“одось ќсьмачка

(1895 Ч 1962)

 

“одось ќсьмачка свою особисту трагед≥ю виводив ≥з драматичноњ дол≥ ”крањни й беззастережно пов'¤зував своњ муки й стражданн¤ ≥з фатальною залежн≥стю митц¤ в≥д ≥сторичноњ дол≥ його народу.

” перш≥й книжц≥ поез≥й Ђ ручаї, ¤ка з'¤вилас¤ друком 1922р., молодий поет здобуваЇтьс¤ окремими в≥ршами, хоча њх було у зб≥рочц≥ всього дес¤ть, на розкуте, п≥дсилене символ≥стською поетикою самовираженн¤. ¬≥н Ч у стих≥њ величних, планетарних зрушень, в ¤к≥ вт¤гнуто сонце, мор¤, в≥ки, народи...

Ђ—еред нашого поетичного молодн¤ку ќсьмачка ¤вл¤Ї, може, одну з найб≥льш над≥йних силї, Ч писав —. ™фремов у Ђ≤стор≥њ украњнського письменстваї. ” зб≥рц≥ Ђ ручаї критика привабила Ђнерозгадана глиб≥нь образ≥в ≥ разом з тим блискуча народна мова та еп≥чний стиль дум з чисто народними способами...ї

ѕерш≥ в≥рш≥ ќсьмачки народжувалис¤ рано Ч ще в дитинств≥, в атмосфер≥ с≥льськоњ природи, народних пов≥р'њв, переказ≥в, легенд, казок Ч у тому св≥т≥ реального й у¤вного, ¤кий спонукаЇ до фантазуванн¤, до мисленн¤, до поез≥њ. “. ќсьмачка з цим казково-легендарним св≥том дитинства не розлучавс¤ все своЇ житт¤.

як поет “. ќсьмачка формувавс¤ в творч≥й атмосфер≥ вин¤тково пл≥дного дл¤ украњнськоњ л≥тератури й мистецтва п'¤тир≥чч¤ Ч 1917Ч1922 pp. ’ай в≥н не бував на зборах Ђћузагетаї на квартир≥ художника й мистецтвознавц¤ ћихайла ∆ука в  иЇв≥, хай в≥н ≥з зап≥зненн¤м гортав видрукований в 1919p. великий фол≥ант альманаху Ђћузагетї, що став сенсац≥Їю в л≥тературно-мистецьких колах, ¤к пише ё. Ћавр≥ненко, але його не могли не захопити пориванн¤ молодих украњнських митц≥в до св≥тових висот символ≥стськоњ поез≥њ. ÷е була епоха Ђ—он¤чних кларнет≥вї (1918), Ђ«ам≥сть сонет≥в ≥ октавї (1920) ѕавла “ичини, художньоњ групи ЂЅ≥ла студ≥¤ї, головного альманаху символ≥ст≥в Ђћузагетї, а також таких в≥домих у мистецькому розвоњ ≥нших журнал≥в та альманах≥в.

“одос¤ ќсьмачку символ≥зм приваблював Ђ¤к поез≥¤ в≥дт≥нк≥в, нат¤к≥в, що шукаЇ суто емоц≥онального впливу на читач≥в, що намагаЇтьс¤ стерти меж≥ м≥ж поез≥Їю ≥ музикою, не даючи сл≥в-назв речам, а закор≥нюючи лише Ђ≥деюї про них, символ≥зм ¬ерлен≥в ≥ ћалл¤рме, символ≥зм “ичини доби Ђсон¤чних кларнет≥вї. “а поетика символ≥зму не дом≥нуЇ в його ранн≥й поез≥њ Ч переважаЇ л≥ризм, п≥дсилений ≥мажин≥стською г≥пербол≥зац≥Їю образ≥в.

