≤ван Ѕагр¤ний

(2 жовтн¤ 1907 Ч 25 серпн¤ 1963)

 

≤¬јЌ Ѕј√–яЌ»… Ч ѕќЋ≤“»„Ќ»… ƒ≤я„ ≤ ѕ»—№ћ≈ЌЌ» 

≤ван Ѕагр¤ний вписав своЇ ≥м'¤ в ≥стор≥ю ¤к найвидатн≥ший пол≥тичний речник першоњ ем≥грац≥њ з –ад¤нського —оюзу. Ђ—тараї ем≥грац≥¤ вийшла за кордон пор¤дком оборонноњ в≥йни з окупантом, вона не жила п≥д окупантом, њњ руки ≥ ризи були чист≥ в≥д будь-¤ких п≥дкорень, компром≥с≥в.  оли останн≥ ар'Їргарди ”крањнськоњ јрм≥њ в≥дходили за «бруч, покол≥нн¤ Ѕагр¤ного було у в≥ц≥ 12-15 рок≥в. «окрема ≥ дванадц¤тил≥тн≥й ≤ван Ѕагр¤ний, син охтинського мул¤ра ѕавла Ћозов'¤ги, на власн≥ оч≥ бачив заграви украњнсько-рос≥йськоњ в≥йни, терор московських б≥льшовик≥в. Ѕачив, ¤к п≥вн≥чн≥ нањзники вбили д¤дька, во¤ка ”крањнськоњ јрм≥њ п≥д командою —имона ѕетлюри, ≥ тут же поруч повалили на смерть його коханого д≥да-пас≥чника.

јле крањна не могла ем≥грувати. ¬она вирвала у ворога компром≥с новоњ економ≥чноњ ≥ нац≥ональноњ пол≥тики, юридичне визнанн¤ њњ самост≥йности (конституц≥¤ —–—–) ≥ була дал≥ у в≥дродженн≥. ¬≥дродженн¤, ¤к ≥ весну, не можна скасувати. “ому неминуче ”крањна почала перемагати в нер≥вному рад¤нському компром≥с≥ з ћосквою. ” це змаганн¤ вт¤галось ≥ п≥дростаюче покол≥нн¤ Ѕагр¤ного, посп≥шаючи добути осв≥ту ≥ позиц≥ю на великому фронт≥.

—троки ≥стор≥њ були невмолимо коротк≥ Ч встигла чи не встигла нац≥¤ стати на ноги; встиг чи не встиг юнак зак≥нчити вищу осв≥ту; мус≥в чи не мус≥в пройти кр≥зь масов≥ примусов≥ орган≥зац≥њ профсп≥лок, комсомолу, парт≥њ; встиг чи не встиг знайти себе ≥ своЇ життьове покликанн¤ Ч а вже над головою шумить нова гроза тотального вражого терору. «ламавши компром≥с ≥ догов≥р (¤ким була конституц≥¤), ћосква нищила безоружну крањну кулею, депортац≥Їю, тюрмою ≥ орган≥зованим голодом. —тавс¤ геноцид Ч замах на ¬≥дродженн¤, на всю нац≥ю.

≤ван Ѕагр¤ний мав 25 рок≥в, коли геноцид на ”крањн≥ розгорнувс¤ на весь св≥й ди¤вольський масштаб. Ѕагр¤ний разом ≥з сотн¤ми тис¤ч поњхав у концтабори ƒалекого —ходу з вироком на п'¤ть рок≥в.

