ћаксим –ильський

(19 березн¤ 1895 Ч 24 липн¤ 1964)

 

Ћ≤–» ј ≥ Ћ≤–»„Ќ»… ≈ѕќ— ћј —»ћј –»Ћ№—№ ќ√ќ

 

ѕарадокси дол≥ й поез≥њ

ѕодв≥йний парадокс ћаксима –ильського. «декл¤рований найб≥льший незалежник поез≥њ Ч став одописцем спричинника геноциду ”крањни. јле вийшов чистим ≥ ц≥льним ≥з ц≥Їњ пригоди. ћайстер традиц≥йноњ форми, в≥дограв ролю новатора в украњнськ≥й л≥риц≥ ≥ в л≥ро-еп≥ц≥.

ќдначе заплата за ц≥ перемоги була все ж траг≥чна. —в≥това поез≥¤ втратила ун≥кального поетичного перекладача. ј ”крањна втратила нагоду дати св≥й вар≥¤нт великоњ Ївропейськоњ поеми, л≥ро-еп≥чноњ поеми масштабу Ђѕана “адеушаї, Ђ–озб≥йник≥вї, Ђ™вген≥¤ ќнЇг≥наї, Ђ„айльд-√арольдаї. Ѕо т≥льки ¤к л≥рик –ильський устиг дати основне до судноњ години антиукрањнського геноциду, що почавс¤ 1929 роком.

„ерез таку долю поета особливост≥ його б≥ограф≥њ набирають першор¤дного значенн¤. ћаксим “адейович –ильський народивс¤ 1895 року. …ого батько був сином багатого польського пана –озеслава –ильського ≥ кн¤жни “рубецькоњ. ќдин ≥з предк≥в у 17 стол≥тт≥ був кињвським м≥ським писарем. ћолодий “адей почув ≥з уст свого д≥да ≥ записав таке опов≥данн¤. ƒ≥д був учнем базил≥¤нськоњ школи п≥д час вз¤тт¤ ”ман≥ гайдамаками 1768 року. ѕрив'¤заний дл¤ розстр≥лу до стовпа, 14-л≥тн≥й хлопець почав сп≥вати Ђѕречиста ƒ≥во, мати руського краю...ї «дивований гайдамацький отаман помилував не т≥льки малого шл¤хтича, а й усю групу засуджених на смерть пол¤к≥в ≥ Їврењв. “адей записав ≥ опубл≥кував це д≥дове опов≥данн¤ в Ђ иевской —таринеї з прим≥ткою: Ђдл¤ уразумени¤ современности и некоторого предвидени¤ будущегої. «годом сталас¤ Ђпрекрасна авантюраї, ¤ка повернула круто життьовий шл¤х “аде¤ –ильського ≥ його друз≥в. √олова кињвськоњ громади польських студент≥в ун≥верситету св. ¬олодимира “адей –ильський разом з ¬олодимиром јнтоновичем та групою ≥нших польських студент≥в-аристократ≥в в≥дкрили соб≥ ≥ публ≥чно за¤вили, що вони не пол¤ки, а украњнц≥. ≤ що њхн≥й обов'¤зок перестати бути паразитами на т≥л≥ народу, вивчити досконало мову, культуру й ≥стор≥ю ”крањни та в≥ддати все своЇ житт¤ нац≥њ, серед ¤коњ живуть. ѕольськ≥ шл¤хетськ≥ кола, що були панами ѕравобережноњ ”крањни, прокл¤ли в≥дступник≥в, назвали њх хлопоманами. ѕоки пол≥ц≥¤ не звернула уваги на доноси, молод≥ неоф≥ти ”крањни прот¤гом к≥лькал≥тн≥х вакац≥й п≥шки сходили всю ”крањну, щоб шл¤хом таких експедиц≥й з першоджерела здобути знанн¤ про нењ. ўе в останн≥й р≥к житт¤ Ўевченка вони подали до журналу Ђќсноваї своњ писан≥ кредо, заснували в  иЇв≥ Ђ√ромадуї, ¤ка перебрала в≥д Ўевченка- ул≥ша- остомарова пров≥д новим украњнським в≥дродженн¤м. ѕот≥м де¤к≥ з них стали сп≥втворц¤ми журналу Ђ иевска¤ —таринаї.

