Ѕорис јнтоненко-ƒавидович

(5 серпн¤ 1899 Ч 8 травн¤ 1984)

 

...ўќ ¬√ќ–” …ƒ≈...

...л≥тература наша Ч це не шл¤х до легкоњ слави, не спос≥б зароб≥тку ≥ не розвага на дозв≥лл≥, а чесне служ≥нн¤ народов≥, народному д≥лу, народн≥й ≥дењ.

Ѕ. јнтоненко-ƒавидович

Ђ¬ л≥тератур≥ й коло л≥тературиї

÷е не порожн≥ слова. ÷е його ≥дейно-творче кредо. ¬≥н н≥коли не в≥дступав в≥д цього Ђв≥руюї. ¬≥н ≥шов з ним завжди кр≥зь усе своЇ довге, т¤жке ≥ трагед≥йне житт¤. ¬же пор≥вн¤но недавно, п≥сл¤ вс≥х своњх смертельних пригод у стал≥нських концентраках, Ѕорис ƒмитрович у своЇму автоб≥ограф≥чному нарис≥ (1967) писав:

Ђя не замислювавс¤ ≥ не замислююс¤ над питанн¤м про своЇ м≥сце в украњнськ≥й л≥тератур≥: це справа критик≥в, л≥тературознавц≥в ≥ читач≥в. «а вс≥х час≥в ≥ обставин мене бентежило ≥ бентежить т≥льки одне: писати так, щоб у ¤к≥йсь м≥р≥ мати п≥дставу сказати своњй муз≥ Ўевченковими словами:

ћи не лукавили з тобою,

ћи просто йшли: у нас нема

«ерна неправди за собою.

Ѕо в цьому, незалежно в≥д д≥¤пазону й кал≥бру письменницького хисту, Ї найб≥льша моральна ≥ творча вт≥ха кожного мистц¤ї.

* * *

Ќародивс¤ Ѕорис јнтоненко-ƒавидович 5 серпн¤ 1899р. на передм≥ст≥ «асулл≥ коло м≥ста –омен, тод≥ на ѕолтавщин≥. Ѕатько його працював спочатку квал≥ф≥кованим роб≥тником-зал≥зничником Ч машин≥стом пасажирських поњзд≥в, а п≥зн≥ше, остаточно ос≥вши в ќхтирц≥, Ч монтером на електростанц≥њ й к≥номехан≥ком. ѕ≥д час першоњ св≥товоњ в≥йни моб≥л≥зований до арм≥њ, в≥н пропав безв≥сти. 15-р≥чним юнаком Ѕорис залишивс¤ без батька з одинокою безпом≥чною мат≥р'ю. 1917 року зак≥нчив ќхтирську г≥мназ≥ю. ¬осени того ж року вступив на ф≥зико-математичний факультет ’арк≥вського ун≥верситету. “рохи згодом перењхав до  иЇва ≥ вступив на ≥сторико-ф≥лолог≥чний факультет  ињвського ун≥верситету. ƒоба революц≥њ й хвил¤ нац≥онально-державного в≥дродженн¤ ”крањни захоплюють молодого студента. « покликанн¤ в≥н був л≥тератор, культурник ≥ красномовець. ”крањнська революц≥¤ вимагала не т≥льки во¤к≥в, але й зд≥бних орган≥затор≥в ≥ пропагандист≥в нац≥онально-визвольноњ ≥дењ. Ѕорис ƒмитрович, поруч з ун≥верситетським навчанн¤м, з молодечим запалом беретьс¤ за цю справу. ¬≥н вињжджаЇ з промовами на фабрики, заводи й далек≥, глух≥ села. ќрган≥зовуЇ сусп≥льн≥ й культурн≥ осередки, кооперативн≥ товариства. ÷¤ його д≥¤льн≥сть тих бурхливих час≥в стала п≥зн≥ше за джерело багатьох його твор≥в, зокрема таких, ¤к Ђѕросв≥т¤ниї та Ђѕечаткаї. ¬≥н орган≥зовуЇ украњнськ≥ школи, веде непримеренну боротьбу з залишками царських русиф≥катор≥в в систем≥ народноњ осв≥ти. Ќав≥ть сам очолюЇ в≥дд≥л осв≥ти в одному з район≥в ”крањни. Ќа ц≥й посад≥ в≥н залишивс¤ ще й 1920-го ≥ 1921 року, коли б≥льшовицька влада вже опановуЇ ”крањну. ѕол≥тично в т≥ роки в≥н належав до радикальноњ групи украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ. “ому, коли 1920 року л≥вий в≥длам ”крањнськоњ соц≥¤л-демократичноњ роб≥тничоњ парт≥њ на чол≥ з ёр≥Їм ћазуренком, јндр≥Їм –≥чицьким, ћихайлом јвд≥Їнком та ≥ншими створив ” ѕ, що намагалас¤ легальне протиставитис¤  ѕ(б)” ¤к експозитур≥ – ѕ(б), јнтоненко-ƒавидович стаЇ њњ членом ≥ нав≥ть в≥дпов≥дальним секретарем  ињвського губкому ” ѕ. јле близивс¤ критичний момент дл¤ ” ѕ. ¬она змушена була зл≥кв≥дуватись ≥ влитис¤ в  ѕ(б)”. “ака була ухвала  ом≥нтерну. јнтоненко-ƒавидович попередливо покидаЇ лави ” ѕ ≥ переходить ц≥лковито на л≥тературну й журнал≥стичну працю ¤к безпарт≥йний. “аким шл¤хом в украњнську л≥тературу прийшов молодий автор, ¤кому дол¤ судила п≥зн≥ше з≥грати визначну ролю.

* * *

”весь творчий шл¤х јнтоненка-ƒавидовича само житт¤ под≥лило виразно на два пер≥оди.