ўо встиг в≥н зробити? “ехн≥чна ≥ загальна осв≥та. ѕерша зб≥рка поез≥й Ђƒо меж заказнихї (1927), поема Ђјве ћар≥¤ї, роман Ђ—келькаї дали йому дорогу до членства в опозиц≥йн≥й доб≥рн≥й груп≥ письменник≥в ћј–— (ѕ≥дмогильний, јнтоненко-ƒавидович, ѕлужник, ќсьмачка,  осинка, √алич). јле в≥н т≥льки-но встиг переступити пор≥г сувороњ школи л≥тератури, ¤к Ќ ¬ƒ перетворило його на Ђзекаї Ч в'¤зн¤ далекосх≥днього концтабору. ¬теча, бездомн≥сть, мандри ≥ поворот до своЇњ крањни, що ще не од≥йшла в≥д геноциду, а вже була напередодн≥ новоњ катастрофи. Ќовий арешт, тортури Ч все це описане в роман≥ Ђ—ад √етсиманськийї, що його вважають значною м≥рою автоб≥ограф≥чним.

ƒруга св≥това в≥йна дала Ђвих≥дї на «ах≥д кр≥зь вогн¤н≥ ворота фронту, кр≥зь цвинтарн≥ табори полонених ≥ концтабори, кр≥зь унтерменш≥вську категор≥ю Ђостарбайтераї, кр≥зь оун≥вське п≥дп≥лл¤. ¬олею ≥ неволею м≥льйони украњнц≥в з ”–—– опинилис¤ на «аход≥.  ≥лькасот тис¤ч њх остались ем≥грантами. Ќе ем≥грац≥¤, а Ђ≥сходї, не група однодумц≥в, а неймов≥рна м≥шанина маси Ч колишн≥х в'¤зн≥в ≥ колишн≥х сексот≥в; парт≥йних ≥ безпарт≥йних; р¤дових червоноарм≥йц≥в ≥ полковник≥в та генерал≥в; неписьменних ≥ письменник≥в; колишн≥х пол≥тичних ≥ колишн≥х крим≥нальних злочинц≥в; св≥домих патр≥от≥в ≥ русиф≥кованих; таких, що були патр≥отами –ад¤нськоњ ”крањни, будували в н≥й украњнське в≥дродженн¤, ≥ таких, що були внутр≥шн≥ми ем≥грантами; сел¤ни, роб≥тники, фах≥вц≥.  оротко Ч це вийшов конгльомерат от≥Їњ соц≥¤льноњ каш≥, на ¤ку перетворив комун≥ст-окупант сусп≥льство ”крањни.

« ц≥Їњ каш≥ не м≥г нормально формуватис¤ струм≥нь пол≥тичноњ ем≥грац≥њ, бо Ќ≥меччина стала дл¤ вт≥кач≥в не крањною пол≥тичного азилю, а крањною концтабору. Ќа ем≥грац≥њ теж не було свободи. Ќе менш, н≥ж заборонами, перешкоджала г≥тлер≥вська Ќ≥меччина формуванню пол≥тичноњ ем≥грац≥њ ус≥л¤кими Ђрозенберг≥вськими штабамиї, в ¤ких псувалис¤ ≥ компром≥тувалис¤ нав≥ть ≥ дуже пристойн≥ люди. Ќаск≥льки не помил¤юс¤, Ѕагр¤ний п≥шов на «ах≥д ≥ в ем≥грац≥ю через оун≥вське п≥дп≥лл¤.

≤ от серед такого хаосу ≥ тьми кром≥шньоњ залунав голос ≤вана Ѕагр¤ного. —першу це був голос письменника, голос Ђ“игролов≥вї. Ђ“игроловиї зробили велике д≥ло. ¬они здерли з рад¤нського раба шкуру зека, оста, Ђсоветського человекаї ≥ показали п≥д нею незломлену, горду людину, повну життЇвоњ снаги, вол≥ до житт¤ ≥ боротьби. ƒл¤ староњ ем≥грац≥њ образ √ригор≥¤ ћногогр≥шного, що подолав ≥ тигр≥в, ≥ Ќ ¬ƒ ≥ вирвавс¤ у в≥льний св≥т, здавс¤ таким зухвалим ≥ переб≥льшеним, що ћосендз ≥  лен вир≥шили спарод≥ювати Ѕагр¤ного-ћногогр≥шного в вигаданому ними гумористичному √оротаку. ќдначе √оротаков≥ не вдалос¤ подолати Ѕагр¤ного так, ¤к —тр≥с≥ Ч —еменка. ћногогр≥шний перем≥г, ≥ √оротак вийшов лише симпатичним, буквально дружн≥м шаржем. √оротак т≥льки зб≥льшив попул¤рн≥сть Ѕагр¤ного-ћногогр≥шного.

