ћикола ¬≥нграновський

(Ќародивс¤ 7 листопада 1936)

 

„ј–≤¬Ќ»  —Ћќ¬ј

¬ельми небуденне ¤вище в наш≥й л≥тератур≥ Ч поез≥¤ ћиколи ¬≥нграновського.  ажу: поез≥¤, хоч в останн≥ роки в≥н б≥льше пише прозу. ѕроте ≥ проза його навдивовижу поетична. ¬≥н у всьому поет. ј щоб п≥знати поета, радив колись мудрий √ете, треба п≥ти в його крањну... ўо ж таке: поетова крањна? ÷е не просто географ≥чне чи пол≥тико-адм≥н≥стративне пон¤тт¤. ÷е ≥ земл¤, де в≥н народивс¤ ≥ зростав, де вбирав у себе безл≥ч вражень дитинства, що формували основу його духу. ÷е ≥ доба, що дала настроЇн≥сть ≥ масштаб цьому духов≥. ÷е ≥ люди, в ¤ких ≥ через ¤ких поставали йому земл¤ ≥ доба: батько ≥ мати, кревн≥ й сус≥ди, друз≥ й ровесники... ÷е народ. ÷е велик≥ книги й велик≥ ≥мена, до ¤ких т¤гнувс¤...

«емл¤... ћиколањвщина, п≥вдень ”крањни, де зустр≥лис¤ дв≥ безмежност≥ Ч неба й степу. —тепова р≥чка  одима, маленька посестра Ѕугу й ƒн≥пра, в ¤к≥й Ч в≥дчутт¤ близькост≥ могутнього понизз¤ ƒн≥прового й козацького „орномор'¤. ќдноман≥тний ≥ непоказний дл¤ невтаЇмниченого, а насправд≥ щедрий ≥ ласкавий, зворушливий св≥т полину ≥ чебрецю, воронц≥в ≥ молочаю, фантастичних гарбуз≥в ≥ сл≥пучих пом≥дор≥в на городах, м≥р≥ад коник≥в-скрипал≥в у трав≥ й сол≥ст≥в-жайворонк≥в у неб≥ (тод≥ ще так було!), палючого сонц¤ ≥ нечастих теплих дощ≥в, скупих рос ≥ лютих сухов≥њв, золотих хл≥б≥в ≥ манливих п≥дземних скарб≥в... ” прадавн≥ часи тут переходили й вит≥сн¤ли один одного дес¤тки войовничих народ≥в, залишивши по соб≥ тьм¤н≥ спогади в ≥стор≥њ, Ч аж поки заселив цю землю наш народ, скропивши њњ своњм потом ≥ кров'ю...

„ас... –≥к народженн¤: 1936-й. “ой, що дав л≥тератур≥ украњнськ≥й ще й ≤вана ƒрача, ¬олодимира ѕ≥дпалого, ¬≥тал≥¤  оротича; роком ран≥ше народилис¤ ¬асиль —имоненко ≥ Ѕорис ќл≥йник, роком п≥зн≥ше Ч ™вген √уцало. ћайже вс≥ т≥, кого п≥зн≥ше назвали покол≥нн¤м шестидес¤тник≥в, хто разом ≥з трохи старшими √ригором “ютюнником, Ћ≥ною  остенко, ƒмитром ѕавличком, ¬≥ктором Ѕлизнецем та трохи молодшими ¬алер≥Їм Ўевчуком, ¬олодимиром ƒроздом та ≥ншими ознаменували нову хвилю в украњнськ≥й л≥тератур≥, визначали обличч¤ молодого тод≥ л≥тературного покол≥нн¤. ѓх називали Ђд≥тьми в≥йниї. —правд≥, на њхню дит¤чу долю випали т¤жк≥ випробуванн¤ воЇнного лихол≥тт¤ та повоЇнноњ в≥дбудови. ≤ ц≥ враженн¤ пот≥м л¤гли в основу багатьох њхн≥х твор≥в. јле хочетьс¤ звернути увагу й на ≥нше в дол≥ цього покол≥нн¤. ¬елик≥ ≥сторичн≥ под≥њ, картини зрушенн¤ св≥ту, запавши в дит¤чу св≥дом≥сть, спри¤ли формуванню такого душевного ладу, в ¤кому визр≥вали розмах у¤ви, масштабн≥сть мисленн¤, дух тривожноњ причетност≥ до ≥стор≥њ, почутт¤ в≥дпов≥дальност≥ за долю свого народу.