ѕерший Ч в≥д 1923 року до 1933-го, тобто в≥д по¤ви першого його опов≥данн¤ Ђќстанн≥ дваї (ЂЌова громадаї,  ињв, 1923, ч. 3 Ч 4) до публ≥кац≥њ останньоњ перед життЇвою катастрофою зб≥рки опов≥дань Ђѕарот¤г ч.273ї, що вийшла в видавництв≥ Ђћолодий б≥льшовикї 1933 року.

ƒругий пер≥од будемо датувати в≥д червн¤ 1957 року по сьогодн≥, тобто в≥д року, коли јнтоненко-ƒавидович п≥сл¤ 22 рок≥в ув'¤зненн¤ повернувс¤ до  иЇва й в≥дновив свою творчу працю.

ƒвадц¤ть чотири роки, що в≥докремлюють собою ц≥ два пер≥оди творчости, тобто роки в≥д 1934‑го по 1957-й, будемо вважати мертвими чи втраченими роками в творч≥й б≥ограф≥њ нашого письменника.

ѕисати јнтоненко-ƒавидович почав давно, ще в г≥мназ≥йн≥ роки. ѕисав поез≥њ, фейлетони, сатиричн≥ нариси, а 1916 року в шк≥льному друкованому журнал≥ з'¤вивс¤ його перший сол≥дний нарис п≥д назвою Ђћо¤ поездка на  авказї, що, ¤к признаЇтьс¤ сам автор, був ¤коюсь м≥рою прообразом того ц≥кавого мандр≥вного жанру, ¤кий п≥зн≥ше прин≥с йому славу зб≥рками Ђ«емлею украњнськоюї, Ђ«бручї та ≥н. –оки революц≥њ на де¤кий час загальмували були цю пристрасть, але вже в≥д 1920-21 рок≥в в≥н пише багато. ≤з цих писань 1923 року з'¤вилис¤ друком дв≥ реч≥: згадане опов≥данн¤ Ђќстанн≥ дваї ≥ драма на чотири д≥њ ЂЋицар≥ абсурдуї, Ч в Їдиному тод≥ сол≥дному харк≥вському журнал≥ Ђ„ервоний шл¤хї (1923, ч. 8). ÷ими публ≥кац≥¤ми й датуЇмо початок першоњ доби його л≥тературноњ творчости.

«а першу добу творчости јнтоненко-ƒавидович опубл≥кував 14 книжок ≥ силу-силенну окремих нарис≥в, реценз≥й, зам≥ток, розкиданих по вс≥й тогочасн≥й пер≥одичн≥й прес≥. Ѕули це зб≥рки опов≥дань Ч Ђ«апорошен≥ силюетиї (1925), Ђ“ук-тукї (1926), пов≥ст≥ Ђ—ин¤ волошкаї (1927), Ђ—мертьї (1928), Ђ—правжн≥й чолов≥кї (1929), Ђѕечаткаї (1930), зб≥рка нарис≥в Ђ«емлею украњнськоюї (1930) ≥ багато ≥нших.  р≥м цього, м≥ж 1926-м ≥ 1933-м в≥н писав роман-трилог≥ю Ђ—≥ч-матиї, що уривками друкувалась у журналах Ђ√лобусї ≥ Ђ∆итт¤ й революц≥¤ї. 1933 року перший том трилог≥њ п≥д назвою ЂЌащадки прад≥д≥вї јнтоненко-ƒавидович подав був до видавництва Ћ≥ћ. јле ан≥ ц¤ частина, ан≥ ≥нш≥ вже не побачили св≥ту ≥ трилог≥¤ в ц≥лому, правдопод≥бно, пропала назавжди. ќдночасно писавс¤ роман з житт¤ техн≥чноњ ≥нтел≥генц≥њ п≥д назвою ЂЅоргї, уривок з ¤кого з'¤вивс¤ в с≥чневому числ≥ Ђ∆итт¤ й революц≥¤ї за 1933 р≥к. јле й цей роман уже св≥ту не побачив ≥ п≥сл¤ арешту автора також пропав.

≤з цих публ≥кац≥й першоњ доби творчости центральне м≥сце пос≥дають його опов≥данн¤ й пов≥ст≥: Ђѕечаткаї, Ђ—ин¤ ¬олошкаї, Ђ—мертьї ≥ зб≥рка репортаж≥в Ђ«емлею украњнськоюї.

Ќевелика пов≥сть Ђѕечаткаї концентруЇ увагу читача на под≥¤х украњнськоњ революц≥њ за доби ÷ентральноњ –ади й √енерального —екретар≥¤ту. ƒинам≥чна опов≥дь, з багатьма гумористичними ситуац≥¤ми й драматичними сюжетними кол≥з≥¤ми, маЇ ще й ту варт≥сть, що в н≥й автор, чи не Їдиний у рад¤нськ≥й л≥тератур≥ того часу, см≥ливо показав, що за ≥дею в≥льноњ ”крањни та за њњ революц≥йний парл¤мент ÷ентральну –аду боролас¤ не т≥льки ≥нтел≥генц≥¤, не т≥льки сел¤нство, але й св≥доме роб≥тництво. Ќав≥ть б≥льше, зображуючи двох головних героњв пов≥сти Ч молодого студента ‘едоренка й роб≥тника јндр≥¤ ќсадчого, автор образними засобами стверджуЇ, що ≥нтел≥генц≥¤ (студент) грала допом≥жну, ≥нколи бо¤зливу, кумедну чи розгублену ролю, а основну, см≥ливу, ≥дейно наступальну, а в трудних ситуац≥¤х Ч в≥дважну й розумну д≥ю вело роб≥тництво (ќсадчий).