“адей –ильський, хоч мав будинок у  иЇв≥, пост≥йно жив у сел≥ –оман≥вка, де одруживс¤ з простою сел¤нською д≥вчиною, оставшись на все житт¤ в≥рний ≥дењ Ђпрекрасноњ авантюри своЇњ молодостиї. (‘. –. –ильський [Ќекролог]. Ђ иевска¤ —таринаї, 1902, XI, стор. 335 Ч 348).

“адей навчив свою молоду дружину грамоти. «ате вона передала синов≥ разом з молоком матер≥ р≥дну мову, п≥сню, той особливий л≥ризм, що б'Ї з поез≥њ –ильського чистим украњнським джерелом (Ђ« любов'ю до народноњ творчости ¤, здаЇтьс¤, ≥ вродивс¤ї, Ч пише ћаксим –ильський у нарис≥ Ђ≤з спогад≥вї. “вори, т. ≤, 1960, стор. 67).

ћаксим народивс¤ в  иЇв≥ 19 березн¤ 1895 року, але р≥с у –оман≥вц≥ на —квирщин≥. “ут в≥н мав домашню школу украњнську, домашню загальну осв≥ту й вихованн¤ п≥д рукою батька, що передав синов≥ аристократичну культурну спадщину, почутт¤ власноњ незалежности ≥ в≥ри в себе, поЇднане ≥з скромн≥стю. ≤ хоч батько помер на восьмому роц≥ ћаксимового житт¤, в≥н забезпечив синов≥ ≥ приватну г≥мназ≥ю в  иЇв≥ з добрими вчител¤ми, ≥ знанн¤ чужих мов та культур, ≥ житт¤ в аристократичних родинах ћиколи Ћисенка та ќлександра –усова.

 ињв ≥ –оман≥вка Ч два б≥гуни життьовоњ ≥ творчоњ в≥с≥ –ильського.  ињв Ч перехрест¤ культур, центр кл¤сичноњ осв≥ти, одне з тих м≥ст ≥мпер≥њ, ¤ке в≥дв≥дували св≥тов≥ театри ≥ музики. –оман≥вка Ч незр≥вн¤нн≥ ≥нтер'Їри украњнськоњ природи, п≥сн≥, легенди старовини ≥ барвист≥ ц≥льн≥ душ≥, г≥дн≥ пера √огол¤ ≥ Ўексп≥ра.

“ак склалос¤, що –ильський р≥с у домашн≥й осв≥т≥, а пот≥м самоосв≥т≥ ≥ прац≥. јле до оф≥ц≥йноњ науки в школ≥ не був ентуз≥¤ст: п≥сл¤ приватноњ г≥мназ≥њ у  иЇв≥ вступив на медичний факультет, пот≥м на ≥сторико-ф≥лолог≥чний, та н≥ того, н≥ другого не зак≥нчив. ¬ автоб≥ограф≥чн≥й поем≥ Ђћандр≥вка в молод≥стьї –ильський признаЇтьс¤: Ђ—тудентськ≥й лав≥ б сл≥д тут скласти похвалу, але признаюс¤, що мало ¤ т≥й лав≥ в житт≥ завд¤чуюї. ƒомашн¤ осв≥та з дитинства доповнилас¤ пот≥м самоосв≥тою. ¬≥н жив ≥ вчивс¤ разом, то в≥ддаючис¤ розвагам безпечного рибалки й товариша великоњ кумпан≥њ, то впиваючис¤ працею над своњми ≥ чужими творами. “о розкошуючи з представниками своЇр≥дноњ с≥льськоњ мистецькоњ богеми, ¤к його друз≥ сел¤ни ƒенис  аленюк Ч сп≥вець, рибалка-мисливець ≥ донжуан, ≥ –од≥он ќчкур Ч швець, музика-скрипаль, аматор чарчини ≥ запашних опов≥дань. ¬≥д цих друз≥в, в≥д брат≥в ≥ батька д≥став ћаксим посв¤ченн¤ в розк≥шний св≥т гогол≥вськоњ ”крањни.

