–оман ≤ваничук

(1929 р. нар.)

 

–оман ≤ваничук Ч автор багатьох зб≥рок новел та опов≥дань, пов≥стей Ђћ≥стої, Ђ—ьоме небої, ЂЌа перевал≥ї, Ђ«упинись, подорожн≥й!ї (Ђ—прагаї). јле найб≥льшу попул¤рн≥сть в≥н здобув ¤к ≥сторичний роман≥ст. …ого Ђћальвиї, Ђ„ерлене виної, Ђћанускрипт з вулиц≥ –уськоњї, Ђ¬ода з каменюї, Ђ„етвертий вим≥рї, ЂЎрами на скал≥ї, Ђ∆уравлиний крикї, ЂЅо в≥йна в≥йноюї, Ђќрдаї Ч це р≥зн≥ часи, р≥зн≥ географ≥чн≥ терени, р≥зн≥ жанров≥ п≥двиди ≥сторичного роману.

як л≥тератор ≤ваничук виховувавс¤ в атмосфер≥ новел≥стичноњ школи —тефаника, ¤ким захоплювавс¤ батько письменника, с≥льський учитель ≥ перший його л≥тературний наставник. “а й народивс¤ –. ≤ваничук недалеко в≥д —тефаникового села, теж на ѕокутт≥, Ч у с. “рач, що на  оломийщин≥, ≥ вчивс¤ у т≥й сам≥й  оломийськ≥й г≥мназ≥њ (цей пер≥од, ¤к ≥ саму г≥мназ≥ю, в≥н згодом ≥з любов'ю опише в автоб≥ограф≥чному твор≥ ЂЅлагослови, душе мо¤, господа...ї, 1993).

”же перший опубл≥кований тв≥р –. ≤ваничука Ч новелу Ђ—киба земл≥ї, видрукувану 1954р. в студентському альманас≥ Ћьв≥вського ун≥верситету, де в≥н навчавс¤ на ф≥лолог≥чному факультет≥, схвально зустр≥ла критика. ¬еликий усп≥х випав на долю його першоњ зб≥рки малоњ прози Ђѕрут несе кригуї (1958).

—южети перших твор≥в –. ≤ваничука не Ї власне новел≥стичними, Ђновинаї тут пов'¤зана не з екстраординарними ситуац≥¤ми чи драматичними моментами в житт≥ героњв; це найчаст≥ше Ђновинаї настрою геро¤-опов≥дача.

—амовимоглив≥сть, самокритичн≥сть ≥ невтомну працьовит≥сть, властив≥ ≤ваничуков≥, добре ≥люструЇ його перший роман Ђ рай битого шл¤хуї (1962).  ожна з наступних частин ц≥Їњ трилог≥њ (опубл≥кована Ђѕрапоромї пов≥сть Ђ«упинись, подорожн≥й!ї Ч у першому журнальному вар≥ант≥ Ђ—прагаї Ч мала б бути четвертою частиною, а роман Ч тетралог≥Їю) вир≥зн¤лась зростанн¤м майстерност≥, профес≥онал≥зму, хоча загалом тв≥р не став значним ¤вищем л≥тератури.

¬иразно окреслен≥ генетичн≥ зв'¤зки новели з пов≥ст¤ми письменника Ђћ≥стої (1977), Ђ—ьоме небої (1985), ЂЌа перевал≥ї (1981). ¬ ус≥х трьох д≥ють т≥ ж сам≥ героњ, х≥ба на р≥зних Ч головн≥ших чи другор¤дн≥ших Ч рол¤х.

” Ђћ≥ст≥ї к≥норежисер Ќестор на вершин≥ слави прињжджаЇ в м≥сто своЇњ юност≥ за њњ п≥дтвердженн¤м або запереченн¤м: привозить на суд земл¤к≥в св≥й новий ф≥льм. ” пов≥ст≥ ЂЌа перевал≥ї той самий Ќестор ≥з групою актор≥в потрапл¤Ї у незвичайну ситуац≥ю, ¤ка висв≥чуЇ кожного з них.

” Ђ—ьомому неб≥ї головними геро¤ми виступають другор¤дн≥ персонаж≥ Ђћ≥стаї: Ќестор≥в г≥мназ≥йний учитель на пр≥звисько —траус, щоб скоротати тюремний час у фашистськ≥й в'¤зниц≥ й подолати страх, розпов≥даЇ сп≥вкамерникам про себе та своњх друз≥в.