ѕов≥сть Ђ—ин¤ ¬олошкаї в≥дтворюЇ драматичний еп≥зод з доби ден≥к≥нськоњ навали на ”крањну. ƒен≥к≥нська контррозв≥дка, що безогл¤дно нищила будь-¤к≥ про¤ви украњнського нац≥онального житт¤, заарештувала студента, пров≥дного д≥¤ча украњнського антиден≥к≥нського зап≥лл¤. ”часниц¤ цього нелегального гуртка, вродлива студентка, що њњ прозвали —иньою ¬олошкою, бере на себе обов'¤зок за вс¤ку ц≥ну вр¤тувати товариша в≥д розстр≥лу. ¬она, ¤к н≥би наречена заарештованого, йде до начальника розв≥дки Ч дегенерата й садиста, пробуЇ вблагати його зв≥льнити студента ≥, коли це не вдаЇтьс¤, вживаЇ останнього аргументу Ч в≥ддаЇтьс¤ йому й ц≥ною такоњ самопожертви вр¤товуЇ товариша. ÷¤ пов≥сть, що написана виразно в стил≥ ¬инниченковоњ психолог≥чноњ новел≥, у той час (1924 р≥к) була вельми почитною. ≤ не випадково ¬алер≥¤н ѕ≥дмогильний назвав њњ Ђефектною р≥ччюї, що зробила ≥м'¤ автора попул¤рним.

ƒол¤ ≥нтел≥генц≥њ в революц≥њ, зокрема дол¤ тих д≥¤ч≥в, що на початку були активними в украњнськ≥й нац≥ональн≥й революц≥њ, а п≥зн≥ше зм≥нили погл¤д чи обставинами змушен≥ були перейти до сп≥впрац≥ з рад¤нською владою, пост≥йно тривожила јнтоненка-ƒавидовича. ÷≥й проблем≥ в≥н присв¤тив к≥лька твор≥в, а серед них найб≥льший ≥ найглибший Ч пов≥сть Ђ—мертьї (1928), тв≥р психолог≥чно й соц≥¤льно складний ≥ багатопл¤новий.

ћистецька сила пов≥сти Ч ум≥нн¤ в малому показати велике. ” фокус≥ одного пов≥ту в перш≥й половин≥ 1920 року показано образ ус≥Їњ ”крањни. ” пов≥тов≥й орган≥зац≥њ  ѕ(б)” зображено ц≥лу комун≥стичну парт≥ю ”крањни Ч њњ пол≥тику взагал≥, а нац≥ональну зокрема, њњ людський склад, психолог≥чне наставленн¤ ≥ практичну д≥¤льн≥сть. ќрган≥зац≥¤ складена переважно з рос≥йського або, ще г≥рше, зрусиф≥кованого в≥йськового чи м≥щанського елементу, чужого, ворожого або в кращому випадку байдужого до крањни ≥ народу, серед ¤кого вона д≥Ї. Ќезначний, непом≥тний ≥ невпливовий украњнський елемент, ¤кщо в≥н пол≥тично св≥домий (скаж≥мо, з недавн≥х боротьбист≥в), пост≥йно п≥д п≥дозрою  ѕ(б)”. ј ¤кщо це елемент випадковий, що п≥шов механ≥чно за хвилею под≥й (з сел¤н, з роб≥тник≥в), то в≥н виконуЇ ролю слухн¤ного й виконного раба. “ому, ¤к каже в пов≥ст≥ один с≥льський учитель головному героЇв≥ пов≥сти √оробенков≥, Ђйого пол≥тика буваЇ часом г≥рша в≥д запеклого русакаї.

—тановище рад¤нськоњ влади ще далеко не певне. —ело Ч посп≥ль вороже наставлене. Ќавколо Ч повстанн¤. –ад¤нську владу село сприймаЇ ¤к таку, що т≥льки прињздить до його Ђсумирних хат ≥з розкладками, контрибуц≥¤ми, арештами й розстр≥ламиї. Ѕарвист≥ еп≥зоди безглуздих суботник≥в, хижацьких ≥ граб≥жницьких рекв≥зиц≥й приватних п≥¤н≥н, б≥бл≥отек, шаф, стол≥в ≥ нав≥ть ст≥льц≥в, антирел≥г≥йноњ пропаганди, перевибор≥в рад, фантастичноњ перебудови системи осв≥ти, випомповуванн¤ з села харч≥в спец≥¤льно озброЇними парт≥йними агентами, опору сел¤нства, убивства парт≥йних агент≥в ≥, нарешт≥, траг≥чний еп≥зод розстр≥лу закладник≥в того села, де вбито парт≥йних уповноважених дл¤ хл≥бозагот≥вель,Ч ось загальне сюжетне тло пов≥сти Ђ—мертьї.

„ерез усю пов≥сть проходить центральна постать задуму Ч украњнський ≥нтел≥гент  ость √оробенко. Ќедавн≥й активний культурний ≥ сусп≥льний д≥¤ч доби ÷ентральноњ –ади ≥ ƒиректор≥њ, в≥н шл¤хом ≥дейноњ еволюц≥њ прийн¤в рад¤нську владу й вступив до комун≥стичноњ парт≥њ. јле в  ѕ(б)” в≥н почуваЇ себе чужим. Ќа нього дивл¤тьс¤ косо. …ому не дов≥р¤ють. ѕро нього розповсюджують брехлив≥ чутки, н≥би 1918 року в  иЇв≥ в≥н розстр≥лював матрос≥в. …ого природну й принципову звичку: читати украњнську пресу ≥ виступати украњнською мовою, дбати за украњнську л≥тературу в хатах-читальн¤х ≥ роб≥тничих клюбах Ч трактують ≥рон≥чно: Ђ«доров, √оробенко! Ќу, ¤к там Ђмоваї? ѕетлюр≥вщину с≥Їш, канал≥¤! ÷е ти ћаркса украњн≥зував?ї Ч ≥ тому под≥бн≥ вайлуват≥, скалозубн≥ дотепи, спр¤мован≥ на його компром≥тац≥ю, лунали навколо нього й творили отруйну, т¤жку атмосферу. Ќав≥ть у партком≥вськ≥й характеристиц≥ (таЇмн≥й) про нього було записано: Ђяк комун≥ст-б≥льшовик Ч несталийї. ÷е його вкрай бентежить. ¬≥н починаЇ почувати себе в стан≥ ворог≥в, а не ≥дейних друз≥в. ѕочинаЇ оц≥нювати своњх сп≥впарт≥йц≥в ≥ анал≥зувати св≥й стан.