ћолодий –ильський не знав гн≥ту злидн≥в, ≥ украњнське село правило йому за своЇр≥дну ≈лладу.

¬≥н ц≥нив цей св≥т св≥домо з дитинства ≥ охрестив його назвою своЇњ першоњ, майже в дит¤ч≥ роки написаноњ зб≥рки поез≥й ЂЌа б≥лих островахї.

 

Ћюбов Ч краса Ч вол¤

–ильському було тод≥ 15 рок≥в. √оловне, чого в≥н навчивс¤ за ц≥ перш≥ п≥втора дес¤тка рок≥в житт¤, Ч любити: любити природу, людей, красу, мистецтво, легенди ≥ д≥йсн≥сть. Ў≥стнадц¤тир≥чним юнаком в≥н пише:

Ћюби природу не ¤к символ

душ≥ своЇњ,

Ћюби природу не дл¤ себе,

Ћюби дл¤ нењ.

. . . . . . . . . . . . . . . . .

¬она Ч це мати. Ѕудь же сином,

ј не естетом,

≤ станеш ти не пап≥р¤ним Ч

∆ивим поетом!

(“вори, т. ≤, стор. 146)

≤ так ув≥йшов в≥н у св≥т л≥ричноњ творчости життЇлюбом, закоханим у вс≥ про¤ви житт¤, з його головними скарбами любови, краси ≥ вол≥. ” нього мимох≥ть синтезуЇтьс¤ грецьке пон¤тт¤ краси ¤к гармон≥њ з барокковим пон¤тт¤м краси ¤к сили, що творить ≥ ЇднаЇ найкрайн≥ш≥ протилежност≥.

 раса не в л≥н≥¤х, не в тон≥, не в постав≥:

÷е пов≥в, риска це, це пром≥нь здалеки,

ўо раптом промайне ≥ спалахне в у¤в≥,

Ќараз осв≥тливши под≥њ та в≥ки...

—пробувавши дес¤тки визначень краси, поет кап≥тулюЇ:

 раса! «багнуть њњ Ч це сонце погасить!

—хил≥мо ж голови, стул≥м уста суворо,

≤ наймудр≥ший там хай никне ≥ мовчить,

ƒе подив, ¤к огонь, розкрилюЇтьс¤ вгору,

ƒе кр≥зь метелицю одна-Їдина мить

√орить розкритому, засл≥пленому зору,

ƒе ранить блискавка серц¤ своњм мечем,

ƒе сльози радости м≥шаютьс¤ з плачем!

(Ђ—≥ної, “вори, т. IV, стор. 38-39)

≤, звичайно, краса, ¤к така, ¤к незалежна першоварт≥сть житт¤, Ї пост≥йним мотивом л≥ричноњ ≥ л≥ро-еп≥чноњ творчости –ильського.

≤з своЇњ щасливоњ незахмареноњ юности –ильський вин≥с ще один скарб Ч це почутт¤ вол≥ ¤к найвищого скарбу людини. ¬ол≥, що орган≥чно поЇднуЇтьс¤ у нього ≥з творч≥стю. ¬ одному сонет≥ в≥н пише, що всю славу, ≥ багатства, ≥ книги, ≥ нав≥ть коханн¤ н≥жну кормигу Ч все в≥н в≥ддав з низьким поклоном ƒол≥:

«а день один в широк≥м чист≥м пол≥

я вз¤в соб≥ у нењ зам≥сть них

¬еселий см≥х, безмежне щаст¤ вол≥

≤ р≥г Ч мисливський переливний р≥г.

