ƒмитро „уб

 

Ќаша людина в јвстрал≥њ

¬≥д цього вже немолодого чолов≥ка йде ¤кась добра ≥ св≥тла сила. ¬она до ф≥зичного в≥дчутна, коли слухаЇш його спок≥йн≥ й тих≥ слова, бачиш ощадлив≥ жести. ј ще за вс≥м тим вчуваЇш: минуле чолов≥ка не було аж надто ласкавим до нього Ч там його п≥дстер≥гало немало складних випробувань, там переплелис¤ справд≥ нелегк≥ дороги, що часто випадають на долю тих людей, ¤к≥ не хот≥ли змиритис¤ з обставинами й не кап≥тулювали перед ними. ÷е справд≥ р≥дк≥сний людський тип, оск≥льки переважна б≥льш≥сть ≥з нас пок≥рно сприймаЇ все те, що поза нашою волею в≥дбуваЇтьс¤ з нами.

∆иве в≥н у тих кра¤х, ¤к≥ у¤вл¤ютьс¤ нам довол≥ екзотично: пальми, евкал≥пти, кенгуру. јле не т≥льки цими прикметами характерне його житт¤ в далек≥й јвстрал≥њ. ™ на тому континент≥ маленький украњнський остр≥в, без переб≥льшенн¤ можна сказати Ч створений наполегливими зусилл¤ми таких людей, ¤к цей чолов≥к. ћаю на уваз≥ громаду (а вона Ч чималенька!) наших земл¤к≥в, ¤к≥ не т≥льки не забули р≥дну мову та культуру, а й з ус≥х сил плекають њх. ¬они орган≥зували украњнськ≥ школи, видають украњнськ≥ газети й журнали, провод¤ть л≥тературн≥ св¤та й вечори. ≤ душею вс≥х таких справ Ї в≥н, ƒмитро Ќитченко, знаний ще в л≥тератур≥ ≥ ¤к ƒмитро „уб (майже п'¤ть дес¤тил≥ть тому прибрав соб≥ цей псевдон≥м).

ј народивс¤ ƒмитро „уб у заможн≥й сел¤нськ≥й родин≥ на ѕолтавщин≥ далекого 1905 року. ѕро своЇ дитинство, ¤к, зрештою, ≥ про все подальше Ч доавстрал≥йське Ч житт¤, в≥н докладно розпов≥в у дуже ц≥кав≥й книжц≥ спогад≥в Ђ¬≥д «≥нькова до ћельбурнаї, що побачила св≥т в австрал≥йському украњнському видавництв≥ ЂЅайдаї. “ам же, до реч≥, опубл≥ковано б≥льш≥сть його книжок.

Ќавчавс¤ майбутн≥й письменник в ≥ндустр≥ально-техн≥чн≥й школ≥ в «≥ньков≥, пот≥м був  раснодарський роб≥тфак, де його оголосили класовим ворогом, ≥ з цим тавром його було виключено (така дол¤ в т≥ часи характерна дл¤ дес¤тк≥в тис¤ч людей). ¬≥н перењхав до ’аркова, вступив на мовно-л≥тературний факультет м≥сцевого пед≥нституту. “ам прилучивс¤ до л≥тературного житт¤ столиц≥ ”крањни, знайомитьс¤ з в≥домими письменниками, починаЇ працювати в ƒержавному видавництв≥. —тор≥нки спогад≥в про той пер≥од житт¤ р¤сн≥ють ≥менами ≤вана Ѕагр¤ного, ћиколи ’вильового, Ѕориса јнтоненка-ƒавидовича, ќстапа ¬ишн≥, ћайка …огансена, √ригор≥¤ ≈п≥ка, ќлекси —л≥саренка, ¬олодимира —осюри, ёр≥¤ яновського Ч вс≥х њх ƒмитро Ќитченко бачив зблизька й запам'¤тав характерн≥ детал≥, ¤к≥ допомагають читачев≥ побачити цих людей справд≥ живими.

« початком другоњ св≥товоњ в≥йни ƒмитра Ќитченка моб≥л≥зують в арм≥ю, в≥н потрапл¤Ї в полон. ¬≥йна зак≥нчуЇтьс¤. ѕисьменник разом ≥з с≥м'Їю живе в табор≥ переселенц≥в у Ќ≥меччин≥, де з≥бралос¤ чимало украњнських ≥нтел≥гент≥в, ¤к≥ не мають жодного нам≥ру повертатис¤ додому, де лютують репрес≥њ. “ут нав≥ть налагоджуЇтьс¤ культурно-л≥тературне житт¤. ¬ м≥ст≥ ”льм≥ д≥Ї украњнська г≥мназ≥¤, в ¤к≥й викладаЇ ≥ ƒмитро Ќитченко, в≥дбуваютьс¤ л≥тературно-мистецьк≥ вечори.

1949 року письменник разом ≥з с≥м'Їю в≥д'њздить до јвстрал≥њ. ¬ одному ≥з своњх в≥рш≥в в≥н так передав тод≥шн≥й стан душ≥:

Ќезнаний св≥т за обр≥Їм клекоче,

’люпоче день об корабл≥в борти,

ј серце б'Їтьс¤ птахом серед ноч≥:

” край ¤кий житт¤ своЇ нести?

≤ от у св≥т б≥жать в'юнк≥ дороги,

√еть перетнувши пр≥рви ≥ пол¤,

“а ще не раз нас дожене тривога:

„и вернемо додому зв≥дт≥л¤?

„и р≥дний сад почуЇ моЇ слово

(“ам не одна пролинула весна),

„и ¤блуко з≥рву ¤ з ¤блунь знову,

ўо в≥тами схилились до в≥кна?

