™вген √уцало

(1937 Ч 1995)

 

‘еномен ™вгена √уцала Ч у непохитн≥й в≥рност≥ слову, в такому служ≥нн≥ йому, ¤ке виключаЇ розм≥нюванн¤ на будь-¤к≥ ≥нш≥ види, нехай ≥ корисноњ, д≥¤льност≥.

Ќародивс¤ ™. √уцало 14 с≥чн¤ 1937р. в с. —тарому ∆ивотов≥ (нин≥ Ч Ќовоживот≥в) ќрат≥вського району ¬≥нницькоњ област≥ в родин≥ с≥льських учител≥в. —в≥т дитинства, розтерзаний ≥ водночас незм≥рно поглиблений великою трагед≥Їю в≥йни, становить джерельну основу його творчост≥. ƒо цього св≥ту знову й знову повертаЇтьс¤ письменник на р≥зних етапах свого л≥тературного шл¤ху.

” 1959р. ™. √уцало зак≥нчуЇ Ќ≥жинський пед≥нститут, ¤кийсь час працюЇ в редакц≥¤х газет, видавництв≥ Ђ–ад¤нський письменникї (нин≥ Ђ”крањнський письменникї), а згодом повн≥стю зосереджуЇтьс¤ на профес≥йн≥й л≥тературн≥й робот≥. јктивно друкуватис¤ почав 1960р., а через два роки вийшла перша зб≥рка опов≥дань ЂЋюди серед людейї.  нижку тепло прив≥тали критика й л≥тературна громадськ≥сть. ¬≥дтод≥ одна за одною виход¤ть нов≥ зб≥рки письменника: Ђяблука з ос≥ннього садуї (1964), Ђ—купана в любисткуї (1965), Ђ’устина шовку зеленогої (1966), Ђ«апах кропуї (1969) та ≥н.

Ћ≥рична стих≥¤ творчост≥ ™. √уцала, ¤к ≥ прози ≥нших Ђш≥стдес¤тник≥вї, стала формою сусп≥льноњ опозиц≥њ. Ѕатьки, д¤дьки й т≥тки Ч вс≥ т≥, хто складав зб≥рний, плакатний образ народу-переможц¤, побачен≥ дит¤чими очима в жахливому повоЇнному с≥льському побут≥, мали зовс≥м не такий оптим≥стичний вигл¤д, ¤к на плакатах ≥ в еталонних творах соцреал≥зму. Ѕезперечна заслуга Ђш≥стдес¤тник≥вї, а серед них ≥ ™. √уцала, перед красним письменством пол¤гаЇ в тому, що вони перенесли своњх персонаж≥в ≥з площини героњчноњ в л≥ричну. ™. √уцало почувавс¤ найб≥льш невимушено, розкуто, живописуючи красу природи й людей, охоче ф≥ксуючи улюблений ним стан ос¤¤нн¤, здивуванн¤ перед св≥том, те медитативне передчутт¤ радост≥ й любов≥, ¤ке великою м≥рою визначаЇ загальний настр≥й його л≥ричноњ прози (Ђ¬ пол¤хї, Ђѕросинецьї, Ђќлень јвгустї, Ђ¬еч≥р-чеч≥рї, Ђ—купана в любисткуї, Ђ лава, мати п≥ратськаї, Ђ¬есн¤на скрипочка згориї, Ђ«апах кропуї, Ђ” с¤йв≥ на обр≥њї).

¬ироблена ще в ранн≥х опов≥данн¤х тонка акварельна манера письма, дитинна чистота ≥ ¤сн≥сть св≥тов≥дчутт¤, в≥дкрит≥сть л≥ричного геро¤ до прекрасного в ус≥х його про¤вах Ч усе це, поЇднане з гострою увагою до народних характер≥в, ≥нших нац≥ональних прикмет Ч в≥чних ≥ нових, склало основу його художнього стилю. Ќазва першоњ книжки Ч ЂЋюди серед людейї Ч програмна. ѓњ можна застосувати до всього л≥тературного доробку ™. √уцала.

” 60-т≥ роки, пор¤д ≥з л≥ричними опов≥данн¤ми, етюдами, замальовками, поез≥¤ми в проз≥, з'¤вл¤ютьс¤ друком дв≥ концептуальн≥ пов≥ст≥ ™. √уцала Ч Ђћертва зонаї (1967) та Ђ–одинне вогнищеї (1968, ≥нша назва Ч Ђћати своњх д≥тейї). “од≥ ж, у друг≥й половин≥ 60-х, було написано й пов≥сть Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї, надруковану трохи згодом.

” пов≥ст≥ Ђћертва зонаї в≥дбилос¤ нове, формоване в 60-т≥ роки, баченн¤ в≥йни ¤к тотального спустошенн¤ св≥ту людей. ћертва зона Ч це те, що завжди породжуЇтьс¤ тотал≥таризмом Ч чи то г≥тлер≥вського, чи то стал≥нського гатунку. ≤ в зон≥ люди залишаютьс¤ людьми, вони здатн≥ на благородство, героњчний вчинок, але вони Ч приречен≥. ÷е суперечило Ђвозвеличенню героњчного подвигу народуї, ламало схеми, в ¤ких закостен≥ла воЇнна тематика.

“акий погл¤д на в≥йну утверджуЇ письменник ≥ згодом у низц≥ опов≥дань та пов≥ст≥ Ђ« вогню воскреслиї (1978), в основу ¤коњ покладено розпов≥д≥ мешканц≥в спалених с≥л. Ќе вписувалась у жорстк≥ ≥деолог≥чн≥ схеми й концепц≥¤ пов≥ст≥ Ђ–одинне вогнищеї, розпов≥дь про повоЇнну в≥дбудову ≥ на перший погл¤д малопом≥тну в житт≥ Ђсоц≥ал≥стичногої села постать √анни ¬олох Ч просто ж≥нки, просто матер≥. Ѕережене нею родинне вогнище вкотре вже з≥гр≥ло й згуртувало людей п≥сл¤ щойно пережитоњ б≥ди. ¬≥чн≥ ц≥нност≥ народноњ морал≥ й життЇустрою в пов≥ст≥ безпосередньо протиставлен≥ генеральним ц≥нност¤м Ђнайпередов≥шоњї ≥деолог≥њ.

Ќа початку 70-х рок≥в виход¤ть друком л≥рико-психолог≥чна пов≥сть Ђƒ≥вчата на виданн≥ї (1971), дилог≥¤ Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї (1971) та ЂЎк≥льний хл≥бї (1973). ѕов≥ст≥ з житт¤ с≥льських учител≥в були високо оц≥нен≥ критикою, здобули широке читацьке визнанн¤. ÷≥ сповнен≥ просв≥тленого л≥ризму, зажури й над≥њ твори, здаЇтьс¤, були написан≥ дл¤ того, щоб в≥дновити надломлену в≥ру народу в незнищенн≥сть моральних ц≥нностей, переконати, що завжди, за будь-¤ких обставин люди мають лишатис¤ людьми. ќбраз героњн≥ пов≥стей ќлени Ћевк≥вни Ч з р¤ду найкращих ж≥ночих портрет≥в, створених майстрами нашоњ прози.

ѕов≥сть ЂƒвоЇ на св¤т≥ коханн¤ї, надрукована 1973р. в журнал≥ Ђ¬≥тчизнаї, под≥бно до згаданих уже Ђћертвоњ зониї та Ђ–одинного вогнищаї, на довг≥ роки була позбавлена права книжкового виданн¤. якщо перш≥ дв≥ пов≥ст≥ написан≥ в жорсткувато-реал≥стичному ключ≥, то ЂƒвоЇ на св¤т≥ коханн¤ї Ч тв≥р наскр≥зь виконаний у звичн≥й дл¤ письменника стил≥стиц≥: л≥рико-психолог≥чн≥й, медитативн≥й.

