ћикола ’вильовий

(1893 Ч 1933)

 

ћикола ’вильовий Ч украњнський прозањк, поет, публ≥цист, один з основоположник≥в пореволюц≥йноњ украњнськоњ прози. Ќародивс¤ ћикола √ригорович ‘≥т≥льов (таке справжнЇ пр≥звище письменника) 13 грудн¤ 1893р. в селищ≥ “рост¤нець, нин≥ райцентр —умськоњ област≥. Ѕрав участь у перш≥й св≥тов≥й та громад¤нськ≥й в≥йнах, з 1921p. Ч живе й працюЇ в ’арков≥, де активно за¤вив про себе ¤к один з орган≥затор≥в л≥тературно-художнього житт¤, член-засновник багатьох тогочасних л≥тературних орган≥зац≥й Ч У√артуФ, У¬јѕЋ≤“≈Ф, Уѕрол≥тфронтуФ.

÷икли памфлет≥в ћ. ’вильового Ч У амо гр¤деши?Ф, Уƒумки проти теч≥њФ, Ујпологети писаризмуФ, полем≥чний трактат У”крањна чи ћалорос≥¤?Ф сконденсували в соб≥ все багатоман≥тт¤ думок та ≥дейно-естетичних шукань пер≥оду л≥тературноњ дискус≥њ в ”крањн≥ (1925 Ч 1928 pp.). ÷≥ публ≥цистичн≥ твори (а також його роман У¬альдшнепиФ) викликали гостру реакц≥ю вульгарно-соц≥олог≥чноњ критики та парт≥йних ортодокс≥в.

÷ентральною дл¤ ’вильового Ч полем≥ста та публ≥циста Ч була проблема ≥сторичного бутт¤ ”крањни, украњнськоњ культури. «аперечуючи москвоф≥льськ≥ тенденц≥њ частини тогочасних л≥тератор≥в, ’вильовий проголошував ор≥Їнтац≥ю на ™вропу, на стил≥ та напр¤ми Ївропейського мистецтва. У¬≥д рос≥йськоњ л≥тератури, в≥д њњ стил≥в украњнська поез≥¤ мусить ¤кмога швидше т≥кати. ѕол¤ки н≥коли б не дали ћ≥цкевича, коли б вони не покинули ор≥Їнтуватись на московське мистецтво. —права в тому, що рос≥йська л≥тература т¤жить над нами в в≥ках ¤к господар становища, ¤кий привчав нашу псих≥ку до рабського насл≥дуванн¤... Ќаша ор≥Їнтац≥¤ Ч на зах≥дноЇвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийомиФ.

ѕерш≥ поетичн≥ зб≥рки ћ. ’вильового Ч Ућолод≥стьФ (1921), Уƒосв≥тн≥ симфон≥њФ (1922), поема У¬ електричний в≥кФ (1921), ¤к≥ були позначен≥ впливами неоромантизму та ≥мпрес≥он≥зму, д≥стали досить високу оц≥нку тогочасних л≥тературознавц≥в (—. ≈фремов, ќл. ƒорошкевич), але ¤кнайповн≥ше св≥й талант ћ. ’вильовий розкрив в жанр≥ новели чи опов≥данн¤ (переважно короткого, з виразним л≥рико-романтичним чи ≥мпрес≥он≥стичним забарвленн¤м). «б≥рка його прозових твор≥в У—ин≥ етюдиФ (1923) стала ¤к≥сно новим етапом в розвитку тогочасноњ украњнськоњ л≥тератури, в≥дкрила дл¤ нењ нов≥ естетичн≥ обр≥њ. ÷ентральною дл¤ творчоњ манери ћ. ’вильового залишаЇтьс¤ проблема людини, людини в њњ стосунках з революц≥Їю та ≥стор≥Їю, людини, ¤ка сп≥знала весь траг≥зм бутт¤ сучасного њй св≥ту. ¬ людськ≥й мас≥, у вир≥ революц≥йних под≥й письменник виокремлюЇ, найперше, людську ≥ндив≥дуальн≥сть з њњ пориванн¤ми до високоњ, часом недос¤жноњ мети, однак в≥н не заплющував очей ≥ на драматичну нев≥дпов≥дн≥сть проголошуваного високого ≥деалу та його реального вт≥ленн¤. –омантично забарвлен≥ героњ ’вильового найчаст≥ше вступають у гострий конфл≥кт ≥з своњм часом, його одновим≥рною буденн≥стю. –едактор  арк Ч головний герой однойменноњ новели Ч лише в своњх мр≥¤х повертаЇтьс¤ до часу нац≥ональноњ революц≥њ, коли св≥т ≥снував ще в своњй ц≥л≥сност≥, не роз≥рваним м≥ж мр≥Їю та реальн≥стю. јле його персонаж≥ Ч це не лише жертви ≥стор≥њ, часом вони сам≥, своњми д≥¤ми спричин¤ють њњ трагед≥йн≥сть.  онфл≥кт гуман≥зму та фанатизму осмислюЇтьс¤ тут в ус≥й своњй повнот≥. ƒл¤ чек≥ста Ч головного геро¤ новели Уя (–омантика)Ф Ч такий конфл≥кт постаЇ в своњй особлив≥й гострот≥: в ≥м'¤ абстрактноњ ≥дењ, в ≥м'¤ доктрини в≥н маЇ власноруч розстр≥л¤ти свою мат≥р, але знищенн¤ ≥ншоњ особистост≥ Ч це водночас ≥ знищенн¤ свого людського Їства, в так≥й ситуац≥њ неминучого вибору перед героЇм постаЇ дилема: самознищенн¤ чи в≥дродженн¤ людського, гуман≥стичного начала, в≥дродженн¤, найперше, в соб≥ самому. ≈моц≥йне враженн¤ в≥д твору посилюЇтьс¤ й тим, що це Ч спов≥дь геро¤, розпов≥дь в≥д першоњ особи. ¬загал≥, дл¤ ћ. ’вильового було характерне руйнуванн¤ традиц≥йних сюжетно-опов≥дних моделей украњнськоњ прози. —истема роз≥рваних фраз, мальовнич≥ еп≥тети, своЇр≥дна ритм≥чна орган≥зац≥¤ прози Ч це ознаки його л≥рико-орнаментальноњ манери письма. —аме такий стиль характерний дл¤ б≥льшост≥ його новел та опов≥дань, в≥н допомагаЇ автору радикально роз≥рвати з елементами народницько-просв≥т¤нськоњ традиц≥њ.