“ак на в≥с≥  ињв Ч –оман≥вка вир≥с великий незалежний поет любови, краси ≥ вол≥ Ч ≥з цим вантажем ур≥завс¤ його життьовий корабель у льодов≥ пол¤ комун≥стичного крижаного океану. Ќа нього зразу ж накинулис¤ парт≥йн≥ газети за апол≥тизм, гедон≥стичне естетство, декадентство, в≥д≥рван≥сть в≥д сучасности ≥ соц≥¤л≥стичноњ революц≥њ. ¬≥н одбивавс¤ ¤к м≥г: статт¤ми ≥ в≥ршами. Ђя можу одгукуватись л≥ричним в≥ршем т≥льки на минуле, на те, що осталось у душ≥ ≥ може мати прозору форму, питому моњй ман≥р≥. ≤накше писати не можуї (Ђћо¤ аполог≥¤ альбо самооборонаї. ЂЅ≥льшовикї,  ињв, ч. 216, 25 вересн¤ 1923). ѕ≥д к≥нець двадц¤тих рок≥в, коли вже завис над в≥дродженн¤м н≥ж г≥льйотини, –ильський ще захищавс¤ дал≥:

“ой кл¤сицизмом оч≥ коле,

ј той рибальством доп≥ка,

“ой т≥нь ѕлеханова Ч о доле! Ч

« могили марно виклика,

≤ вс≥ знайшли, а ¤ шукаю. Ч

≤ ¤к њм знати, ск≥льки мук

“ањть у радост≥ й одчањ

≤з серц¤ вихоплений звук.

¬ражаЇ в≥двага ≥ вперт≥сть –ильського, ¤кий захищав незалежн≥сть поета, аж доки його не арештували (1931), кинувши приблизно на р≥к у Ћук'¤н≥вську тюрму в  иЇв≥. ÷ей арешт означав не поразку, а перемогу поета. «а ¤ких 8 Ч 10 рок≥в в умовах терору „ -√ѕ”-Ќ ¬ƒ, п≥д пост≥йним обстр≥лом ≥ погрозами з боку окупанта поет устиг створити дес¤ть книжок першор¤дних л≥ричних ≥ л≥ро-еп≥чних твор≥в та к≥лька книжок поетичних переклад≥в, серед ¤ких досить згадати переклади Ђѕана “адеушаї та французьких кл¤сик≥в 17 ст. ≥ французьких парнасц≥в ≥ модерн≥ст≥в. ¬≥н здобув перемоги ¤к л≥рик ≥ поетичний перекладач. як л≥ро-еп≥к в≥н т≥льки приготувавс¤ до перемог.

–ильський видрукував за свого житт¤ 35 книжок поез≥њ, з чого 31 книжка л≥рики ≥ чотири книжки л≥ро-еп≥чних поем. —юди не вход¤ть повн≥ перевиданн¤.  р≥м того, в≥н переклав з 13 мов понад чверть м≥льйона р¤дк≥в поез≥њ; автор к≥лькох книжок статей, редактор незчисленноњ к≥лькости р≥зних поетичних та етнограф≥чних видань. ќгл¤даючись на ц≥ гори виконаноњ роботи, можна дивуватис¤, коли ж в≥н мав час бути ще й безжурною птицею, мисливцем, богем'¤рем-другом? ’то багато працюЇ Ч той маЇ час... —екрет того чуда також у тому, що в≥н мав талант до прац≥, спор¤джений таким першор¤дним мотором, ¤к любов. ¬≥н любив свою творчу працю так само, ¤к любив ж≥нку, природу, мисливство, житт¤, Ч любив дл¤ них Ч не дл¤ себе.