÷е Ч перша ос¤жна спроба м≥ськоњ прози письменника. √ерой пов≥ст≥ ≤ван ѕол¤руш Ч характер самозаглиблений, рефлектуючий, зовн≥ безд≥¤льний, що розходилос¤ з трафаретною вимогою Ђактивноњ життЇвоњ позиц≥њї. јле рефлекс≥њ ѕол¤руша Ч це спос≥б самоп≥знанн¤ й самозбереженн¤ в новому дл¤ нього, ще не обжитому, враженому б≥льше, н≥ж село, синдромом бездуховност≥, м≥ському св≥т≥.

≈тапним дл¤ творчост≥ письменника було зверненн¤ до романноњ форми. “рилог≥¤ Ђѕозичений чолов≥кї, Ђѕриватне житт¤ феноменаї та Ђѕарад планетї (1982 Ч 1984) викликала неоднозначну реакц≥ю критики, спричинювалась до л≥тературних полем≥к. «а щедр≥стю використанн¤ фольклорних скарб≥в (насамперед Ч народноњ фразеолог≥њ, присл≥в'њв, приказок, анекдот≥в тощо) трилог≥¤ може змагатис¤ з в≥домим романом ќ. ≤льченка Ђ озацькому роду нема переводу...ї.

√ерой трилог≥њ ™. √уцала ’ома ѕрищепа Ч персонаж народного ком≥чного д≥йства, вт≥ленн¤ найвиразн≥ших рис нац≥онального характеру, насамперед оптим≥стичного св≥тосприйн¤тт¤, морального здоров'¤, життЇвоњ сили та мудрост≥. –обл¤чи саме такого персонажа героЇм романноњ трилог≥њ, письменник, вочевидь, мав нам≥р оновити, осучаснити традиц≥йну постать украњнського фольклору Ч веселого мудрого опов≥дача й навчител¤ житт¤. ѕисьменник акцентуЇ саме на фольклорн≥й дом≥нант≥ головного персонажа трилог≥њ, в≥дтак прагнучи вписати ц≥л≥сний фольклорний св≥т у конкретику с≥льського побуту 80-х рок≥в; при цьому неминуче впадаЇ у задан≥сть ≥ штучн≥сть: хл≥боробська цив≥л≥зац≥¤ остаточно втратила свою ц≥л≥сн≥сть на украњнському терен≥, ¤к утратив св≥топо¤снюючу роль фольклор. ћабуть, ц¤ нев≥дпов≥дн≥сть м≥ж концепц≥Їю трилог≥њ та житейською конкретикою й спричинилас¤ до того, що образ ’оми ѕрищепи сприймаЇтьс¤ ¤к проект характеру, а простор≥ його розм≥рковуванн¤ Ч ¤к р≥зновид народознавчих студ≥й.

ѕо¤в≥ роман≥в передували своЇр≥дн≥, за визначенн¤м автора, ексцентричн≥ опов≥данн¤ (Ђ∆≥нки Ї ж≥нкиї, Ђ«вабники ≥ звабниц≥ї та ≥н.), ¤к≥ вв≥йшли до зб≥рок Ђѕолюванн¤ з гончим псомї (1980) та Ђћистецтво подобатись ж≥нкамї (1986). ” цих опов≥данн¤х, написаних ≥з невимушеним використанн¤м елемент≥в гротеску, травест≥њ, бурлеску, своЇр≥дно реал≥зуЇтьс¤ давн≥й задум ™. √уцала створити украњнський ƒекамерон. ќстанн≥м часом прозањк працював над Ђепосом-еросомї Ч твори ЂЅлудї (1993), Ђ≤мпров≥зац≥¤ плот≥ї (1993).

ѕевною м≥рою неспод≥ваним у цьому контекст≥, але таким запов≥тно актуальним ви¤вивс¤ цикл публ≥цистичних статей, з≥браних у посмертн≥й зб≥рц≥ Ђћентальн≥сть ордиї (1996) про експанс≥он≥стську пол≥тику –ос≥њ.

ѕоважну частку творчого доробку письменника становл¤ть твори дл¤ д≥тей: Ђќлень јвгустї (1965), Ђ« гор≥ха зерн¤ї (1969), Ђƒенискої (1973), Ђ—аййораї (1980), Ђѕролет≥ли кон≥ї (1984). ƒв≥ останн≥ книжки удостоЇн≥ Ўевченк≥вськоњ прем≥њ. ƒит¤ча проза (точн≥ше Ч книжки дл¤ д≥тей ≥ батьк≥в) ™. √уцала прикметна особливим, по-гуцал≥вськи поетизованим зображенн¤м стосунк≥в м≥ж людьми. Ќевичерпну Ђкрањну дитинстваї письменник осмислюЇ в р≥зних жанрово-стильових формах, щоразу Ч в новому баченн≥, про що св≥дчить ≥ цикл Ђќпов≥данн¤ з “ерн≥вкиї (1982), книжка Ђ н¤жа гораї (1985).

” 1981p. вийшла друком перша поетична зб≥рка ™. √уцала Ђѕисьмо земл≥ї. ƒал≥ з'¤вл¤ютьс¤ книжки в≥рш≥в Ђ„ас ≥ прост≥рї (1983), Ђ∆ивемо на зор≥ї (1984), ЂЌапередодн≥ нин≥шнього дн¤ї (1989). “ак р≥вно через двадц¤ть рок≥в п≥сл¤ надрукуванн¤ першоњ поетичноњ доб≥рки Ђ«елена рад≥сть конвал≥йї повертаЇтьс¤ письменник до л≥рики.

¬≥рш≥ письменника Ч то своЇр≥дне ворож≥нн¤ над душею, сенс ¤кого Ч в очищенн≥ в≥д суЇтного, минущого, в омолодженн≥, у поверненн≥ до того стану любов≥, люд¤ност≥, косм≥чноњ доброти, котрий ≥ Ї найб≥льшим людським скарбом.

 

 

ј.  равченко

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.

 

 

 

 

™вген √уцало

(Ќародивс¤ 14 с≥чн¤ 1937)

 

” ѕ≈–≈ƒ„”““≤ –јƒќ—“≤

...–адост≥ сп≥лкуванн¤ з читачем, радост≥ випов≥данн¤ цього дивовижного, незбагненного, таЇмничого своЇю невичерпн≥стю самовираженн¤ людини ≥ св≥ту. –адост≥ ос¤гненн¤ сенсу в≥чного пульсуванн¤ житт¤ по видимих ≥ невидимих кап≥л¤рах орган≥зму природи з њњ гам≥рним птаством, весн¤ним буйством трав ≥ дерев, тихим спокоЇм зимового л≥су, копош≥нн¤м м≥р≥ад≥в комашн≥...

ўо ¤ читаю? „итанку природи

й апокал≥псис миру та в≥йни,

вивчаю хрестомат≥ю народу

≥ в≥ршами захоплююсь весни, Ч

писав ™вген √уцало в книз≥ поез≥й Ђ„ас ≥ прост≥рї.