ќднак письменник змушений був ≥снувати в умовах творчоњ несвободи. ’вильового звинувачували в антипарт≥йност≥, Уукрањнському буржуазному нац≥онал≥зм≥Ф, Унамаганн≥ в≥д≥рвати украњнську культуру та л≥тературу в≥д культури рос≥йськоњФ. ¬ атмосфер≥ шаленого цькуванн¤, передчуваючи наближенн¤ тотального терору, ћ. ’вильовий пок≥нчив житт¤ самогубством 13 травн¤ 1933p.

 

 

 

ћикола ’вильовий

(1893 Ч 1933)

 

Ќеперевершений майстер малоњ прозовоњ форми ћ. ’вильовий витворив у нашому письменств≥ власний стиль, своЇр≥дний р≥зновид л≥рико-романтичноњ, ≥мпрес≥он≥стичноњ новели. Ќа середину двадц¤тих рок≥в в≥н став визнаним л≥дером ц≥лого л≥тературного покол≥нн¤ ≥ був незм≥нним детонатором гостроњ критичноњ полем≥ки про шл¤хи розвитку пореволюц≥йноњ украњнськоњ культури, зокрема започаткував знамениту л≥тературну дискус≥ю 1925 Ч 1928 pp.

Ќародивс¤ ћ. ‘≥т≥льов (справжнЇ пр≥звище письменника) 13 грудн¤ 1893р. в селищ≥ “рост¤нець на ’арк≥вщин≥ (тепер —умськоњ област≥); навчавс¤ у початков≥й школ≥, в Ѕогодух≥вськ≥й г≥мназ≥њ. Ѕрав участь у перш≥й св≥тов≥й в≥йн≥, саме в окопах, серед солдатськоњ маси усталюютьс¤ його демократичн≥, частково й б≥льшовицьк≥ симпат≥њ. « 1921p. Ч в≥н у столичному ’арков≥, де й дебютуЇ ¤к поет. —амобутн≥й голос автора зб≥рок Ућолод≥стьФ ≥ Уƒосв≥тн≥ симфон≥њФ не загубивс¤ в поетичному розмањтт≥ перших пореволюц≥йних рок≥в. “а все ж за творчим обдарованн¤м ћ. ’вильовий був прозањком, в≥н сам це скоро в≥дчув ≥ п≥сл¤ виходу другоњ зб≥рки до поез≥њ звертавс¤ лише еп≥зодично.

ѕо¤ва У—ин≥х етюд≥вФ (1923) справила вибухове враженн¤, вони були зустр≥нут≥ найавторитетн≥шими тогочасними критиками ¤к ¤вище значне й ц≥лком новаторське. У« ’вильового безперечно ц≥кава постать саме з художнього погл¤ду: ще не вироблена, не вир≥зьблена, не док≥нчена нав≥ть, але сильнаФ, Ч писав —. ™фремов. ќ. ƒорошкевич вважав, що зб≥рка У—ин≥ етюдиФ Упридбала авторов≥ славу першор¤дного письменникаФ. ќ. Ѕ≥лецький у в≥дом≥й статт≥ Уѕро прозу взагал≥ та про нашу прозу 1925 рокуФ назвав ћ. ’вильового Уосновоположником справжньоњ новоњ украњнськоњ прозиФ.