„и вийду ще з косою ¤ на луки,

„и р≥дне сонце в щоку припече?

≤ серце стогне, плаче в≥д розпуки,

’оч по виду сльоза й не потече.

Ќелегко було на перших порах на п'¤тому континент≥. “реба було щодн¤ думати про хл≥б насущний, оск≥льки с≥м'¤, ¤сна р≥ч, не мала н≥¤ких заощаджень, Ч ƒмитро Ќитченко працював тод≥ у каменоломн¤х. ј у в≥льний час вивчав англ≥йську мову. ≤, звичайно ж, не переставав писати. ”спадкована ще в≥д д≥да-прад≥да сел¤нська наполеглив≥сть та працелюбн≥сть допомогли йому вижити в тому св≥т≥, вигодувати й вивчити д≥тей. Ќезабаром  енгурал≥¤ (так жартома називають тамтешн≥ украњнц≥ јвстрал≥ю) стала йому вже не чужиною, а майже р≥дним краЇм. ¬≥н тривалий час учителював в украњнських школах, очолював ”крањнську центральну шк≥льну раду в јвстрал≥њ, орган≥зував л≥тературно-мистецький клуб ≥мен≥ ¬асил¤ —имоненка й керував його д≥¤льн≥стю. Ќитченко Ч також член об'Їднанн¤ украњнських письменник≥в Ђ—лової (очолюЇ його австрал≥йську ф≥л≥ю), д≥йсний член Ќаукового товариства ≥мен≥ Ўевченка. ќдне слово, громадських обов'¤зк≥в у нього вистачило б на дес¤тьох. јле така в≥н людина, що просто не може без цього обходитис¤. “а й у своњ, скажемо пр¤мо, вже далеко не молод≥ л≥та почуваЇтьс¤ людиною при здоров'њ ≥ по-молодечи гострому розум≥. ѕро це чи не найкраще св≥дчить така деталь. я зустр≥вс¤ з ним у кињвському готел≥ Ђƒн≥прої п≥д час його прињзду до столиц≥ ”крањни. ѕ≥сл¤ к≥лькагодинноњ розпов≥д≥ про свою життЇву од≥ссею й украњнську л≥тературу јвстрал≥њ в≥н почав демонструвати мен≥ комплекс складних ф≥зичних вправ, ¤к≥ в≥н виконуЇ щоденно, п≥дтримуючи Ђформуї. “ак≥ навантаженн¤ посильн≥ не кожному з молодик≥в.

«-п≥д його невтомного пера вийшло чимало книг. ј пише в≥н ≥ в≥рш≥, й опов≥данн¤ дл¤ д≥тей, ≥ мемуари, ≥ л≥тературознавч≥ прац≥, ≥ п≥дручники, ≥ статт≥ та реценз≥њ Ч здаЇтьс¤, просто немаЇ тих жанр≥в, у ¤ких би в≥н не працював. «-пом≥ж найпом≥тн≥ших його книжок треба назвати Ђ÷е трапилось в јвстрал≥њї, ЂЌа гадючому остров≥ї, Ђ¬овчен¤ї, Ђ—тежками пригодї, Ђ« новогв≥нейських враженьї, к≥лька п≥дручник≥в ≥ зб≥рок статей. ™ серед них особливо попул¤рна серед юних украњнських читач≥в јвстрал≥њ,  анади, Ќ≥меччини й —Ўј (вона витримала вже к≥лька видань). ÷е Ч Ђ∆ивий Ўевченкої. ¬перше свою б≥ограф≥ю поета ƒмитро „уб опубл≥кував ще 1947 року. ¬она була прихильно прийн¤та украњнською ем≥грантською пресою. ѕот≥м з'¤вилас¤ в англ≥йському переклад≥ ёр≥¤ “кача (до реч≥, внука письменника), а також в ориг≥нал≥, збагачена новими розд≥лами й матер≥алами. ¬≥н добре знаЇ прац≥ в≥тчизн¤них ≥ заруб≥жних шевченкознавц≥в, спогади сучасник≥в  обзар¤ ≥ пов'¤зан≥ з його особою документи. „и ж треба казати про те, що за цим стоњть багатол≥тн¤ напружена робота над темою.

 нижку ƒмитра „уба складаЇ мозањка еп≥зод≥в ≥з б≥ограф≥њ “араса Ўевченка в≥д дн≥в дитинства й до смерт≥ поета.  ожен ≥з них подано ¤к самост≥йну документальну новелу. ’арактерно, що автор н≥де не намагаЇтьс¤ особливо белетризувати под≥њ, а викладаЇ њх стисло, пост≥йно п≥дкреслюючи достов≥рн≥сть посиланн¤ на джерела. «вичайно ж, тут з≥брано не т≥льки еп≥зоди з побуту. Ўироко йдетьс¤ й про оточенн¤ поета, близьких ≥ дорогих йому людей, про рад≥сн≥ й сумн≥ дн≥  обзар¤. ќбрана форма подач≥ матер≥алу даЇ змогу авторов≥ в≥льно переходити в≥д побутовоњ подробиц≥ до узагальненн¤ чи нав≥ть г≥потези. ¬се це робить книгу справд≥ ц≥кавою дл¤ читанн¤.

ќтже, прац¤ ƒмитра „уба йде на велику ”крањну. ѕисьменник мр≥¤в про такий час, в≥рив у те, що в≥н настане. ѕрив≥таймо ж ≥ його, ≥ себе з ц≥Їю под≥Їю.

 

ћихайло —лабошпицький

« книги: ƒмитро „уб. ∆ивий Ўевченко. Ч  .: Ђ¬еселкаї. Ч 1994р.