¬≥ктор Ѕлизнець

(1933 Ч 1981)

 

¬≥ктор Ѕлизнець народивс¤ в сел≥ ¬олодимир≥вц≥ на  ≥ровоградщин≥ 10 кв≥тн¤ 1933р. ” 1957p. зак≥нчив факультет журнал≥стики  ињвського ун≥верситету. ѕубл≥куватис¤ почав 1959p., а перша книжка опов≥дань Ђќйойкове гн≥здої вийшла 1963p. Ѕ≥льш≥сть написаних книжок Ч дл¤ д≥тей. ѕереказав з давньоруськоњ мови дл¤ юного читача Ђѕов≥сть минулих л≥тї (1980).

¬. Ѕлизнець був дит¤чим письменником за природою свого таланту: в≥н ум≥в розгл¤дати проблему Ђв≥д початкуї, звертатис¤ до найпершого значенн¤ слова й метафори, в≥дкривати нове в давно знайомому. «в≥дси й законом≥рний ≥нтерес до ≥стор≥њ народу в таких творах, ¤к Ђѕаруси над степомї (1965), Ђƒревл¤ниї (1968), Ђѕ≥дземн≥ барикадиї (1977), Ђ¬ибухї (1980).

1968-й р≥к, коли вийшли друком Ђƒревл¤ниї, Ч це час перелому в б≥к догматизму й стагнац≥њ у вс≥х сферах житт¤, розгортанн¤ масштабноњ боротьби проти нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ, проти вс≥х ви¤в≥в нац≥ональноњ св≥домост≥ народу. —ама назва твору св≥дчила про спробу автора протисто¤ти ц≥й пол≥тиц≥. ѕерсонаж≥ твору, в ¤кому чимало автоб≥ограф≥чного, Ч предки опов≥дача, к≥лька покол≥нь пол≥щук≥в.

ј вже наступна книжка ¬. Ѕлизнец¤ Ч пов≥сть Ђ«вук павутинкиї (1970) змусила критику говорити про автора ¤к про одного з най¤скрав≥ших дит¤чих письменник≥в ”крањни.

√ерой пов≥ст≥ Ћьонька, навколишн≥й св≥т ¤кого населений незвичайними звуками, ¤вищами, ≥стотами: в≥н бачить ср≥бного чолов≥чка, ¤кий не боњтьс¤ —опухи, в≥н чуЇ звук павутинки, в≥н дружить, ¤к ≥з живим, ≥з собакою –ексом, що його давно вбив сус≥д √липа. –озкриваючи ¤зичницьке св≥тобаченн¤ дитини, письменник проникаЇ в тањну св≥товоњ гармон≥њ, в ¤к≥й ≥снуЇ Ћьонька.

Ќе втратив дит¤чоњ здатност≥ бачити й розум≥ти цей св≥т ≥ Ћьоньчин дорослий при¤тель јдаменко, або јдам. —мерть јдама (його вбиваЇ променева хвороба) Ч ¤к насл≥док (чи кара) за досл≥ди й створенн¤ Ђатомного сонц¤ї Ч дл¤ Ћьоньки не лише страшна трагед≥¤, а й урок спокути, прозр≥нн¤, самозреченн¤.

” написан≥й невдовз≥ пов≥ст≥ Ђћовчунї (1972) автор п≥шов зовс≥м ≥ншим шл¤хом, хоч ≥ в н≥й в≥дчувавс¤ полем≥чний потенц≥ал, св≥тогл¤дне протисто¤нн¤ систем≥. ÷е тв≥р суто реал≥стичний. ƒ≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ в роки в≥йни. √оловний герой Ч п≥дл≥ток —ашко, батько ¤кого на фронт≥, а сам в≥н ≥з мат≥р'ю Ч на окупован≥й територ≥њ. —ашкова мати зраджуЇ батька з гульт≥пакою √ринею, ≥ син в≥дчуваЇ докори сумл≥нн¤, щось на зразок сп≥вучаст≥, власноњ вини.

ќбразом мовчуна —ашка ¬. Ѕлизнець започаткував в украњнськ≥й л≥тератур≥ традиц≥ю, що продовжилас¤ хоч ≥ в небагатьох, але надзвичайно варт≥сних творах, де д≥ють маленьк≥ героњ, ¤к≥ передчасно доросл≥шають через воЇнне лихол≥тт¤. ¬трачаючи, по сут≥, дитинство, вони збер≥гають найдорожчу ¤к≥сть душ≥ Ч г≥дн≥сть.