Ќовели прозањка приваблювали не лише тематичною злободенн≥стю, а й стильовою, мистецькою самобутн≥стю, засв≥дчували утвердженн¤ новоњ манери письма. ћ. ’вильовий починав ¤к неоромантик, хоча в новел≥стиц≥ легко знайти ≥ впливи ≥мпрес≥он≥стичноњ поетики, ≥ елементи експрес≥он≥зму, нав≥ть сюрреал≥зму. ¬иражальн≥сть у його ранн≥х творах в≥дчутно превалювала над зображальн≥стю, це була проза музична, ритм≥зована, нав≥ть незр≥дка ал≥терована, з дуже сильним л≥ричним струменем. –оль сюжету тут дуже незначна, композиц≥¤ досить хаотична. ѕослабленн¤ структурних зв'¤зк≥в на композиц≥йному р≥вн≥ натом≥сть зр≥вноважуЇтьс¤ ритм≥чною орган≥зац≥Їю тексту, введенн¤м наскр≥зних лейтмотив≥в, виразних символ≥чних деталей. ѕисьменник був неперевершеним майстром у передач≥ безпосередн≥х вражень, миттЇвих настроњв через предметну чи пейзажну деталь, через ланцюг асоц≥ац≥й.

ѕодальша еволюц≥¤ письменника була непростою, й романтичний пафос поступово заступали викривально-сатиричн≥ мотиви, на зм≥ну захопленим г≥мнам революц≥њ приходив тверезий анал≥з реальноњ д≥йсност≥, а в≥дтак ≥ нотки ос≥ннього суму та безнад≥њ. ўодо настроњв, авторських оц≥нок не була однор≥дною нав≥ть ≥ дебютна зб≥рка.

¬ир≥зн¤лис¤ у У—ин≥х етюдахФ так≥ героњко-романтичн≥ новели, ¤к У—олонський ярФ, УЋегендаФ, У ≥т у чобот¤хФ. ” цих ранн≥х творах, написаних 1921 Ч 1922 pp., ще пом≥тн≥ сл≥ди учн≥вства. √ероњ-революц≥онери постають швидше ¤к символ≥чн≥ узагальненн¤, н≥ж ≥ндив≥дуал≥зован≥ характери. јле ћ. ’вильовий був надто проз≥рливим ≥ чесним митцем, щоб закривати оч≥ на драматичну нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж ≥деалом ≥ його реальним вт≥ленн¤м. ¬продовж усього творчого шл¤ху одн≥Їю з найважлив≥ших дл¤ нього була проблема розб≥жност≥ мр≥њ ≥ д≥йсност≥. ј зв≥дси у його новелах майже завжди два часов≥ плани: непривабливе сьогоденн¤, ус≥ вади ¤кого проступають дуже гостро, ≥ протиставлене йому омр≥¤не майбутнЇ або манливе минуле. ќсновним композиц≥йним принципом таких новел, ¤к У—ин≥й листопадФ, УјрабескиФ, У—ентиментальна ≥стор≥¤Ф, Уƒорога й ласт≥вкаФ (частково й Уѕов≥ст≥ про санатор≥йну зонуФ) Ї б≥нарне протиставленн¤ сцен реальних ≥ вимр≥¤них, у¤ви й д≥йсност≥, романтичних злет≥в ≥ прикрих приземлень.

—воЇр≥дним ключем дл¤ розкритт¤ стильовоњ маг≥њ ћ. ’вильового можна вважати новелу УјрабескиФ (1927).

ќсновний композиц≥йний принцип УјрабесокФ Ч протиставленн¤ у¤вних ≥ реальних еп≥зод≥в. Ќовелу можна прочитати ¤к психолог≥чний етюд, ¤к спробу в≥дображенн¤ самого творчого процесу, ф≥ксац≥њ потоку св≥домост≥ митц¤, нап≥вусв≥домлених ≥дей та образ≥в, Убезшумних шум≥в моњх строкатих аналог≥й ≥ асоц≥ац≥йФ. „ерез авторську св≥дом≥сть пропускаютьс¤ картини д≥йсност≥, реальн≥ еп≥зоди: У”се, що тут, на земл≥, загубилос¤ в хаос≥ планетарного руху ≥ т≥льки ледве-ледве блищить у св≥домост≥Ф, У≥ героњ, ≥ под≥њ, ≥ пригоди, що њх зовс≥м не було, здаЇтьс¤, ≥дуть ≥ вже н≥коли-н≥коли не прийдутьФ.

ќдним ≥з найважлив≥ших у про¤сненн≥ основноњ кол≥з≥њ УјрабесокФ Ї сюрреал≥стичний еп≥зод сну. √ерой б'Ї й б'Ї огидного пацюка, але п≥сл¤ кожного удару той лише зб≥льшуЇтьс¤ в обс¤з≥. ћайстерно виписана алегор≥¤ пропонуЇ р≥зн≥ прочитанн¤. ћожна њњ трактувати ¤к застереженн¤ з приводу того, що спроби побороти зло за допомогою насильства й зла Ч приречен≥. «ло й насильство не породжуЇ добро, а лише помножуЇ зло на земл≥. ÷ей г≥ркий урок вимр≥¤ноњ романтиками й зд≥йсненоњ фанатиками революц≥њ, результатами ¤коњ скористалас¤ Усв≥това сволочФ, ћ. ’вильовий п≥дсумовуЇ недвозначно ч≥тко. ÷е, загалом, та ж духовна кол≥з≥¤, навколо ¤коњ будуЇтьс¤ новела Уя (–омантика)Ф. Ќамаганн¤ вбити в соб≥ людину, вбити добро в ≥м'¤ фанатизму, в ≥м'¤ абстрактноњ ≥дењ, нав≥ть ¤кщо вона поз≥рно видаЇтьс¤ найб≥льшою ц≥нн≥стю, призвод¤ть не до торжества ≥деалу, а до переродженн¤ людини в дегенерата, до втрати нею самоњ своЇњ сутност≥.