ќтож Ч народ... ÷е покол≥нн¤ в≥дчувало свою орган≥чну причетн≥сть до нього. ¬оно бачило, ¤к њхн≥ матер≥, залишившись сам≥, не т≥льки годували крањну, а й крилом своњм ос≥нили майбутнЇ крањни в д≥т¤х своњх... як батьки, що поверталис¤ з фронт≥в, Ч далеко, далеко не вс≥, Ч зранен≥ й кал≥чен≥, ставали до плуг≥в ≥ верстат≥в. як старш≥ брати й сестри Ђвербувалис¤ї (або њх моб≥л≥зували!) на в≥дбудову шахт ƒонбасу й завод≥в «апор≥жж¤. як њхн≥ ровесники (та й сам≥ вони!) вчилис¤ уривками м≥ж прополюванн¤м бур¤к≥в у колгосп≥, загот≥влею палива дл¤ школи й ус≥л¤кою роботою на присадибн≥й д≥л¤нц≥; читали при каганц≥, писали м≥ж р¤дк≥в старих уц≥л≥лих книжок, бо зошит≥в не було, а за п≥дручниками займали чергу, бо њх чи й було по одному на клас, а проте мр≥¤ли (принаймн≥ багато з них) стати неодм≥нно льотчиками, мор¤ками, вченими, дипломатами, артистами, поетами. ≤ ставали, ставали, дарма що прибивалис¤ до столиць у балетках-Ђпрорезинкахї ≥ полотн¤них сорочках та з фанерними чемоданами на два пуди картопл≥...

Ќеповторна, щемливо зворушлива м≥шанина нужди, вбогост≥, високих поривань, нањвност≥ й ч≥пкоњ енерг≥њ, малих матер≥альних та великих духовних запит≥в...

Ќе сл≥пий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному в≥дродженн≥, в приплив≥ нових творчих сил сто¤ла за долею кожного з отих Ђд≥тей в≥йниї ≥ вела њх дорогами, всю символ≥чну значущ≥сть ¤ких видно лиш тепер... “ак ≥ ћиколу ¬≥нграновського привела вона з Ѕогоп≥льськоњ (нин≥ ѕервомайськоњ) школи на ћиколањвщин≥ Ч через захопленн¤ Ўевченком, ѕушк≥ним, ЋЇрмонтовим Ч до  ињвського театрального ≥нституту, Ђвивелаї на ќлександра ѕетровича ƒовженка, непомильне око ¤кого зразу ж вир≥знило обдарованого юнака, а щаслива рука Ђкоронувалаї на долю артиста, к≥норежисера й поета, на бол≥сну й щасливу причетн≥сть до в≥чного творенн¤ духовност≥ свого народу...

ѕам'¤тним ≥ неповторним був дл¤ украњнськоњ поез≥њ 1961 р≥к. ЂЋ≥тературна газетаї, попередниц¤ тепер≥шньоњ ЂЋ≥тературноњ ”крањниї, подала низку щедрих ≥ дерзновенних публ≥кац≥й в≥рш≥в на всю стор≥нку, в≥дкривши читачам р¤д ≥мен, ¤к≥ зразу ж привернули загальну увагу шанувальник≥в украњнського слова ≥ без ¤ких сьогодн≥ не у¤виш нашоњ л≥тератури.

7 кв≥тн¤ газета вийшла ≥з заголовком на всю четверту стор≥нку: Ђћикола ¬≥нграновський. « книги першоњ, ще не виданоњї. ‘ото красивого ≥нтел≥гентного юнака, ¤кий гордо ступаЇ кињвською вулицею, Ч ≥ п'¤тнадц¤ть в≥рш≥в, що в≥дтод≥ так ≥ лишилис¤ в украњнськ≥й поез≥њ њњ непритьм¤н≥лими перлинами: Ђѕрелюд «емл≥ї, Ђ«ор¤ний прелюдї, Ђѕрелюд коханн¤ї та ≥нш≥.