ѕисьменник прагнув говорити про те, що в сусп≥льн≥й св≥домост≥ своњ позиц≥њ втрачало. ј що це був св≥домий п≥дх≥д Ч св≥дчить пов≥сть Ђ∆ен¤ ≥ —инької (1974).

«вичайна кињвська п'¤тикласниц¤ ∆ен¤ знаходить у п≥двал≥ будинку маленького кумедного чортика —инька ≥ забираЇ його, хворого, додому. ƒружба ц¤ н≥¤ких переваг ∆ен≥ не даЇ Ч —инько н≥чого такого казкового не вм≥Ї, навпаки, про нього самого треба дбати. Ќатом≥сть д≥вчинка одержуЇ те, що не п≥ддаЇтьс¤ н≥¤кому обл≥ку, але Ї, мабуть, найц≥нн≥шим: зерна народноњ морал≥ й мудрост≥.

¬≥д≥рван≥сть читача в≥д земл≥, в≥д етноморал≥, джерел народноњ духовност≥ була пост≥йним болем письменника. «в≥дси те фантасмагоричне м≥сто, що його звод¤ть у мр≥¤х ∆ен¤ й —инько. ќсновний арх≥тектурний принцип Ч сум≥щенн¤  иЇва з р≥дним селом, зв≥дки поход¤ть ∆енин≥ батьки ≥ де в них Ђчерез кожну хатуї Ч родич≥. ∆ен≥ хочетьс¤, щоб у тому м≥ст≥ було б≥льше сосон, дуб≥в ≥ бер≥з, щоб зам≥сть вулиць були прос≥ки, щоб до школи ходити повз ставок. «емл¤ ≥ народ, природа ≥ мораль Ч ц≥ категор≥њ у Ѕлизнец¤ завжди сто¤ть в одному нерозривному р¤ду Ч ≥ у Ђ«вуков≥ павутинкиї, ≥ в Ђ∆ен≥ й —иньков≥ї, ≥ особливо ¤скраво Ч в казков≥й пов≥ст≥ Ђ«емл¤ —в≥тл¤чк≥вї (1979).

ƒит¤ча л≥тература 70-х рок≥в розвивалас¤ п≥д знаком неписаного правила, за ¤ким вважалос¤, що читанн¤ траг≥чних твор≥в шк≥дливе дл¤ дит¤чоњ псих≥ки. ¬. Ѕлизнець порушив це правило в багатьох своњх творах. ѕисьменник наполегливо культивував траг≥чний конфл≥кт в украњнськ≥й л≥тератур≥ дл¤ д≥тей, наголошуючи цим на необх≥дност≥ говорити з юним читачем про найважлив≥ше Ч житт¤ ≥ смерть, правду й кривду, любов ≥ ненависть Ч без прис≥данн¤ й без сентиментального рюмсанн¤.

¬. Ѕлизнець практично не мав проблем з виданн¤м своњх твор≥в (наск≥льки це було взагал≥ можливо), хоч ≥ мусив власноручно н≥вечити њх, шукати компром≥сн≥ вар≥анти. ¬≥н не м≥г сам не бачити свого таланту, однак за такоњ к≥лькост≥ видань страждав од невизнанн¤.

ћожливо, цим по¤снюЇтьс¤ його зверненн¤ до твор≥в дл¤ дорослих Ч по¤ва суто соцреал≥зм≥вських пов≥стей Ђѕ≥дземн≥ барикадиї (1977), Ђ¬ибухї (1980). ј може, сумл≥нним виконанн¤м соц≥альних замовлень в≥н прагнув заробити право на правду в наступн≥й книжц≥ дл¤ д≥тей? ј це також роз'¤трювало його надзвичайно вразливу душу, розхитувало нервову систему.  рањна все глибше вгрузала в сонну тр¤совину. Ќавесн≥ 1981р. ситуац≥¤, очевидно, здалас¤ ¬. Ѕлизнецев≥ такою ж безнад≥йною, ¤к за р≥к до того Ч √ригору “ютюннику. ≤ в≥н власноруч об≥рвав своЇ житт¤...

 

 

—. ≤ванюк

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.