ћикола Ѕажан

(9 жовтн¤ 1904 Ч 23 листопада 1983)

 

« юних дебютант≥в другоњ половини двадц¤тих рок≥в Ѕажан Їдиний устиг за коротк≥ п'¤ть хвилин до Ђдванадц¤тоњї (1928 Ч 1931) вивершитись на богатир¤ поез≥њ нашого стор≥чч¤. …ого виступ ≥з першою книжкою ставс¤ в час, коли кремл≥вський ¬≥й уже показав пальцем на викритого  агановичем автора Ђ—ин≥х етюд≥вї ≥ Ђ амо гр¤дешиї. ћосква вже йшла в другу фронтальну атаку проти ”крањни, ≥ рос≥йсько-украњнська пол≥тична, культурна й ус¤ких ≥нших форм в≥йна д≥йшла критичного пункту. 21‑р≥чний Ѕажан приЇднуЇтьс¤ до найв≥дважн≥ших, кличе ≥ти назустр≥ч бур≥, Ђрубати ланцюги причал≥вї; Ђв часи смертельного авралу ≥ компаса ≥ серцю метнутись не даси уб≥кї. (ЂЌ≥чний рейсї, 1927). ≤ д≥йсно, наступних к≥лькох авар≥йних рок≥в Ѕажан (под≥бно ¤к ћикола  ул≥ш п'Їсами) кап≥тально зм≥цнюЇ позиц≥њ молодого украњнського в≥дродженн¤ своњми найкращими творами Ч ЂЅуд≥вл≥ї, Ђ√етто в √уман≥ї, Ђ–озмова сердецьї, Ђ—л≥пц≥ї... “од≥ на меж≥ тридц¤тих рок≥в рос≥йська рад¤нська поез≥¤ вже н≥чого р≥вновартного цьому не могла протиставити.

≤ ще одно диво: серед терористичного шалу московськоњ розплати зум≥в в≥н уникнути не т≥льки рос≥йськоњ кул≥, ірат чи колючого дроту на —оловках, а й, так би мовити, остатис¤ Ђпри влад≥ї, Ђходити в б≥лих сенаторських штанахї. …ого св≥жа, могутн¤ суверенна украњнська сила була врахована ≥ Ђпошанованаї ост≥льки, що коли п≥сл¤ поразки в≥н п≥дн¤в руки, то його —тал≥н потрактував ¤к маршала, що дав згоду на кап≥тул¤ц≥ю. ўоб схилити його також до кол¤борац≥њ, то одною рукою йому весь час показують ц≥вку п≥стол¤, а другою дають аж дв≥ стал≥нськ≥ прем≥њ, орден Ћен≥на, орден „ервоного ѕрапора, орден „ервоного “рудового ѕрапора, робл¤ть його членом ѕрезид≥њ ¬ерховних –ад —–—– ≥ ”–—–, членом јкадем≥њ наук, речником рад¤нськоњ делегац≥њ в ќб'Їднаних Ќац≥¤х, в≥це-прем'Їром ”крањни, нарешт≥, членом ÷  парт≥њ. ¬ лютому 1941 вперше в ≥стор≥њ  ѕ” на кињвському партактив≥ зв≥т за конференц≥ю ¬ ѕ(б) робить не перший секретар ÷   ѕ” (тод≥ ’рущов), а Ѕажан, про ¤кого не знали нав≥ть, що в≥н уже став членом парт≥њ. ќф≥ц≥йно перша стал≥нська прем≥¤ (1946) була за антин≥мецьк≥ Ђ л¤тваї (1941), Ђƒанило √алицькийї (1942) ≥ Ђ—тал≥нградський зошитї (1943). ј друга Ч за антиангл≥йськ≥ Ђјнгл≥йськ≥ враженн¤ї (1948). јле фактично стал≥нськ≥ прем≥њ Ѕажан, ¤к ≥ “ичина та –ильський, здобув головно одами до —тал≥на й ћоскви (ЂЋюдина стоњть в зореносн≥м  ремл≥ї Ч 1932, Ђ лич вожд¤ї Ч 1939, Ђ–анок у √ор≥ї та ≥нш≥). —юди належать також так≥ його виступи, ¤к промова в ќб'Їднаних Ќац≥¤х з вимогою видач≥ украњнськоњ рад¤нськоњ ем≥грац≥њ ћоскв≥ (див. Ђ–ад¤нська ”крањнаї за 6 ≥ 7 лютого 1946) чи статт¤ Ђƒо к≥нц¤ викорчувати буржуазно-нац≥онал≥стичн≥ погл¤ди в питанн¤х ≥стор≥њ ≥ л≥тератури ”крањниї (Ђ–ад¤нська ”крањнаї, 17 листопада 1946). „и мус≥в поет платити ще ¤кусь Ђданьї за своЇ житт¤? ’то знаЇ культурну й нац≥ональну варт≥сть Ђ—он¤шних кл¤рнет≥вї ≥ Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї чи Ђ–озмови сердецьї ≥ Ђ—л≥пц≥ї, той може пов≥рити, що нав≥ть дл¤ ћоскви ≥ —тал≥на оди “ичини, –ильського ≥ Ѕажана пр¤мим катам ”крањни ≥ культури Ч ц≥на фантастично найвища Ч ц≥на духового Їства людини ≥ нац≥њ. “ак≥ реч≥ були можлив≥ т≥льки на в≥стр≥ ножа при горл≥, коли навколо росли гори труп≥в. ўе в 1934 роц≥, п≥сл¤ загибел≥ к≥лькох м≥льйон≥в украњнц≥в ≥ перших в≥рш≥в —тал≥нов≥, ћосква ¤сно грозила поетов≥: Ђ“≥льки зрозум≥вши катастрофу, ¤ка чекаЇ тих, хто в≥д≥рвавс¤ в≥д широкого шл¤ху пролетарськоњ революц≥њ, може Ѕажан дос¤гти переломового пункту в його творчост≥ї (Ђ„ервоний шл¤хї, ч. ≤, 1934, стор. 186).

