–оман јндр≥¤шик

(1933 р. нар.)

 

P. јндр≥¤шик народивс¤ 9 травн¤ 1933р. в сел≥  орол≥вц≥ на “ерноп≥льщин≥. ” 1964p. зак≥нчив факультет журнал≥стики Ћьв≥вського ун≥верситету, працював на журнал≥стськ≥й та видавнич≥й робот≥. ’арактерною особлив≥стю творчост≥ письменника Ї те, що в≥н одразу ж за¤вив себе ¤к талановитий роман≥ст. ѕершою його книжкою став роман ЂЋюди з≥ страхуї (1966). ѕроза јндр≥¤шика Ч антимонументальна. ¬ н≥й немаЇ н≥ епохальних под≥й, н≥ епохальних героњв, н≥ ≥дей-пам'¤тник≥в. —уб'Їктивне ставленн¤ до д≥йсност≥, з чим вийшов письменник уже в першому своЇму твор≥, було принциповим.

—тильовою дом≥нантою ц≥Їњ прози стане л≥рико-траг≥чна тональн≥сть. «а нею в≥дкриваЇтьс¤ широкий романний прост≥р, у ¤кому розкритт¤ внутр≥шн≥х ≥мпульс≥в, особливостей псих≥ки геро¤ також руйнувало псевдоеп≥чну ц≥л≥сн≥сть св≥ту.

«аперечуючи традиц≥ю монументал≥зму, в≥дкидаючи пров≥нц≥йне соц≥ально-побутове письмо, јндр≥¤шик насичуЇ текст ≥нтелектуальним зм≥стом: р≥зними ф≥лософськими, поетичними рем≥н≥сценц≥¤ми, цитатами тощо. ƒл¤ ш≥стдес¤тник≥в-прозањк≥в визначальним стало в≥дкритт¤ ≈. ’ем≥нгуе¤, √. Ѕелл¤, бо це було передус≥м нове прочитанн¤ трагед≥њ в≥йни. “ема в≥йни у творчост≥ –. јндр≥¤шика пос≥даЇ також значне м≥сце, виростаючи в проблему чолов≥чоњ дол≥.

√оловний герой роману ЂЋюди з≥ страхуї Ч учасник першоњ св≥товоњ в≥йни. «ахищаючи пол≥тичн≥ амб≥ц≥њ јвстро-”горськоњ ≥мпер≥њ, в≥н переживаЇ безглузду й абсурдну дл¤ украњнц¤ в≥йну. «в≥дси, в≥д пережитого, прийде розум≥нн¤, що г≥дн≥сть та вс≥л¤к≥ невигадан≥ чолов≥ч≥ чесноти не можна випробувати на в≥йн≥, де в≥д людини вимагаЇтьс¤ лише њњ бездумна, механ≥чна участь. √≥дн≥сть, мужн≥сть приход¤ть з Ђволеюї. ј велич людини розкриваЇтьс¤ лише за спри¤тливих сусп≥льних обставин. ÷≥ думки, висловлен≥ ѕрокопом ѕовсюдою, розходилис¤ з традиц≥йною точкою зору, зг≥дно з ¤кою людину випробовують обставини.

“ак само ≥ герой роману Ђƒодому нема воротт¤ї (1976) ќксен —упора, сторонн≥й, чужий воюючому св≥тов≥ гуцул, мр≥Ї про над≥йно влаштоване житт¤, з ус≥х сил прагне вижити. —трах перед неск≥нченн≥стю в≥йни, втратою батьк≥вщини та й взагал≥ страх перед ф≥зичним винищенн¤м перетворюЇ його на приреченого вт≥кача. ” повн≥й безнад≥њ, сп≥знавши неймов≥рну рад≥сть любов≥ до ж≥нки, в≥н сп≥знаЇ на повну силу ≥ невичерпну осоружн≥сть самотнього ≥ з≥псованого житт¤.

ѕродовжуючи художнЇ досл≥дженн¤ в≥йни на ≥ншому етап≥ нашоњ ≥стор≥њ, письменник завершуЇ його в роман≥ Ђ—ад без листопадуї (1980). √ерой твору Ч сучасник автора, зв≥льнений в запас оф≥цер рад¤нськоњ арм≥њ, що став заложником атомноњ зброњ, жертвою ¤дерного опром≥ненн¤. –. јндр≥¤шик одним ≥з перших в украњнськ≥й л≥тератур≥ замислюЇтьс¤ над людськими жертвами п≥дп≥льноњ атомноњ в≥йни. Ћюдство, стверджуЇ письменник, живе передчутт¤ми новоњ руйнац≥њ.

