¬олодимир ƒрозд

(1939 р. нар.)

 

¬олодимир ƒрозд двадц¤титрир≥чним юнаком видав першу книжку новел та опов≥дань (ЂЋюблю син≥ зор≥ї, 1962) ≥ одразу був прийн¤тий до —п≥лки письменник≥в. –озпочавши л≥тературну працю ¤к новел≥ст ≥ продовжуючи вр¤ди-годи друкувати новели, ¬. ƒрозд поступово утверджуЇтьс¤ ¤к автор пов≥ст≥ й роману.

ƒещо ос≥бно сто¤ть у творчост≥ письменника романи-б≥ограф≥њ Ђ–итми житт¤ї (1974), Ђƒорога до матер≥ї (1979) Ч про родину академ≥ка ќ. Ѕогомольц¤, Ђƒобра в≥стьї (1907) Ч про ёвенал≥¤ ћельникова, Ђмалоросаї ≥з „ерн≥г≥вськоњ губерн≥њ, Ђрос≥йськоп≥дданогої, одного ≥з перших марксист≥в в ”крањн≥ ”се написано не≥ндив≥дуал≥зованим словом п≥дручника з ≥стор≥њ ≥з обов'¤зковими дл¤ л≥тературного твору Ђхудожн≥ми картинкамиї. јле ц≥, можна сказати, випадков≥ Ч тематично й жанрово Ч дл¤ прозањка романи зовс≥м не випадков≥ в психолог≥чному, св≥тогл¤дному план≥: загалом ус≥ його твори можна под≥лити на дв≥ групи Ч так≥, що њх м≥г би написати Ђхтось ≥ншийї, ≥ так≥, що њх м≥г написати т≥льки ¬. ƒрозд. « одного боку Ч щось бадьореньке й оптим≥стичне про колгоспне село (пов≥ст≥ Ђ“ак було, так будеї, ЂЌовос≥лл¤ї, 1987), про невсипущу справедлив≥сть рад¤нськоњ юриспруденц≥њ (Ђ≤нна —≥верська, судд¤ї, 1983), про тих же героњв-революц≥онер≥в. « ≥ншого боку Ч твори, ¤к≥ м≥г написати т≥льки ¬. ƒрозд ≥ ¤к≥ не мали Ђзеленоњ вулиц≥ї: пов≥сть Ђ¬овкулакаї, про вс¤к випадок переназвана у видавництв≥ на Ђ—амотнього вовкаї, йшла до читача дванадц¤ть рок≥в, Ђ»р≥йї Ч ш≥сть; опубл≥кований лише в журнальному вар≥ант≥ роман Ђ атастрофаї (¬≥тчизна. 1968. є 10) Ч понад двадц¤ть ≥ т. ≥н.

«а глибиною хвилююче-достов≥рного самоанал≥зу персонажа-письменника з роману Ђ—пектакльї ярослава ѕетрун≥, роздвоЇного на Ђчиновника в≥д л≥тературиї та справд≥ талановитого л≥тератора, ¤кий через брак характеру, почутт¤ обов'¤зку перед людьми, егоњзм, життЇв≥ обставини не зм≥г себе реал≥зувати, виразно прочитуЇтьс¤ проблема роздвоЇнн¤, розщепленн¤ творчоњ св≥домост≥ самого автора.

Ѕ≥ограф≥¤ письменника Ч Ђсин колгоспника з глухого пол≥ського селаї в≥дразу п≥сл¤ школи став журнал≥стом у районн≥й газет≥, зак≥нчив ун≥верситет, дор≥с до в≥домого столичного письменника Ч ув≥йшла в його твори ¤к продуктивний л≥тературний прийом, ст≥йкий архетип його творчост≥.

ќсновн≥ твори Ч пов≥ст≥ й романи Ђћаслиниї (1967), Ђ—емирозумї (1967), Ђ»р≥йї (1974), Ђ атастрофаї (1968), Ђ—пектакльї (1985), ЂЋист¤ земл≥ї, багато новел Ч зображують, повторюють, доосмислюють пол≥ську …окнапатофу, малий всесв≥т, що маЇ вс≥ ознаки великого св≥ту, ≥з центром у ѕакул≥. якщо котрийсь ≥з героњв ≥ вириваЇтьс¤ поза меж≥ цього св≥ту, то за п≥дтвердженн¤м свого бутт¤ вертаЇтьс¤ назад, у ѕакуль.