” 1925p. виходить друга книжка поез≥й Ђ—китськ≥ вогн≥ї, ¤ку можна було б назвати г≥мном украњнському степов≥:

√ей, степе м≥й,

п≥дпер ти р≥ками мор¤,

щоб не схитнулис¤ вони

на ниви хл≥боробаЕ

“и запалив дзв≥нк≥ вогн≥

великих сизих рос,

що з ранк≥в падають на обр≥й Ч

на в≥чний тв≥й покосЕ

ѕоет прагне образно простежити ≥сторичний шл¤х ”крањни Ч пройти Ђпо шл¤ху в≥к≥вї ≥ таким чином усв≥домити, куди ж летить новий в≥к ≥ ¤к буде стелитис¤ дол¤ украњнського народу. ” в≥рш≥ ЂЌа ≤горевому пол≥ї, написаному в 1923р., ќсьмачка майстерно ЂреконструюЇї опов≥дний лад народноњ балади, створюючи нов≥тню легенду-плач ярославни:

Ќа гол≥ майдани вийшла молодиц¤,

поставила сина там у кривавиц≥,

з мукою гукнула: ЂЋлЇ кров без упину!..

Ќе покинь закл¤ту, розп'¤ту крањну!..ї

ѕоета огортають тривожн≥ передчутт¤ нових кривавих збурень, ¤к≥ принишкли в ≥дил≥чних пейзажах б≥лих, теплих травневих ранк≥в ”крањни.  ривавий знак у¤вл¤Їтьс¤ йому в образ≥ велетенськоњ борони, що висить на неб≥ на п≥вн≥ч зубками ≥ чекаЇ нових жертв.

ѕроте тривога, сумн≥в, страх, передчутт¤ б≥ди Ч ц≥ настроњ не дом≥нують повновладно в поез≥¤х ќсьмачки пер≥оду 20-х рок≥в. ¬≥н ще збер≥гаЇ в≥ру в можлив≥сть р≥вноваги завд¤ки утвердженню нашого сильного Ђсьогодн≥ї. “а початок 20-х Ч це страшний голод в ”крањн≥, це сел¤нськ≥ повстанн¤ й жорсток≥ придушенн¤ масових протест≥в. ƒо студента  ињвського ≥нституту народноњ осв≥ти прил≥тають ≥з р≥дного села  уц≥вки, що на „еркащин≥, де в≥н народивс¤ 3 травн¤ 1895р., сумн≥ в≥стки. ” в≥рш≥ Ђ“руни в га¤хї ц¤ трагед≥¤ украњнського села набуваЇ символ≥чного вираженн¤ в образах двох трун, оплакуваних народними сльозами, що кот¤тьс¤, мов ¤годи-кров:

як у т≥й трун≥, що л¤гла п≥д р≥в,

бита¤ в мороз, скупана в кров≥ Ч

рад≥сть молода Ч кв≥ти степов≥!

” друг≥й трун≥ Ч мати вс≥х людей,

тих замучених, побитих д≥тей...

≤з грудей стремить кривавий багнет,

а на н≥м горить цв≥т-рожа важка.

“ут, у  иЇв≥, “одось ќсьмачка под≥л¤в б≥ль ≥ тривогу за долю украњнського села ≥з побратимами з ЂЋанкиї, куди входили √ригор≥й  осинка, ¬алер'¤н ѕ≥дмогильний, ™вген ѕлужник, Ѕорис јнтоненко-ƒавидович. «годом, в≥д 1926р., ќсьмачка належатиме до орган≥зац≥њ ћј–—, ≥ пост≥йна його дружба з ланк≥вц¤ми-марс≥вц¤ми, передус≥м ≥з √ригор≥Їм  осинкою, упевнить його в правильност≥ свого ≥дейно-естетичного вибору. Ћюбив ≥ поважав ѕавла “ичину, хоча й не раз дор≥кав йому за незрозум≥л≥ компром≥си.

“ретьою Ч ≥ останньою в рад¤нськ≥й ”крањн≥ Ч була зб≥рка Ђ лек≥тї ( ., 1929). ¬≥дчутт¤ самотност≥, змученост≥ душ≥, розпачу посилюЇтьс¤ (Ђќ, будь ти прокл¤те, житт¤ моЇ!ї), водночас поет намагаЇтьс¤ вз¤ти в п≥дмогу молоде, щасливе безумство, безумство-хаос, що кличе в'¤зн≥в ≥з-за грат:

Ќа барикадах рад≥сно, в≥дважно

«а подих в≥льност≥ вмирають...