Ќародивс¤ Ѕажан 9 жовтн¤ 1904р. в  ам'¤нц≥-ѕод≥льському, але його юнацьк≥ роки пройшли в ”ман≥. Ѕатько його ѕлатон був в≥йськовим топографом, за неперев≥реними чутками генеральського рангу.  ам'¤нець-ѕод≥льський ≥ ”мань Ч визначн≥ центри украњнськоњ ≥стор≥њ ≥ традиц≥њ. “ут в≥¤в дух глибокого ≥сторичного простору, перехрещувались шл¤хи вплив≥в грецького та ≥тал≥йського ѕ≥вдн¤, католицького «аходу, магометанського ≥ жид≥вського —ходу. “ут ще були св≥ж≥ спомини про останн≥ вибухи козацькоњ ”крањни Ч √онту, «ал≥зн¤ка,  армелюка. ¬ ”ман≥ п≥д час революц≥њ 1917 Ч 1921рр. кип≥ла м≥сцева нац≥онально-державна ≥ культурна ≥н≥ц≥¤тива, тим часом ¤к через м≥сто проносилис¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ воЇнн≥ вихори Ч галицьк≥ —≥чов≥ —тр≥льц≥ ≥ ћахно, н≥мецьк≥ гусари смерти ≥ полки “ютюнника, ден≥к≥нська б≥ла гвард≥¤ ≥ к≥ннота  отовського. √остював тут довго ≥ театр Ћес¤  урбаса (1919 Ч 1920).

ƒесь коло 1922 року Ѕажан, що зак≥нчив ”манський кооперативний техн≥кум, њде до  иЇва учитис¤ тут в  ооперативному ≥нститут≥, а пот≥м в ≤нститут≥ зовн≥шн≥х зносин. —еменко вводить Ѕажана в л≥тературне житт¤ (перший друкований в≥рш Ѕажана Ђ—урма юрмї у Ђ∆овтневому зб≥рнику панфутурист≥вї,  ињв, 1923). “а куди б≥льший вплив, н≥ж —еменко, мали, мабуть, на юнака експрес≥он≥стичн≥ вистави  урбаса в ЂЅерезол≥ї, а п≥зн≥ше ќлександер ƒовженко, з ¤ким Ѕажан познайомивс¤, працюючи у ¬”‘ ” (¬сеукрањнське фоток≥ноуправл≥нн¤). Ѕажан був одним ≥з перших в≥дкривач≥в ≥ захоплених пропагандист≥в ген≥¤льного к≥номистецтва ƒовженка, а п≥зн≥ше видав книжку про нього (ќ. ƒќ¬∆≈Ќ ќ.  ињв, ¬”‘ ”. 1930, 32 стор.).