ЂЌесталийї... ’≥ба дл¤ них в≥н може бути сталий? ’≥ба вони можуть забути про те?.. ≤ пот≥м це украњнство, що воно њм. ѓм, дл¤ ¤ких не було н≥ —олониц≥, н≥ Ѕерестечка, н≥ ѕолтави, н≥ нав≥ть  рут! ƒл¤ ¤ких ус¤ ≥стор≥¤ Ч т≥льки в≥чна боротьба кл¤с... јх, ¤к≥ вони все ж таки доктринери!..ї

...ЂЅутт¤ визначаЇ св≥дом≥стьї... ÷е њхн¤ ≥стина, це Ђновий запов≥тї, з ¤ким вони мають пройти св≥т... Ђ ап≥талї ћаркс≥в... ўо це? “ора, ™вангел≥¤, јль- оран чи јрх≥мед≥в ричаг?ї

ќтак м≥ркуючи,  ость √оробенко все ж таки в≥дчуваЇ, що в≥н задалеко з ними зайшов, що пов'¤заний з ними вже дуже т≥сно. јле чому ж до нього таке ставленн¤? ўо в≥н повинен зробити, щоб стати з ними р≥вним? „ого йому бракуЇ? ѕо довгих ≥ т¤жких роздумах, пригл¤даючись пильно до характеру ≥ способу думанн¤ своњх нових сп≥впарт≥йц≥в, вивчаючи њх д≥¤льн≥сть ≥ психолог≥чне наставленн¤, в≥н робить неспод≥ване нав≥ть дл¤ себе в≥дкритт¤:

Ђ“реба вбити... ћушу, власне, не вбити, а розстр≥л¤ти. ≤ тод≥... коли кров розстр≥л¤них повстанц≥в, куркульн≥, спекул¤нт≥в, заручник≥в ≥ безл≥ч ус¤ких категор≥й, що зведен≥ до одного знаменника Ч контрреволюц≥¤, хоч раз, Їдиний т≥льки раз впаде, ¤к то кажуть, на мою голову, зал¤паЇ руки, тод≥ всьому к≥нець. “од≥ –уб≥кон буде перейдено. “од≥ ¤ буду ц≥лком в≥льний. “од≥ см≥ливо й одверто, без жадних вагань ≥ сумн≥в≥в можна буде сказати соб≥: ¤ Ч б≥льшовик.ї

Ќе буду розкривати докладно той глибокий п≥дтекст, що заховуЇ в соб≥ ц¤ сюжетна ситуац≥¤ роману. —кажу т≥льки, що в ф≥нал≥ конфл≥ктноњ розв'¤зки це парадоксальне р≥шенн¤ геро¤ знаходить своЇ практичне застосуванн¤: його посилають з карним загоном розстр≥лювати Ђзакладник≥вї того села, де забито к≥лькох парт≥йних уповноважених. —цена, ¤к вели на розстр≥л шестеро д¤дьк≥в-закладник≥в ≥ ¤к зд≥йснювали цю нелюдську криваву екзекуц≥ю, силою траг≥зму зображенн¤, ¤кщо поминути Ђяї ’вильового, перевищуЇ все, що ми до того читали, включно з Ђѕромен¤ сонц¤ї ¬. ¬инниченка чи Ђќпов≥данн¤ про семеро пов≥шенихї Ћ. јндрЇЇва.

„и ж перейдено –уб≥кон? „и, проливши кров своњх людей, став  ость √оробенко б≥льшовиком? „и почув себе р≥вним серед р≥вних? „и заслужив на дов≥р'¤? јвтор пр¤моњ в≥дпов≥д≥ на це не даЇ. ¬≥н т≥льки показуЇ, що √оробенко був у стан≥ сновиди, непритомности. Ќ≥чого не розум≥в ≥ не чув нав≥ть команди начальника карроти. Ђ√оробенко обернувс¤, перев≥в диханн¤ й подавс¤ навманн¤ї. ÷им лакон≥змом ≥ душевним станом геро¤ найглибше п≥дкреслено усв≥домленн¤ героЇм його юдиного вчинку, а з цим Ч осуду та кари за злочин.