«аглавною л≥терою, визначальним словом у хрестомат≥њ народу була завжди ≥ Ї дл¤ ™вгена √уцала людина. ѕисьменник н≥коли не намагавс¤ виписувати њњ великими буквами, не подавав њњ Ђна вир≥стї Ч в ≥м'¤ безогл¤дного насл≥дуванн¤ за канонами ≥деального геро¤, а п≥знавав людину незалежно в≥д вимог Ђзлоби дн¤ї щодо того, ¤ким бути сьогодн≥ л≥тературному героЇв≥ Ч ≥деально позитивним чи в м≥ру Ђгр≥шнимї, звичайним, таким, ¤ким Ї його прототип у житт≥. ¬≥н завжди намагавс¤ обходитис¤ без дозувань позитивного ≥ негативного в характер≥ свого геро¤ Ч тривожно роздумував над людиною, ¤ка живе серед людей. Ѕо й сам пройшов нелегку дорогу, ¤ка прол¤гла в≥д важкого воЇнного ≥ повоЇнного дитинства в сел≥ —тарому ∆ивотов≥ на ¬≥нниччин≥, де в≥н народивс¤ 14 с≥чн¤ 1937 року, через навчанн¤ в Ќ≥жинському пед≥нститут≥, багатор≥чну роботу в редакц≥¤х обласних газет, у ЂЋ≥тературн≥й ”крањн≥ї, видавництв≥ Ђ–ад¤нський письменникї (нин≥ Ђ”крањнський письменникї)Е

™вген √уцало Ч лауреат ƒержавноњ прем≥њ ”крањни ≥мен≥ “. √. Ўевченка, л≥тературноњ прем≥њ ≥мен≥ ёр≥¤ яновського, його книги перекладен≥ багатьма мовами св≥ту. ѕрацьовит≥сть ™вгена √уцала вражаЇ. як не дивно, але це так. ѕерераховуванн¤м книг ™вгена √уцала можна збитис¤ лише на означенн¤ його творчоњ пл≥дност≥, ¤ка загалом не зазнавала ¤кихось в≥дчутних спад≥в ≥ вражаючих злет≥в. Ќавпаки, письменник творить стаб≥льно, переживаючи ≥ законом≥рну еволюц≥ю, десь ≥ заперечуючи себе, вчорашнього, але част≥ше розвиваючи своЇ Ђгуцал≥вськеї. ќц¤ стаб≥льн≥сть творчого зростанн¤, на перший погл¤д, законом≥рна, бо дебют ™вгена √уцала був вражаюче усп≥шним. ѕро молодого прозањка з розкуто-щедрим л≥рико-поетичним св≥тосприйн¤тт¤м заговорила критика. …ого новели ≥ опов≥данн¤ щедро перекладаютьс¤ рос≥йською мовою, серед молодих украњнських прозањк≥в в≥н перший ≥ найб≥льш своЇр≥дний.

Ќайц≥кав≥шою, на м≥й погл¤д, Ї еволюц≥¤ √уцала-новел≥ста. „ому саме новел≥ста? јдже в останн≥ роки письменник буквально одну за одною видрукував три зб≥рки поез≥й Ђѕисьмо земл≥ї (1981), Ђ„ас ≥ прост≥рї (1983), Ђ∆ивемо на зор≥ї (1984), виступив ≥з ориг≥нальним романом-трилог≥Їю Ђѕозичений чолов≥к. ѕриватне житт¤ феномена. ѕарад планетї. „истою, щемливою поез≥Їю дитинства пов≥¤ло в≥д його останн≥х пов≥стей Ђ” гањ сонце зацв≥лої ≥ Ђ н¤жа гораї, а в 1985 роц≥ з'¤вилас¤ книга опов≥дань Ђћистецтво подобатис¤ ж≥нкамї Ч ≥ нагадала вона першу, 1962 року, книгу опов≥дань ™вгена √уцала ЂЋюди серед людейї. Ќ≥, ц≥ дв≥ зб≥рки опов≥дань р≥зн¤тьс¤ м≥ж собою образно-зображувальними принципами характеротворенн¤, та водночас спор≥днен≥ тим, що ≥ визначаЇ сенс творчого житт¤ ™вгена √уцала. ÷е Ч любов до простоњ людини, любов до житт¤ в ус≥й його не завжди видим≥й складност≥, це прагненн¤ в≥дкрити в звичайному незвичайне, в буденному Ч св¤ткове, в см≥шному Ч драматичне, в траг≥чному Ч життЇствердне. ÷е Ч ум≥нн¤ витворити емоц≥йну атмосферу ситуац≥њ, павутинне тонкий психолог≥чний малюнок доброго вчинку, п≥знати кр≥зь сюжет незриму лог≥ку руху характеру геро¤, це Ч зрозум≥ти ≥ облагородити чесну людину, а нечесну, морально ницу Ч викрити перед людьми. ¬ ≥м'¤ людей.

™вген √уцало завжди дбав про св≥й авторитет новел≥ста. —в≥й дар поетичного ос¤гненн¤ людини ≥ природи в≥н повс¤кчас п≥дтверджуЇ, прозираючи в глибини людського св≥тов≥дчутт¤, св≥тосприйн¤тт¤. Ќе можна беззастережно стверджувати, що ™вген √уцало щасливо уникаЇ повтор≥в Ч бувають у нього ≥ слабк≥ опов≥данн¤, неоднозначною була реакц≥¤ критики на його романи про ’ому нев≥рного ≥ лукавого, та й поез≥¤ √уцала породжуЇ скептичну ревн≥сть у де¤ких поет≥в. «розум≥ло, не так й легко охопити вичерпним узагальненн¤м творч≥сть письменника; до того ж в≥н в останн≥ роки зм≥нюЇ жанри, способи характеротворенн¤, експериментуЇ. —в≥дченн¤ цього Ч хоча б роман-трилог≥¤ Ђѕозичений чолов≥к. ѕриватне житт¤ феномена. ѕарад планетї ≥ пов≥сть Ђ н¤жа гораї. «араз ™вген √уцало на творчому п≥днесенн≥, у пошуках ≥стини, ЂсвоЇњї теми, Ђсвогої геро¤. “о чому нам не поговорити з письменником про його творчий шл¤х, разом ≥з ним дещо й узагальнити. ÷¤ ≥де¤ спала мен≥ на думку ще у кв≥тн≥ 1983 року, коли вийшла друком поетична книга ™вгена √уцала Ђ„ас ≥ прост≥рї. “од≥ √уцало друкував на стор≥нках журналу Ђѕрапорї цикл так званих ексцентричних опов≥дань, об'Їднаних умовною, ще тод≥ не легал≥зованою (¤к, до реч≥, й зараз) назвою Ђ”крањнський декамеронї. ÷е опов≥данн¤ Ђ«вабники ≥ звабниц≥ї, Ђ∆≥нки Ї ж≥нкиї Ч перш≥ ви¤ви Ђхимернихї характер≥в сучасного с≥льського люду. ѕисьменник прагнув Ђвхопитиї характер звичайноњ трудовоњ людини на ¤комусь незвичному вчинков≥ ≥ в≥дкрити Ђдругий планї його почувань, думок, повед≥нки... Ќа той час в≥дшум≥ли перш≥ критичн≥ хвил≥ навколо роману Ђѕозичений чолов≥к, або ’ома нев≥рний ≥ лукавийї, було зрозум≥ло, що письменник прагне вийти на ≥нший р≥вень ≥ндив≥дуального художнього ос¤гненн¤ людини ≥ св≥ту. Ѕ≥льше того, прореагувати заперечуюче на Ђнатуральне письмої, на дещо одноман≥тне життЇсписуванн¤ ексцентричним вибухом, а саме Ч за допомогою Ђоживленн¤ї багатющих джерел народного мовленн¤, певною м≥рою реаб≥л≥тувати усне образне мисленн¤. ƒл¤ цього йому захот≥лос¤ поставити характери в незвичайн≥, гротескно-≥рон≥чн≥ ситуац≥њ, в≥дкрити Ђсистемою дзеркалї Ч р≥зноб≥чним осв≥тленн¤м героњв Ч новий тип (≥ тип традиц≥йний) народного ф≥лософа. …ого ’ома живе звичайним ≥ водночас химерним житт¤м, але роздумуЇ над в≥чними проблемами бутт¤, над цим складним св≥том... ÷≥каво, а ¤к сам ™вген √уцало оц≥нюЇ еволюц≥ю власноњ творчост≥? ќтак ≥ продовжилас¤ наша розмова. « цього ось першого мого запитанн¤:

Ч ¬аш≥ опов≥данн¤ ≥ пов≥ст≥ (а тепер ще й романи) Ч це своЇр≥дн≥, найчаст≥ше с≥льськ≥ ≥стор≥њ, в ¤ких осмислюютьс¤ неперех≥дн≥ людськ≥ ц≥нност≥, передус≥м моральн≥, загальнолюдськ≥: душевн≥сть, доброта, сов≥сть, сп≥вчутт¤, сп≥впережитт¤, милосерд¤, честь людська, увага ≥ прагненн¤ зрозум≥ти ≥ по¤снити людськ≥ слабост≥ ≥ помилки. як розпочиналось ¬аше творче житт¤, ¤кий його етап ви¤вивс¤ на сьогодн≥ визначальним? ≤ чи принцип л≥рико-поетичного ос¤гненн¤ людини ≥ св≥ту Ї й зараз дл¤ ¬ас дом≥нуючим?