Ћисти ’вильового до л≥тературноњ Ђмолодоњ молод≥ї та запекла дискус≥¤ навколо них остаточно розлучають Ѕажана ≥з футуризмом, ≥ в≥н опин¤Їтьс¤ в числ≥ 25 Ђв≥льних академ≥к≥вї, що утворили ¬јѕЋ≤“≈. –оки житт¤ в ’арков≥ ≥ сп≥впрац≥ з ’вильовим ≥ Ђромантиками в≥тањзмуї п≥д пост≥йним вогнем парт≥йноњ критики були найпл≥дн≥шими творчими роками в усьому дотепер≥шньому житт≥ Ѕажана.

ѕерша книжка поез≥й Ѕажана Ђ17-й патрульї (’арк≥в, Ђ нигосп≥лкаї, 1926, 68 стор.) позначена впливами футуризму, конструктив≥зму, завд¤ки ¤ким Ѕажан уник утертих шабльонових кол≥й попередньоњ украњнськоњ поез≥њ. ” друг≥й книжц≥ Ђ–≥зьблена т≥ньї, л≥рика (Ђ нигосп≥лкаї, 1927, 32 стор.), Ѕажан здаЇ в арх≥в ≥ футуризм, намацуючи св≥й власний експрес≥он≥стично-барокково-романтичний стиль ≥ охоплюючи великий круг украњнських тем. ¬се це була лише п≥дготовка до справжньоњ сенсац≥њ л≥тератури того часу Ч книжок: ЂЅуд≥вл≥ї (1924), Ђƒорогаї (1930), п≥дсумкова зб≥рка Ђѕоез≥њї ( ињв, Ђ нигосп≥лкаї, 1930, 64 стор.); також велика ≥сторична поема Ђ—л≥пц≥ї (нам доступн≥ лише дв≥ њњ перш≥ частини з Ђ∆итт¤ й революц≥¤ї, 1930, чч. 7 ≥ 8-9 та 1931, чч. 1-2 ≥ 3-4). “ут Ѕажан ≥де по найвищих верх≥в'¤х, його суверенн≥сть про¤вл¤Їтьс¤ в ус≥х напр¤мах. ѕоет, що гор≥в спрагою пол≥тичного ≥ культурного в≥дродженн¤ та пориву своЇњ нац≥њ ≥з тюрми в майбутнЇ, з ¤коюсь нелюдською силою даЇ анатом≥чний розтин свого Ч чужого Ч св≥тового Ђгеттої, розкриваЇ Ђхитлив≥сть ≥ жахї шов≥н≥зму Ђвс≥х рас ≥ натовп≥вї: Ђна ≥нших нивах родитьс¤ твоЇ прийдешнЇ, замучений, знеславлений народе!ї (Ђ√етто в √уман≥ї, 1928).

1928 р≥к був найурожайн≥шим роком Ѕажана.  р≥м Ђ√етто в √уман≥ї, в тому роц≥ в≥н написав монументальн≥ ЂЅуд≥вл≥ї Ч трилог≥ю готичного собору, барокковоњ украњнськоњ брами ≥ модерного будинку. ÷е надхненна синтетична анатом≥¤ трьох р≥зних св≥т≥в, стил≥в, душ; спроба (правда, не ц≥лком усп≥шна) синтези готичного сп≥ритуального пориву вгору ≥з всеохопною земною силою барокко.