ѕакульський св≥т герой ƒрозда, виход¤чи поза своњ меж≥ Ч в≥дл≥таючи в »р≥й (»р≥Їм називаЇтьс¤ перша зупинка Ђв≥дльотуї автоб≥ограф≥чного геро¤, м≥стечко, куди його, п≥дл≥тка, забирають д¤дько та т≥тка зак≥нчувати школу), Ч чи то јндр≥й Ћитвин (Ђћаслиниї), чи ѕетрун¤ (Ђ—пектакльї), чи ’арлан ≥ Ўишига (Ђ—амотн≥й вовкї, 1983) Ч бере ≥з собою хоч би й не хот≥в: в≥н, св≥т,  рай, нав≥чно вкарбований у його душу й пам'¤ть.  ожен вертаЇтьс¤ у ѕакуль Ч ф≥зично чи подумки, ¤к вертаютьс¤ птахи з вир≥ю, ¤к вертаЇтьс¤ туди сам автор у своњх творах. ѕакуль Ч м≥сце, зв≥дки бере початок ≥ де завершуЇтьс¤ м≥стер≥¤ людського житт¤ ƒроздового геро¤, едемський сад його невинност≥ (гр≥хопад≥нн¤ в≥дбуваЇтьс¤ поза межами св≥ту ѕакул¤) ≥ долина плачу, ка¤тт¤ та спокути, куди вертаЇтьс¤ його душа на страшний суд сов≥ст≥.

÷¤ спов≥дальн≥сть, що руйнуЇ захисн≥ Ч словесн≥, повед≥нков≥ Ч ст≥ни м≥ж людиною ≥ св≥том, що анатомуЇ, Ђрозд¤гаЇї людську душу, в≥дкриваючи св≥тов≥, всевишньому вс≥ њњ порухи, нерви, пристраст≥, в≥дкриваЇ ≥ загальний психолог≥чний стан даноњ людськоњ душ≥. ” проз≥ ¬. ƒрозда це передовс≥м всезагальний стан роздвоЇнн¤. ¬≥н розчахуЇ на кард≥ограм≥ часу саме 70-х рок≥в ≥ авторську св≥дом≥сть, ≥ св≥дом≥сть героњв Ч роздвоЇнн¤ м≥ж селом ≥ м≥стом, м≥ж голодним дитинством ≥ ситим благополучч¤м зр≥лого в≥ку, м≥ж щир≥стю ≥ вдаван≥стю, грою, м≥ж правдою й правдопод≥бн≥стю, талантом ≥ графоманством Ч на дв≥ душ≥, в≥ддзеркалюючи психолог≥ю абсурдного сусп≥льства Ђрозвиненого соц≥ал≥змуї, психолог≥ю справд≥ новоњ людини, ¤ку виховали комун≥стичн≥ експериментатори.

√ероњ ¬. ƒрозда, уродженц≥ затурканого й безправного колгоспного св≥ту, мр≥ючи вирватись ≥з нього, вступити у св≥т феодальний, Ђвищенькихї, намагалис¤ доп'¤сти передовс≥м його речов≥ знаки, ¤к в≥хи сходженн¤ вгору, Ч маслини, гал≥фе, портфель, шапку, чоботи, машину, ≥мпортний од¤г. Ѕеззастережно приймали ≥ Ђморальн≥ї закони св≥ту номенклатури: вчились ум≥ло брехати, знали, ¤к ≥ про що треба писати, щоб бути опубл≥кованими, тощо. ƒл¤ цього мусили зр≥катис¤ себе вчорашнього, справжнього, що й породжувало трагед≥ю роздвоЇнн¤ душ≥, а в≥дтак Ч отруЇнн¤ њњ лицем≥рством, брехнею, вдаваними пристраст¤ми. ¬. ƒрозд ставить у своњй проз≥ проблему еколог≥њ душ≥, часто занедбаноњ до такоњ меж≥, коли вона вже не здатна самоочиститис¤.

√ероњ ƒрозда пост≥йно грають ¤к актори, св≥т дл¤ них Ч сцена в театр≥ Ч чи прим≥щенн¤ установи ≥з сходами нагору Ч низ ≥ верх (Ђ—амотн≥й вовкї), чи плантац≥¤ бур¤к≥в поблизу р≥дного села (Ђ—пектакльї), ≥ житт¤ њхнЇ Ч спектакль, де ≥ смерть Ч лише перевд¤ганн¤ за кул≥сами життЇвого театру. ¬ласне, такою ≥ Ї концепц≥¤ житт¤ в проз≥ ¬. ƒрозда Ч безконечний спектакль, м≥стер≥¤ житт¤ людства, Ђзг≥дно ≥з рел≥г≥йними у¤вленн¤ми: невинн≥сть, гр≥хопад≥нн¤, прац¤ в пот≥ чола, борсанн¤ серед др≥бниць, плутанина ≥дей, бажань ≥ Ч страшний суд ≥ ка¤тт¤, ≥ спокутаї (Ђ—пектакльї).