”с≥ три пов≥ст≥ Ч ¤к три аспекти проблеми випробуванн¤, розд≥ли б≥льшого твору, до ¤кого вони рухаютьс¤ своЇю проблематикою, сюжетними л≥н≥¤ми, життЇвим матер≥алом ≥ дол¤ми героњв. «рештою, те саме спостер≥гатиметьс¤ ≥ в ≥сторичних романах: кожен, лишаючись суверенним, завершеним твором, водночас сприймаЇтьс¤ ¤к частина епопењ, за ¤кою Ч вс¤ ≥стор≥¤ нашого народу.

” жанр≥ ≥сторичного роману –. ≤ваничук дебютував 1968р. Ђћальвамиї. ўе не встигли з'¤витис¤ реценз≥њ, ¤к усна й письмова Ђпарт≥йнаї критика за спецзавданн¤м Ђзгориї проголосила Ђћальвиї ≥деолог≥чно шк≥дливим Ђ≥сторичним романом без ≥стор≥њї. ќргвисновки, безумовно, вдарили не т≥льки по твору.

ўо ж крамольного знайшли в Ђћальвахї ≥деолог≥чн≥ чини?  рамольним на той час було вже саме зверненн¤ до нац≥ональноњ ≥стор≥њ, утвердженн¤ ≥дењ любов≥ до р≥дноњ земл≥ ≥ народу ¤к вим≥ру соц≥альноњ та моральноњ вартост≥ людини.

–оман (першоназва Ђяничариї зн¤та автором з Ђмаскувальноюї метою) влучно бив у те ¤вище, ¤ке значно п≥зн≥ше було назване Ђманкуртствомї.

ƒ≥¤ в роман≥ Ђћальвиї в≥дбуваЇтьс¤ у середин≥ XVII ст. Ч напередодн≥ та п≥д час нац≥онально-визвольноњ в≥йни п≥д проводом Ѕогдана ’мельницького. ÷е ≥стор≥¤ житт¤ полон¤нки з ”крањни ћар≥њ, њњ понев≥р¤нн¤ на чужин≥ з дочкою —олом≥Їю, ¤ку вона вже тут, у  риму, назвала ћальвою, спод≥ваючись, що виживе дочка, ¤к вижили занесен≥ в≥трами з украњнських степ≥в кв≥ти. ј ”крањна протистоњть двом державам-загарбниц¤м: ќсманськ≥й ≥мпер≥њ та  римському ханству, що воюють проти ”крањни силами њњ д≥тей.

–оман Ђ„ерлене виної (1977) переносить читача у XV ст., в галицьк≥ й волинськ≥ земл≥, над ¤кими нависла загроза полон≥зац≥њ.

÷икл≥чн≥сть, зчеплен≥сть кожного роману з наступним надаЇ њм безперервност≥ в≥чного часу, куди вход¤ть ≥ видатн≥ под≥њ, ≥ малов≥дом≥; ≥ видатн≥ люди, ≥ нев≥дом≥ оф≥ц≥йн≥й ≥стор≥њ њхн≥ однодумц≥, без кого й велик≥ не стали б великими. “ому письменник намагаЇтьс¤ реставрувати ц≥ нев≥дом≥ постат≥ Ч встановити справедлив≥сть, Ђвир≥вн¤тиї ≥стор≥ю. “енденц≥¤ до демократизац≥њ останньоњ, властива сучасному ≥сторичному романов≥, проймаЇ концепц≥ю часу в творах –. ≤ваничука. “ому в≥н вибираЇ з потоку народноњ ≥стор≥њ не так саму видатну под≥ю, ¤к њњ соц≥ально-психолог≥чн≥ передумови.

” роман≥ Ђћанускрипт з вулиц≥ –уськоњї (1979) показано зародженн¤ ≥дењ визвольноњ в≥йни, майбутньоњ ’мельниччини, у Ћьвов≥ к≥нц¤ XVI Ч початку XVIII ст.