ќсьмачка у ц≥й зб≥рц≥ друкуЇ в≥рш Ђƒеспотамї, в ¤кому звертаЇтьс¤ до закутого в ланц≥ працьовитого свого народу, котрий годують у казармах на зар≥з ≥ чию працю забирають ЂрозбоЇм в б≥лий деньї, передр≥каЇ йому пад≥нн¤ Ђп≥д кригу ланцюг≥вї ≥ сп≥в Ђприсмаглими губами чужих п≥сень ≥з город≥вї. ≤ хоча поет ор≥Їнтував ≥деолог≥чно пильних критик≥в на ≥сторичне Ђзаземленн¤ї (прих≥д ƒен≥к≥на в ”крањну) ≥дейного пафосу в≥рша, справжн≥й адресат його гн≥вних ≥нвектив прогл¤даЇ дуже легко.

ѕочаток тридц¤тих кривавих рок≥в став початком його безконечних блукань, страшних Ђдантових к≥лї: арешти, допити, переховуванн¤ в родич≥в, спроби перейти зах≥дний кордон, вивезенн¤ до ћоскви й ув'¤зненн¤ в Ѕутирц≥, л≥куванн¤ в  ирил≥вськ≥й псих≥атричн≥й л≥карн≥... Ќарешт≥ в≥н, хворий, знесилений духом, опинитьс¤ в р≥дному сел≥.

Ќаприк≥нц≥ 1942р. “одось ќсьмачка приблукаЇ до Ћьвова*, з'¤витьс¤ в л≥тературно-мистецькому клуб≥ в хутр¤н≥й куртц≥ та в шапц≥ з навушниками, легендарний ≥ в≥дчужений нав≥ть в≥д знайомих йому јркад≥¤ Ћюбченка та …осипа √≥рн¤ка, ¤к≥ незабаром також посел¤тьс¤ у Ћьвов≥. “ам ќсьмачка вперше читатиме уривки з поеми Ђѕоетї. ¬≥н не раз наголошував на тому, що ц¤ Ђскорботна книгаї Ї своЇр≥дним ключем до п≥знанн¤ внутр≥шнього драматизму ≥ власноњ дол≥, ≥ дол≥ народу, в≥д ¤кого поета було в≥д≥рвано шаленими вирами ≥стор≥њ. ” 1947р. поема на 23 п≥сн≥ вийде в св≥т (њх у зб≥рц≥ Ђ≤з-п≥д св≥туї, 1954, буде в поем≥ вже 24).

„ерез сприйн¤тт¤ юним героЇм —виридом „ичкою реал≥й села ≥ його проблем постаЇ св≥т, конкретний, географ≥чно ч≥тко означений, заселений ≥ м≥фолог≥чними образами, ≥ конкретними, не раз баченими людьми. ÷¤ важка книга Ї скорботною дорогою в≥д дит¤чого раюванн¤ в св≥т≥ казки, розк≥шноњ природи й добрих людей до т¤жкого доланн¤ Ђдантових к≥лї тотал≥тарного режиму, ¤кий руйнуЇ творчий дух, знесилюЇ волю, перетворюЇ людину на раба.

—правд≥, цей складний ф≥лософський тв≥р можна вважати вершиною творчого злету “одос¤ ќсьмачки. «авершував в≥н Ђѕоетаї в Ќ≥меччин≥, перебуваючи в таборах дл¤ перем≥щених ос≥б, активно сп≥впрацюючи в орган≥зац≥њ письменник≥в-ем≥грант≥в Ђћистецький украњнський рухї (ћ”–).

ƒо четвертоњ зб≥рки поез≥й Ђ—учасникамї (1943) ув≥йшли поез≥њ довоЇнноњ пори, а також досконала за мистецькою формою Ђƒума про «≥нька —амгородськогої, ¤ку украњнський поет, л≥тературознавець ≥ перекладач ≤гор  остецький поставив у р¤д най≥стотн≥ших ¤вищ св≥товоњ л≥тератури.

” 1953р. виходить п'¤та зб≥рка Ђ итиц≥ часуї Ч в≥рш≥ 1943Ч1948 pp., реал≥њ ем≥грантськоњ д≥йсност≥, елег≥йн≥, на¤вн≥ спогл¤данн¤м вимр≥¤них ще в дитинств≥  арпат, ностальг≥чн≥, звернен≥ до ”крањни.