 ажуть, Ѕагр¤ний належав ¤кийсь час до ќ”Ќ. —тепан Ѕандера н≥бито в≥дпустив Ѕагр¤ного на власну волю творити власну парт≥ю з ем≥грант≥в ≥з ”–—–, визнаючи н≥бито, що ќ”Ќ пол≥тично не впораЇтьс¤ з цим завданн¤м. якщо це було так, то було слушно. Ќ≥ в ¤к≥-бо готов≥ форми не м≥г ум≥ститис¤ чвертьстор≥чний досв≥д ”крањни в склад≥ —–—– з двома св≥товими в≥йнами й двома тотал≥таризмами ¤к рамками ≥ ¤к тлом. Ќ≥ форми ќ”Ќ, н≥ форми украњнського соц≥¤л≥зму чи ундизму не могли вм≥стити й оформити того, нового, ще не визнаного в ≥стор≥њ пол≥тичного досв≥ду ”крањни. “ут мус≥ли сказати своЇ слово т≥, в кого той досв≥д був вписаний ≥ на сердц≥, ≥ на шкур≥. Ѕагр¤ний, щедро обдарований ≥мпульсом чи ≥нстинктом ≥н≥ц≥¤тиви, першим сказав це слово, ¤кщо не вважати статт≥ јркад≥¤ Ћюбченка Ђ”крањна живе!ї, написаноњ зразу п≥сл¤ втеч≥ з ”крањни б≥льшовицького окупанта 1942 року.

ѕамфлет-брошура ≤вана Ѕагр¤ного Ђ„ому ¤ не хочу повертатис¤ до —–—–?ї Ч це н≥би перша пол≥тична декл¤рац≥¤ прав ≥ г≥дност≥ людини ≥ нац≥њ з-п≥д московсько-б≥льшовицького тиску. ¬она вийшла в розпал≥ примусовоњ репатр≥¤ц≥њ колишн≥х рад¤нських громад¤н, ¤ка супроводжувалась ≥ тихими, ≥ голосними трагед≥¤ми насильства, тортур, знищенн¤.  олишн≥ зеки, ости, полонен≥ ховалис¤ п≥д ≥менами чужих нац≥й ≥ людей, не см≥ли признатись, хто вони ≥ зв≥дки. Ѕрошура Ѕагр¤ного сказала все за них. —казала к≥лькома мовами, будучи перекладена також на англ≥йську, еспанську, ≥тал≥йську мови.  ожний ост≥вець читав њњ, ≥ пригортав до грудей, ≥ показував чужинц¤м ¤к посв≥дку своЇњ особистости. Ѕагр¤ний повернув людин≥ њњ пол≥тичну пам'¤ть. ¬≥н почав з того, ¤к у нього на очах московськ≥ б≥льшовики вбили його д¤дька ≥ д≥да ≥ ¤к було розстр≥л¤но в≥дродженн¤ його народу та вчинено геноцид.  омун≥зм Ч найнов≥ша фаза рос≥йського ≥мпер≥¤л≥зму ≥ зас≥б знищенн¤ п≥двладних йому нац≥й Ч в тому числ≥ украњнськоњ. —упроти ц≥Їњ сили виникаЇ ¤вище ем≥грант≥в з ”–—– ≥ њх р≥шуч≥сть до пол≥тичноњ боротьби.