¬≥дмова од традиц≥йного описового реал≥зму ув≥брала дл¤ ћ. ’вильового й настанову на деструкц≥ю художнього часу, характерну дл¤ модерноњ л≥тератури в≥дмову од посл≥довного викладу под≥й, намаганн¤ через найр≥зноман≥тн≥ш≥ часов≥ зм≥щенн¤, з≥ткненн¤ в≥ддалених еп≥зод≥в, часових площин, введенн¤ ≥сторичних алюз≥й ≥ асоц≥ац≥й дос¤гти посилених емоц≥йних ефект≥в, зм≥стового Узгущенн¤Ф.

”с≥ романтичн≥ позитивн≥ героњ письменника живуть поза своњм часом, у мр≥¤х про ≥деальне майбутнЇ або в спогадах про ≥деальне минуле. ћарить минулим редактор  арк, бол≥сно прагнучи з'Їднати роз≥рван≥ ≥сторичн≥ зв'¤зки (У–едактор  аркФ. Уј ¤ от: «апор≥жж¤, ’ортиц¤. Ќав≥що було бунтувати? я щоденно читаю голодн≥ ≥нформац≥њ з «апор≥жж¤. ≤ ¤ згадую т≥льки, що це була житниц¤Ф).  арка, цього сумного дон  ≥хота (до реч≥, образ дон  ≥хота Ч один з наскр≥зних, пор¤д ≥з образом ‘ауста, у творчост≥ ’вильового), жахаЇ усв≥домленн¤, що революц≥¤, ¤к≥й оф≥рували себе ц≥л≥ покол≥нн¤, н≥чого не зм≥нила. Ќе знаход¤ть себе у с≥р≥й буденн≥й епос≥ ”л¤на, Ѕ'¤нка (У—ентиментальна ≥стор≥¤Ф), горбун јльоша (УЋ≥люл≥Ф), в ¤кого Уоч≥ нагадують √олгофуФ. ƒл¤ вс≥х цих революц≥йних романтик≥в тепер≥шнього часу н≥би й немаЇ. ¬они почуваютьс¤ закинутими (в екзистенц≥ал≥стському розум≥нн≥ даного терм≥на) у це м≥жчасс¤, в цю потворну д≥йсн≥сть, де можна лише жертовно терп≥ти (Уне героњчн≥ будн≥, а героњчне терп≥нн¤ Ч так визначаЇ њњ ¬ерон≥ка ≥з У—илует≥вФ). –еволюц≥йн≥ романтики умогл¤дний задум Ч силою ощасливити св≥т Ч поставили над самоц≥нн≥стю людськоњ ≥ндив≥дуальност≥, в≥дкинули традиц≥йну мораль Ч ≥ за цю абстрактну ≥люз≥ю законом≥рною платою був крах над≥й, в≥дчутт¤ спустошеност≥, коли зам≥сть гармон≥йноњ д≥йсност≥, ¤ку вони хот≥ли вибороти, панували хаос ≥ руњна.

¬иразне притчеве звучанн¤ маЇ новела У—ентиментальна ≥стор≥¤Ф. ƒещо ≥деал≥зована героњн¤, чиста й нањвна Ѕ'¤нка, щиро захоплена революц≥йними перетворенн¤ми, в огн≥ ¤ких загинув њњ старший брат. јле швидко вона переконалас¤, Ущо прийшла ¤кась нова дичавина ≥ над нашою пров≥нц≥Їю зашум≥ла модерн≥зована тайга аз≥атщиниФ. Ќовела може бути прочитана ¤к життЇпис втраченого покол≥нн¤, траг≥чна ≥стор≥¤ безнад≥йних пошук≥в втраченого часу.

” багатьох романтичних творах письменника звучить туга за цим втраченим часом, втраченим раЇм Ч короткою миттю вт≥леного ≥деалу. ÷е, у ц≥лковит≥й згод≥ з романтичним св≥тогл¤дом, пер≥од битви, збройного повстанн¤, високого духовного пориву. Ћише легендарн≥ дн≥, коротку мить узгодженн¤ мр≥њ та д≥йсност≥ персонаж≥ ’вильового вважають своњм,  т е п е р ≥ ш н ≥ м  часом, до ¤кого пост≥йно звернен≥ њхн≥ ностальг≥чн≥ помисли.