Ч як розпочиналось?  оли сьогодн≥ так мен≥ поставлено запитанн¤ Ч отже, сл≥д задуматись над в≥дпов≥ддю насамперед дл¤ самого себе. ћоже, це лише наближенн¤ до в≥дпов≥д≥. ѕочиналось, очевидно, з ранньоњ, ще зовс≥м у дит¤ч≥ роки, любов≥ до л≥тератури. ÷¤ любов прокинулась Ч ≥ з часом уже не згасала, а, здаЇтьс¤, т≥льки дужчала, мабуть, формуючи сам лад душевних зац≥кавлень ≥ саме Їство. ¬ дитинств≥, в перш≥ повоЇнн≥ (частково Ч ≥ воЇнн≥) роки страх ц≥каво було дов≥дуватись ≥з книжок про житт¤, ¤кого не знав ≥ ¤ке в≥дкривав уперше. ¬ ту пору книжка наче ≥ була самим житт¤м, ≥ подеколи здавалас¤ значно ц≥кав≥шою в≥д довколишнього. Ѕо довколишнЇ бутт¤ Ч звичне, знайоме, щоденне, близьке, в той час ¤к книжка Ч це д≥йсн≥сть незнана, нова, незнайома, екзотична, з безл≥ччю пригод. ј ¤к≥ почутт¤ героњв! « њхн≥ми почутт¤ми не могли зр≥вн¤тис¤ н≥ твоњ власн≥, н≥ твоњх близьких.

як≥ саме книжки? “≥, що випадково потрапл¤ли до рук. (ћабуть, не варто по¤снювати, що таке нап≥взруйноване п≥сл¤воЇнне село, нап≥взруйнована школа). ÷е був ≥ Ўевченко, ≥ Ћес¤ ”крањнка, казки украњнськ≥ ≥ рос≥йськ≥, згодом Ч “ичина, –ильський, —осюра. «даЇтьс¤, в четвертому чи в п'¤тому клас≥ було прочитано (звичайно, по-варварському) Ђ¬≥йну ≥ мирї Ћ. “олстого. “од≥ ж випадково стали потрапл¤ти до рук перш≥ книжки заруб≥жних письменник≥в Ч вони справл¤ли фантастичне враженн¤. ѕот≥м були ѕушк≥н, √оголь,  ороленко, √. ”спенський ≥ т. д. ћабуть, залюблен≥сть у л≥тературу ≥ спричинилась до того, щоб самому вз¤тис¤ за перо. ÷е були в≥рш≥. ќдин ≥з перших вм≥стила шк≥льна ст≥нгазета, це був м≥й п'¤тий чи шостий клас. ¬≥рш називавс¤ Ђ„ервоний прапорї.

« впевнен≥стю не скажу, та, мабуть, найвизначальн≥шим етапом у моЇму житт≥ сл≥д вважати другу половину ш≥стдес¤тих рок≥в, коли написав пов≥ст≥ Ђћертва зонаї, Ђ–одинне вогнищеї, Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї, Ђѕодорожн≥ї, ¤к≥ в≥дношу до об'Їктивноњ, реал≥стичноњ прози. “епер уже, з висоти в≥с≥мдес¤тих, можу пошкодувати, що й дал≥ не шукав себе в цьому напр¤м≥. ѕричина Ч голосл≥вна критика, ¤ка не могла не ранити.

Ђѕринцип л≥рико-романтичного ос¤гненн¤ людини ≥ св≥туї колись найб≥льше в≥дпов≥дав моњй вдач≥, виражав псих≥ку, емоц≥њ Ч тому-то в≥н ≥ знайшов реал≥зац≥ю в багатьох (особливо Ч в кращих) моњх творах. ќчевидно, цей принцип знайшовс¤ ц≥лком природно й невимушено. ¬загал≥, наша критика н≥коли не замислюЇтьс¤ над тим, чому один прозањк маЇ одне творче обличч¤, ≥нший Ч ще ≥нше, трет≥й Ч зовс≥м в≥дм≥нне. ¬ таких випадках мова н≥коли не заходить про в≥дм≥нн≥сть ≥ндив≥дуальностей, в≥дм≥нн≥сть псих≥чноњ структури, в≥дм≥нн≥сть духовноњ орган≥зац≥њ. ћи позначаЇмо усе лише словом Ђталантї: оце Ч такий талант, оце Ч такий, а це Ч вже такий. ј в чому ж природа њхньоњ несхожост≥ ≥ в≥дм≥нност≥? „ому подеколи вимагаЇтьс¤, щоб талант був не сам собою, а ¤коюсь своЇю подобизною, а то й протилежн≥стю? “ак≥ вимоги Ч це ≥ нерозум≥нн¤ природи таланту, й св≥доме чи несв≥доме намаганн¤ загубити його.

Ђѕринцип л≥рико-романтичного ос¤гненн¤ людини ≥ св≥туї сьогодн≥ не Ї дл¤ мене дом≥нуючим, в≥н Ч переважно в минулому, хоча, можливо, ¤к≥сь елементи ≥ збереглись в зб≥рках в≥рш≥в Ђѕисьмо земл≥ї, Ђ„ас ≥ прост≥рї. ¬ пов≥ст¤х Ђћертва зонаї, Ђ–одинне вогнищеї, Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї, Ђѕодорожн≥ї цей принцип взагал≥ в≥дсутн≥й, хоча його рецидиви вже Ї в п≥зн≥ше написан≥й пов≥ст≥ про дитинство Ђ” гањ сонце зацв≥лої. ќчевидно, не так-то легко в≥дмовитис¤ в≥д самого себе в такому вар≥ант≥.

Ч  ожний художник, по сут≥, вивершуЇ свою образно-стильову систему, знаходить св≥й ракурс художнього п≥знанн¤ св≥ту ≥ згодом, ¤к це не парадоксально, прагне зруйнувати, заперечити цю систему, знайти новий кут зору на людину ≥ св≥т. „и не цим можна по¤снити по¤ву ¬аших роман≥в Ђѕозичений чолов≥к...ї, Ђѕриватне житт¤ феноменаї, Ђѕарад планетї? ≤ ¤к це узгодити з активним сьогодн≥ ¬ашим проникненн¤м у св≥т поетичний? „и не в≥д безпорадност≥ прози, слова прозового перед дивом природи ¬и почали писати в≥рш≥?

Ч ¬ моњх перших опов≥данн¤х герой часто-густо зливавс¤ з≥ св≥том природи, начебто виражав њњ сферою своњх емоц≥й, а св≥т природи начебто в≥ддзеркалював саму людину. “обто це була двоЇдина сутн≥сть: природа мислила й почувала св≥том людини, а людина мислила й почувала св≥том природи. ÷¤ двоЇдина сутн≥сть, мабуть, найб≥льше допомагала виражатис¤ самому героЇв≥.