«а декл¤рац≥Їю п≥шло д≥ло: орган≥зац≥¤ газети ≥ видавництва Ђ”крањнськ≥ в≥ст≥ї ≥ ”–ƒѕ. ”крањнець ≥з ”–—– маЇ багато плюс≥в, але одного йому бракуЇ: школи пол≥тичноњ самоорган≥зац≥њ ≥ самод≥¤льности. ≤ то зовс≥м не через банк вроджених ¤костей, а тому, що п≥дрос≥йська ”крањна взагал≥ н≥коли не мала ≥ п'¤ти рок≥в елементарноњ свободи дл¤ практичноњ громадсько-пол≥тичноњ ≥н≥ц≥¤тиви ≥ самоорган≥зац≥њ. јнахрон≥чн≥ догматичн≥ спори про соц≥¤л≥зм, а також вплив моди в≥ку творити парт≥ю за принципом пров≥дництва та ≥деолог≥њ, а не практично-пол≥тичним, перешкодили належному зосередженню на¤вних сил навколо видавництва ≥ ”–ƒѕ. ¬они також стали на завад≥ того, щоб цей осередок став школою пол≥тичноњ самоосв≥ти, з одного боку, а з другого Ч оперативною базою дл¤ виконанн¤ найдоконечн≥ших практичних завдань, що њх поклала на ем≥грац≥ю поневолена батьк≥вщина.

¬се ж нехай ≥ в ослабленому, супроти першого зас¤гу, вигл¤д≥, але Ѕагр¤ний таки зум≥в 17 рок≥в, до самоњ смерти, провадити незалежне видавництво ≥ парт≥ю, а при тому ще й зробити вклад у заснуванн¤ ≥ д≥¤льн≥сть ”Ќ–ади. Ѕагр¤ний був Їдиний ≥з пол≥тичних л≥дер≥в ем≥грац≥њ, що зум≥в найти групу рос≥йських пол≥тичних д≥¤ч≥в, ¤к≥ п≥шли на сп≥впрацю з украњнц¤ми на баз≥ безумовного визнанн¤ державноњ самост≥йности ”крањни. ÷е јлекс≥нський Ч знана постать у пол≥тичн≥й ≥стор≥њ –ос≥њ нашого стол≥тт¤. јлекс≥нський вже ≥ переклав на французьку мову роман Ѕагр¤ного Ђ—ад √етсиманськийї та видавав у видавництв≥ Ђ”крањнськ≥ в≥ст≥ї св≥й орган Ђќсвобождениеї.

Ѕезумовно, парт≥¤ ≥ пол≥тика забирали у Ѕагр¤ного, мабуть, основну енерг≥ю ≥ час, а головне Ч забирали його здоров'¤, бо творили йому численних ворог≥в, ¤к≥ не давали спати новому противников≥. Ѕезумовно, ћосква не пошкодувала грошей на агентуру, щоб цькувати Ѕагр¤ного, шкодити йому на пол≥ украњнськоњ ем≥грац≥њ, вносити розвал ≥ в саму ”–ƒѕ, ба нав≥ть ≥ на власну родину тиснути. јле з другого боку орган≥зований Ѕагр¤ним гурт ентуз≥¤ст≥в ”–ƒѕ допом≥г йому видавати й поширювати його твори, а зокрема забезпечити дуже трудну справу виданн¤ його Ђ“игролов≥вї ≥ Ђ—аду √етсиманськогої чужими мовами.

÷¤ симб≥оза письменника з його парт≥Їю не була випадкова. ” своњх поез≥¤х (книжка Ђ«олотий Ѕумерангї, 1946), драмах (Ђ√енералї Ч 1948, Ђћор≥тур≥ї Ч 1948, Ђ–озгромї Ч 1948), а також у пов≥ст¤х Ђ“игроловиї (1944), Ђ—ад √етсиманськийї (1950), Ђќгненне колої (1953), Ђћарус¤ Ѕогуславкаї (1957), ¤к ≥ в своњх публ≥цистичних памфлетах, ≤ван Ѕагр¤ний стверджував одну дуже дорогу дл¤ ем≥гранта з ”–—– ≥стину. ј саме: всупереч замахам на геноцид Ч людина жива, ”крањна жива! Ќ≥¤кого вакууму п≥д диктаторським режимом, лише стиснена до неймов≥рности, але тим сильн≥ша жива енерг≥¤, жива душа Ч жива нац≥¤.