ўо ж до над≥њ, то њњ у м≥фолог≥зован≥й св≥тобудов≥ прозањка символ≥зуЇ ћар≥¤ Ч людська ≥ божа мати, материнське всепрощенн¤ й любов. ÷е вона з'¤вл¤Їтьс¤ перед внутр≥шн≥м зором комунара-чек≥ста у перших р¤дках новели Уя (–омантика)Ф: У« далекого туману, з тихих озер заг≥рноњ комуни шелестить шелест: то йде ћар≥¤Ф. ...Уво≥стину мо¤ мати Ч вт≥лений прообраз т≥Їњ надзвичайноњ ћар≥њ, що стоњть на гран¤х нев≥домих в≥к≥в. ћо¤ мати Ч нањвн≥сть, тиха жура ≥ добр≥сть безмежнаФ. ”бивши мат≥р, герой опин¤Їтьс¤ серед мертвого степу, а над Утихими озерами заг≥рноњ комуниФ зникаЇ св≥тле видиво Ѕогоматер≥. ћар≥¤ Ч центральний гуман≥стичний символ новели Уя (–омантика)Ф. ” цьому високотрагед≥йному твор≥, чи не найсильн≥шому у прозовому доробку письменника, автор безстрашно анал≥зуЇ одну з основних кол≥з≥й часу Ч кол≥з≥ю гуман≥зму й фанатизму. –озкриваЇтьс¤ суперечн≥сть м≥ж одв≥чним ≥деалом любов≥ й тим беззастережним служ≥нн¤м абстрактн≥й ≥дењ, доктрин≥, ¤ке, мов ненаситний молох, зрештою вимагаЇ зректис¤ всього людського. ” трактуванн≥ основного конфл≥кту твору пом≥тний, зокрема, вплив антропософських ≥дей. ¬ажливим у художн≥й концепц≥њ новели Ї ≥ розв≥нчуванн¤ фальшивоњ романтики, ¤ка заступаЇ собою традиц≥йн≥ етичн≥ ц≥нност≥. «аполоненого сумн≥вами геро¤-чек≥ста, Углавковерха чорного трибуналу комуниФ, ћ. ’вильовий ставить в екстремальну ситуац≥ю неминучого вибору. –оздвоЇне Їство я-опов≥дача розкриваЇтьс¤ в його внутр≥шн≥х монологах, у повс¤кчасних спробах самовиправданн¤.

” непримиренн≥й суперечност≥ з≥ткнулис¤ найсв¤т≥ш≥ дл¤ геро¤ почутт¤: син≥вська любов, син≥вський обов'¤зок перед мат≥р'ю Ч ≥ революц≥йний обов'¤зок, служ≥нн¤ найдорожч≥й ≥дењ. ¬≥н ще пробуЇ ¤кось в≥дстрочити фатальне р≥шенн¤ (У¤ чек≥ст, але ¤ ≥ людинаФ), та весь попередн≥й шл¤х моральних компром≥с≥в робить розв'¤зку неминучою. √ерой перестаЇ бути особист≥стю, ¤ка сама розпор¤джаЇтьс¤ власним житт¤м ≥ власними р≥шенн¤ми, в≥н стаЇ гвинтиком ≥ заложником могутньоњ системи.

Ќав≥ть у син≥вському прав≥ в останню годину Уз мат≥р'ю побуть на самот≥Ф героЇв≥ вже в≥дмовлено.  оли чек≥ст п≥дходить вноч≥ до в≥конц¤ материноњ камери, пор¤д миттю виростаЇ постать вартового-дегенерата, Ув≥рного пса революц≥њФ на чатах. √ерой тоскно подумав: У÷е сторож моЇњ душ≥Ф ≥ пок≥рно побр≥в геть. —аме цей еп≥зод став, очевидно, моментом остаточного зламу. Ќездатному на бунт, на в≥дстоюванн¤ себе ¤к суверенноњ особистост≥, героЇв≥ залишаЇтьс¤ т≥льки виконати волю системи, зробити те, чого в≥д нього ждуть недремн≥ страж≥ його душ≥: У“од≥ ¤ у млост≥, охоплений пожаром ¤коњсь неможливоњ радост≥, закинув руку на шию своЇњ матер≥ й притиснув њњ голову до своњх грудей. ѕот≥м п≥дв≥в маузера й нажав спуск на скронюФ. јбстрактному ≥долу майбутнього принесено найб≥льшу жертву ≥ найб≥льший злочин Ч матеревбивство. „ек≥ста урочисто в≥таЇ дегенерат Ч цей ≥деальний представник сусп≥льства, ¤кому потр≥бн≥ не повноц≥нн≥ й незалежн≥ люди, а засл≥плен≥ фанатики. ÷≥ною злочину опов≥дач остаточно прилучивс¤ до них.

ѕрекрасна Узаг≥рна комунаФ була дл¤ ћ. ’вильового ≥деалом гуман≥зму, гармон≥йною св≥тобудовою, де все Ч заради людини. …ого в≥ра в комун≥зм Ч це в≥ра в прийдешнЇ торжество гуман≥зму. јле на р≥ках невинноњ кров≥ не могло постати гуманне сусп≥льство Ч це тверезе попередженн¤ звучало тод≥ й у ћ. ’вильового, й в ѕ. “ичини, й в ™. ѕлужника, й в ћ.  ул≥ша, цим пафосом гуман≥зму перейн¤та вс¤ л≥тература розстр≥л¤ного в≥дродженн¤.

