, ц≥кавитьс¤ л≥тературою –ад¤нськоњ ”крањни. јнтонич переписуЇ у своњ блокноти поез≥њ ћ. –ильського ≥ ѕ. “ичини, пригл¤даЇтьс¤ до експеримент≥в у форм≥ ™. ѕлужника ≥ ћ. Ѕажана, ћ. ƒрай-’мари ≥ ћ. —еменка, ≥нших неокласик≥в ≥ футурист≥в, скорботно переживаЇ траг≥чну загибель на –ад¤нськ≥й земл≥ своњх близьких знайомих, прогресивних л≥тератор≥в ¬. Ѕобинського ≥ брат≥в  рушельницьких. ¬≥н вивчаЇ польську ≥ св≥тову поез≥ю, багато перекладаЇ, роздумуЇ над необх≥дн≥стю г≥дно, на р≥вн≥ новочасного мистецького самовираженн¤, прилучитис¤ ≥ орган≥чно злитис¤ з класичною л≥тературою украњнського народу. ƒл¤ нього ≤. ‘ранко Ч Ђучитель ≥ поет, виховник, буд≥вничийї, ¤кий ум≥в Ђшл¤хи майбутнього в мету спр¤мовувати см≥лої, а “. Ўевченко Ч Ђне пишний монумент ≥з мармуруї, а слово, ¤ке тривк≥ше за бронзу й м≥дь:

“воЇ найменн¤, мов молитву,

кладемо на ст¤г,

бо знаЇмо, що, мов тавро,

понесемо в житт¤

печать “воњх палючих сл≥в, що

пропекла до дна нам душ≥.

(ЂЎевченкої)

ѕерш≥ поетичн≥ спроби Ѕогдана јнтонича не в≥дзначаютьс¤ досконал≥стю версиф≥кац≥њ. јле молодий поет, наполегливо шукаЇ ≥ндив≥дуальн≥ ходи до п≥знанн¤ тањни семантичного Ђкодуї слова та образност≥. ј з ¤кою музичною енерг≥Їю в≥н творить експрес≥ю строф, ¤ка виразна образна структура Ђѕоеми про в≥триниї!

Ѕогдан-≤гор јнтонич Ч ¤скрава, ориг≥нальна мистецька постать в украњнськ≥й л≥тератур≥, поет-новатор, чи¤ творча дол¤ переконливо засв≥дчуЇ: великий талант, за словами ƒмитра ѕавличка, Ђобов'¤зково пробиваЇтьс¤ кр≥зь тернов≥ хащ≥ ≥дейних ман≥вц≥в ≥ хитань на шл¤х передових думок свого часу, шл¤х, поЇднуючий серце художника ≥ серце його народуї.

¬≥н себе називав малим хрущем на дерев≥ нашоњ нац≥ональноњ поез≥њ, ¤ке вросло глибоко в шевченк≥вську традиц≥ю.

јнтонич був хрущем ≥ жив колись на вишн¤х,

на вишн¤х тих, що њх осп≥вував Ўевченко.

ћо¤ крањно зор¤на, б≥бл≥йна й пишна,

кв≥тчаста батьк≥вщино вишн≥ й соловейка!

ƒе вечори з ™вангел≥њ, де св≥танки,

де небо сонцем привалило б≥л≥ села,

цв≥туть натхненн≥ вишн≥ кучер¤во й п'¤нко,

¤к за Ўевченка, знову по¤ть п≥сню хмелем.

(Ђ¬ишн≥ї)

 

 

 

 

∆улинський ћ. √.

≤з книги Ђ≤з забутт¤ Ч в безсмерт¤ (—тор≥нки призабутоњ спадщини)ї.

( ињв: ƒн≥про, 1990. Ч —. 386Ч388).