≤знов Ђ“адеушаї ¤ розгорнув,

–озклав пап≥р, в≥кно зав≥сив синЇ,

«нов шл¤хта гомонить передо мною,

ƒрапуЇтьс¤ у романтичн≥сть √раф,

«нов р≥г мисливський граЇ над борами

≤ кида в небо тр≥юмфальний клич.

«нов ¤ дивую майстров≥, що вм≥в

“акою певною вести рукою

—вавольне панство.

ѕор¤д ≥з ц≥Їю прикметою любови до творчоњ прац≥ в≥н пос≥даЇ те, чого до нього було так мало в наш≥й л≥тератур≥: досконале знанн¤, ум≥нн¤ творити, п≥дкреслюю Ч знанн¤. ≤накше сказати Ч майстерн≥сть. ј при тому в≥н був перфекц≥он≥ст у прац≥: наприклад, свого конген≥¤льного з першого ж виданн¤ (1927) Ђ“адеушаї доробл¤в майже до смерти.

јле верн≥мось до списку твор≥в. ” цьому списку м≥ж 1929 ≥ 1932 роками проходить фатальна смуга поетичноњ смерти –ильського (арешт 1931 року, майже р≥к у тюрм≥). як поет ћаксим –ильський немов загинув ≥з своњми товаришами-неокл¤сиками, сл≥д по ¤ких пропав на —оловках ≥  олим≥ ще 30 рок≥в до смерти –ильського. 1959 року, в тридц¤тил≥тт¤ поетичноњ смерти, –ильський писав:

™ така поез≥¤ ¬ерлена,

ƒе поет себе питаЇ сам

” г≥ркому ка¤тт≥: ЂЎалений!

ўо зробив ти ≥з своњм житт¤м?ї

¬≥н був св≥домий страшноњ р≥зниц≥ м≥ж в≥льним ≥ нев≥льничим пер≥одами своЇњ творчости.

¬с≥ тридц¤ть ≥ одна книжка, написан≥ п≥сл¤ 1932 року, не кажучи вже про вс≥ п≥сн≥ про —тал≥на ≥ парт≥ю, ¤вл¤ють собою (за поодинокими частковими вин¤тками) пам'¤тник геноциду, вчиненого над ”крањною, над њњ людьми, поетами ≥ культурою. Ќав≥ть у д≥л¤нц≥ перекладу –ильському не було змоги продовжувати роботу на попередньому р≥вн≥ Ђ“адеушаї ≥ французьких кл¤сик≥в.

 

Ћ≥рика –ильського

“им ¤скрав≥ше виступаЇ на тл≥ того поетичного кладовища 1930Ч40 рок≥в доробок –ильского 20-х рок≥в.  нижки л≥рики: Ђ—ин¤ далеч≥ньї (1922), Ђ р≥зь бурю й сн≥гї (1925), Ђѕ≥д ос≥нн≥ми зор¤миї (друга редакц≥¤ 1926), Ђ“ринадц¤та веснаї (1926), Ђƒе сход¤тьс¤ дорогиї (1929), Ђ√ом≥н ≥ в≥дгом≥нї (1929) Ч це певний х≥д на вершини майстерства, дозр≥ванн¤ таланту ≥ його власного стилю. “ак само поеми Ђ„умакиї (1924), Ђ р≥зь бурю й сн≥гї (1925), Ђ—≥ної (1927), Ђ ≥ньї (1927). ѕоема Ђћаринаї, що хронолог≥чно потрапила на фатальну пр≥рву –озстр≥л¤ного ¬≥дродженн¤, вже з≥псована соц≥олог≥чним диктатизмом. ј написана в час в≥йни Ђћандр≥вка в молод≥стьї хоч ≥ маЇ в соб≥ ознаки в≥длиги, але нема в н≥й напруги ≥ сили поем 20-х рок≥в.