–оздумуючи над драматичним ф≥налом пов≥сти Ђ—мертьї, що з такою силою зображуЇ пол≥тику Ђзб≥рноњ в≥дпов≥дальностиї ≥ њњ безогл¤дними масовими розстр≥лами людей, названих Ђзакладникамиї, мимовол≥ приходимо до думки: а чи не був це початок новоњ доби самови¤ву людини-зв≥ра? јдже ж т≥льки по¤ва на обр≥њ житт¤ такого типу Ђпол≥тикаї вможливила голод 1932-33, масов≥ депортац≥њ на ¤вну смерть м≥льйон≥в сел¤н ≥ роб≥тник≥в Ч ж≥нок, д≥тей, старих, нем≥чних, хворих,Ч т≥льки цей тип м≥г реал≥зувати в≥копомний терор 1930-х рок≥в чи, п≥зн≥ше, холодно, без ус¤ких сантимент≥в, винищувати ц≥л≥ беззахисн≥ нац≥њ (кримськ≥ татари, карачањвц≥ та ≥нш≥). ѕо¤ва в центр≥ ≈вропи фашизму з його народовбивчою практикою не була вже новиною. ÷е був лише ви¤в у нов≥й ≥постас≥ знайомого вже нам типу нелюда. …ого каральна акц≥¤ за окупац≥њ „ех≥њ, ѕольщ≥, ”крањни п≥д час другоњ св≥товоњ в≥йни була оперта на ту саму пол≥тику Ђзб≥рноњ в≥дпов≥дальностиї й розстр≥л≥в Ђзакладник≥вї, що њњ започаткували екстремн≥ сили рос≥йськоњ революц≥њ 1918-20 рр. —аме цей тип людини-зв≥ра вже в наш час розповзс¤ по вс≥х континентах св≥ту ≥, прикриваючис¤ цин≥чно гаслом Ђщаст¤ людиниї, закладаЇ бомби в читальн¤х б≥бл≥отек, в багатолюдних торговельних центрах, на св¤ткових площах, в л≥таках з туристами ≥ масово вбиваЇ невинних людей.

[...] …ому ще вдалос¤ дещо опубл≥кувати, поки на пол≥тичному обр≥њ згромаджувалис¤ лихов≥сн≥ хмари терору. —палах арешт≥в весною 1933 року, постр≥л ’вильового 13 травн¤, самогубство ћ. —крипника 7 липн¤ й п≥сл¤ цього нова хвил¤ арешт≥в украњнських письменник≥в ≥ культурних д≥¤ч≥в створили пекельн≥ умови дл¤ житт¤ ≥ прац≥ письменник≥в, а серед них ≥ дл¤ јнтоненка-ƒавидовича. ¬≥д природи активний ≥ здатний пол≥тично думати, в≥н пробуЇ знайти вих≥д ≥з смертельноњ ситуац≥њ. ѓде на ƒалек≥й —х≥д, до столиц≥  азахстану јлма-јти, влаштовуЇтьс¤ на працю при державному видавництв≥  азахстану, запл¤новуЇ дв≥ велик≥ прац≥: антолог≥ю казахськоњ л≥тератури украњнською мовою й таку ж антолог≥ю украњнськоњ л≥тератури казахською. «адум великого братерського сп≥лкуванн¤ двох далеких народ≥в. јле дол¤ не судила зд≥йснити ц≥ шл¤хетн≥ пл¤ни. 5 с≥чн¤ 1935 року Ч арешт, безглузде сл≥дство, комед≥¤ суду, беззаконний ≥ безп≥дставний вирок смерти, зам≥на на 10 рок≥в концентраку, ¤кий практично прот¤гнувс¤ аж 22 роки. ¬ласне, цей засуд мав т¤гтис¤ все його житт¤. Ћише смерть тирана й короткотривала доба в≥длиги вр¤тувала житт¤ письменника. Ќеспод≥вано дл¤ вс≥х у червн≥ 1957 року јнтоненко-ƒавидович повернувс¤ до р≥дного  иЇва. ÷е межувало з чудом.

* * *

ћашина терору вирвала письменника ≥з житт¤, коли йому щойно минуло 35 рок≥в. ј повернувс¤ в≥н ≥з своЇњ сумноњ од≥ссењ, коли йому сповнилос¤ 58 рок≥в. ѕод≥бного випадку в л≥тературному св≥т≥ ¤ не знаю. Ўевченко? ƒостоЇвський? ÷е не те. ƒалеко не те. ѕравда, його, ¤к ≥ ƒостоЇвського, засудили були до смертноњ кари. ≤ знову, ¤к ≥ ƒостоевському, йому зам≥нили смертну кару на 10 рок≥в ув'¤зненн¤. јле ƒостоЇвський, в≥дбувши 4 роки в ќмськ≥й тюрм≥ й 5 рок≥в у в≥йську, вийшов на волю й в≥дновив свою л≥тературну д≥¤льн≥сть. ÷е далеко не те, що 22 роки стал≥нськоњ каторги. Ќ≥, ≥сторичних аналог≥й ¤ таки не знаю.

ѕовернувс¤ Ѕорис ƒмитрович з надломленим здоров'¤м, виснажений ф≥зично, але морально ≥ духово Ч незламний. ÷е зберегло його ¤к мистц¤ ≥ громад¤нина.

” минул≥ каторжн≥ роки в≥н утратив був ус¤ку над≥ю повернутис¤ будь-коли до л≥тературноњ прац≥. јле п≥сл¤ смерти —тал≥на його неспод≥вано охопив пот¤г до писанн¤, ¤кого, ¤к в≥н сам пише, Ђне зазнавав, мабуть, з того часу, ¤к перестав ходити в початк≥вц¤хї. ≤ в≥н у найнелюд¤н≥ших умовах на випадкових клаптиках паперу, в кожну в≥льну хвилину писав. ”насл≥док ц≥Їњ довгоњ ≥ впертоњ прац≥ вийшов сол≥дний рукопис.  оли таки прийшла вол¤ й јнтоненко-ƒавидович повернувс¤ до  иЇва, то в≥н прив≥з ≥з собою вже першу чорнову редакц≥ю свого роману Ђ«а ширмоюї. јле поки роман сол≥дно допрацьовувавс¤, Ѕорис ƒмитрович своЇ нове житт¤ на вол≥ розпочав знову мандр≥вкою по р≥дн≥й, давно не бачен≥й батьк≥вщин≥. «ак≥нчив цю мандр≥вку в≥дв≥динами Ѕуковини, ѕокутт¤, √аличини ≥ «акарпатт¤. ” к≥лькох прегарних, таких же св≥жих ≥ бентежних, ¤к ≥ колись, нарисах заф≥ксував в≥н враженн¤ своЇњ надзвичайноњ мандр≥вки. ƒодавши до них дещо з≥ своњх старих нарис≥в, 1959 року в≥н видав њх книжкою п≥д назвою Ђ«бручї. “ого ж 1959 року з'¤вилос¤ перевиданн¤ одного з його давн≥ших опов≥дань Ђ рила јртема Ћетючогої. ≤ цим, власне, в≥дзначено його ш≥стдес¤тир≥чч¤. Ћ. —ерп≥л≥н, ¬. ѕ≥вторадн≥, ™. √риднева, ќ. —тавицький ≥ нав≥ть ќ. ѕолторацький тепло в≥тали ц≥ нов≥ його публ≥кац≥њ, а ¬. ≤ванисенко у статт≥ Ђ—кромн≥сть ≥ сумл≥нн¤ї (ЂЋ≥тературна газетаї, 1959, 4 серпн¤) щиро в≥тав письменника з 60-р≥чч¤м ≥ висловлював рад≥сть з нагоди поверненн¤ його до л≥тератури.