ќдн≥Їю з наскр≥зних проблем творчост≥ письменника Ї переживанн¤ нац≥онального почутт¤. ¬ роман≥ ЂЋюди з≥ страхуї автор спираЇтьс¤ на под≥њ 1916 Ч 1919 pp. в «ах≥дн≥й ”крањн≥, позначен≥ розпадом √абсбурзькоњ ≥мпер≥њ, проголошенн¤м ≥ крахом «ах≥дноукрањнськоњ Ќародноњ –еспубл≥ки. ÷е був час над≥й, сумн≥в≥в ≥ знев≥ри. –. јндр≥¤шик зображуЇ дв≥ пол≥тичн≥ сили Ч прихильник≥в нац≥ональноњ ≥дењ та соц≥альноњ революц≥њ. …ого герой стомивс¤ в≥д пол≥тики, прагне у Ђцьому содом≥ї зберегти свою окрем≥шн≥сть, своЇ самост≥йне ≥снуванн¤, бо Ђстуживс¤ за самим собоюї, втомивс¤ споконв≥чною невлаштован≥стю своЇњ нац≥њ.

«анепад республ≥ки, крах омр≥¤них спод≥вань п≥дсилюють песим≥стичн≥ настроњ геро¤ щодо украњнства. Ћюди з≥ страху не можуть творити ≥стор≥ю. Ђ∆ертви, посв¤ти, самозреченн¤ї нац≥онал≥ст≥в, патр≥от≥в здаютьс¤ ѕрокопов≥ Ђстрах≥тливо бридким д≥ломї, де Ђлише галасу багатої, де можна виправдати свою безд≥¤льн≥сть. ¬се це можна назвати Ђтрагед≥Їю занепадуї, ¤ку роз≥грують амб≥ц≥йн≥ Ђплакс≥њї, не спроможн≥ на власну державн≥сть Ч так ≥рон≥зуЇ головний герой роману.

” роман≥ ЂЋюди з≥ страхуї јндр≥¤шик намагавс¤ узгодити оф≥ц≥йну ≥деолог≥чну доктрину щодо нац≥онально-визвольноњ боротьби в «ах≥дн≥й ”крањн≥ з≥ своњм патр≥отичним почутт¤м Ч це спричинило ≥дейну непосл≥довн≥сть твору.

Ѕридкий, Ђтемнийї, Ђгадючкуватийї, з перекошеним ненавистю лицем, ќнисим Ќевеч≥р, хот≥в того автор чи н≥, неадекватно характеризуЇ нац≥онально-визвольний рух у «ах≥дн≥й ”крањн≥. ѕод≥бну ж м≥с≥ю виконаЇ в Ђ—ад≥ без листопадуї ёр≥й ¬ерхол¤к. “ак, власне, завершуЇтьс¤ розпочата в першому роман≥ критика Ђбуржуазних нац≥онал≥ст≥вї. јле це буде вже у 80-х. ј посередин≥ цього пер≥оду ще вийде Ђѕолтваї.

÷ей роман був опубл≥кований у журнал≥ Ђѕрапорї (1969. є 8Ч9). «начно перероблений, позбавлений головних ≥дейних акцент≥в, тв≥р вийшов у 1982p. п≥д новою назвою Ђƒумна дорогаї. ” Ђѕолтв≥ї јндр≥¤шик звертаЇтьс¤ до ≥стор≥њ польськоњ окупац≥њ √аличини, до надзвичайно промовистого факту тих час≥в Ч д≥¤льност≥ Ђпершого ≥ Їдиного у св≥т≥ п≥дп≥льного ун≥верситетуї в умовах жорстокоњ полон≥зац≥њ в «ах≥дн≥й ”крањн≥.

—имвол≥чною Ї сама назва твору. ѕолтва Ч це р≥чка, що тече п≥д Ћьвовом. ѓњ замуровано в бетон. јле люди пам'¤тають, що Ђп≥д чавунною декою клекочутьс¤ ≥ б'ютьс¤ об мури темн≥ зап≥нен≥ потокиї колись чистоњ р≥чки ѕолтви. «абруднена нечистотами, ц¤ п≥днев≥льна р≥чка виростаЇ в роман≥ до символу попсованого житт¤, п≥дпор¤дкованого сусп≥льному беззаконню.