ј в роман≥ Ђ¬ода з каменюї (1982) зображено будител≥в нац≥ональноњ пам'¤т≥ Ч Ђ–уську тр≥йцюї Ч ћарк≥¤на Ўашкевича, ≤вана ¬агилевича, якова √оловацького, що в 30-х роках XIX ст. уперше в «ах≥дн≥й ”крањн≥ стали писати л≥тературн≥ твори народною мовою.

Ђ„етвертий вим≥рї (1984) Ч це ф≥лософське осмисленн¤ категор≥њ пам'¤т≥ (четвертого вим≥ру д≥йсност≥) через долю Ўевченкового однодумц¤ ≥ друга ћ. √улака, одного з кириломефод≥њвц≥в, що п≥сл¤ ув'¤зненн¤ в Ўл≥ссельбурзьк≥й фортец≥ був засланий до Ђтеплого —иб≥руї Ч на  авказ, де серед грузин≥в ≥ азербайджанц≥в знайшов другу батьк≥вщину й заслужив добру пам'¤ть своЇю подвижницькою роботою дл¤ розвою њхн≥х культур.

“ема суду ≥стор≥њ, нащадк≥в ≥ власноњ сов≥ст≥ над людиною, њњ житт¤м ≥ вчинками, спов≥д≥, зв≥ту Ђ≥сторичноњї людини перед народом, прийдешн≥м, пров≥дна ≥ дл¤ роману ЂЎрами на скал≥ї (1986). ” роман≥ поЇднано три часов≥ плани: епоха ‘ранка, часи ƒанила √алицького ≥ сучасн≥сть. ќстанн¤ доба пов'¤зана з особою автора, ¤кий, прињхавши в ”рич, колишню твердиню √алицько-¬олинськоњ земл≥, де любив бувати ‘ранко, шукаЇ сл≥д≥в напису на честь ‘ранкового юв≥лею ≥ на очах читача творить розпов≥дь про ген≥ального поета.

 онцептуальний центр роману Ђ∆уравлиний крикї (1988) Ч тр≥ада: ¬оњн-ћеч (кошовий отаман ѕетро  алнишевський), ‘≥лософ-—лово (ѕавло Ћюбимський, —коворода) ≥ ћитець (мал¤р Ўалматов, ≤ван  отл¤ревський). Ђ„им житиме народ, коли в нього не стане зброњ, а до мисл≥ не привчили? «агине в≥н, Ч каже в роман≥ —коворода. Ч ј щоб цього не трапилось, учитис¤ треба: кожну мить, кожен день розум св≥й будити, Ч в≥н же безмежний. ј коли народ матиме його хоча б у головах окремих людей, то упод≥бнитьс¤ в≥н кременев≥, в ¤кому затањвс¤ вогоньї. ѕо сут≥, така тр≥ада присутн¤ в кожному ≥сторичному твор≥ письменника, але незм≥нно найважлив≥шим њњ компонентом виступаЇ —лово, першопочаток усього сущого, матер≥ального й духовного, соц≥ального й морального.

Ќа жаль, право ”крањни на своЇ —лово впродовж стол≥ть оплачувалось розправами, репрес≥¤ми й концтаборами, незчисленними людськими жертвами (ЂЅо в≥йна Ч в≥йною...ї, 1991; Ђќрдаї, 1992).

Ћюдина в романах ≤ваничука духовно пор≥днена ≥з символ≥чно акцентованими простором ≥ часом. ¬она пронизана його плином, ≥ в≥н зумовлюЇ њњ повед≥нку ≥ њњ мету. —аме через сюжет випробуванн¤ ц≥Їњ мети людина й розкриваЇтьс¤ в цих творах, ¤к≥ Ї в певному сенс≥ ≥деолог≥чними романами випробуванн¤, де важливим жанрово-композиц≥йним чинником виступаЇ усв≥домленн¤ ≥дењ чи доростанн¤ до нењ.

ќб'Їднують ус≥ романи ≤ваничука в один цикл, в один великий роман про р≥дну ≥стор≥ю не т≥льки сам матер≥ал, ≥стор≥¤, сп≥льн≥ под≥њ й героњ, наскр≥зн≥ образи-символи, а й наскр≥зн≥ ≥дењ, передовс≥м найвизначальн≥ша Ч ≥де¤ любов≥ до р≥дноњ земл≥ й народу ¤к смислу ≥снуванн¤ людини.

 

 

—. јндрус≥в

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.