ƒл¤ јнтоненка-ƒавидовича справд≥ настала н≥би друга творча молод≥сть. «-п≥д його пера виход¤ть нов≥ твори.  р≥м згаданоњ зб≥рки Ђ«бручї ≥ опов≥данн¤ Ђ рила јртема Ћетючогої, в≥н пише й публ≥куЇ багато нових опов≥дань, окремих зб≥рок, пов≥стей ≥ роман≥в: Ђ¬ с≥м'њ вольн≥й, нов≥йї (1960), Ђ«олотой корабликї (1960), психолог≥чно-побутову пов≥сть з студентського житт¤ 1920-х рок≥в Ђќбразаї, соц≥¤льно-психолог≥чне опов≥данн¤ з доби революц≥њ Ђ“ак воно показуЇї ≥, нарешт≥, пов≥ст≥ та романи: Ђ—лово матер≥ї (1960), Ђ«а ширмоюї (1963), Ђ—емен ≤ванович ѕальохаї (1965) та багато ≥нших опов≥дань, ¤к≥ й дос≥ ще не з≥брано в окрему зб≥рку. 1967 року вийшов том його вибраних твор≥в з досить вдумливою ≥ прихильною до автора передмовою критика Ћеон≥да Ѕойка.

 р≥м художн≥х твор≥в, автор видав к≥лька ц≥нних книжок про л≥тературне житт¤, про л≥тературу ≥ мову. —воњ спостереженн¤ над творчим процесом ≥ св≥й досв≥д в≥н виклав у зб≥рках статей: Ђѕро що ≥ ¤кї (1962) та Ђ¬ л≥тератур≥ й коло л≥тературиї (1964). Ћ≥тературн≥ силюети про кл¤сик≥в нашоњ л≥тератури: Ўевченка, Ќечу¤-Ћевицького, ѕанаса ћирного, ¬асильченка, л≥тературно-критичн≥ й теоретичн≥ нариси ≥, нарешт≥, спогади про своњх сучасник≥в (¬. Ѕлакитного-≈ллана, ¬. —осюру, ћ. –ильського, ™. ѕлужника та Ѕ. “енету) Ч виповнюють книжку Ђ«далека й зблизькаї (1969). Ќарешт≥ знаменит≥ його роздуми й спостереженн¤ над украњнською л≥тературною мовою, що з'¤вилис¤ п≥д назвою Ђяк ми говоримої (1970). Ќа жаль, ц¤ книжка стала останньою публ≥кац≥Їю твор≥в јнтоненка-ƒавидовича. ¬≥д 1971 року двер≥ видавництв ≥ журнал≥в рад¤нськоњ ”крањни дл¤ цього видатного й заслуженого майстра слова знову закрит≥. ѕро цей нечуваний беззаконний вчинок влади сам јнтоненко-ƒавидович в приватному лист≥ в≥д 6 с≥чн¤ 1971 року писав:

Ђќф≥ц≥йно мене не покарано за в≥дмову давати св≥дченн¤ на суд≥ (¬. ћороза. Ч √.  .), ¤к того можна було спод≥ватись, але неоф≥ц≥йн≥ санкц≥њ вже почались: зн¤то в журнал≥ Ђ”крањнаї вже ухвалену до друку мою пов≥сть Ђ«авищен≥ оц≥нкиї, не друкуютьс¤ в ЂЋ≥тературн≥й ”крањн≥ї моњ дальш≥ мовн≥ нотатки Ђ¬аговит≥ др≥бниц≥ї й, нарешт≥, не буде видано додаткового тиражу Ђяк ми говоримої. ќтож навр¤д чи зможу ¤ наступного 1971 року Ђпорадувати читач≥в новими творамиї, ¤к ¬и того мен≥ бажаЇте... ¬загал≥, в л≥тератур≥ тепер настанова Ч писати Ђвиробнич≥ї та Ђколгоспн≥ї романи, до чого ¤ аж н≥¤к не мастак. Ќу, що ж Ч доведетьс¤ писати Ђдл¤ в≥чностиї, в≥дкладаючи написане в папку Ђяк умру, то поховайтеї...