ќчевидно, за таким типом геро¤ сто¤в сам автор. “акий тип допомагав самовиражатис¤ йому. јле ж автор, бажаючи ос¤гнути д≥йсн≥сть через ≥ншу вдачу та ≥нший характер, через ≥нш≥ життЇв≥ кол≥з≥њ, змушений був ставити перед собою завданн¤: в≥дмовл¤тис¤ в≥д такого геро¤ (тобто в≥дмовл¤тись в≥д чогось природного в соб≥) ≥ шукати геро¤ Ђз≥ св≥туї (тобто знаходити себе у в≥дм≥нн≥й ≥постас≥, ¤ка дозвол¤Ї ≥снувати начебто не в своњй ≥ндив≥дуальност≥, а в ≥ндив≥дуальност≥ чуж≥й). ÷е було необх≥дно зробити, щоб перейти в≥д обмеженост≥, в≥д камерност≥ Ч до житт¤ в ширших, об'Їктивн≥ших зв'¤зках.

«даЇтьс¤, ¤ руйнував сам себе ≥ заперечував попереднЇ своЇ ≥снуванн¤, пишучи Ђћертву зонуї, Ђ–одинне вогнищеї (Ђћати своњх д≥тейї), Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї. Ќе скажу, що таке саморуйнуванн¤ давалось легко, навпаки Ч важко, бо своњм кор≥нн¤м ¤ був весь у проз≥ своњй попередн≥й, а до ц≥Їњ ¤ наче себе силував, навертав.

ј вже пишучи Ђѕозиченого чолов≥ка...ї, Ђѕриватне житт¤ феноменаї, Ђѕарад планетї, ¤ не в≥дчував, що руйную себе. ¬≥дчував, що Ч заперечую (≥ не т≥льки себе), а от що руйную Ч зовс≥м н≥. Ѕачив, що знаходжу сам себе у формах нових дл¤ себе, у формах глобальн≥ших за ос¤гненн¤м життЇвого матер≥алу, за розум≥нн¤м характер≥в, за наповнен≥стю слова. ј вже коли ц≥ три романи було написано ≥ ¤ с≥в за опов≥данн¤ в стар≥й своњй манер≥, в основ≥ ¤коњ Ч реал≥стична деталь, то в≥дчув, що ц¤ манера вже перестала даватись так, ¤к давалась ран≥ше. ¬она видавалась мен≥ пластом, одноплощиною Ч ≥ ¤ тод≥ зрозум≥в, що манера моњх роман≥в таки мала руйн≥вний вплив на мене. ќтже, це таке л≥тературне буд≥вництво, ¤ке грунтуЇтьс¤ на самозапереченн≥ й саморуйнуванн≥. —понукальн≥ мотиви цього самовираженн¤ ≥ саморуйнуванн¤ Ч бажанн¤ ос¤гнути оптимальну масу житт¤ в оптимальних формах.

я сам дл¤ себе хот≥в глибше осмислити активне своЇ звертанн¤ до поез≥њ на п'¤тому дес¤тку рок≥в житт¤. яка причина? ћожливо, ≥ в тому, що завжди любив поез≥ю, що починав ≥з в≥рш≥в, що вр¤ди-годи писав њх ≥ п≥зн≥ше. ћожливо, ≥ в тому, що твоЇ Їство, м≥н¤ючись, усе ж багато в чому консервативне, ≥ ц¤ його консервативн≥сть саме в тому, що поез≥¤ Їства ≥ поез≥¤ св≥ту так ≥ не вмерли дл¤ тебе. ј ще, можливо, ≥ в тому причина, що об'Їктивно-реал≥стичн≥ твори (Ђћертва зонаї) ≥ Ђумовно-фантастичн≥ї (Ђѕозичений чолов≥кї та Ђѕарад планетї) аж н≥¤к не давали виходу л≥рико-романтичн≥й енерг≥њ, а вона (енерг≥¤) таки прагнула виходу. ѕроза Ч всесильна, але не в усьому. ѕроза може чимало опанувати в царин≥ поез≥њ, проте не все, проте Ї так≥ сфери емоц≥й, так≥ ф≥лософськ≥ можливост≥ щось збагнути в соб≥, в природ≥, що до снаги лише поез≥њ.

Ђƒиво-природаї опановуЇтьс¤ й прозою, але поез≥¤ даЇ тут ц≥лком в≥дм≥нн≥ принципов≥ вир≥шенн¤. ѕроза зовс≥м не безпорадна перед Ђдивом природиї! ќпануванн¤ природи за допомогою поез≥њ Ч це начебто знову ≥ самозапереченн¤, ≥ саморуйнуванн¤, проте в ≥м'¤ буд≥вництва: ≥ своЇњ особистост≥, ≥ своњх твор≥в.

Ч як ¬и ставитес¤ до пон¤ть Ђпроблемна л≥тератураї, Ђл≥тература про селої, Ђвиробнича темаї? якщо заперечуЇте, то чи не надто абстрагуЇте ¬и характери героњв своњх новел ≥ опов≥дань в≥д соц≥ального зм≥сту реального њх житт¤? „и не надто ¬аш≥ героњ занурен≥ у св≥т внутр≥шн≥й, у св≥т власноњ душ≥, чи не надто вони рефлектують? «гадайте критиковану, до реч≥, р≥зко ≥ несправедливо, ¬ашу пов≥сть ЂƒвоЇ на св¤т≥ коханн¤ї.

Ч ƒо пон¤тт¤ Ђпроблемна л≥тератураї ставлюсь ц≥лком прихильно, коли йдетьс¤ справд≥-таки про проблемну л≥тературу. —ебто в тому раз≥, коли письменник досл≥джуЇ певну сусп≥льну, виробничу, етичну проблему.  ритика справедливо повинна вимагати в≥д такого автора широти й глибини анал≥зу, вказувати на недогл¤ди. јле кожен л≥тературний тв≥р розгл¤дати через призму Ђпроблемноњ л≥тературиї Ч протиприродне, в нас часто намагаютьс¤ через таку призму розгл¤дати реч≥, в ¤к≥ авторами св≥домо не закладались т≥ чи ≥нш≥ проблеми. “од≥ автоматично кле¤тьс¤ ≥ ¤рлики Ч Ђреч≥ безпроблемн≥ї. “реба навчитись бачити мотиви, ¤кими автор послуговувавс¤ при написанн≥ того чи ≥ншого твору, навчитись бачити його особист≥ нам≥ри, його задум ≥ оц≥нювати його працю через таку призму... Ќаприклад, у мене Ї давно вже написан≥ цикли коротких л≥рико-поетичних опов≥дань Ђќс¤¤нн¤ї ≥ ЂЌаодинц≥ з природоюї. √р≥х звинувачувати мене в безпроблемност≥, коли вони Ч просто поез≥¤ в проз≥. Ќа мою думку, сл≥д судити њх саме з цих позиц≥й, а не з будь-¤ких ≥нших.

ЂЋ≥тература про селої Ч ц¤ класиф≥кац≥¤, здаЇтьс¤, найб≥льше утвердилас¤ в останн≥ дес¤тир≥чч¤. ƒозволю запитати: у “араса Ўевченка ≥ Ћес≥ ”крањнки Ч Ї л≥тература про село ≥ л≥тература про м≥сто? ” ћихайла  оцюбинського ≥ ¬асил¤ —тефаника Ч так само? ј в ќ. ѕушк≥на, Ћ. “олстого, ‘. ƒостоевського? ѕо в≥дношенню до них ц≥ запитанн¤ вигл¤дають м≥н≥мум курйозно. ј от у нас тепер справд≥ Ї Ђл≥тература про селої Ч ≥ це звучить зовс≥м не курйозно. „и не сталось це тому, що ми звужуЇмо ¤к пон¤тт¤ села, так ≥ пон¤тт¤ л≥тературного геро¤ з села? ћи схильн≥ розгл¤дати ≥ село, ≥ с≥льського геро¤ у звуженому аспект≥, а саме Ч в план≥ виробничому, в план≥ оголених соц≥альних зв'¤зк≥в, а емоц≥њ людськ≥ неминуче прив'¤зуЇмо до цього виробничого плану, до плану оголених соц≥альних зв'¤зк≥в. ќчевидно, в цьому Ї природна законом≥рн≥сть ≥ водночас Ч зб≥днене трактуванн¤ людськоњ особистост≥ та обставин њњ бутт¤, зв≥дси й Ч Ђл≥тература про селої.