¬думливому читачев≥ неважко було провести аналог≥њ з рад¤нською д≥йсн≥стю, зокрема з тим, ¤к пильно вистежувались ≥ викор≥нювались у н≥й вс≥л¤к≥ паростки нац≥онально-визвольного руху.

” Ђѕолтв≥ї виразно простежуютьс¤ дв≥ тональност≥ Ч траг≥чна ≥ героњко-оптим≥стична. ¬она передус≥м пов'¤зана з двома персонажами Ч ћартою та ёл≥аном. ћартою „орнезою називаЇ письменник свою героњню, цим п≥дкреслюючи св≥й задум образу Ђтраг≥чно замр≥¤ноњї ж≥нки. ј ёл≥анове пр≥звище Ч √осподар. ≤ воно асоц≥юЇтьс¤ ≥з впевнен≥стю, перемогою.

” Ђƒумн≥й дороз≥ї образ ёл≥ана, по сут≥, затушовано, таким чином л≥рико-траг≥чна тональн≥сть стаЇ визначальною, а образ ћарти Ч головним. ≤дейний зм≥ст ц≥Їњ переробленоњ редакц≥њ роману скеровуЇтьс¤ в ≥сторичне минуле украњнського народу ≥ не торкаЇтьс¤ сучасного та майбутнього.

Ќаписаний на хвил≥ нац≥онального в≥дродженн¤, роман Ђѕолтваї був неспод≥ваним ударом по тотал≥таризмов≥. ќф≥ц≥йна критика одразу в≥дреагувала на це. «азнавши пол≥тичних звинувачень, јндр≥¤шик змушений був п≥ти на певний компром≥с з≥ своњми переконанн¤ми. ” середин≥ 70-х рок≥в письменник, прислухаючис¤ до соц≥ального замовленн¤ Ђв≥дтворювати героњчн≥ будн≥ роб≥тничого класуї, видаЇ роман Ђ ровна справаї (1978) Ч р≥ч, безумовно, компром≥сну, пр¤мол≥н≥йну, але в потоц≥ тод≥шньоњ Ђвиробничоњ прозиї вона все ж вир≥зн¤лас¤ б≥льшою художн≥стю.

Ќаприк≥нц≥ 80-х –. јндр≥¤шик публ≥куЇ роман Ђ—торонецьї, де створюЇ художн≥й портрет ёр≥¤ ‘едьковича. ¬≥н був оф≥цером ц≥сарськоњ арм≥њ ≥ н≥мецьким римотворцем. Ќа р≥дн≥й земл≥, куди п≥сл¤ в≥йськовоњ служби повернувс¤ на спочинок, тут, у Ђбезгом≥нному запуст≥ї, у —торонц≥-ѕутилов≥, йому судилос¤ стати украњнським письменником.

‘едькович у трактуванн≥ јндр≥¤шика Ч переконаний нонконформ≥ст. —аме така позиц≥¤ посилюЇ сам≥тництво ц≥Їњ творчоњ постат≥ не лише у сусп≥льств≥, а й в особистому житт≥. ќбраз Ђдо краю самотнього, безр≥дного, безрадногої, непок≥рного, непристосованого чолов≥ка й митц¤ особливо близький авторов≥, про що св≥дчать його попередн≥ твори.

¬≥дображена в його творчост≥ трагед≥¤ людського житт¤, позбавленого впевненост≥ й самоц≥нност≥, означала в≥дновленн¤ гуман≥стичного пафосу нашоњ л≥тератури, ¤ка в≥д сусп≥льних ≥ соц≥альних проблем еволюц≥онувала до проблем людських, ≥ндив≥дуальних. ” своњх творах –оман јндр≥¤шик упритул п≥д≥йшов до проблеми насильства сусп≥льства над людиною, зд≥йснюваного у р≥зних формах (в≥йни, нац≥ональне, соц≥альне рабство тощо), а також до проблеми страху, спричиненого цими негативними ¤вищами. ¬≥н показав не лише п≥днев≥льну людину, а й Ђмозањку людського неприйн¤тт¤ї чужого св≥ту.

 

 

Ќ. «боровська

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.