ћ. ’вильовий-романтик ум≥в бути й пильним спостер≥гачем, анал≥тиком пореволюц≥йноњ д≥йсност≥.  ритичний, сатиричний струм≥нь з'¤вл¤Їтьс¤ уже в ранн≥й його проз≥. Ќевеликою ж пов≥стю У≤ван ≤вановичФ (1929) письменник засв≥дчив в≥ртуозне волод≥нн¤ сатиричним жанром. √остра ≥рон≥¤, нищ≥вний сарказм письменника спр¤мован≥ проти все тих же в≥чних обивател≥в, св≥товоњ сволоч≥, котра скористалас¤ плодами революц≥њ й проникла в ус≥ соти нового сусп≥льного орган≥зму.

ѕро чиновного ≤вана ≤вановича читаЇмо, що цей Узразковий член такоњ-то колег≥њ, такого-то трестуФ був зовс≥м чужий буржуазним звичкам. ¬изнавав в≥н т≥льки Убатально-героњчн≥ та мажорно-реал≥стичн≥ ф≥льмиФ, звичайно ж, рад¤нського виробництва.  уховарка в нього не ¤кась там старорежимна, а Учлен м≥сцевого харчосмакуФ, ≥ герой, достатньо скромна людина, Ун≥коли не вимагав окремоњ спальн≥ дл¤ куховаркиФ, зважаючи на труднощ≥ з житлом. ÷≥ детал≥, н≥би подан≥ з точки зору геро¤, наст≥льки виразн≥ сам≥ по соб≥, що не потребують авторських коментар≥в.

«агалом у творч≥й еволюц≥њ письменника можна досить ч≥тко вид≥лити два етапи. ѕерший Ч це романтична, л≥рико-≥мпрес≥он≥стична, в основному безсюжетна проза. ƒругий, початок ¤кого можна датувати приблизно 1926 Ч 1927 pp., Ч це пер≥од поступового переходу до вр≥вноважен≥шоњ конкретно-реал≥стичноњ манери письма, опануванн¤ майстерн≥стю сюжетобудови у великих прозових формах, а водночас ≥ посиленн¤ ≥рон≥чних, сатиричних ≥нтонац≥й.

”же опубл≥кована на початку 1924p. Уѕов≥сть про санатор≥йну зонуФ була багатооб≥ц¤ючою за¤вкою молодого письменника на оволод≥нн¤ жанрами УвеликоњФ прози. ’оча написано тв≥р у т≥й же, притаманн≥й ранньому ’вильовому, л≥рико-≥мпрес≥он≥стичн≥й стил≥стиц≥. “ут постаЇ ц≥ла галере¤ зайвих людей, вчорашн≥х палких борц≥в за нове житт¤, в ¤кому њм тепер немаЇ м≥сц¤. ≤ сама в≥дгороджена в≥д св≥ту Усанатор≥йна зонаФ Ч уособленн¤ останнього прихистку цих розчарованих, в≥дкинутих на узб≥чч¤ героњв. ” зам≥ському санатор≥њ збираютьс¤ р≥зн≥ люди, здеб≥льшого невдахи чи надломлен≥ житт¤м колишн≥ борц≥, ¤к≥ бол≥сно переживають крах ≥деал≥в.

ћешканц≥ санатор≥ю сам≥ здеб≥льшого усв≥домлюють власну приречен≥сть, несум≥сн≥сть ≥з добою, правда, ставл¤тьс¤ до цього по-р≥зному. Ќайтверез≥ше дивитьс¤ на реч≥ јнарх, недавн≥й боЇць революц≥њ, њњ Укараючий мечФ, котрий, переживши крах своњх ≥дей та ≥люз≥й, опинивс¤ тепер на становищ≥ безпорадного хворого: У оли хочете, Ч каже в≥н, Ч тепер мене мучаЇ не ст≥льки м≥щанська навала, ск≥льки св≥дом≥сть того, що ≥ ¤ зайвий, ≥ шк≥дливий чолов≥к. –ан≥ш, в ≥нш≥ стол≥тт¤, були зайв≥ люди, а тепер ц≥ зайв≥ не т≥льки зайв≥, але й шк≥длив≥Ф. ¬се та ж фатальна розб≥жн≥сть м≥ж мр≥Їю ≥ д≥йсн≥стю так виснажуЇ јнарха, що в≥н перестаЇ розр≥зн¤ти де житт¤, а де дивовижн≥ фантоми, породжен≥ змученою псих≥кою, втрачаЇ в≥дчутт¤ реальност≥. Ќе знаход¤ть своњм силам застосуванн¤ не лише т≥, хто, ¤к јнарх, пережив св≥тогл¤дну кризу, а й т≥, хто, ¤к ’лон¤ чи  атр¤, лише вступають у житт¤. ћолодий поет ’лон¤ шкодуЇ за тим, що Умо¤ епохаФ Узатуманила м≥й мозок ≥ раптом зниклаФ. ƒ≥йсн≥сть давала ¤кнайреальн≥ш≥ п≥дстави дл¤ знев≥ри. Ќездатним щось зм≥нити, багатьом геро¤м ћ. ’вильового Їдиним виходом бачитьс¤ самогубство.

јле страшн≥шими, небезпечн≥шими в сусп≥льств≥ Ї нав≥ть не т≥, хто каЇтьс¤, переломлюЇтьс¤ п≥д т¤гарем сумл≥нн¤, а т≥, кого сов≥сть уже не мучить, хто у своњй кат≥вськ≥й д≥¤льност≥ бачить сенс житт¤. ÷е јнархова подруга ћай¤, таЇмна чек≥стка, котра виконуЇ в цьому тихому закутку до абсурду незвичайну роль.