Ђ¬иробнича темаї Ч майже те саме, що й Ђпроблемна л≥тератураї.  оли за мету ставитьс¤ вона, на здоров'¤, та коли автор не беретьс¤ за Ђвиробничу темуї Ч не сл≥д його осуджувати, при умов≥, звичайно, що його р≥ч Ч мистецька. ¬ оц≥нц≥ такого твору сл≥д неодм≥нно виходити з того, що в≥н Ч ¤вище мистецтва. якщо ж написане не в≥дпов≥даЇ цим критер≥¤м, чи кому потр≥бна та чи ≥нша Ђвиробнича темаї ≥ нав≥ть найактуальн≥ша? јдже невдала р≥ч Ч завжди компрометац≥¤ л≥тератури. ¬ нас уже багато набралось таких компрометац≥й, ≥ тут к≥льк≥сть, до ¤коњ ми прагнули й дос≥ прагнемо, н≥¤к не переходить у ¤к≥сть.

я вважав ≥ вважаю, що героњв в≥дривати в≥д соц≥ального зм≥сту њхнього житт¤ не можна. Ћюдина дуже конкретна у своЇму бутт≥, й ≥гнорувати цю конкретику протипоказано дл¤ будь-кого. ¬ р≥зних письменник≥в м≥ра соц≥ального зм≥сту житт¤ њхн≥х героњв (оц¤ конкретика житт¤) не однакова, й цю обставину можна по¤снювати по-р≥зному. ћожливо, моњ героњ ≥ справд≥ занурен≥ у Ђсв≥т внутр≥шн≥йї, у Ђвласну душуї, вони Ђрефлектуютьї, але, мен≥ здаЇтьс¤, вони таки пов'¤зан≥ з зовн≥шн≥ми обставинами, що активно в≥ддзеркалюютьс¤ ≥ в Ђсв≥т≥ внутр≥шньомуї, ≥ в Ђдуш≥ї. √ероњ живуть енерг≥Їю не так ≥мпульс≥в своЇњ псих≥ки, енерг≥Їю св≥домост≥ чи п≥дсв≥домост≥, ¤к швидше генерують у своЇму Їств≥ енерг≥ю св≥ту та свою власну, виступаючи складовою цього св≥ту.

Ќещодавно перечитав пов≥сть ЂƒвоЇ на св¤т≥ коханн¤ї, написану б≥льше дес¤ти рок≥в тому, й переконавс¤, що герой пов≥ст≥ ≤ван ѕол¤руш справд≥-таки рефлектуЇ, рефлектуЇ багато, б≥льше за вс≥х ≥нших моњх героњв. “а р≥ч у тому, що колись ¤ й ставив соб≥ за мету виписати такого рефлектуючого ≥ндив≥дуума, намагавс¤ схопити в чомусь посл≥довний, а в чомусь ≥ непосл≥довний переб≥г його емоц≥й, проникнути в суперечливу атмосферу його думок та вчинк≥в. ≤ван ѕол¤руш дл¤ мене Ч не запрограмований робот, що не в≥дхил¤Їтьс¤ в≥д шаблонноњ програми, а людський тип у становленн≥, у формуванн≥, в≥н доходить усв≥домленн¤ важливих життЇвих принцип≥в ц≥ною запереченн¤ ≥нших. ¬≥н народжуЇтьс¤ ¤к особист≥сть, але аж н≥¤к не перероджуЇтьс¤. ÷е д≥алектичне суперечливий л≥тературний герой, ¤кий св≥домо п≥дходить до своњх особистих ¤костей, автоматично п≥днос¤чись до ¤костей сусп≥льних. ¬важав ≥ вважаю, що цю пов≥сть таки критикували дуже й дуже несправедливо. “епер шкодую т≥льки про те, що ЂƒвоЇ на св¤т≥ коханн¤ї не написано техн≥чно вправн≥ше, тут фраза не завжди насичена об'Їктивним матер≥алом так, ¤к хот≥лос¤ б, њй бракуЇ бажаноњ консистенц≥њ.

Ч Ќаписан≥ ¬ами пов≥ст≥ ЂЎк≥льний хл≥бї, Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї, Ђ–одинне вогнищеї Ч це, ¤ вважаю, етапн≥ в ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тератури твори. ¬ них поставлен≥ гостр≥ морально-етичн≥ проблеми. јле чи св≥домо ¬и йшли на загостренн¤ в художн≥х характерах цих проблем, чи ¬и ≥нтуњтивно њх в≥дчули? ўо послужило поштовхом дл¤ написанн¤ цих пов≥стей?

Ч ¬и, ћиколо √ригоровичу, вищеназван≥ пов≥ст≥ вважаЇте Ђетапними в ≥стор≥њ украњнськоњ л≥тературиї. ¬аша думка Ч важлива, почесна дл¤ мене. я сам серйозно ставивс¤ ≥ ставлюсь до цих пов≥стей, особливо ж Ч до Ђ–одинного вогнищаї, ¤ка, спершу з'¤вившись у скороченому вар≥ант≥ в журнал≥ Ђƒн≥прої, згодом ув≥йшла до зб≥рки моњх пов≥стей, де вже мала назву Ђћати своњх д≥тейї, також далека в≥д перв≥сного задуму. як ¬ам в≥домо, пов≥сть-дилог≥¤ ЂЎк≥льний хл≥бї ≥ Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї окремою книжкою побачили св≥т рок≥в через дес¤ть п≥сл¤ публ≥кац≥њ в журнал≥ Ђ¬≥тчизнаї (на цей час уже були окрем≥ виданн¤ пов≥ст≥-дилог≥њ рос≥йською мовою, б≥лоруською, а також де¤кими заруб≥жними). “о дозвольте запитати: що ж це за Ђетапн≥ в ≥стор≥њ л≥тератури твориї, ¤к≥ мають таку Ђприхильнуї зустр≥ч? якщо ¬и њх вважаЇте такими, та ще ¤ особисто вважатиму, та ще дехто Ч цього замало дл¤ визнанн¤ такого рег≥стру. ј коли њх такими вважаЇ вс¤ критика (чи значн≥ша частина), вс¤ л≥тература (чи значн≥ша частина) Ч тод≥ ≥нша р≥ч. “ак≥ визнанн¤ зустр≥чаЇмо в рос≥йськ≥й л≥тератур≥ Ч ЅЇлов, јстаф'Їв, –аспут≥н. ” нас за минул≥ часи, про ¤к≥ тут йдетьс¤, найб≥льше, скаж≥мо, на таке визнанн¤ заслуговував √риг≥р “ютюнник. ј чи дочекавс¤ в≥н такого визнанн¤ за свого житт¤? ¬изнанн¤, ¤кого в≥н заслуговував за св≥й талант, √риг≥р “ютюнник так ≥ не дочекавс¤, воно прийшло п≥сл¤ його смерт≥. ÷ей випадок характеризуЇ мало не всю нашу критику ¤кнайточн≥ше й найдошкульн≥ше. ≤ ¤кщо вона в своњй мас≥ зм≥нила своЇ ставленн¤ до √ригора “ютюнника, це, на моЇ переконанн¤, зовс≥м не означаЇ, що критика зм≥нилас¤ в кращий б≥к.