5 травн¤ так само на всю стор≥нку: Ђ¬≥рш≥ л≥кар¤ ¬≥тал≥¤  оротичаї.

18 липн¤ Ч ЂЌ≥ж у сонц≥. ‘еЇрична трагед≥¤ в двох частинахї ≤вана ƒрача.

17 вересн¤ Ч Ђ«елена рад≥сть конвал≥йї ™вгена √уцала...

Ќе часто трапл¤Їтьс¤, щоб перш≥ газетн≥ публ≥кац≥њ в≥рш≥в ще не в≥домих автор≥в викликали так≥ р¤сн≥ в≥дгуки й полем≥ку, ¤к воно сталос¤ з ћиколою ¬≥нграновським та ≤ваном ƒрачем. Ѕагато читач≥в гар¤че в≥тали њх.

јле не бракувало й таких, кого в≥рш≥ молодих поет≥в спантеличили: в них знаходили Ђштукарствої, Ђтуманност≥ї, Ђнавмисну ускладнен≥стьї, Ђдеструкц≥юї тощо.

“рохи вгамував пристраст≥ виступ ћаксима “адейовича –ильського, ¤кий одну ≥з своњх Ђвеч≥рн≥х розмовї, що тод≥ регул¤рно друкувалис¤ у газет≥ Ђ¬еч≥рн≥й  ињвї, ц≥лком присв¤тив поетичним дебютам ћ. ¬≥нграновського, ≤. ƒрача, ¬.  оротича. ¬исловивши низку зауважень, в≥н водночас п≥дкреслив безумовну обдарован≥сть та перспективн≥сть молодих автор≥в, њхнЇ право на власн≥ пошуки; при цьому особливо в≥дзначив нац≥ональну емоц≥йну стих≥ю та довженк≥вське начало у ћиколи ¬≥нграновського.

¬агомим актом поетичного самоствердженн¤ ћиколи ¬≥нграновського стала його перша поетична зб≥рка Ђјтомн≥ прелюдиї, що вийшла 1962 року. (ƒо реч≥, майже одночасно вийшла ≥ перша зб≥рка ¬асил¤ —имоненка Ђ“иша ≥ гр≥мї, ¤к ≥ перша зб≥рка ≤вана ƒрача Ђ—он¤шникї).

 нижка вразила ≥ багатьох окрилила своЇю незвичайн≥стю Ч масштабн≥стю поетичноњ думки й бентежною силою у¤ви; д≥апазоном голосу, що вм≥щав у соб≥ ≥ громад¤нську патетику, ≥ благородний сарказм, ≥ щемливу н≥жн≥сть; високим моральним тонусом ≥ самост≥йн≥стю громад¤нськоњ позиц≥њ, т≥Їю г≥дн≥стю ≥ суверенн≥стю, з ¤кими говорилос¤ про бол≥ народу, проблеми доби, суперечност≥ ≥стор≥њ.  осмос, людство, земл¤, народ, доба, ”крањна Ч ось ¤кий масштаб уз¤ла поетична мова ¬≥нграновського, ось у ¤ких вим≥рах жив його л≥ричний герой.