¬ивченн¤ л≥рики –ильського Ч це непочата ц≥лина, справа майбутнього. —ьогодн≥ нав≥ть ще неможливо мати њњ всю на руках. ѕередсмертний дес¤титомник твор≥в –ильського не включаЇ майже половини поез≥й 20-х рок≥в, тобто Ч найкращоњ його л≥рики. ј виданн¤ 20-х рок≥в сьогодн≥ важко, а то й неможливо роздобути. ƒо того ж на перешкод≥ до вивченн¤ л≥рики –ильського сто¤ть пол≥тичн≥ ≥ л≥тературн≥ пересуди й упередженн¤. ¬ –ад¤нськ≥й ”крањн≥, на в≥дм≥ну в≥д –ад¤нськоњ –ос≥њ, ще не дозволено реаб≥л≥тувати чисто мистецьк≥, пол≥тично незалежн≥ твори видатних поет≥в.  оли в –ос≥њ видають повного Ѕлока (символ≥ста), на ”крањн≥ нав≥ть повн≥ “ичина, Ѕажан ≥ –ильський неможлив≥. ƒругий пересуд Ч чисто л≥тературний. ярлик Ђнеокл¤сикиї був зловжитий пол≥тично дома, а л≥тературно на ем≥грац≥њ. Ќеокл¤сик≥в ≥ неоромантик≥в штучно протиставили, немов ¤ких кл¤сових ворог≥в. ƒогматизували њх. “им часом в≥домо, що кињвськ≥ неокл¤сики ≥ харк≥вськ≥ в≥тањсти були ≥ л≥тературними, ≥ персональними друз¤ми, що ви¤вилось ≥ в присв¤тах один одному твор≥в. —тильово вони не виключали, а доповнювали один одного, еволюц≥онуючи соб≥ назустр≥ч. ≤ саме ћаксим –ильський був тим неокл¤сиком, що йшов в≥д неокл¤сики до новоњ синтези, нового стилю. (Ђ≤ вс≥ знайшли, а ¤ шукаю...ї).

ѕерше, що вражаЇ в л≥риц≥ –ильського, Ч це багатство њњ мотив≥в. ƒо традиц≥йних мотив≥в украњнськоњ поез≥њ –ильський додав запас мотив≥в поез≥њ античноњ ≥ зах≥дньоевропейськоњ. ѕлюс нов≥ мотиви, зроджен≥ украњнською революц≥Їю ≥ в≥дродженн¤м 1917Ч29 рок≥в. « цього боку л≥рику –ильського можна назвати многозначним пророчим зв≥том про житт¤, ¤к воно в≥дбилось у душ≥ цього життЇлюба. ¬≥д бурлескних мотив≥в  отл¤ревського до Ђстроф зал≥знихї в≥сник≥вц≥в, ¤к ось у в≥рш≥ ЂЌеопалима купинаї, де встаЇ державний образ ¬олодимира ¬еликого. ¬≥д багатства напруженого житт¤ птиць ≥ зв≥р≥в ≥ миротворного украњнського краЇвиду Ч до л≥тературних ≥ ф≥лософських рем≥н≥сценц≥й, до ¤сних ≥ темно-бурливих глибин людськоњ душ≥, до вс≥х епох людства...

ћуза –ильського позначена надзвичайною в≥дзивчив≥стю, а його поетичне мисленн¤ Ч великою зд≥бн≥стю до асоц≥¤ц≥й. ÷≥ дв≥ прикмети прислужилис¤ до запису його творчих мотив≥в. Ўл¤х його поетичноњ ≥нтуњц≥њ ≥ мисленн¤ здеб≥льша ≥ндуктивний, в≥д часткового до загального. Ќа цьому шл¤ху з'¤вл¤Їтьс¤ в ньому, кр≥м тонкого обсерватора, також ф≥лософ. ўе мавши т≥льки 16 рок≥в, –ильський писав:

ѕлюскочутьс¤ б≥л≥ качки

¬ басейн≥ п≥д т≥нню каштана,

Ќа крилах блищать крапельки,

ј в крапл≥ Ч житт¤ океана.