ясн≥ше й траг≥чн≥ше трудно висловитись. ≤ живе в таких пол≥ц≥йних умовах силою ≥зольований в≥д л≥тературного процесу, фактично з кл¤пом у рот≥, видатний письменник ≥ чесний син свого народу ось уже дес¤тий р≥к. Ћише коли-не-коли приходить йому пот≥ха десь здалека: то, прогавлена нагл¤дачами, позитивна оц≥нка книжки Ђяк ми говоримої в серйозному рос≥йському журнал≥ Ђ¬опросы литературыї, то похвальна оц≥нка в журнал≥ ѕольськоњ јкадем≥њ наук ЂSlavia orientalisї (1972), то переклад польською мовою роману Ђ«а ширмоюї, з найкращою рекомендац≥Їю дл¤ читач≥в (ЂZa parawanemї, 1974), у чудовому переклад≥ —тан≥слава –ихл≥цького, то перевиданн¤ в јвстрал≥њ нашою ‘≥л≥Їю ќ”ѕ Ђ—лової роману Ђ«а ширмоюї, то готуванн¤ його перекладу англ≥йською, то, нарешт≥, вже 1979 року у варшавському Ђ”крањнському календар≥ї у статт≥ Ђ¬≥рний син свого народуї названо його Ђпрекрасним знавцем ≥ палким шанувальником нашоњ солов'њноњ мовиї. ƒл¤ нього, без сумн≥ву, це промен≥ сонц¤ серед темноњ ноч≥ його щоденного бутт¤.

јле верн≥мось ≥ прогл¤ньмо бодай поб≥жно його л≥тературн≥ надбанн¤ в другий пер≥од творчости.

 оли Ђ«олотий корабликї, Ђ—лово матер≥ї й под≥бн≥ опов≥данн¤ в≥дтворюють житт¤ дореволюц≥йноњ доби, Ђ“ак воно показуЇї Ч добу революц≥њ, а Ђ—емен ≤ванович ѕальохаї Ч просто пов≥сть про красу природи й прец≥кав≥ людськ≥ характери, то нариси Ђ«бручї, пов≥сть Ђќбразаї та роман Ђ«а ширмоюї по в≥нц¤ в животрепетних соц≥¤льних, морально-побутових та психолог≥чних проблемах нашого часу. ѕов≥сть Ђ—емен ≤ванович ѕальохаї автор слушно назвав Ђмисливською поемоюї. —правд≥-бо, њњ виповнено чар≥вними украњнськими пейзажами, ф≥лософськими роздумами й л≥тературними в≥дступами, великою любов'ю до людей з вибачливо-сатиричною посм≥шкою з них. ÷е мемуарна поема Ч поема про себе, про своњх ближчих друз≥в. ÷е мандр≥вка в об≥рвану насильниками молод≥сть ≥ прийн¤тт¤ похилого в≥ку. “в≥р ф≥лософський ≥ глибоко оптим≥стичний. ” ф≥нал≥ поеми автор висловлюЇ думку, що пануванн¤ тиран≥чноњ сили не в≥чне, що неминуче прийде час, коли людина сама керуватиме собою. ЂЅо Ч панта рей!ї Ч це в≥чний закон житт¤.

ƒо реч≥, ¤ не люблю мисливських опов≥дань. Ѕез гн≥ву на людину ¤ не можу читати захоплених опис≥в фахових мисливських постр≥л≥в, влучного попаданн¤ в нем≥чну жертву й передсмертного окрику чайки. ѕ≥сл¤ такоњ лектури мене охоплюЇ г≥ркий осуд людини, лють ≥ образа на нењ. я не можу њй дарувати, що вона в мисливському азарт≥ стаЇ г≥ршою, жорсток≥шою за зв≥ра. «в≥р убиваЇ, коли голодний. Ћюдина Ч дл¤ розваги. јле мисливську поему јнтоненка-ƒавидовича ¤ читаю з приЇмн≥стю. Ѕо це пов≥сть про людей Ч добросердних великих дивак≥в ≥ фантазер≥в.

÷ентральне м≥сце в друг≥й доб≥ творчости письменника пос≥даЇ його роман Ђ«а ширмоюї. —южет роману не складний: ≥стор≥¤ житт¤ прац≥ й родинних стосунк≥в молодого л≥кар¤ украњнц¤ ќлександра ѕостоловського. ƒ≥¤ в≥дбуваЇтьс¤ головним чином у кишлаков≥й л≥карн≥ глухого району ”збекистану. ѕотрапив сюди л≥кар ѕостоловський з родиною (дружина, трир≥чний син ≥ стара мати) п≥сл¤ другоњ св≥товоњ в≥йни. ÷¤ родина л≥кар¤ й становить собою центральний осередок д≥њ роману. ѕоб≥чну, але сюжетно-зв'¤зкову й ≥дейну ролю грають ще дв≥ особи: зав≥дувач облздоровв≥дд≥лу л≥кар ’оджаЇв ≥ бездомна, шолудива, сл≥па на одне око сука ∆учка.

« розлогоњ, на початку н≥би спок≥йноњ розпов≥д≥ роману читач дов≥дуЇтьс¤, що чесний, в≥дданий своњм пац≥Їнтам л≥кар ѕостоловський занедбав свою р≥дну мат≥р, ¤ка занедужала на рак. ¬≥дгородивши ширмою в кутку свого каб≥нету м≥сце дл¤ матер≥, в≥н, поринувши в свою фахову працю, не пом≥чав, що мати, не маючи прихильности в≥д чужоњ духом ≥ культурою нев≥стки-рос≥¤нки, жила в пекельних умовах, њњ довго тримала на сил≥ лише велика материнська любов до сина. јле смертельна хвороба й синова недбал≥сть звалюють њњ остаточно з н≥г. —ин похопивс¤, збагнув небезпеку й вир≥шуЇ негайно в≥двезти мат≥р до л≥карн≥ в “омськ на операц≥ю. ” поњзд≥, по дороз≥ до “ашкента, мати в≥дчула,

Ђ...що житт¤ вже вит≥каЇ з нењ, ≥ душа њњ ледве держитьс¤ в безсилому, обважн≥лому т≥л≥(...). ¬она не думала н≥ про свою хворобу, н≥ про операц≥ю, њй не в≥рилос¤ нав≥ть, що вона поњде ще до ¤когось сиб≥рського “омська. ѕощо? Ќ≥, вона њде з сином на ту далеку, св¤ту землю, де вона народилас¤, де спл¤ть в≥чним сном њњ батьки й прад≥ди, де годитьс¤ ≥ њй схилити свою головуї.