ћолода ж≥нка фанатично в≥ддалас¤ боротьб≥, все принесла цьому в оф≥ру. ” повс¤кденному житт≥ ћай¤ зважуЇтьс¤ на ганебн≥ вчинки: У¬и розум≥Їте? я просто звикла висл≥джувати, доносити. ≤ оск≥льки до ≥нших справ була пост≥йна ≥ндиферентн≥сть, ≥ оск≥льки ¤ завжди пам'¤тала, що охранц≥ ¤ в≥ддала все, що могла, ¤ не т≥льки полюбила цю справу Ч сто чорт≥в! Ч не можу без нењ житиФ. Ўпигунство стаЇ потребою душ≥, Їдиним засобом самоствердженн¤.

¬л≥тку 1926р., у розпал л≥тературноњ дискус≥њ, з'¤вилас¤ друком перша частина роману У¬альдшнепиФ. …ого персонаж≥, так само невтомно полем≥зуючи, дошукуютьс¤ в≥дпов≥дей на найгостр≥ш≥ питанн¤ доби. …детьс¤ про болюч≥ проблеми нац≥онального бутт¤, нац≥онально-культурного в≥дродженн¤ ”крањни, про осмисленн¤ непростих урок≥в революц≥њ. ƒмитро  арамазов Ч недавн≥й њњ учасник. ¬≥н Ї представником т≥Їњ романтичноњ молод≥, ¤ка й духовно формувалас¤ п≥д час революц≥њ.  рах ≥деал≥в приводить ƒмитра до глибокоњ депрес≥њ. ¬≥н Ч Ув≥чний опозиц≥онерФ, в≥н пробуЇ перегл¤нути й переоц≥нити своњ погл¤ди, але не може в≥дмовитис¤ в≥д дорогоњ дл¤ нього ≥дењ нац≥онального в≥дродженн¤. ѕроте ц¤ ≥де¤ суперечить парт≥йн≥й пол≥тиц≥. ќтже, украњнськ≥ революц≥йн≥ ≥нтел≥генти опин¤ютьс¤ на страшному роздор≥жж≥. ÷е Ч трагед≥¤ покол≥нн¤, трагед≥¤ самого ћ. ’вильового.

—п≥вчуваючи знев≥реним, змученим сумн≥вами сучасникам, письменник (наск≥льки можна судити, не знаючи повного тексту твору) пов'¤зуЇ над≥њ на майбутнЇ з новим покол≥нн¤м сильних, вольових людей. ќповита серпанком таЇмничост≥ УмосковкаФ јгла¤ (нащадок, ¤к випливаЇ з њњ спомин≥в про знаменитого прад≥да, давнього козацького роду) проголошуЇ культ нових людей, покликаних до активноњ д≥њ, Уне т≥Їњ, що комсомолить у пустопорожнЇ (...), а т≥Їњ, що, скажемо, ѕеровськаФ. Ѕо тис¤ч≥ таких, ¤к вона, вже не можуть жити без пов≥тр¤. «в≥дси й в≥дкиданн¤ пров≥нц≥йност≥, властивоњ нац≥ональн≥й вдач≥ украњнц¤ м'¤кот≥лост≥ Ч в≥дкиданн¤ наст≥льки безогл¤дне, що в полем≥чному запал≥ дл¤ них зайвим пережитком ви¤вл¤Їтьс¤ нав≥ть... Ўевченко.

”славленн¤ безумства хоробрих, сильних особистостей, покликаних бути вожд¤ми, проводир¤ми мас Ч новий мотив у творчост≥ прозањка. «розум≥ло, що вкладене в уста героњв не можна ототожнювати з погл¤дом автора. “а все ж висловлен≥ в роман≥ ≥дењ св≥дчили про серйозне прочитанн¤ творчост≥ ‘. Ќ≥цше, а з ≥ншого боку Ч в≥сник≥вських статей ƒ. ƒонцова. ÷е пом≥тно ≥ в тогочасних памфлетах письменника. “ак чи ≥накше, ранн≥ романтичн≥ концепц≥њ ћ. ’вильового тепер багато в чому переосмислюютьс¤. ÷е був, можливо, й не в≥дступ од романтизму ¤к такого, а нове трактуванн¤ романтичного геро¤. “ой активний романтизм (романтика в≥тањзму), ¤кий в≥н пропагував, ¤краз ≥ передбачав ор≥Їнтац≥ю на сильну, д≥¤льну особист≥сть.

ѕроте саме ц≥ ≥дењ, ¤к ≥ роздуми про перспективи нац≥онального в≥дродженн¤, п≥сл¤ журнальноњ публ≥кац≥њ роману були п≥ддан≥ нищ≥вн≥й критиц≥. Ўосте число журналу У¬апл≥теФ (1927), де друкувалас¤ друга частина У¬альдшнеп≥вФ, було сконф≥сковане, повного тексту роману дос≥ не знайдено. ÷ей тв≥р сприймавс¤ значною частиною тогочасноњ ≥нтел≥генц≥њ перш за все ¤к р≥ч публ≥цистична, ¤к Їдина можлив≥сть дл¤ опального автора ще раз окреслити свою позиц≥ю.

