–оман ‘едор≥в

(1930 р. нар.)

¬≥н прийшов у прозу з журнал≥стики й через журнал≥стику. ≤ це виразно пом≥тно на його перших книжках Ч Ђ∆овтнева сонатаї (1959), Ђ“аЇмниц¤ подвигуї (1961), Ђ олумбиї, Ђ апелан жовтого леваї (1962). ’оча критика зустр≥ла њх загалом прихильно, але й не бралас¤ стверджувати, що в особ≥ автора визр≥ваЇ справд≥ серйозний прозањк.

≈кзальтац≥¤, в≥дкрита дидактика, велемовн≥сть ≥ перечулен≥сть, романтична пол¤ризац≥¤ характер≥в, доведен≥ до схематичноњ сухост≥ контрасти, надуман≥сть конфл≥кт≥в Ч усього цього дуже важко позбувавс¤ –оман ‘едор≥в ще й у наступних книжках Ђ™вшан-з≥лл¤ї (1966) та Ђјрканове колої (1967). ¬≥н писав нариси, схож≥ на опов≥данн¤, й опов≥данн¤, схож≥ на нариси.

ѕрисв¤чений ќлекс≥ ƒовбушев≥ роман у легендах Ђ∆бан винаї (1968) став новим етапом у творч≥й б≥ограф≥њ автора. ÷е тв≥р, у ¤кому гармон≥йно узгодилис¤ м≥ж собою матер≥ал ≥ стиль. ћетафорична вишукан≥сть ≥ патетичний тон не видаютьс¤ тут недоречними, оск≥льки легендарний опришок живе в народн≥й пам'¤т≥ справд≥ романтично п≥днесеним, любовно зреал≥зованим.

ќсобливо пл≥дним був дл¤ ‘едор≥ва пер≥од в≥д початку 70-х ≥ до к≥нц¤ 80-х. —аме тод≥ з'¤вилис¤ книжки його есењстики й пов≥стей Ђ в≥т папорот≥ї (1970), Ђ олиска з ¤ворового дереваї (1970), Ђ«нак к≥ммер≥йц¤ї (1972), Ђяре зерної (1974), Ђ“анець „угайстраї (1984). Ўирокий тематичний д≥апазон ус≥х цих твор≥в: у них мовитьс¤ про народне мистецтво, долю культурних та ≥сторичних пам'¤ток, замуленн¤ джерел духовност≥.

ћайже вс≥ тогочасн≥ пов≥ст≥ ‘едор≥ва мають ≥сторичн≥ сюжети. ÷е неодноразово ускладнювало життЇву ситуац≥ю письменника Ч нищ≥вноњ Ђпарт≥йноњї критики зазнали його Ђ«нак к≥ммер≥йц¤ї, а також пов≥сть Ђ–удий ќпришокї (1984).

ћонументальним, справд≥ еп≥чним полотном з житт¤ √алицькоњ –ус≥ к≥нц¤ XII стол≥тт¤ став роман Ђќтчий св≥тильникї (1976). ƒвоЇ людей ув≥чнюють д≥¤нн¤ кн¤з≥вськ≥ в Ђќтчому св≥тильникуї. ѕерший Ч ян Ч плете павутинн¤ лестощ≥в, зображуючи правител¤ найхоробр≥шим, наймудр≥шим, найчесн≥шим, найсправедлив≥шим ≥ т. ≥н. ≤ його ан≥трохи не обходить, що в≥н зневажаЇ правду. ян≥в антипод Ч ≤ван –усин Ч важко, в сумн≥вах ≥ муках, дошукуЇтьс¤ правди, бачить багато незрозум≥лого в навколишньому житт≥: Ђƒивно мен≥, що часом мудр≥ оточують себе дурн¤ми, дивно мен≥, що часом милосердн≥ милосерд¤ чин¤ть жорстокими рукамиї. ¬иразна пульсац≥¤ в твор≥ таких Ђв≥чнихї морально-етичних питань, багата ≥нвар≥антн≥сть людських характер≥в, висока художн¤ пластика Ч все це справд≥ даЇ право поставити Ђќтчий св≥тильникї у р¤д найвищих художн≥х дос¤гнень украњнського ≥сторичного роману.