’≥ба ¤ не крапл¤ мала,

ўо св≥т необмежний одбила, Ч

Ћиш грунту свого не знайшла,

Ћиш крила родим≥ згубила!

—еред л≥ричних мотив≥в –ильського зустр≥чаЇмо багато вз¤тих ≥з св≥товоњ л≥тератури та ≥стор≥њ. —пок≥йний √омер з його неспок≥йними геро¤ми, тонкий майстер словесноњ гравюри ≈ред≥¤, модерн≥стичн≥ повстанц≥ проти кл¤сичноњ естетики ≥ етики Ѕодлер, подекуди Ќ≥цше. Ѕарокково всеохопний Ўексп≥р, а дал≥ Ўотл¤нд≥¤ ≥з роман≥в ¬альтера —котта, сон¤шний ѕрованс, паризький парнас, л≥тературн≥ кап≥тани семи океан≥в та ≥нш≥ кругосв≥тн≥ мандр≥вки у вс≥ часи й епохи, мандр≥вки в кр≥сл≥:

 люч у двер¤х задзвен≥в. —амота працьовита

й спок≥йна

—в≥тить л¤мпаду мою ≥ розкладаЇ пап≥р.

¬бога герань на в≥кн≥ велетенським росте баобабом,

ѕо присмерков≥й ст≥н≥ дивний пливе корабель.

Ќ≥би кр≥зь воду, вчуваютьс¤ крики

чужинц≥в-матрос≥в,

¬≥тер прозорий мене вогким торкаЇ крилом,

–озвесел¤Ї в≥трила, гаптован≥ шовком гар¤чим,

≤ нав≥ва з остров≥в дух нев≥домих рослин.

≈кзотика великих культур ≥ материк≥в, велик≥ плаванн¤ Ђфантастичного бригаї –ильського Ч це не була звичайна соб≥ л≥тературщина, ¤к то тверд¤ть ≥ найповажн≥ш≥ критики, починаючи з взагал≥ дуже прихильного до поез≥њ –ильського академ≥ка Ѕ≥лецького. ¬≥дома у мандр≥вник≥в ≥ каторжан, що живуть на одв≥ку безлюдних островах ≥ в тундрах безмежних простор≥в п≥вноч≥, туга за Ђвеликою землеюї. Ђ¬елика земл¤ї Ч це стар≥, культурно освоЇн≥ крањни. ” л≥риц≥ –ильського досконало вт≥ливс¤ мотив туги за великою землею ¤к за великими культурами людства, що позначен≥ видатними людьми. ÷е непереможне бажанн¤ розбити в≥ковий пров≥нц≥¤л≥зм та штучну ≥зол¤ц≥ю своЇњ крањни ≥ включитис¤ в ≈вропу, у велику культуру людства. ѕерша повноц≥нна книга л≥рики –ильського Ђ—ин¤ далеч≥ньї розчинила навст≥ж браму, ≥ перед украњнським читачем ќлесевих твор≥в в≥дкривс¤ культурно-≥сторичний краЇвид ќкциденту з проф≥лем його творц¤: лицар¤, авантюрника, поета, в≥дкривача ≥ буд≥вничого св≥ту. Ђ—ин¤ далеч≥ньї з њњ ароматом, мотивами ≥ ф≥л≥гранн≥стю форми заражала молоду людину 20-х рок≥в тугою за досконал≥стю ≥ енерг≥йною ч≥тк≥стю культури.

ѕоетична асим≥л¤ц≥¤ «ах≥дньоњ ≈вропи означала Ївропењзац≥ю ”крањни, про ¤ку мр≥¤в ѕантелеймон  ул≥ш, почавши њњ перекладами зах≥дн≥х поет≥в ≥ ориг≥нальними в≥ршами в зах≥дн≥х поетичних формах. –ильський у цьому д≥л≥ вивершував подвиг  ул≥ша.