“ого ж 1928 року Ї ≥ поема Ђ–озмова сердецьї Ч пристрасна дискус≥¤ з одв≥чним Ђвсерос≥йськимї ≥деологом, нищ≥вна в≥дпов≥дь на Ђвсерос≥йськ≥ї ≥ всесв≥тн≥ претенс≥њ того мес≥¤нства з його комплексом Ђ¤зви ¤к великоњ честиї, з його м≥с≥Їю Ђсв≥тового городовикаї (пол≥ца¤), що радий би спов≥дати в своњх пол≥ц≥йних участках Ђгр≥шник≥вї з усього св≥ту. “ут математично точно схоплена ≥ реконструйована поетичними засобами структура ≥ суть ¤вища, ≥ то ¤вища найб≥льш непрогл¤дного, замаскованого, що складалос¤ в≥ками в≥д ѕетра ≤ до —тал≥на. —ьогодн≥, коли в —–—– знову у фавор≥ ƒостоЇвський епохи Ђƒневникаї ≥ коли програмовим виданн¤м ћосква випускаЇ Ђƒвенадцатьї ≥ Ђ—кифыї Ѕлока, а ÷   ѕ–—, русиф≥куючи ”крањну хоче Ђвизволитиї ≥ всю јз≥ю та јфрику, Ч Ђ–озмова сердецьї звучить ще б≥льш актуально, ¤к у 1928 роц≥. јле ж ≥ сл≥ду в ц≥й поем≥ нема риторики, розумувань, декл¤мац≥й Ч лише чистоњ води поез≥¤, досконала естетична асим≥л¤ц≥¤ колосальних звалищ позаестетичних елемент≥в, отоњ Ђсировиниї житт¤.

Ђ√офманова н≥чї (1929) Ч кл¤сичне ≥ вершинне вт≥ленн¤ власного стилю Ѕажана Ч вичаровуЇ образ ≥ ритм душ≥ поета, придавленого прусською бюрократично-феодальною сусп≥льною тюрмою. ¬ шинков≥й орг≥њ вчинив √офман романтичний бунт ≥ в≥д Ђсмерти ще раз видер кипучу н≥ч з надхненн¤м ≥ виномї, щоб пот≥м знову п≥ти на дно будн≥в своЇњ мертвотноњ доби. ÷¤ р≥ч у Ѕажана маЇ г≥ркий автоб≥ограф≥чний присмак.

÷¤ г≥рк≥сть почуваЇтьс¤ в найб≥льшому розм≥ром, а може, й варт≥стю твор≥ Ѕажана Ђ—л≥пц≥ї. ” ц≥й ≥сторичн≥й еп≥чн≥й поем≥ поет, озброњвшись великим ≥сторичним матер≥¤лом ≥ велетенським специф≥чним словником, малюЇ з докладним знанн¤м цех л≥рник≥в-прошак≥в XVIII стор≥чч¤.  ольорит епохи, людей, речей, психолог≥¤ ≥ дух часу схоплен≥ в точних образах, ритмах, словах. ЂЌезр¤ч≥ жебракиї, що Ђбачили багатої, що грають в≥ками дл¤ ¤рмаркових натовп≥в ≥ вожд≥в ус≥х епох, п≥сл¤ —агайдачного ≥  онашевича Ч модерним  очубе¤м ≥ т. п. Ч це сучасн≥ Ѕажанов≥ поети ”крањни, це сам Ѕажан, що бачить б≥льше за ≥нших, а все ж зараховуЇ й себе до сл≥пц≥в. —южет розгортаЇтьс¤ на основному конфл≥кт≥ м≥ж старим л≥рником, ¤кого прикрашують струпи ≥ всеохопна мудр≥сть, ≥ молодим сл≥пцем, що хоче Ђздолати, пробитис¤, вийти ¤к муж, а не мученик... „уЇш? як муж!ї “ут знову подиву г≥дна зд≥бн≥сть Ѕажана перетопити в естетичний витв≥р колосальну складн≥сть, р≥зноман≥тн≥сть, р≥зноголос≥сть та внутр≥шню р≥знодинам≥ку св≥ту, уйн¤ти весь хаос м≥кро- ≥ макрокосмосу в потужний ритм, в арх≥тектурний пл¤н, обертати все те на своњй в≥с≥ ≥ спр¤мувати в потр≥бному напр¤м≥. Ђ—л≥пц≥ї були останньою з його речей поетичною вершиною Ѕажана. ѕоеми Ђ„ислої (1931), Ђ—мерть √амлетаї (1932) Ч тв≥р, ц≥кавий дл¤ ви¤сненн¤ комплексу чи проблеми гамлетизму в Ѕажанов≥й творчост≥, Ч уже позначен≥ компром≥сом ≥з переможеним ворогом.