Ќаступна поетична зб≥рка ћиколи ¬≥нграновського вийшла через п'¤ть рок≥в. «валас¤ вона Ђ—то поез≥йї, але насправд≥ в н≥й њх було... дев'¤носто дев'¤ть. ÷е сталос¤ внасл≥док р≥зних цензурних втручань ≥ Ђперетр¤сокї, ≥ така нев≥дпов≥дн≥сть вигл¤дала символ≥чно, бо вказувала на т≥ труднощ≥, ¤к≥ поетов≥ доводилос¤ долати на шл¤ху до читача. Ќа той час уже в≥дбулис¤ не лише ≥деолог≥чн≥ погроми, жертвами ¤ких стали поети-шестидес¤тники та ≥нш≥ молод≥ митц≥, а й пол≥тичн≥ арешти нац≥онально активноњ молод≥. Ќа зм≥ну хрущовськ≥й в≥дносн≥й Ђв≥длиз≥ї приходило те, що п≥зн≥ше д≥стало назву брежнЇвського Ђзастоюї, хоч фактично було не застоЇм, а реакц≥Їю. —усп≥льна атмосфера стала вкрай неспри¤тливою дл¤ в≥льноњ творчост≥, дл¤ реал≥зац≥њ таланту в будь-¤к≥й сфер≥ мистецтва ≥ культури. ѕотр≥бна була велика душевна оп≥рн≥сть, щоб висто¤ти, залишитис¤ собою, говорити з читачем несфальшованим голосом. ћикола ¬≥нграновський зм≥г це зробити, хоч, звичайно, в≥н сам зм≥нювавс¤: нов≥ обставини, новий життЇвий досв≥д, природний внутр≥шн≥й розвиток, Ч а в≥дпов≥дно зм≥нювавс¤ ≥ характер його поез≥њ.

Ќа м≥сце громад¤нськоњ вибуховост≥ починають приходити розважлив≥сть ≥ роздумлив≥сть; патетичн≥ та героњчн≥ ≥нтонац≥њ обростають обертонами журливост≥, г≥ркоти, тихоњ радост≥; масштабн≥сть притишуЇтьс¤ зосереджен≥стю. ¬же вгадуЇтьс¤ внутр≥шн≥й рух в≥д душевноњ Ђромантикиї до душевного Ђреал≥змуї.

¬иразним св≥дченн¤м дальшого творчого розвитку ¬≥нграновського стала зб≥рка ЂЌа ср≥бн≥м берез≥ї (1978). ѕоет≥в голос став начебто тих≥шим, але в≥дбулос¤ внутр≥шнЇ ускладненн¤ й збагаченн¤ його л≥рики, п≥двищилас¤ прихована, в соб≥ зосереджена ≥нтенсивн≥сть душевного житт¤.

ј 1984 року вийшла просто дивовижна невеличка книжечка Ч Ђ√убами теплими ≥ оком золотимї. ¬ н≥й орган≥чно переплелис¤ ≥ картини природи, ≥ спогади дитинства, й ≥нтимна л≥рика, ≥ предметна реальн≥сть св≥ту, ≥ химер≥¤, ≥ казка, ≥ добра вит≥вка, ≥ гумор, ≥ затамована жура: найбуденн≥ш≥ будн≥ людини ≥ природи постають ¤к св≥това м≥стер≥¤...

ѕот≥м були ще поетичн≥ зб≥рки, була велика книжка Ђ¬ибраногої (1986), в ¤к≥й, до реч≥, була представлена ≥ проза (до нењ ми ще повернемось).

ќстанн¤ ж зб≥рка Ч Ђ÷ю ж≥нку ¤ люблюї (1990) Ч м≥стить, кр≥м ≥нтимноњ л≥рики, ще й ран≥ше не публ≥кован≥ в≥рш≥ з 60Ч70-х рок≥в та нов≥ поез≥њ, в ¤ких ¬≥нграновський немовби вертаЇтьс¤ до свого громад¤нського пафосу пер≥оду Ђшестидес¤тництваї, але вже в ≥нш≥й ¤кост≥ Ч ≥з складн≥шим, драматичн≥шим розгортанн¤м думки й переживанн¤...