”¤вл¤ю, ¤ка дорога була кожному не т≥льки уердеп≥вцю оц¤ велика реаб≥л≥тац≥¤ людини, нищеноњ п≥д наклеюваними њй ¤рликами Ђворога народуї, зека, оста, бандита тощо. «а це будуть вд¤чн≥ письменников≥ м≥льйони й по той б≥к заслони. ÷е п≥дкреслив ≥ чужинецький критик ёзеф Ћободовський у статт≥ про Ђ—ад √етсиманськийї:

Ђѕарадоксально, ц¤ книжка, де д≥ютьс¤ справд≥ несамовит≥ реч≥ ≥ безперервно понев≥р¤Їтьс¤ людська г≥дн≥сть, Ї по сут≥ одним безперервним хоралом на честь людини ≥ њњ духових вартостей. Ѕагр¤ний описуЇ таку страшну д≥йсн≥сть, про ¤ку  естлеров≥ нав≥ть ≥ не снилос¤. ј все ж таки Ђ“ьма оп≥вдн≥ї Ї книжкою понурою ≥ гн≥тючою. Ќатом≥сть Ђ—ад √етсиманськийї закриваЇмо Ч не б≥ймос¤ цього банального вислову Ч з почутт¤м духового п≥дсиленн¤. ўо страшн≥ш≥ реч≥ д≥ютьс¤ в книжц≥, то б≥льшу в≥ру в людину викликають у читачаї.

Ђ« одного боку книжка Ѕагр¤ного Ї разючим документом рад¤нськоњ д≥йсности, ¤кий перевищуЇ силою вислову все, що дотепер на цю тему було написане; з другого ж боку Ч Ї виразним св≥доцтвом глибокого гуман≥зму автора, що на самому дн≥ пекла зум≥в побачити людськ≥ прикмети нав≥ть у найозв≥р≥л≥ших ос≥бн¤к≥вї (Ђ ультураї, 1951, ч. 1).

Ћободовський вловив ще одну прикмету Ѕагр¤ного-письменника Ч його зд≥бн≥сть до оптим≥зму серед трагед≥њ, його гумор серед в≥дчаю, його Ђкошмарний гротескї. Ћюдина Ѕагр¤ного перемагаЇ Ђв глух≥й в≥йн≥, що провадитьс¤ на величезних просторах Ївраз≥йськоњ ≥мпер≥њї.

«а ц≥ висок≥ прикмети критик терпить письменников≥ його вади, що поход¤ть не то з браку часу, не то з незавершенн¤ л≥тературноњ культури. ÷е декл¤мац≥йн≥сть, многослов≥Ї, резонерство, сиров≥сть, неочищен≥сть. ÷≥ хиби Ї в проз≥, ≥ в поез≥њ, ≥ в драм≥ Ѕагр¤ного. јле найб≥льше позначились вони на поетичному його доробку, де так≥ шедеври, ¤к Ђ—обачий бенкетї, Ї вин¤тком.

«доров'¤, сила, лицарськ≥сть ≥ любов до людини та до свого народу Ч ц≥ прикмети знаходить ёр≥й Ўерех у Ђ“игроловахї, вважаючи, що Ѕагр¤ний ц≥Їю пов≥стю ЂстверджуЇ жанр украњнського пригодницького роману, украњнського вс≥м своњм духом, ус≥м спр¤муванн¤м, ус≥ми ≥де¤ми, почутт¤ми, характерами. ÷им в≥н говорить нове слово в украњнському л≥тературному процес≥ї. (Ђ“в≥р про мистецтво стр≥л¤тиї, Ђ”крањнськ≥ ¬≥ст≥ї, 1947, 6 кв≥тн¤). ўедра ≥ прихильна критика у англосакськ≥й ≥ н≥мецьк≥й прес≥ св≥дчить про те, що Ђ“игроловиї стали новим Ч ≥ саме украњнським Ч словом у пригодницькому жанр≥ св≥товоњ л≥тератури.