ѕаралельно з ≥ншими книжками створив –. ‘едор≥в ≥ роман≥чну тетралог≥ю Ч Ђ ам'¤не ѕолеї (1978), Ђ∆орнаї (1983), Ђ¬орожба людськаї (1987) ≥ Ђ™русалим на горахї (1993). ’оч у Ђ™русалим≥...ї не зустр≥чаЇмо героњв ≥з трьох попередн≥х роман≥в, усе ж тв≥р спор≥днений з ними ≥ проблематикою, ≥ гострими кол≥з≥¤ми, ¤к≥ передовс≥м пов'¤зан≥ з питанн¤ми духовного бутт¤ народу й збереженн¤ його ≥сторичноњ пам'¤т≥. –. ‘едор≥в любить розгортати опов≥дь к≥лькома потоками. ÷е бачимо в ус≥х чотирьох романах про долю зах≥дноукрањнського села XX ст. “ут на¤вна сучасна дл¤ опов≥дача под≥Їва площина, а кр≥м того, ≥снуЇ ≥ Ђнижн≥й ¤русї Ч ретроспективна л≥н≥¤, ¤ка багато про¤снюЇ в дол¤х героњв ≥ вс≥й лог≥ц≥ под≥й. —аме в цих широких ретроспекц≥¤х докладно в≥дтворено драматичну ≥стор≥ю правдошукацтва якова –озлуча, ¤кому не судилос¤ пере≥накшити св≥т, ≥ в≥н засумн≥вавс¤, чи можна добротою зм≥нити його.

 ритика пост≥йно в≥дносила –. ‘едор≥ва до посл≥довних ≥ ¤скравих представник≥в Ђхимерноњї прози. ÷им не в усьому точним означенн¤м охоплювалис¤ письменники, схильн≥ до метафорично ¤скравоњ стил≥стики, фольклорних аналог≥й, р≥зних паралелей ≥ прийом≥в казковоњ фантастики. ”с≥ ц≥ прикметн≥ риси прози письменника не згубилис¤ й у його новому роман≥ Ђ™русалим на горахї, хоча тут автор не зашифровуЇ текст, а, ¤к кажуть, називаЇ реч≥ њхн≥ми ≥менами. ” твор≥ йдетьс¤ ≥ про пересл≥дуванн¤ людей, ¤к≥ намагаютьс¤ берегти нашу ≥стор≥ю та культуру, й про жорсток≥ розправи комун≥стичного режиму з ними, ≥ про облудливо-демагог≥чну рад¤нську пропаганду, ≥ про приречен≥сть тих, кого називали дисидентами (гине головний герой роману у нер≥вному поЇдинку з можновладц¤ми). якщо Ђ ам'¤не ѕолеї, Ђ∆орнаї й Ђ¬орожбу людськуї дл¤ спрощенн¤ визначень можна назвати Ђроманами запитаньї, то Ђ™русалим на горахї у такому раз≥ можна назвати Ђроманом в≥дпов≥дейї.

Ќайнов≥ш≥ твори –омана ‘едор≥ва Ч романи Ђ„удо св¤того √еорг≥¤ о зм≥Її (в кн. Ђ„орна св≥ча в≥д ѓлениї, 1996), ЂЋисиц≥ брешуть на щитиї. ¬думливому читачев≥ Ђќтчого св≥тильникаї назва останнього твору нагадаЇ слова з манускрипта ≤вана –усина, ¤кий у ф≥нал≥ Ђќтчого св≥тильникаї написав: Ђ н¤зь умер... ўо тепер буде ≥з землею галицькою? ’от≥в би ¤ в≥рити прис¤гам ≥ хресному ц≥луванню бо¤рському, хот≥в би... ≥ не можу, не маю права. „ую-бо: лисиц≥ виють на черлен≥њ щитиї. як митець ‘едор≥в в≥рний своњм творчим зац≥кавленн¤м, посл≥довний у своњх задумах ≥ њх вт≥ленн≥ в художн≥ твори.

ћ. —лабошпицький

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.