≤ вона впала в передсмертну непритомн≥сть.  оли прийшла до себе, то ледве могла промовити, щоб син в≥дв≥з њњ до ѕере¤слава. —ин зрозум≥в ≥

Ђ...поквапливо, щоб мати встигла ще почути, голосно сказав:

Ч я одвезу, мамо.

јле мати б≥льше вже не в≥дгукнуласьї.

“≥льки тод≥ ѕостоловський зрозум≥в глибину свого злочину перед мат≥р'ю, т≥льки траг≥зм такого непоправного ф≥налу збурив його син≥вське сумл≥нн¤ й викликав св≥дом≥сть свого великого боргу перед мамою, перед тим ѕере¤славом, про ¤кий вона марила, ≥ перед т≥Їю землею, на ¤к≥й ≥ в≥н народивс¤.

Ђ...¬≥н одвернувс¤ й перев≥в оч≥ в далину, куди прост¤глис¤ безконечн≥ рейки на п≥вдень, куди весь час линула думка зажуреноњ матер≥, до того далекого ѕере¤слава, ≥ твердо проказав сам соб≥:

Ч я все сплачу, мамо. ¬се!ї

≤ ц≥ слова його прозвучали ¤к син≥вська кл¤тва над труною матер≥.

Ђ«а ширмоюї Ч один з найвизначн≥ших твор≥в украњнськоњ л≥тератури останн≥х двох дес¤тир≥ч. ÷е не психолог≥чний родинно-побутовий роман. ÷е не просто спроба Ђнагадати молодому покол≥нню про його обов'¤зки до батьк≥в, а разом з тим торкнутис¤ де¤ких родинних проблемї, ¤к, може, навмисне не розкриваючи, сугерував ≥дею роману сам автор у передмов≥ до його журнальноњ публ≥кац≥њ 1962 року. ÷е не традиц≥йна проблема д≥тей ≥ батьк≥в, ¤к твердив дехто з критик≥в (Ћ. Ѕойко, ƒ. „уб). ÷е не дидактичний роман, не роман про Ђвихованн¤ правдою ≥ красоюї ( . ¬олинський), Ч а щось б≥льше, ширше ≥ глибше за вс≥ ц≥ окремо поставлен≥ проблеми. ÷е синтеза цих проблем. ÷е, ¤ б сказав, соц≥¤льно-психолог≥чний роман про кровний взаЇмозв'¤зок людини ≥ сусп≥льства, людини ≥ нац≥њ. ўе в перш≥й доб≥ своЇњ творчости, зокрема в пов≥ст≥ Ђ—мертьї, јнтоненко-ƒавидович ви¤вив себе майстром зображувати в малому велике. ¬ Ђ«а ширмоюї в≥н д≥йшов вершини цього мистецтва. ” фокус≥ одн≥Їњ родини, у стосунках м≥ж сином ≥ мат≥р'ю в≥н в≥дтворив складну проблему Ч внутр≥шн≥й, п≥дсв≥домий нав≥ть, але нерозривний зв'¤зок людини з народом, з батьк≥вщиною.  оли ѕостоловський над прахом матер≥ давав кл¤тву спокутувати свою провину, сплатити св≥й борг перед нею, то в≥н уже мав на серц≥ св≥й народ, свою батьк≥вщину. ” цьому сусп≥льно-виховна й мистецька сила роману. якщо до цього додати, що роман написав першор¤дний стил≥ст, в≥дшл≥фованою л≥тературною мовою, з виразним ≥ндив≥дуальним звучанн¤м кожного майстерно вир≥зьбленого персонажа, то стане зрозум≥ло, чому по¤ва цього роману сколихнула запл≥сн¤в≥ле плесо рад¤нськоњ л≥тератури й в≥дразу викликала численн≥ в≥дгуки в прес≥. [...]

[...] “акою в загальних рисах постаЇ в моЇму сприйманн≥ постать Ѕориса ƒмитровича јнтоненка-ƒавидовича у 80-р≥чч¤ його житт¤ ≥ творчости. ” його творах, ¤к висловивс¤ колись теоретик активно-романтичного (в≥тањстичного) напр¤му, Ђглибина думки поЇднана ≥з витонченим словом, кал¤мбур з ориг≥нальн≥стю, сльозина ≥з теплою парод≥Їю на саму себе ≥ велика та глибока рад≥сть ≥з т≥Їю журбою, що так прикрашуЇ чоло мислител¤ї (ЂЋ≥тературний ¤рмарокї, серпень 1929, передмова, с. 2).

јнтоненко-ƒавидович орган≥зац≥йно не належав до групи в≥тањст≥в, але духово ≥ творчо в≥н ≥шов у цьому загальному в≥дродженському р≥чищ≥ 1920-х рок≥в. ЂЅелетрист ≥ публ≥цист гостросусп≥льного ≥нстинкту ≥ зоруї Ч так слушно колись визначив јнтоненка-ƒавидовича ёр≥й Ћавр≥ненко. я б вол≥в до цього ще додати: письменник глибокого вгл¤ду в сусп≥льн≥ процеси й людськ≥ душ≥, реал≥ст ≥ гуман≥ст в зображенн≥ найболюч≥ших життЇвих ≥ загальнонац≥ональних проблем, вникливий психолог ≥ гострий анал≥тик людських учинк≥в, вимогливий до слова й образу ≥, нарешт≥, ус≥Їю своЇю творчою духов≥стю письменник глибоконац≥ональний ≥ саме тому Ч загальнолюдський [...]

 

√ригор≥й  ќ—“ё 

Ђ—учасн≥стьї, ч. 10, 1980

(«а книгою Ђ”крањнське слової Ч “. 2. Ч  ., 1994.)