ѕоез≥¤ ћиколи ¬≥нграновського вс¤ напружено й тремко зосереджена на Ђкл¤тих питанн¤хї Ч ≥ в≥чних, ≥ нашоњ доби. ўоб переконатис¤ у цьому, варто перечитати бодай к≥лька давн≥ших та нов≥ших твор≥в Ч Ђƒемонаї, Ђ≈лег≥юї, Ђ”крањнський прелюдї, Ђќксан≥ї, Ђѕоњхали на —квиру...ї, Ђƒо себеї, Ђќстанню н≥ч Ѕогунаї, Ђ’тось оп≥вноч≥...ї; власне чи не кожен в≥рш це засв≥дчить. јле його поез≥¤ переступаЇ через декларативне ≥ пон¤т≥йне з'¤суванн¤ цих питань бутт¤ особистост≥, нац≥њ, людства Ч ≥ оперуЇ глибинними емоц≥йними планами, образами у¤ви, драматичними картинами душевних переживань. ” химерн≥й ≥ пристрасн≥й медитац≥њ Ђ¬оди ≥з очерету хлюпавиц¤...ї не вжито жодного пон¤тт¤ ≥з сфери громад¤нського житт¤ (х≥ба що найзагальн≥ше: Ђтво¤ св¤та метаї), а проте в≥рш з великою силою ≥ пластичн≥стю в≥дтворюЇ драматизм саме громад¤нського самопочуванн¤, громад¤нськоњ м≥с≥њ украњнського поета другоњ половини XX стол≥тт¤. ” ¬≥нграновського майже завжди св≥тогл¤дне й громад¤нське самоозначенн¤ включаЇтьс¤ в ширшу й незглибн≥шу сферу, в загальну динам≥ку душевного житт¤, стаЇ всепроникним ≥ всюдипри¤вним у душ≥: розпросторюЇ свою владу на все духовне Їство людини, а не залишаЇтьс¤, ¤к це здеб≥льшого буваЇ в менш суб'Їктивн≥й поез≥њ, в≥докремленою д≥л¤нкою спец≥альних силкувань.

Ќеповторна ≥ндив≥дуальн≥сть ¬≥нграновського невловна ≥ б≥жуча, ¤к живе ср≥бло. …ого поез≥¤ Ч це стих≥¤, що в н≥й ц≥лковито в≥дсутн¤ ¤кась навмисна спр¤мован≥сть, передбачен≥сть. ѕост≥йне переливанн¤ настроњв, стан≥в, натхненна гра у¤ви. Ќ≥коли не вгадати, про що в≥н говоритиме за мить, що зрине дивовижно з глибинних нутр≥в його душ≥ ≥ ¤кий настр≥й хвилею його огорне й хвилею спаде, щоб поступитис¤ м≥сцем ≥ншому... ¬се, чого коли-небудь с¤гав його душевний з≥р ≥ що чутно чи нечутно торкалос¤ колись його душ≥, Ч все воно живе в ньому пост≥йно, глибоко жевр≥Ї здатною щомит≥ спалахнути живою жариною; живе, готове щохвил≥ полинути водоспадом, упасти росинкою чи вдарити громом Ч з найнепом≥тн≥шого ≥ найнеспод≥ван≥шого приводу.

јле в ц≥й неп≥длегл≥й стих≥њ його поез≥њ Ї тремке ¤дро, осередд¤, навколо ¤кого розгортаЇтьс¤ увесь вм≥ст душевного житт¤ ≥ до ¤кого все так чи ≥накше знову й знову повертаЇтьс¤, все невтримно т¤ж≥Ї. ÷е Ч народ, нац≥¤. ”крањна. ”крањна в ус≥й складност≥ њњ ≥сторичноњ дол≥ Ч це дл¤ нього не тема, не мотив, не образ, до ¤ких звертаютьс¤ р≥дше або част≥ше, в≥ддаючи данину злоб≥ дн¤, традиц≥њ чи власному сентименту. ÷е щось б≥льше, це те, чим живе його душа. ≤, зрештою, все, що в≥н пише, Ч про нењ. Ќав≥ть у най≥нтимн≥ших поез≥¤х не варто надто досл≥вно сприймати адресуванн¤. ћоже ви¤витис¤, що мова йде Ђне про ту любовї, про ≥ншу. …ого мадонна, його ћар≥¤, його наречена, подруга, жона, мати, д≥вчина, ќксана, Ќад≥¤, дит¤, ласт≥в'¤тко, ƒн≥про, –ось Ч вс≥ ≥ все, кому й чому в≥н зв≥р¤Їтьс¤ в любов≥, Ч все це зливаЇтьс¤ в один великий ≥ неос¤жний образ. ѕоет говорить про свою ¬≥тчизну, про ”крањну в њњ незбагненност≥ й невизначальност≥. ¬она дл¤ нього Ч в усьому житт≥.