¬они так викладаютьс¤ на рол≥, зосереджують на них ус≥ внутр≥шн≥ ресурси, що приростають до них, втративши здатн≥сть до особист≥сного, ≥нтимного, щирого сп≥лкуванн¤. ™ в нього й героњ, ¤к≥ не грають, живуть, Ч це сус≥д —ластьона, тракторист ћикола (ЂЅалада про —ластьонаї, 1983), ¬еликий ћехан≥к ≥ ѕрагн≥мак (Ђ—амотн≥й вовкї), д¤дько  ирило (Ђћаслиниї), Ђпринципов≥ ≥ вперт≥ св≥точ≥ духу, знан≥ ≥ любим≥ трудовим людомї Ч справжн≥ письменники (Ђ—пектакльї). “а надто вже вони пласк≥ й невиразн≥, пор≥вн¤но з типовими дрозд≥вськими геро¤ми, просто стафажн≥ ф≥гури в глибин≥ сцени, де роз≥груЇтьс¤ спектакль житт¤ типових героњв.

ќс≥бно стоњть √ал¤ ѕоноч≥вна, украњнська мати з пов≥ст≥ Ђ«емл¤ п≥д копитамиї (1980), написаноњ в ≥нш≥й манер≥ Ч ≥нший життЇвий матер≥ал, не т≥льки в час≥, а й психолог≥чно Ч в≥йна; ≥нша поетика, ≥нша концепц≥¤ житт¤ й людини. Ѕезл≥ч раз фашисти вбивали ѕоноч≥вну, та вбити не могли, вона й умерти не мала права, бо д≥ти ≥ Ђст≥льки роботи на одн≥ рукиї, та й треба комусь ≥ п≥сл¤ в≥йни порати землю й кв≥тчати. –еальна ≥ водночас легендарна ѕоноч≥вна уособлюЇ незнищенн≥сть нашого народу й материнськоњ любов≥, в≥чне материнське начало житт¤.

≤з творами ¬. ƒрозда, такими, ¤к пов≥ст≥ Ђ»р≥йї, Ђ«амглайї, ЂЅалада про —ластьонаї, Ђ—амотн≥й вовкї, новели Ђ—онцеї, Ђ“ри чар≥вн≥ перлиниї, ЂЅ≥лий к≥нь Ўепталої, зв'¤зан≥ здобутки химерноњ прози, украњнського вар≥анту модного в л≥тератур≥ 70-х м≥фолог≥зму. “реба сказати, художн¤ умовн≥сть у ¬. ƒрозда ц≥лком ориг≥нальна, несилувана, вигадливо-розкута, виростаЇ ≥з традиц≥й нац≥ональноњ Ђхимер≥њї та демонолог≥њ Ч ≥ л≥тературноњ (¬. ƒрозд п≥дкреслюЇ вплив на нього √огол¤ й Ћесиноњ ЂЋ≥совоњ п≥сн≥ї), ≥ фольклорноњ Ч казки, легенди, переказу, бувальщини, уламк≥в слов'¤нськоњ м≥фолог≥њ, ¤ка донин≥ тримаЇтьс¤ Ђпол≥ських л≥с≥в та бол≥т ≥з ус≥м њхн≥м чортовинн¤мї. √уста м≥фолог≥чн≥сть, але ≥ншого, б≥льше ф≥лософського плану, пронизуЇ вс≥ кл≥тини в≥дзначеного Ўевченк≥вською прем≥Їю роману ЂЋист¤ земл≥ї. ќриг≥нальний ¬. ƒрозд ≥ в своњй автоб≥ограф≥чн≥й Ђпов≥ст≥-шоуї Ђћузей живого письменника...ї (1994).

≤ все ж, за словами письменника, його Ђзавжди ц≥кавило, що сказати, а не ¤к сказатиї, стиль, форма Ч пох≥дне, а головне дл¤ нього в л≥тературному твор≥ Ђне л≥тература, а душаї. ¬ласне, людська душа, стан душ≥ сучасноњ людини, саме трагед≥¤ деформац≥њ, роздвоЇнн¤ душ≥ рад¤нського украњнц¤, найчаст≥ше, ¤к сам автор, ≥нтел≥гента в першому покол≥нн≥, хворобливого розщепленн¤ њњ в умовах хворого сусп≥льства, а також њњ еколог≥¤, пор¤тунок душ≥ ≥ Ї основним предметом досл≥дженн¤, головним героЇм прози ¬. ƒрозда.

 

 

— јндрус≥в

≤стор≥¤ украњнськоњ л≥тератури ’’ ст. Ч  н. 2. Ч  .: Ћиб≥дь, 1998.