—воњми памфлетами ћ. ’вильовий висловив значною м≥рою позиц≥њ вс≥Їњ творчоњ ≥нтел≥генц≥њ. …ого статт¤ Уѕро Усатану в бочц≥Ф, або про графоман≥в, спекул¤нт≥в та ≥нших Упросв≥т¤нФ (1925), була вагомим аргументом у знаменит≥й л≥тературн≥й дискус≥њ 1925 Ч 1928 pp. ¬одночас ц¤ публ≥кац≥¤ розкрила ще одну грань блискучого таланту ћ. ’вильового Ч таланту незр≥вн¤нного памфлетиста, пристрасного полем≥ста. ¬продовж 1925 Ч 1926 pp. з'¤вилас¤ ще низка памфлет≥в, об'Їднаних у цикли У амо гр¤дешиФ, Уƒумки проти теч≥њФ, Ујпологети писаризмуФ. Ќаписаний 1926p. памфлет У”крањна чи ћалорос≥¤?Ф був заборонений ≥ став в≥домим читачев≥ лише 1990p.

—тиль ћ. ’вильового-памфлетиста досить своЇр≥дний, в≥н ≥ тут зостаЇтьс¤ неповторним художником. јфористичн≥сть висловлених гасел, багатство й розмањт≥сть метафоричноњ образност≥, ≥сторичних, л≥тературних рем≥н≥сценц≥й, виважен≥сть аргументац≥њ, поЇднанн¤ гн≥вних ≥нвектив ≥з тонкою ≥рон≥Їю Ч все це риси ≥ндив≥дуального стилю, ¤к≥ дозвол¤ють оц≥нити памфлети ћ. ’вильового ¤к мистецьке ¤вище.

¬≥н виступаЇ проти засилл¤ сумнозв≥сного масов≥зму, профанац≥њ мистецтва, зведенн¤ його до рол≥ ≥деолог≥чного обслуговуванн¤ парт≥йноњ й державноњ пол≥тики. јвтор порушуЇ питанн¤ про ор≥Їнтац≥ю украњнськоњ культури: ™вропа чи ѕросв≥та?  оли пон¤тт¤ просв≥ти уособлюЇ тут усе в≥дстале, еп≥гонське, ™вропу ћ. ’вильовий трактуЇ не ¤к географ≥чну, а ¤к психолог≥чну категор≥ю. У÷е Ч ™вропа гранд≥озноњ цив≥л≥зац≥њ, ™вропа Ч √ете, ƒарв≥на, Ѕайрона, Ќьютона, ћарксаФ, це Ч Упсихолог≥чна категор≥¤, ¤ка виган¤Ї людськ≥сть ≥з Уѕросв≥тиФ на великий тракт прогресуФ. јнтитезою до ц≥Їњ Ївропейськоњ культури, фауст≥вського типу людини ¤к уособленн¤ творчого начала, в≥чноњ жадоби п≥знанн¤ й оновленн¤ житт¤ виступаЇ у ’вильового Укультурний еп≥гон≥змФ, прим≥тив≥зм гаркун-задунайських. ѕлекаючи над≥њ на розкв≥т украњнського мистецтва, нав≥ть на мес≥анську роль своЇњ молодоњ нац≥њ, письменник насамперед наголошуЇ на необх≥дност≥ позбутис¤ в≥ков≥чного назадництва, залежност≥ в≥д Урос≥йського диригентаФ.

“а культуролог≥чн≥ проблеми вже не бралис¤ опонентами до уваги. ƒискус≥¤ набирала пол≥тичного характеру. ’мари одн≥Їњ з найстрашн≥ших трагед≥й XX ст. вже збиралис¤ над ”крањною. Ќаступала пора г≥рких поразок та розчарувань ≥ дл¤ самого ћ. ’вильового. ѕерестаЇ виходити журнал У¬апл≥теФ, а в≥дтак припин¤Ї ≥снуванн¤ й сама орган≥зац≥¤. ѕисьменник змушений писати пока¤нн≥ листи, кл¤стис¤ у в≥рност≥ комун≥стичн≥й ≥деолог≥њ. „итати ц≥ документи (зокрема статт≥, спр¤мован≥ проти товариш≥в по перу, ¤к-от проти футурист≥в чи —. ™фремова) г≥рко й сьогодн≥, та вони дають у¤вленн¤, у ¤ку безвих≥дь Угероњчного терп≥нн¤Ф був в≥н загнаний.

ћ. ’вильовий зважуЇтьс¤ на останн≥й крок у своњй виснажлив≥й боротьб≥. ѕостр≥л 13 травн¤ 1933р. був траг≥чною крапкою в ≥стор≥њ украњнського в≥дродженн¤ пореволюц≥йних рок≥в. ѕроте все, зд≥йснене ним, зосталос¤ у скарбниц≥ украњнськоњ культури ¤к одна з неперевершених њњ стор≥нок, ¤к запорука майбутнього розкв≥ту, вимр≥¤ного ћ. ’вильовим.

 

 

¬. јгеЇва

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.