ќдна з п≥дстав душевноњ структури ¬≥нграновського Ч його глибока, орган≥чна народн≥сть ≥ нац≥ональн≥сть. «в≥дти ж багато що ≥ в душевному тип≥, ≥ в поетичному стил≥ його.  олись ƒовженко говорив про вроджений такт ≥ цноту, розважну г≥дн≥сть та душевну мудр≥сть свого батька й д≥да Ч украњнських сел¤н, про њхню внутр≥шню культуру й аристократизм, про дивовижну артистичн≥сть. ўось ≥з цих ¤костей Ђдн≥провського племен≥ї в≥дчуваЇтьс¤ в п≥дірунт≥ поез≥њ ¬≥нграновського (плюс Ђм≥стер≥¤ї украњнського степу, п≥вдн¤), ≥ це певною м≥рою р≥днить њњ з довженк≥вським духом. як ≥ з Ўевченком. ” мов≥ про св≥й народ ¬≥нграновський маЇ щось таке, що йде в≥д Ўевченка.

÷е ≥ ота всеприсутн≥сть образу ”крањни, ≥ всепоглинальн≥сть любов≥ до нењ, ≥ почутт¤ в≥дпов≥дальност≥ за св≥й народ, ≥ безогл¤дн≥сть поетичного переживанн¤.

„итаючи цю книжку, багато хто, певне, зверне увагу на багатство ≥ часом незвичн≥сть поетичноњ мови. ” нас досить поширене спрощенн¤ ставленн¤ до мови за принципом: оцього слова ¤ не знаю, а цього не розум≥ю, а цього немаЇ в словниках, а так у нас не кажуть ≥ т. д. ≥ т. п. “ак не можна п≥дходити до мови взагал≥, а до поетичноњ особливо.  ожен ≥з нас волод≥Ї в найкращому раз≥ лексиконом ≥з к≥лькох тис¤ч сл≥в, а всього њх у мов≥ народу Ч сотн≥ тис¤ч, ≥ жоден словник не спроможний охопити всього нац≥онального мовного багатства. ћови треба вчитис¤ все житт¤ ≥ з дов≥рою та вд¤чн≥стю п≥знавати нове, кожне незнане тоб≥ слово чи незвичний зворот. ќсобливо коли читаЇш поета, бо поет не раб мови, а њњ творець, в≥н максимально використовуЇ вс≥ очевидн≥ ≥ прихован≥ можливост≥ нац≥ональноњ мови, може вдаватис¤ до словотворенн¤, а може й просто поставити слово в такий контекст, що воно зазвучить по-новому, або ж за допомогою ¤когось преф≥кса чи суф≥кса повернути новою гранню в≥доме слово, надати йому неспод≥ваноњ барви тощо.

ќт таким чар≥вником слова Ї ≥ ћикола ¬≥нграновський. ”крањнське слово постаЇ в ньому шл¤хетним ≥ вишуканим, летким ≥ перевт≥льним, гнучким ≥ ул¤гливим, вс≥Їю своЇю природою спочутливим до найтонших нюанс≥в думки й чутт¤. ≤ водночас при вс≥й легкоплинност≥, натхненн≥й грайност≥ слова Ч воно в нього буваЇ гр≥зне, суворе, й лап≥дарне, ≥ завжди ненапружено точне.

ѕоетична фраза в нього вищою м≥рою Ђелегантнаї, пружна, й необт¤жена, ≥ водночас раз у раз афористична. ¬ражають уже не просто лексичн≥, морфолог≥чн≥, синтаксичн≥ дива украњнськоњ мови, а њњ безмежна Ђслухн¤н≥стьї поетовому голосов≥, Ђпок≥рн≥стьї кожному в≥дт≥нков≥ думки й почутт¤, найн≥жн≥шому леготов≥ душ≥.

ўе давно, майже одночасно з поез≥Їю, почав в≥н писати ≥ прозу. —творив к≥лька пов≥стей та багато опов≥дань. Ќин≥ працюЇ над ≥сторичним романом про —еверина Ќаливайка (опубл≥кован≥ в пер≥одиц≥ уривки з нього дають п≥дстави спод≥ватис¤, що це буде р≥ч незвичайна!).