як писались ц≥ пов≥ст≥? “од≥, в ш≥стдес¤тих роках, ≥ л≥тература всесоюзна, ≥ сусп≥льство наше чекало в≥д письменник≥в об'Їктивного, правдивого слова про п≥сл¤военний час. Ѕез реал≥стичного його показу не можна було впевнено рухатись дал≥. ќтже, необх≥дн≥сть в таких речах кор≥нилась у сам≥й загальн≥й атмосфер≥, тому-то вони були не просто соб≥ л≥тературними творами, а мали сусп≥льну вагу. Ѕула потреба в тому, щоб сказати соб≥: не було в т≥ роки й не могло бути на наших люд¤х чогось незвичайного, ходили вони в куфайках, чун¤х, у полотн≥ ≥ т. д., а робота њхн¤ була вкрай важка й в≥дд¤чувалась не дуже високо... ” мене, виходц¤ з учительськоњ родини, була необх≥дн≥сть сказати, що с≥льськ≥ вчител≥ в т≥ роки водночас нагадували сел¤н, чињх д≥тей вони вчили, бо мали порати город, вести господарство, нести на соб≥ ¤рмо не вельми зручного побуту.

Ќе знаю, чи варто тут говорити про св≥доме Ђзагостренн¤ї цих проблем, Ч просто хот≥лось показати все ближче до ≥стини, до об'Їктивного стану. ћабуть, тод≥ оце прагненн¤ Ђближче до ≥стиниї ≥ здавалос¤ загостренн¤м, коли загальна картина малювалась у весело-оптим≥стичному мажор≥.

ќтже, ц≥ реч≥ п≥дказан≥ ≥ тод≥шн≥ми сусп≥льними та л≥тературними обставинами, ≥ св≥домим прагненн¤м, ≥ ≥нтуњц≥Їю.  артини п≥сл¤воЇнного житт¤ були так≥ ¤скрав≥ в пам'¤т≥, що сам≥ наче просились на пап≥р... ќсь усе разом Ч ≥ Ђп≥дштовхнулої. (ƒо того ж, повторюю, спрацювало тод≥ бажанн¤ знайти себе не в л≥рико-поетичн≥й проз≥, ¤ка швидше трималась на моЇму особистому зац≥кавленн≥, а в проз≥ реал≥стичн≥й, котра здавалась мен≥ мало не шедевром, так вона р≥зко дисгармонувала з ладом моњх емоц≥й).

Ч ¬и останн≥м часом пишете так зван≥ ексцентричн≥ опов≥данн¤ (Ђ«вабники ≥ звабниц≥ї, Ђ∆≥нки ¤к ж≥нкиї), сума характер≥в у ¤ких, наче своЇр≥дн≥ дзеркала, в≥дображають суттЇв≥ гран≥ основного характеру в ситуац≥¤х незвичайних, але ц≥лком реальних. ўо послужило стимулом дл¤ по¤ви таких опов≥дань ≥ таких характер≥в? «в≥дки йдуть на ¬ас ≥мпульси? « класики украњнськоњ? « св≥товоњ? ¬плив творчост≥ јльберто ћорав≥¤ чи √огол¤? ј можливо, тут в≥дчуваЇтьс¤ ота сакраментальна латиноамериканська Ђмаг≥чна прозаї?

Ч “ак зван≥ Ђексцентричн≥ опов≥данн¤ї можна знайти в моњй книжц≥ Ђѕолюванн¤ з гончим псомї, ¤ка передувала по¤в≥ Ђѕозиченого чолов≥каї. —ам соб≥ тепер ¤ кажу, що ц≥ опов≥данн¤ Ч своЇр≥дний пролог до Ђексцентричногої роману, своЇр≥дна п≥дготовка в локальн≥шому жанр≥ перед опануванн¤м жанром глобальним у наш≥й проз≥. ѕон¤тт¤ Ђексцентрикаї тут вживаЇтьс¤ не в значенн≥ екстравагантност≥, химеричноњ вигадки, кваз≥пригоди, що проти здорового глузду ≥ лог≥ки житт¤, а, навпаки, тут Ђексцентрикаї Ч це те ц≥лком реальне, ц≥лком правдиве ¤вище, що характеризуЇ д≥йсн≥сть у план≥ лог≥чного вин¤тку, а не щохвилинноњ законом≥рност≥. “а от цей лог≥чний вин¤ток, ¤к пом≥ркувати, ≥ Ї р≥дк≥сна законом≥рн≥сть, ¤ка ставить людськ≥ характери в таку залежн≥сть, в так≥ стосунки, що вони мають ви¤витись вибухове, гостро, може, надто ≥з неспод≥ваного боку. ≈ксцентрична ситуац≥¤ допомагаЇ ор≥Їнтувати життЇвий матер≥ал у драматичних сп≥вв≥дношенн¤х. ¬еликий майстер ексцентрики такого роду (в моЇму розум≥нн≥) Ч драматург ћольЇр. ћольЇр≥вська ексцентрика ≥снуЇ дл¤ того, щоб поставити характери у вин¤тков≥ позиц≥њ, таким чином ви¤скравивши њхню сутн≥сть. ¬ такому ж самому план≥ ексцентриком можна вважати √огол¤, особливо ж його Ђћертв≥ душ≥ї чи Ђ–ев≥зорї. ѕушк≥н, розпов≥даючи √оголю сюжет майбутнього Ђ–ев≥зораї, знав, що розпов≥даЇ. Ќ≥хто з тепер≥шн≥х критик≥в не закине √оголю нетипов≥сть ситуац≥њ в Ђ–ев≥зор≥ї, хоч, звичайно, ситуац≥¤ анекдотична, або в≥зьме п≥д сумн≥в й ситуац≥њ з продажем Ђмертвих душї, хоч, звичайно, вона арх≥вин¤ткова. (ћен≥ доводилось чути, що ситуац≥¤ в моЇму роман≥ Ђѕозичений чолов≥кї з обм≥ном чолов≥ка на телицю Ч не в традиц≥¤х украњнського села. ј х≥ба ¤ стверджую, що в традиц≥¤х?!)

¬≥дчуваЇтьс¤, що останн≥м часом буквал≥стський плин розпов≥д≥ з засилл¤м натурал≥стичних подробиць, достов≥рних деталей, втратив на сил≥ й в тому значенн≥, ¤ке ще мав, здаЇтьс¤, зовс≥м недавно. ¬ мене самого спрага ≥ бажанн¤ Ч письма ¤скрав≥шого, своЇр≥дн≥шого, небувал≥шого, в чомусь нав≥ть екзотичного, бо р≥вний ≥ одноман≥тний пот≥к (досить квал≥ф≥кований) набрид, набив оскому. ѕросто необх≥дна мистецька см≥лив≥сть, нешаблонн≥сть мисленн¤, нетрафаретн≥сть зображенн¤. « ц≥Їњ точки зору начебто не могли не з'¤витись ЂЅуранний полустанокї „. јйтматова, Ђјльтист ƒаниловї ќрлова, Ђ∆ива¤ водаї  руп≥на, Ђ—лучай с ћаханинымї ћ. ™вдокимова. Ѕезумовно, пошуки триватимуть, бо саме т≥льки к≥льк≥сне накопиченн¤ ц≥кавих твор≥в останн≥м часом не приводить до ¤к≥сного стрибка.