ќсновний доробок Ѕажана 30-х рок≥в, по розгром≥ ”крањни, не у власн≥й поез≥њ, а в перекладах. ÷е насамперед незр≥вн¤нний переклад кл¤сики грузинського середньов≥чч¤ Ч Ђ¬ит¤зь у тигров≥й шкур≥ї Ўота –уставел≥ (1937). ¬≥н, ¤к ≥ “ичина, прид≥л¤в сх≥дн≥м л≥тературам особливу увагу та розгл¤дав —х≥д ¤к Ђшкурнуї проблему ”крањни. —х≥д Ї орган≥чним складником ≥ стилю Ѕажана.

ўо ж таке стиль Ѕажана? ‘утуризм? ≈кспрес≥он≥зм? Ѕарокко? –омантика а л¤ √офман? ƒаремно було б втискувати суверенного поета в рамц≥, вироблен≥ ≥ншими суверенами. ѕравда, футуризм дав Ѕажанов≥ внутр≥шню свободу в≥д тиран≥њ психолог≥чноњ ≥ естетичноњ ≥нертности, в≥д ¤коњ на украњнськ≥й поез≥њ були витворились Ђпролежн≥ї. ≈кспрес≥он≥зм дав йому смак пристрасноњ сили св≥домости, спраги до житт¤ ≥ до формуванн¤ житт¤, ≥ндив≥дуального вислову. Ѕарокко (украњнське ≥ зах≥дне) Ч всеохопн≥сть деталей ≥ патос ц≥лости. –омантизм √офмана ≥ √огол¤ дав йому у¤ву про масштаби фантаз≥њ, фантастичности буденного, см≥ливого розтину по живому ≥ зрощуванн¤ роз≥рваних св≥т≥в.

јле все це Ѕажан брав т≥льки ¤к матер≥¤л, ¤ким оперував надзвичайно св≥домо. —тиль Ѕажана Ч це стиль людини ≥ доби 1917 Ч 1933рр., що њх дитиною в≥н був, њх любив ≥ ненавид≥в, анал≥зував ≥ давав њм власну синтезу. ’вильовий ще до по¤ви Ѕажана назвав цей стиль Ђромантикою в≥тањзмуї, розум≥ючи цей терм≥н так широко, що й неокл¤сик≥в уважав ¤коюсь м≥рою причетними до нього. јле великий ≥нтуњтив≥ст утримавс¤ в≥д точн≥шого окресленн¤ створеного ним пон¤тт¤, сказавши, що це зробл¤ть т≥ молодш≥, що приход¤ть чи прийдуть в л≥тературу. ≤ д≥йсно, вже через два роки Ѕажан своњм л≥ричним епосом дав один ≥з найб≥льш автентичних вклад≥в у романтику в≥тањзму Ч поруч “ичини-л≥рика,  ул≥ша-драматурга, ’вильового ≥ яновського Ч прозањк≥в,  урбаса-режисера ≥ ƒовженка-к≥номистц¤. ≤ коли ’вильовий прочитав Ђ√офманову н≥чї, то на очах компан≥њ колег-л≥тератор≥в у клуб≥ Ѕлакитного буквально упав до н≥г Ѕажана.