≤ван Ѕагр¤ний ≥ ¤к людина, ≥ ¤к пол≥тичний д≥¤ч, ≥ ¤к письменник був обдарований щедро силою ≥ талантом. ≤шла ц¤ сила з глибокого кор≥нн¤ його в украњнському житт≥ сучасному ≥ минулому. ¬≥н мав чудове в≥дчутт¤ ритму сучасности ≥ ритму минулих в≥к≥в. ≤ тому так природно зринаЇ в л≥пших бароккових своЇю природою м≥сц¤х його творчости ¤кась п≥дземна теч≥¤ древнього багатирського епосу, казки, думи. ≤ все це поЇднуЇтьс¤ з доброю усм≥шкою людини, ¤ка така сильна, така любл¤ча, що при вс≥й своњй шаленост≥ може об≥йтись ≥ без помсти за вс≥ незчисленн≥ образи ≥ кривди, завдан≥ њй своњми ≥ чужими.

√ора наклеп≥в на Ѕагр¤ного вивершилас¤ в 1963 роц≥, перед його смертю, брудною книжкою ЂЌа л≥тературному базар≥. ѕоез≥¤, проза ≥ публ≥цистика ≤вана Ѕагр¤ногої. ѕ≥дписана псевдон≥мом, ц¤ книжка маЇ пр¤мий лог≥чний ≥ зм≥стовий зв'¤зок з рад¤нськими нападами на Ѕагр¤ного. ¬она св≥дчить т≥льки про його вагу ¤к письменника ≥ д≥¤ча.

” ƒостоЇвського Ї одне м≥сце про талант ≥ н≥кчемну злобу: Ђ“и ще н≥кому непотр≥бний, тепер н≥хто тебе не знаЇ ≥ не хоче. “ак св≥т ≥де. ѕочекай, не те ще буде, коли взнають, то в тебе Ї обдаруванн¤. «аздр≥сть, др≥б'¤зкова п≥дл≥сть, а найб≥льше глупота нал¤жуть на тебе сильн≥ше за злидн≥. “алантов≥ треба сп≥вчувати, йому треба, щоб його зрозум≥ли; а ти побачиш, ¤к≥ пики обступл¤ть тебе, коли хоч трохи дос¤гнеш мети. ¬они будуть ставити в н≥що ≥ з презирством дивитис¤ на те, що в тоб≥ виробилос¤ т¤жкою працею, терп≥нн¤м, голодом, безсонними ночами. ј ти задирливий, ти часто недоречно гордий ≥ можеш образити самолюбну н≥кчемн≥сть, ≥ тод≥ б≥да, ти будеш один, а њх багато: вони тебе замучать шпилькамиї.

≤ замучили. ¬ лист≥-оголошенн≥ згаданоњ вище паскв≥льноњ книжки написано, що вона ЂЇ вбивчою дл¤ ≤вана Ѕагр¤ногої. Ўизофрен≥чна своЇю одверт≥стю претенс≥¤ бути вбивцею. Ќасправд≥ це була т≥льки останн¤ шпилька серед страстей т≥Їњ украњнськоњ √олготи, що њњ пережив ≥ змалював ≤ван Ѕагр¤ний.

 

ёр≥й Ћј¬–≤Ќ≈Ќ ќ

ЂЋисти до при¤тел≥вї, с.127-128, 1963.

(«а книгою Ђ”крањнське слової Ч “. 2. Ч  ., 1994.)