¬се част≥ше в≥н звертаЇтьс¤ до прози Ч видаЇ пов≥сть Ђ—тарший бо¤ринї (1946), пише пов≥сть Ђѕлан до дворуї (1951), книжку Ђ–отонда душогубц≥вї (1956), перекладаЇ ќ. ”айлда ≥ ”. Ўексп≥ра, виступаЇ з есењстичними роздумами про Ўевченка й природу мистецькоњ д≥¤льност≥...

ѕроза “одос¤ ќсьмачки Ч вагома й самобутн¤, не схожа н≥ на ¤ку ≥ншу стор≥нка украњнськоњ еп≥ки. якщо пов≥сть Ђ—тарший бо¤ринї позначена казков≥стю й л≥ричн≥стю розкутого поетичного самовираженн¤, то Ђѕлан до дворуї й Ђ–отонда душогубц≥вї Ч л≥топис злочинного винищенн¤ украњнства в пер≥од примусовоњ колектив≥зац≥њ, ус≥х жахливих жорстокостей Ќ ¬—. ÷≥ твори, особливо пов≥сть Ђ–отонда душогубц≥вї, збурили хвилю критичних обговорень.

¬≥н не зупин¤вс¤ в своњх мандрах по св≥ту, пересл≥дуваний хворобою Ч страхом розправи над ним агент≥в  ƒЅ. ѕерењхавши з Ќ≥меччини до —Ўј, “одось ќсьмачка часто виступаЇ перед украњнськими громадами, багато њздить, нер≥дко й потрапл¤Ї у важк≥ психолог≥чн≥ Ђпровалл¤ї, коли страх ≥ п≥дозри вимушують його зриватис¤ вноч≥ й полишати дом≥вки друз≥в, де в≥н мав теплий притулок. Ѕагато кого незалежн≥сть мисленн¤ й гар¤чков≥сть реагуванн¤ ќсьмачки дратували й не давали змоги зрозум≥ти його внутр≥шн≥й стан.

Ќа вулиц¤х ћюнхена в≥н упав п≥д ударом нервового парал≥чу 6 липн¤ 1961р. ѕоета перевоз¤ть л≥таком до —Ўј, кладуть на л≥куванн¤ в псих≥атричну л≥карню поблизу Ќью-…орка. “а вийти з госп≥талю хворому поетов≥, ¤кий там ≥ творив, вимр≥юючи зб≥рку поез≥й ≥ афоризм≥в ЂЋюдина м≥ж св≥дом≥стю ≥ природоюї, не судилос¤. 7 вересн¤ 1962р. “одось ќсьмачка помер на 67-му роц≥ житт¤.

 

ћ. —лабошпицький

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.

 

 

 

 

* Ч Ђѕригадую так, ¤к сьогодн≥, кв≥тень 1942р., коли передбачувана ќсьмачкою косм≥чна катастрофа прийшла, а по украњнськ≥й земл≥ котилис¤ н≥мецьк≥ танки, несучи з собою велик≥ над≥њ, а разом з тим ще б≥льш≥ руњни ≥ розчаруванн¤. Ќеспод≥вано, саме перед ¬еликоднем, рознеслас¤ в≥стка по Ћьвову, що з ”крањни прийшов “одось ќсьмачка. ƒо реч≥, н≥хто не знав, ¤ким способом добивс¤ в≥н до Ћьвова, а сам поет про це не хот≥в розказувати. Ќайправдопод≥бн≥ше, в≥н п≥шки мандрував аж ≥з своЇњ „еркащини в≥д своњх любих сестер у  уц≥вц≥, ¤ких в≥н згадував п≥зн≥ше з таким сентиментом. ¬≥н-бо був першим з наших культурних д≥¤ч≥в Ќаддн≥пр¤нщини, що по¤вивс¤ у Ћьвов≥ по в≥дступ≥ большевик≥в.ї

 

ёр≥й —“≈‘јЌ»  Ћисти до при¤тел≥в.  нижка 1-2, 1963

«а книгою: ”крањнське слово. Ч “.2. Ч  ., 1994.