Ќедавно, рецензуючи дл¤ видавництва, перечитував Ђексцентричнуї пов≥сть ё. ўербака Ђ’рон≥ка м≥ста яропол¤ї, написана двадц¤ть л≥т тому, дос≥ окремою книжкою не виходила. ¬она читаЇтьс¤ так само ц≥каво, ¤к ≥ в пору њњ по¤ви у Ђ¬≥тчизн≥ї. ¬певнений, що через двадц¤ть л≥т Ч це вже буде третЇ тис¤чол≥тт¤ Ч пов≥сть збереже своњ мистецьк≥ ¤кост≥, бо вони Ч поза сумн≥вом.

« сакраментальною латиноамериканською Ђмаг≥чною прозоюї об≥знаний не так ≥ добре, на жаль, щоб судити про нењ квал≥ф≥ковано. јле ћаркес ≥з його Ђ—та роками самотност≥ї ≥ Ђќс≥нню патр≥архаї Ч ¤вище важливе, його творч≥сть сл≥д розгл¤дати в русл≥ творчост≥ ћ. √огол¤, ћ. Ѕулгакова. Ќе вважаю, що це ¤вище вищого пор¤дку, просто Ч в≥н дит¤ нашого часу, в≥н Ч сучасний... ћоњ ж ≥мпульси Ч чому ¤ написав сер≥ю так званих Ђексцентричних твор≥вї, Ч безумовно, ≥ з л≥тератури йдуть, ≥ культивуютьс¤ в Ђсамост≥йномуї пор¤дку. ¬изнати за кимось ≥з письменник≥в превалюючий вплив на моњ уподобанн¤ не можу, бо в своњй любов≥ ¤ н≥коли не замикавс¤ на ¤комусь одному ≥мен≥ чи одн≥й стильов≥й теч≥њ, ¤ завжди автоматично налаштовувавс¤ на хвилю чужого таланту, раз талант був чи Ї... «начить, доводилось думати ≥ про новел≥стичну практику јльберто ћорав≥а також.

Ч Ќаск≥льки ¬и автоб≥ограф≥чн≥ в своњй творчост≥? Ќаприклад, Ђћертва зонаї, ЂЅ≥ль ≥ гн≥вї. „и це не дит¤ч≥ враженн¤ ¬аш≥? ≤ взагал≥, розкаж≥ть трошки про своЇ дитинство. ” дит¤чому, так би мовити, сприйн¤тт≥.

Ч јвтоб≥ограф≥чний дуже часто, проте не завжди. Ќаприклад, автоб≥ограф≥чний у багатьох дит¤чих опов≥данн¤х, у л≥рико-поетичних циклах ЂЌаодинц≥ з природоюї, Ђќс¤¤нн¤ї. я за цей автоб≥ограф≥зм Ч у лад≥ почувань ≥ в атмосфер≥ емоц≥й наскр≥зного л≥ричного геро¤. “ак само Ї значна дол¤ автоб≥ограф≥зму в пов≥ст¤х Ђћертва зонаї та ЂЅ≥ль ≥ гн≥вї Ч у њхн≥й основ≥ лежать особист≥ спогади ≥ розпов≥д≥ близьких про село Ќова √ребл¤ на ¬≥нниччин≥. Ђћертва зонаї Ч це частково про те, ¤к н≥мц≥ спалили куток —обол≥вку в цьому сел≥, а ЂЅ≥ль ≥ гн≥вї Ч уже под≥њ визволенн¤ цього села в≥д окупант≥в.

ѕро своЇ дитинство розпов≥дав у багатьох опов≥данн¤х, у щойно названих пов≥ст¤х, також у Ђ—≥льських вчител¤хї, ЂЎк≥льному хл≥б≥ї, Ђ” гањ сонце зацв≥лої. ¬ажко сказати, чи вичерпавс¤ в цьому напр¤мку, чи ще щось напишу, бо прогнозувати Ч завжди небезпечно. ¬загал≥, тепер здаЇтьс¤, що дитинство Ч найц≥кав≥ша пора, та пора, коли майбутнЇ житт¤ Ч ще попереду, коли воно, здаЇтьс¤, так багато об≥ц¤Ї, коли воно ще не п≥знане ≥ його кортить п≥знати, коли воно ще Ч нерозгадана загадка, лише об≥ц¤нка Ч дивного дива. ≤ хай це вогненн≥ воЇнн≥ роки, хай голодн≥ п≥сл¤воЇнн≥ Ч однак чар≥влив≥сть дитинства не пропадаЇ нав≥ть за таких умов.

ƒитина Ч це наче в ≥деал≥ ф≥лософська формула майбутнього бутт¤, а доросла людина Ч це вже реал≥зац≥¤ на практиц≥ ц≥Їњ ф≥лософськоњ формули, њњ матер≥альне вираженн¤. ” мене й тепер буваЇ дивне в≥дчутт¤, наче ¤ й по сьогодн≥ зоставс¤ т≥Їю самою дитиною, ¤ка вперше стала усв≥домлювати себе в св≥т≥. ћабуть, дитинство Ч це справд≥ ≥ майбутн¤ дол¤, ≥ майбутнЇ житт¤.

Чяку першу книгу (бо не завжди перша книга Ї першою художньою, тобто творчо самост≥йною книгою) ¬и найб≥льш ц≥нуЇте? ” ¬аш≥й творчост≥ Ї своЇр≥дн≥ три етапи (л≥рико-поетичний, суто реал≥стичний, тобто нарочито заземлений у факти житт¤, в реали бутт¤ звичайноњ людини, ≥ химерно-гротескний (або ¤к ¬и визначаЇте, Ђексцентричнийї, а точн≥ше, ≥рон≥чно-м≥стиф≥кований погл¤д на людину ≥ св≥т). „и не змогли б ¬и, чи не наважилис¤ б своњ книги, своњ твори дещо розд≥лити по цих, зрозум≥ло, штучних Ђполичкахї.

Ч «вичайно, з плином часу ставленн¤ до написаних тобою книжок зм≥нюЇтьс¤. ≤ хоч кожну писав щиро, та згодом не кожну здатен сприйн¤ти на р≥вн≥ того задоволенн¤, на ¤кому вона народжувалас¤. “епер ось збер≥гаю р≥вне своЇ ставленн¤ до пов≥стей Ђћертва зонаї, Ђ–одинне вогнищеї, Ђѕодорожн≥ї, Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї Ђ” гањ сонце зацв≥лої. ј також до частини опов≥дань ≥з зб≥рок Ђ«апах кропуї, Ђўо ми знаЇмо про любовї, Ђѕолюванн¤ з гончим псомї. јле з усього написаного в≥ддаю перевагу роману Ђѕозичений чолов≥кї ≥ зб≥рц≥ в≥рш≥в Ђѕисьмо земл≥ї.

ј все-таки коли перша Ч то це, мабуть, Ђ«апах кропуї. јле зовс≥м не в тому вигл¤д≥, ¤кою вона побачила св≥т. якби в 1966 Ч 1967 роках ц¤ книжка побачила св≥т повн≥стю, ¤ б не став кидатись в л≥тературних пошуках, почувавс¤ б впевнено.

Ћ≥рико-поетичний етап Ч це, мабуть, книжки Ђяблука з ос≥ннього садуї, Ђ—купана у любисткуї, де¤к≥ дит¤ч≥ зб≥рки, Ђ—ерпень, спалах любов≥ї.

—уто реал≥стичний Ч Ђћертва зонаї, Ђ–одинне вогнищеї, Ђ—≥льськ≥ вчител≥ї, ЂЎк≥льний хл≥бї, Ђѕодорожн≥ї, чимало опов≥дань.

’имерно-гротескний Ч це Ђѕозичений чолов≥кї, Ђѕриватне житт¤ феноменаї, Ђѕарад планетї, де¤к≥ опов≥данн¤... (...)

 

–озмову з ™вгеном √уцалом в≥в ћикола ∆”Ћ»Ќ—№ »….

1983 Ч 1986.

 

(«а книгою Ђ”крањнське слової Ч “. 3. Ч  ., 1994.)