јле ≥з зак≥нчених ≥ повн≥стю видрукуваних прозових твор≥в кращ≥, на м≥й погл¤д, Ч це т≥, де в≥дтворено св≥т дитинства або сферу сп≥вжитт¤ людини ≥ живоњ природи (а власне, вс¤ природа у ¬≥нграновського Ч вищою м≥рою жива).

” пов≥ст¤х та опов≥данн¤х останнього часу ¬≥нграновський ¤коюсь то веселою, то сумовитою поетичною барвою поЇднуЇ св≥т людей ≥ св≥т зв≥р≥в, птах≥в, рослин, житт¤ всього живого й Ђнеживогої. ѕричому в зображенн≥ Ђперсонаж≥вї з фауни в≥н показав себе не лише художником, а й Ч неспод≥вано Ч ориг≥нальне спостережливим натурал≥стом (ориг≥нальне, тому що спостережлив≥сть його межуЇ з фантаз≥Їю ≥ в нењ переходить), а також, сказати б, вигадливим Ђзоопсихологомї. ≤дучи в≥д народноњ казки, в≥н натхненно одухотворюЇ зв≥р≥в ≥ птах≥в ≥ так це психолог≥зуЇ ≥ злаг≥днюЇ гумором, що часом здаЇтьс¤: так, мабуть, ≥ справд≥ могли б Ђподуматиї або Ђсказатиї т≥ ≥стоти!

≤ в≥чна дл¤ л≥тератури тема дружби дитини з≥ зв≥ром або птахом маЇ у ¬≥нграновського свою особлив≥сть: у д≥т¤х немовби в≥дновлюЇтьс¤ Їдн≥сть живого св≥ту, в≥дчутт¤ ¤коњ втрачене дорослими.

ƒ≥ти дл¤ ¬≥нграновського Ч не просто тема. ÷е ≥ особливе ставленн¤ до житт¤, внутр≥шньо близьке йому, це компенсац≥¤ втрат дорослоњ тверезост≥ ≥ практичноњ доц≥льност≥. Ќе випадково, мабуть, в≥н останн≥м часом з великою рад≥стю (це в≥дчуваЇтьс¤!) пише в≥рш≥ дл¤ д≥тей ≥ про д≥тей. ≤ в них, може, найб≥льше Ї собою. Ѕо с¤гаЇ т≥Їњ свободи самовираженн¤, ¤ка Ї т≥льки в дитинств≥ ≥ ¤ку згодом людина неминуче втрачаЇ. …ого Ђдит¤ч≥ї в≥рш≥ Ч принципово новаторськ≥ тим, що сп≥вм≥рн≥ з дит¤чою у¤вою, з поетичн≥стю дит¤чоњ душ≥. ≤ проливають нове св≥тло на природу вс≥Їњ поез≥њ ¬≥нграновського ¤к такоњ, в ¤к≥й живе дарована люд¤м у дитинств≥ безпосередн≥сть сприйн¤тт¤ св≥ту, парадоксальн≥сть фантаз≥њ ≥ душевна чистота.

«рештою, його Ђдит¤ч≥ї твори Ч н≥¤к≥ не дит¤ч≥ (принаймн≥ не спец≥ально дит¤ч≥): вони дл¤ вс≥х ≥ про вс≥х. ≤ тут Ч ще один напр¤м творчих можливостей поета, ¤кий ≥ в майбутньому ще дивуватиме ≥ дивуватиме нас...

“ридц¤ть рок≥в тому ћикола ¬≥нграновський входив у поез≥ю з гордою поставою, сильним голосом ≥ Ђстодумною думоюї про народ, про добу, про житт¤. Ѕагато що зм≥нилос¤ за той час. “ворч≥сть його вже вс≥ма визнана ¤к одна з окрас нашоњ л≥тератури, один ≥з ¤скравих њњ здобутк≥в. јле сам поет весь час виходить на нов≥ й незнан≥ обр≥њ. ¬≥н весь час у дороз≥. ” великого таланту завжди попереду б≥льше, н≥ж позаду.

 

≤ван ƒ«ёЅј

”крањнське слово Ч “. 3. Ч  ., 1994.