ћало м≥сц¤, щоб зупин¤тис¤ на таких групах л≥ричних мотив≥в –ильського, ¤к еротична л≥рика (тонка ≥ шл¤хетна у нього), любов взагал≥, природа, а особливо людина з незбагненними в≥дм≥нами њњ переживань ≥ вдач≥. ¬≥н ус≥ реч≥ м≥р¤в м≥рилом краси ≥ любови Ч ≥ тому р≥дко помил¤вс¤.

’очу т≥льки згадати мотив украњнського в≥дродженн¤, почутт¤ телюричного здвигу украњнськоњ сили в≥дродженн¤, кинутого –ильським на тло не весни, а зими. јле, власне, тут –ильський в≥дчув потребу нового стилю ≥ нових б≥льших форм Ч поеми.

–ильський дебютував у неоромантичному стил≥ ќлес¤. ƒругим його щаблем був символ≥зм, ¤кий захоплював його у творах Ѕодлера, –ембо, ћалл¤рме ≥ ¬ерлена, а також Ѕлока ≥ јнненського. ¬≥д романтизму ≥ символ≥зму та в≥д украњнськоњ народноњ п≥сн≥ вз¤в –ильський увагу до музикальноњ основи поез≥њ. ¬≥дц≥л¤ нав≥ть його сонети ≥ октави звучать часом, ¤к п≥сн¤. ¬≥н також знав ≥нш≥, модерн≥стичн≥, ≥зми його часу Ч акмењзм, футуризм. јле не п≥шов тим шл¤хом, а звернув Ч п≥д впливом ≥ ‘ранка, ≥ символ≥ст≥в Ч до французьких парнасц≥в. «авд¤ки цьому поворотов≥ украњнська поез≥¤ д≥гнала зах≥дньоевропейську в вироблених в≥ками й тис¤чол≥тт¤ми формах в≥рша. “ерцина, октава, сонет, р≥зн≥ метричн≥ ходи Ч в≥д гексаметра ≥ ¤мба до верл≥бру Ч все це в –ильського дало нове звучанн¤ украњнському слову ≥ само зазвучало в нашому слов≥ по-новому. ¬ Ївропейськ≥й поез≥њ сонет виробл¤вс¤ с≥мсот рок≥в, неначе реал≥зуючи в≥чну тугу людини за досконал≥стю. ≤, може, саме тому –ильський вибрав сонет та дав йому ще один висл≥в, цим разом висл≥в украњнськоњ туги за визволенн¤м ≥з пров≥нц≥¤л≥зму, за Ђвеликою землеюї культури.

” 1925 роц≥ ћикола «еров м≥г уже говорити про риси Ђнеокл¤сичногої стилю –ильського того часу; ≥з цих рис «еров назвав так≥: зр≥вноважен≥сть ≥ прозор≥сть форми, кл¤ризм, ч≥ткий еп≥тет, м≥цна лог≥чна побудова ≥ строга теч≥¤ мисл≥, поЇднанн¤ безпосередности з ф≥л≥гранн≥стю, афористичн≥сть. јле вже тод≥ «еров пом≥тив у –ильського зовс≥м нов≥ стильов≥ первн≥ Ч необарокков≥. «еров пише про ц≥ риси поета: Ђ...то роз≥ллЇтьс¤ в в≥ршованих р¤дках капризним потоком майже розмовноњ синтакси ћ≥цкЇв≥ча (Ђ„овенї), то в≥зьме мотив ‘ранка ≥ до неп≥знанн¤ здекоруЇ ≥ розбарочить строгу арх≥тектурн≥сть його монументальних мас (Ђћандр≥вникиї)ї.

 

ёр≥й Ћј¬–≤Ќ≈Ќ ќ

”крањнське слово. Ч “. 2. Ч  ., 1994.