Ѕезумовно, барокко ≥ романтизм Ч головне успадкуванн¤ Ѕажана. –омантизм, ¤к слушно зауважив ƒмитро „ижевський, не зменшив, а зб≥льшив насл≥дки барокко. ÷≥каво, що майже одночасно украњнське барокко ≥ Ђбароккову людинуї XVII Ч XVIII стор≥ч в≥дкрив Ѕажан в ”–—– (його ЂЅрамаї з ЂЅуд≥вельї Ч пр¤ма ман≥фестац≥¤ того в≥дкритт¤) ≥ ƒмитро „ижевський на ем≥грац≥њ у своњх нарисах про украњнське л≥тературне барокко. ” зм≥н≥ ≥ повторах культурно-≥сторичних тип≥в ≥ цикл≥в н≥би знову пов≥¤ло в нашому стол≥тт≥ духом ≥ настроЇм барокко. якою м≥рою доба самост≥йницькоњ ≥ бурхливоњ ’мельниччини ≥ Ђћалорос≥йськоњ  олег≥њї под≥бна до доби ”крањнськоњ –еволюц≥њ ≥ держави 1917 Ч 1919 рр. та ”–—–, такою м≥рою ≥ дух Ђбарокковоњ людиниї присутн≥й у стил≥ Ѕажана. якою м≥рою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму под≥бна до московського комун≥стичного тотал≥таризму, такою м≥рою ≥ романтично-сатиричний бунт √офмана в≥длунюЇтьс¤ в поез≥њ Ѕажана. “а аналог≥¤ не тотожн≥сть. Ќа ”крањн≥, ¤ку —тал≥н 1918 року назвав Ђсв≥товим узломї суперечностей, роз≥гралась ≥ дос≥ триваЇ гра велетенських сил Ч «аходу ≥ —ходу, ”крањни ≥ –ос≥њ, аграрного ≥ ≥ндустр≥¤льного св≥ту, принципу здиференц≥йованоњ Їдности ≥ принципу тотального монол≥ту. ћоже, тому ≥ в стил≥ Ѕажана не граЇ рол≥ Ђкрасаї, а насамперед д≥Ї в його естетиц≥ сила. —ила стих≥й, сила законом≥рности, сила суперечностей, гра сил ≥ њх ритм≥в. ј найб≥льше сила людини на тл≥ вищих в≥д нењ закон≥в св≥ту. ≤ в цю гру поет кидаЇ ≥ велику силу свого таланту, ц≥лоњ своЇњ незвичайноњ особистости. « несамовит≥стю експрес≥он≥ста й романтика, з точн≥стю конструктора, оперуючи брутальною метафорою, антитезами сил ≥ њх ритму, копальн¤ми життьовоњ фактури ≥ найбагатшим в украњнськ≥й поез≥њ словником, розп≥каючи вогнем сатири ≥ траг≥чного патосу мову, в≥н опановуЇ барокково-романтичний хаос свого розбурханого до дна часу ≥ своЇю естетичною ≥нтуњц≥Їю даЇ йому ц≥леспр¤мован≥сть ≥ пл¤н:

ќ земле юрб ≥ добр, о земле сил ≥ д≥й,

я кожну ¤в твою зв'¤жу ≥ в≥докремлю

¬ Їдин≥й складност≥ твоњй.

“ебе до пн¤, до дна тебе й до краю

¬сю вичерпать ≥ роз≥тнути суть!

“ебе, немов мету ≥ жертву, розкриваю

… не можу до к≥нц¤ збагнуть,

Ѕо мудрости й бутт¤ не≥сходима путь.

“ут д≥Ї фауст≥вський актив≥стичний дух проникненн¤ ≥ всеохопленн¤. ≤, може, й гет≥вська Ђф≥л≥стерськаї теза брати своЇчасно необх≥дн≥сть за основу п≥дшепнула Ѕажанов≥ одним ≥з перших написати оду —тал≥ну. “а от загадка: що рухало ним у його багатьох п≥зн≥ших Ђпарт≥йнихї творах, що мають вони сл≥ди його Ђмузиї ≥ богатирськоњ поетичноњ сили? ћоже, в≥н ≥ —тал≥на, ≥ стал≥нську добу, ≥ себе в њх склад≥ брав лише ¤к матер≥¤л? «анадто живий ≥ще цей поет, щоб робити ¤к≥сь остаточн≥ судженн¤.

 

ёр≥й Ћј¬–≤Ќ≈Ќ ќ

”крањнське слово. Ч “. 2. Ч  ., 1994.